Конституційне право України

Тема 10 Виборча система в Україні

У загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою формування органів державної влади чи місцевого самоврядування шляхом голосування. Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що волею народу здійснюється конституювання органів державної влади та місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.

За формою здійснення вибори можна розглядати як специфічну, урегульовану законом діяльність уповноважених органів і громадян, спрямовану на формування органів державної влади та місцевого самоврядування.

Виборче право являє собою (в об’єктивному розумінні) систему правових норм, які регулюють порядок формування виборних державних органів (виборчу систему), і є одним із важливих інститутів конституційного права; у суб’єктивному розумінні — право громадянина обирати й бути обраним до державних органів (відповідно активне й пасивне виборче право), яке є одним із основних конституційних прав громадян і належить до групи політичних прав.

Виборча система являє собою, з одного боку, порядок формування виборних (перш за все представницьких) органів держави. Виборча система — важливий елемент політичної системи держави. Вона регулюється правовими нормами, які у сукупності утворюють виборче право. Виборча система охоплює принципи і умови участі у формуванні виборних органів; організацію та порядок виборів і (у деяких країнах) відкликання виборних осіб. З іншого боку, виборча система являє собою систему розподілу місць у виборних органах після встановлення результатів голосування. Відомі мажоритарна, пропорційна та змішані виборчі системи.

Виборчий процес — один із основних елементів виборчої системи. Він включає в себе призначення виборів (як правило, це прерогатива глави держави чи законодавчого органу); реєстрацію виборців у встановленому законом порядку; організацію виборчих округів, районів тощо, які формуються у відповідності до принципів представництва — територіального, національного, виробничого тощо (утворюються також виборчі дільниці й пункти для голосування); утворення виборчих комісій; висунення кандидатів (здійснюється зазвичай політичними партіями, виборчими блоками, іноді зборами виборців, трудовими колективами та ін.); проведення голосування (в один чи два тури); визначення результатів голосування (підрахунок поданих голосів) і розподіл депутатських мандатів, які здійснюються місцевими й центральними виборчими органами.

Виборча кампанія — система агітаційних заходів, які здійснюють політичні партії та незалежні кандидати з метою забезпечення собі максимальної підтримки на виборах, що мають відбутися. У виборчій кампанії беруть участь також різного роду групи підтримки, громадські організації, засоби масової інформації тощо. Основні форми (способи) агітації в ході виборчої кампанії: проведення передвиборчих зборів і мітингів, друкування статей і памфлетів у газетах, вивішування передвиборчих афіш і плакатів, виступи на радіо й телебаченні. Сучасні виборчі закони зазвичай дуже детально регламентують проведення виборчої кампанії.

Виборча квота — найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. Вона може визначатися як для кожного виборчого округу зокрема, так і для всієї країни в цілому.

Виборчі комісії — спеціальні колегіальні органи, які утворюються з метою проведення виборів до складу державних органів, що обираються безпосередньо громадянами. Система, порядок утворення та повноваження виборчих комісій визначаються, як правило, законами про вибори. До системи виборчих комісій належать Центральна, окружні та дільничі виборчі комісії.

Виборчі округи — територіальні одиниці, у яких обираються члени виборних державних органів. Залежно від того, скільки депутатів обирається в кожному виборчому окрузі, розрізняють одномандатні та багатомандатні виборчі округи. Виборчі округи також можуть бути загальнодержавними (за пропорційної виборчої системи, під час виборів глави держави) і регіональними (завжди за мажоритарної та іноді за пропорційної виборчої системи).

Виборчі дільниці — територіальні одиниці, які утворюються для проведення голосування й підрахунку голосів.

Виборчі цензи (кваліфікації) — умови для отримання та здійснення виборчого права, які встановлюються конституцією чи виборчим законом. Конституційній практиці різних країн відомі такі виборчі цензи: віковий, громадянства, грамотності, майновий, освітній, осілості, статі, расовий, службовий, мовний.

Виборчий бюлетень — виборчий документ затвердженої форми для таємного голосування.

Мажоритарна виборча система — система виборів, за якої обраними вважаються кандидати, котрі отримали більшість голосів виборців у виборчому окрузі, у якому вони балотувалися. Розрізняють мажоритарні виборчі системи абсолютної, відносної та кваліфікаційної більшості. За мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості кандидат вважається обраним, якщо він отримав у окрузі більше половини всіх голосів. За мажоритарної виборчої системи відносної більшості для того, щоб бути обраним, достатньо отримати більшість голосів у окрузі порівняно з іншими кандидатами. За мажоритарної виборчої системи кваліфікаційної більшості кандидат повинен отримати наперед встановлену більшість, яка перевищує половину голосів — наприклад, 2/3, 3/4 і т. д. Зазвичай за мажоритарної виборчої системи в кожному виборчому окрузі має бути обраний один депутат. За такої системи голоси, що були подані в кожному окрузі за кандидатів, які не набрали більшості, утрачаються. Не дивлячись на очевидні недоліки, мажоритарна виборча система існує в більшості сучасних держав, але часто в комбінації з пропорційною.

Пропорційна виборча система — порядок визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, що висунули своїх кандидатів до представницького органу, здійснюється у відповідності до набраної ними кількості голосів. За пропорційної виборчої системи утворюються великі виборчі округи, у яких кожна партія висуває свій список кандидатів, а виборець подає голос за список відповідної партії. Для визначення результатів голосування встановлюється мінімум голосів, необхідних для отримання одного депутатського мандата. Розподіл мандатів усередині списку партії здійснюється, як правило, у відповідності до того порядку, у якому кандидати розміщені в ньому.

Активне виборче право — право брати участь з вирішальним голосом у виборах чи відкликанні членів виборних державних органів, а також у референдумах.

Пасивне виборче право — право бути обраним до виборних державних органів.

Абсентеїзм — добровільна неявка частини виборців на виборчі дільниці для голосування, тобто їхня відмова від реалізації свого активного виборчого права.

Під виборами в конституційному праві розуміють участь громадян у здійсненні влади народу через виділення зі свого середовища шляхом голосування представників для виконання в державних органах чи органах місцевого самоврядування функцій зі здійснення влади. За допомогою виборів формуються різні органи державної влади — парламенти, президенти, глави адміністрацій, судові органи, органи місцевого самоврядування.

Вибори як форма волевиявлення народу здійснюються за певними принципами, найпоширенішими з яких є принципи вільних виборів, а також загального, рівного та прямого голосування. Лише за таких умов можливе справжнє волевиявлення, дійсні демократичні вибори як форма безпосередньої демократії. Проголошення цих принципів на конституційному рівні, зокрема в статті 71 Конституції України, робить їх обов’язковими для виборів будь-якого виду. У законах про окремі види виборів закріплюються й інші принципи, зокрема гласності, відкритості, свободи агітації, рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії та ін.

За часом проведення вибори в Україні можуть бути черговими, позачерговими, повторними. Вибори можуть призначатися також для обрання певних депутатів замість тих, що вибули.

За суб’єктами пасивного виборчого права вибори поділяються на вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів Автономної Республіки Крим, депутатів обласних, районних, міських, селищних і сільських рад.

Порядок проведення в Україні виборів до представницьких органів держави регулюється кількома законами, а саме Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р., Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р., Законом України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р., Законом України «Про Центральну виборчу комісію» від 17 грудня 1997 р.

Відповідно до статті 70 Конституції України «право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які до- сягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними».

Громадяни України мають право голосу на виборах і референдумах незалежно від раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Виняток, як бачимо, становлять громадяни України, визнані судом недієздатними. Будь-яких інших підстав позбавлення права голосу (цензів) Конституція України не визнає. Це стосується й тривалості проживання (цензу осілості), й освіти (цензу освіти) тощо.

За змістом право голосу на виборах і референдумах досить багатогранне. Право обирати включає не тільки право голосування, а й право брати участь у передвиборній агітації, здійснювати пожертвування до особистих виборчих фондів кандидатів, бути довіреною особою кандидата, ознайомитися зі списком виборців тощо.

Розглянемо деякі положення Закону України «Про вибори народних депутатів України». На підставі статті 43 цього Закону обраним вважається кандидат у депутати, який одержав більшість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, які балотувались у даному виборчому окрузі. У випадку, коли до виборчого бюлетеня було включено лише одного кандидата в депутати, він вважається обраним, якщо кількість голосів, поданих за нього, перевищує кількість голосів «не підтримую жодного з кандидатів у депутати» по одномандатному виборчому округу.

Якщо найбільшу й водночас однакову кількість голосів набрали два чи більше кандидатів у депутати, проводиться повторне голосування по цих кандидатурах.

Рішення про визнання народного депутата обраним приймає окружна виборча комісія. Це рішення може бути в тижневий термін оскаржене до Центральної виборчої комісії.

Вибори визнаються такими, що не відбулися, у зв’язку з вибуттям усіх зареєстрованих у виборчому окрузі кандидатів.

Окружна виборча комісія може визнати вибори недійсними, якщо в ході їх проведення або під час підрахунку голосів були порушення Закону про вибори, що вплинули на результати виборів.

Закон передбачає проведення повторних виборів і повторного голосування (відповідно статті 48 і 46 Закону України «Про вибори народних депутатів України»). Повторні вибори проводяться в багатомандатному загальнодержавному та одномандатних виборчих округах у випадках, коли вибори по відповідному виборчому округу визнані недійсними чи такими, що не відбулися. Рішення про проведення повторних виборів приймає Центральна виборча комісія.

Повторні вибори призначаються не пізніше, як через місяць від дня визнання виборів недійсними чи такими, що не відбулися. Голосування проводиться на тих же виборчих дільницях за списками виборців, що використовувалися для проведення чергових виборів. Висування й реєстрація кандидатів у депутати та інші виборчі процедури проводяться в порядку, встановленому зазначеним Законом.

Окружна виборча комісія приймає рішення про проведення в окрузі повторного голосування, якщо в одномандатному виборчому окрузі найбільшу й водночас однакову кількість голосів набрали два чи більше кандидатів у депутати. Про це рішення окружна виборча комісія повідомляє Центральну виборчу комісію та інформує виборців округу не пізніше ніж на другий день після підведення результатів першого туру виборів. Повторне голосування проводиться не пізніш як у двотижневий строк після загальних виборів із додержанням вимог зазначеного Закону.

З метою забезпечення гарантій діяльності учасників виборчого процесу Закон передбачає відповідальність за його порушення. У зв’язку з цим стаття 52 Закону України «Про вибори народних депутатів України» зазначає, що «особи, які перешкоджали шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином України права обирати і бути обраним народним депутатом України, вести передвиборну агітацію, публічно закликати або агітувати за бойкотування виборів, а також члени виборчих комісій, посадові та службові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів об’єднань громадян, які вчинили підлог виборчих документів, приписку або завідомо неправильний підрахунок голосів виборців, порушили таємницю голосування або допустили інше порушення… Закону, несуть відповідальність, встановлену законами України».

Приміром, чинне кримінальне законодавство (глава 4 Кримінального кодексу України) передбачає юридичну відповідальність осіб, які перешкоджають шляхом насильства, обману, погроз, підкупу чи іншим шляхом вільному здійсненню громадянином України виборчого права чи права на участь у референдумі.

Гарантії діяльності учасників виборчого процесу передбачені статтями 27, 34–37, 41 та ін. Закону України «Про вибори народних депутатів України». Зазначений Закон містить у собі такі розділи: загальні положення; організація виборів; списки виборців; висування і реєстрація кандидатів у депутати; передвиборна агітація; фінансування виборчої кампанії; голосування; підрахунок голосів і визначення результатів виборів; повторне голосування, повторні вибори, порядок заміни народних депутатів, позачергові вибори; заключні положення; прикінцеві положення.

Засади, особливості та порядок підготовки і проведення виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, а також сільських, селищних, міських голів відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших законів визначає Закон

України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р.

Основні засади, порядок підготовки та проведення виборів депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів багато в чому збігаються з основними засадами підготовки та проведення виборів народних депутатів України. Структура Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» багато в чому повторює структуру Закону України «Про вибори народних депутатів України».

Органом, який забезпечує організацію підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів, є Центральна виборча комісія. Її статус, основні принципи діяльності, порядок утворення, склад, організація діяльності, повноваження, фінансування визначаються Законом України «Про Центральну виборчу комісію» від 17 грудня 1997 р. У законі викладені загальні положення; порядок утворення, склад і організація діяльності Комісії; повноваження Центральної виборчої комісії; правовий статус і повноваження членів Комісії; фінансування Комісії, матеріальне й соціальне забезпечення її членів та працівників секретаріату Комісії; заключні положення; прикінцеві положення.

Комісія будує свою діяльність на принципах законності, незалежності, об’єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду й вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості та гласності.

Призначає на посаду та припиняє повноваження членів Комісії за поданням Президента України Верховна Рада України. До складу Комісії входять 15 членів. Перед вступом на посаду вони складають присягу на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Основною організаційною формою діяльності Комісії є її засідання. За результатами розгляду питань на засіданнях Комісія в межах своїх повноважень приймає рішення, які є обов’язковими для виконання.