Конституційне право України

Тема 15 Конституційно-правові засади здійснення правосуддя в Україні

Правосуддя — самостійна галузь державної діяльності, яку здійснює суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях в особливій установленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

Існування судової влади поряд із законодавчою та виконавчою є ознакою демократичності держави.

Головне призначення судової влади — охорона членів суспільства від будь-якого свавілля — як від свавілля громадян, так і від неправильних дій самої держави, її органів, посадових осіб. Без здійснення подібної діяльності держава не може вважатися правовою.

Разом із законодавчою й виконавчою владами судова влада включена до системи народовладдя. Вона забезпечує реалізацію важливих конституційних прав і свобод людини та громадянина, прав колективів і народу в цілому. Демократичні основи організації та діяльності самої судової влади (участь суддів із народу — присяжних і засідателів, гласність, незалежність суддів, змагальність і рівноправність сторін) дозволяють розглядати її як особливий канал реалізації волі народу.

Судова влада має всі ознаки державної влади. Рішення, що їх приймають судові органи в межах своєї компетенції, обов’язкові для всіх державних органів, посадових осіб і громадян. Судові органи застосовують різноманітні види державного примусу. Правомірною є характеристика судової влади як форми соціального регулювання у відповідній сфері суспільних відносин. Від інших властей судову владу відрізняють такі специфічні ознаки:

винятковість — «правосуддя в Україні здійснюється виключно судами» (стаття 124 Конституції України);

особливий статус і режим діяльності посадових осіб — суддів, які здійснюють судову владу;

особлива система контролю за діяльністю судової влади (тільки контроль за законністю судових рішень і дотриманням судом процедури їх прийняття).

Основу судової влади в Україні становлять судові органи, різні за компетенцією та юрисдикцією.

На підставі статті 124 Конституції України судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, а на підставі статті 125 — система судів загальної юрисдикції повинна будуватися за принципами територіальності та спеціалізації. Перший з них означає, що до системи цих судів входять районні (міські), міжрайонні (окружні), обласні та прирівняні до них суди та Верховний Суд України. Другий передбачає спеціалізацію суддів зазначених судів, запровадження відповідних організаційних структур — галузевих судів для розгляду окремих категорій справ, зокрема кримінальних, цивільних, сімейних, як це передбачено Концепцією судово-правової реформи в Україні, схваленою 28 квітня 1992 р. Верховною Радою України.

Нині в Україні функціонує система загальних судів, установлена на підставі статті 20 Закону України «Про судоустрій» (1981р.). Вона включає Верховний Суд України, обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) суди.

Найвищим судовим органом, як встановлює стаття 125 Конституції України, у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Він діє в складі Пленуму Верховного Суду України, судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України, судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, військової колегії. Для розгляду організаційних питань роботи Верховного Суду України утворюється президія Верховного Суду України.

До повноважень Верховного Суду України належать:

розгляд справ як судом першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду й у зв’язку з нововиявленими обставинами;

вивчення й узагальнення судової практики, аналіз судової статистики й надання керівних роз’яснень судам з питань застосування українського законодавства, що виникають при розгляді судових справ. Керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України є обов’язковими для судів, інших органів і службових осіб, котрі застосовують закон, щодо якого дано роз’яснення;

здійснення контролю за виконанням судами України керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України;

вирішення окремих питань, що випливають із міжнародних договорів України;

вирішення інших питань, передбачених законодавством України.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів за Конституцією України мають бути відповідні вищі суди. Спеціалізація судів і суддів у розгляді справ певних категорій сприятиме поглибленому знанню суддями окремих галузей законодавства та практики його застосування, підвищенню професіоналізму суддів і, отже, більш надійному захисту прав і свобод людини, прав і законних інтересів юридичних осіб. Спеціалізація судів певною мірою діє в Україні й сьогодні. За чинним Законом України «Про судоустрій» як спеціалізовані діють військові та арбітражні суди, а в обласних, Київському та Севастопольському міських судах і у Верховному Суді України діють спеціалізовані судові колегії тощо.

Основною ланкою системи загальних судів є (і залишаться в перспективі, після прийняття нового закону про судоустрій в Україні) місцеві суди: районні (міські), військові суди гарнізонів і арбітражні (господарські) суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Це суди лише першої інстанції, які розглядають переважну більшість цивільних, кримінальних, адміністративних і господарських справ.

Судочинство проводиться суддею одноособово, колегією суддів або судом присяжних. Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є:

законність;

рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

забезпечення доведеності вини;

змагальність сторін і свобода в наданні ними своїх доказів суду й у доведенні перед судом їх переконливості;

підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

забезпечення обвинуваченому права на захист;

гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом;

обов’язковість рішень суду.

Законом можуть бути визначені інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

Правосуддя в Україні здійснюється (стаття 4 Закону України «Про судоустрій»):

шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях цивільних справ по спорах, що стосуються прав та інтересів громадян, державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об’єднань, інших громадських організацій;

розгляду в судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом мір покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних.

Носієм судової влади є суддя. Стаття 1 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. проголошує, що «судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади».

Судді є посадовими особами судової влади, які в конституційному порядку наділені повноваженнями здійснювати правосуддя й виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конституційному Суді України, Верховному Суді України, Верховному Суді Автономної Республіки Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських, районних (міських), міжрайонних (окружних), військових судах, у Вищому арбітражному суді України, арбітражному суді Автономної Республіки Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських арбітражних судах.

Конституція України (стаття 126) закріплює непорушний принцип правосуддя — незалежність і недоторканність суддів під час здійснення правосуддя. Він гарантується також Законом України «Про статус суддів», окремими статтями інших законів. На підставі статті 11 Закону України «Про статус суддів» незалежність суддів забезпечується встановленим законом порядком їх обрання (а тепер на підставі Конституції України і призначення), зупинення їхніх повноважень і звільнення з посади; особливим порядком присвоєння військових звань суддям військових судів; передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення та забороною її розголошення; забороною під загрозою відповідальності втручання в здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; правом судді на відставку; недоторканністю суддів; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів; матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу; особливим порядком фінансування судів; системою органів судового самоврядування.

Зі статті 126 Конституції України випливає, що будь-яке втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя та вплив на нього в будь-який спосіб забороняється й тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.

Стаття 127 Конституції України встановлює, що правосуддя здійснюють професійні судді та (у визначених законом випадках) народні засідателі й присяжні. Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, окрім наукової, викладацької та творчої.

Конституція України та Закон України «Про статус суддів» висувають конкретні вимоги до кандидатів на зайняття судової посади. На посаду судді може бути рекомендований (стаття 127 Конституції України) кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менш як 3 роки, проживає в Україні не менше 10 років та володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції таких судів. Ці судді відправляють правосуддя лише в складі колегій суддів.

Вимоги до суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Арбітражного суду України встановлюються в окремих законах. Так, на підставі Закону України «Про статус суддів» суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який на день обрання досяг 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше 10 років, у тому числі не менше як 5 років на посаді судді.

Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та тих, які призначаються на посаду судді вперше. Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснюється Президентом України. Усі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково в порядку, встановленому законом. Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з неї шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Правосуддя в господарських справах здійснюють арбітражні суди України. На підставі Закону України «Про арбітражний суд» від 4 червня 1991р. (зі змінами й доповненнями) систему арбітражних судів України складають Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва та Севастополя.

Завдання арбітражних судів полягають у захисті прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин; сприянні зміцненню законності у сфері господарських відносин; внесенні пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Найвищим органом у вирішенні господарських спорів і здійсненні нагляду щодо рішень, ухвал, постанов арбітражних судів України та контролю за їх діяльністю є Вищий арбітражний суд України. Він складається з Голови, першого заступника Голови, заступників Голови та арбітрів і діє в складі Пленуму Вищого арбітражного суду, Президії Вищого арбітражного суду та арбітражних колегій по розгляду спорів і перегляду рішень, ухвал і постанов.

У межах своїх повноважень арбітражні суди:

вирішують господарські спори, віднесені до їх компетенції, розглядають справи про банкрутство;

переглядають у порядку нагляду свої рішення, ухвали, постанови;

вивчають і узагальнюють практику застосування законодавства, аналізують статистику вирішення господарських спорів, вносять Вищому арбітражному суду України пропозиції, спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів;

ведуть роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

здійснюють інші повноваження, надані їм законом.

Вищим колегіальним органом Вищого арбітражного суду

України згідно із Законом України «Про арбітражний суд» є Пленум, який діє у складі Голови Вищого арбітражного суду України, його заступників, арбітрів Вищого арбітражного суду, голови арбітражного суду Автономної Республіки Крим, голів арбітражних судів областей, міст Києва та Севастополя за посадою. Пленум скликається не менше як два рази на рік. Повноваження Пленуму викладено в статті 16 Закону України «Про арбітражний суд».

У Вищому арбітражному суді України утворюється Президія в складі Голови, його заступників за посадою та кількох арбітрів. Арбітром є посадова особа арбітражного суду. Йому надаються повноваження, необхідні для вирішення господарського спору, які визначаються Законом України «Про арбітражний суд» від 4 червня 1991 р. зі змінами, внесеними до нього Законом України від 20 лютого 1997 р., та Арбітражним процесуальним кодексом України від 6 листопада 1991р. зі змінами, внесеними до нього Законом України від 13 травня 1997 р.

На посаду арбітра арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражних судів областей і міст Києва та Севастополя призначається особа, яка досягла на день призначення 25 років, має вищу юридичну освіту та стаж роботи за спеціальністю, як правило, не менше 3 років. На посаду арбітра Вищого арбітражного суду України призначається особа, яка досягла на день призначення 30 років, має вищу юридичну освіту та стаж роботи за спеціальністю, як правило, не менше 5 років.

Статус арбітра мають Голова Вищого арбітражного суду України, його заступники, голови арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражних судів областей і міст Києва та Севастополя та їх заступники.

На арбітрів поширюється конституційний принцип правосуддя — їх незалежності та недоторканності під час здійснення правосуддя.

Голова Вищого арбітражного суду України призначається безстроково Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради. Заступники Голови Вищого арбітражного суду України, голови обласних і прирівняних до них арбітражних судів та їх заступники призначаються безстроково Верховною Радою за поданням Голови Вищого арбітражного суду України.

Однією з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів України є суддівське самоврядування. Закон України «Про органи суддівського самоврядування» від 2 лютого 1994 р. встановлює, що суддівське самоврядування в Україні здійснюється через конференції суддів загальних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, конференцію суддів військових судів України, збори суддів Верховного Суду України, збори суддів Вищого арбітражного суду України, конференцію суддів арбітражних судів України, з’їзд суддів України.

Завданням органів суддівського самоврядування є створення найсприятливіших умов для забезпечення діяльності судів; удосконалення підготовки кадрів, підвищення кваліфікації суддів, надання їм методичної допомоги; зміцнення незалежності суддів, захист від втручання в їхню судову діяльність.

Найвищим органом суддівського самоврядування є з’їзд суддів України. Він обирає з числа суддів загальних судів членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; розглядає питання надання суддям методичної допомоги та підвищення їхньої кваліфікації; порушує питання про необхідність роз’яснень застосування законодавства Пленумом Верховного Суду України, пленумом Вищого арбітражного суду України; вносить пропозиції щодо організаційного та матеріально-технічного забезпечення діяльності судів України; розглядає питання, пов’язані з виконанням Закону України «Про статус суддів», порушує перед Конституційним Судом України питання про відповідність роз’яснень пленумів Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України Конституції та законам України; обговорює інші питання організації діяльності судів.

З’їзд суддів України скликається не рідше одного разу на 5 років. Він відкритим голосуванням обирає Раду суддів України, кількісний склад і представництво в якій визначаються з’їздом. Рада суддів зі свого складу відкритим голосуванням обирає голову та секретаря. У період між з’їздами Рада суддів організовує виконання рішень з’їзду. Вона підзвітна з’їзду, має право прийняти рішення про скликання позачергового з’їзду суддів України.

На підставі статті 148 Конституції України та статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня

р. з’їзд суддів України призначає шість суддів Конституційного Суду. Призначеним на посаду судді Конституційного Суду України вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від кількості обраних делегатів з’їзду суддів України.

Згідно зі статтею 131 Конституції України в Україні створено новий орган — Вищу раду юстиції. Загальні положення про неї, порядок її утворення, організація роботи, вирішення питань, що належить до її компетенції, організаційне та інформаційне забезпечення її діяльності викладені в Законі України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р.

До її відання належить внесення подання про призначення суддів на посади чи їх звільнення з посад; прийняття рішення стосовно порушення суддями та прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів.

Діяльність Вищої ради юстиції покликана, з одного боку, не допустити проявів корпоративності у формуванні суддівського корпусу, а з іншого — забезпечити гарантію незалежності суддів у здійсненні правосуддя від можливого тиску з боку представників виконавчої та законодавчої гілок державної влади шляхом використання процесу призначення суддів. Тому склад Вищої ради юстиції формується таким чином, щоб жодна з гілок державної влади не мала вирішального голосу під час прийняття рішення щодо кандидата на посаду судді чи притягнення його до відповідальності.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членів. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Значне місце в державному механізмі України належить органам прокуратури. Згідно зі статтею 121 Конституції України Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

підтримання державного обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадянина чи держави в суді у випадках, визначених законом;

нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Систему органів прокуратури становлять Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові. До останніх належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Чорноморського Флоту та Військово-Морських Сил України (на правах міських).

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України — 5 років.

Організація й порядок діяльності органів прокуратури України визначається Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (зі змінами й доповненнями, внесеними законодавством у наступні роки).

У пункті 9 Перехідних положень Конституції України зазначається, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів і попереднього слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів і до сформування системи досудового слідства, введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Діяльність прокуратури спрямована на зміцнення демократичної, соціальної, правової держави та забезпечення національної безпеки України. Вона має завданням сприяти утвердженню верховенства права, дотриманню прав і свобод людини та громадянина, захисту конституційного ладу, суверенітету, зміцненню законності та правопорядку шляхом підтримання державного обвинувачення, нагляду за додержанням законів, представництва інтересів громадян або держави в суді.

Органи прокуратури зобов’язані реагувати на порушення закону й забезпечувати їх усунення в установленому законом порядку.

Законні вимоги прокурора є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян. Вони виконуються невідкладно чи в передбачені законом або визначені прокурором строки. Проте вимоги прокурора не є обов’язковими для суду.

Забороняється будь-яке втручання органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, засобів масової інформації, політичних партій, об’єднань громадян у діяльність прокуратури щодо виконання нею конституційних функцій. Вплив на прокурора в будь-якій формі з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або домогтися прийняття неправомірного рішення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

За змістом Конституції України посада прокурора та слідчого прокуратури є несумісною з посадою в будь-якому іншому органі державної влади, місцевого самоврядування, а також із належністю до партії чи іншої політичної організації. Прокурор і слідчий також не мають права суміщати службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої в позаробочий час.

Важливу роль в Україні покликана відігравати Адвокатура України, яка згідно із Законом України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним за Конституцією України сприяти захисту прав і свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства та юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Стаття 59 Конституції України встановлює, що кожен має право на правову допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Її діяльність базується на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму та конфіденційності.

Види адвокатської діяльності:

надання консультацій і роз’яснень з юридичних питань;

надання усних і письмових довідок щодо законодавства;

складання заяв, скарг та інших документів правового характеру;

засвідчення копій документів у справах, які ведуть адвокати;

здійснення представництва в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

надання юридичної допомоги підприємствам, установам, організаціям;

здійснення правового забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;

виконання адвокатами обов’язків відповідно до кримінально-процесуального законодавства в процесі дізнання та попереднього слідства.

Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

Закон України «Про адвокатуру» визначає права й обов’язки адвоката, гарантії адвокатської діяльності. Згідно з цим Законом для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на 3 роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної). Порядок їх організації та діяльності визначається відповідним Положенням, яке затверджується Президентом України.

При Кабінеті Міністрів України утворюється Вища кваліфікаційна комісія адвокатури, яка розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та має право скасовувати чи змінювати їхні рішення. Її діяльність також регулюється відповідним положенням, яке затверджується Президентом України. До складу Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України.