Конституційне право України

Тема 6 Основи Конституційного статусу особи

Положення людини в суспільстві, як відомо, визначається соціальними нормами. Воно називається суспільним статусом людини. Частину суспільного статусу особи становить її правовий статус. Він стосується винятково її якості людини та громадянина, зв’язків особи тільки й саме з державою, а не з суспільством в цілому.

Правовий статус особи визначається як юридично закріплене положення особи в державі й суспільстві. Він являє собою систему визнаних і закріплених державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов’язків, а також законних інтересів особи як суб’єкта права. Права та свободи являють собою соціальні можливості громадянина, які визначаються й забезпечуються державою; обов’язки — тільки соціальні можливості, які виражають претензії держави до громадянина, його поведінки.

Розрізняють загальний (конституційний) статус людини і громадянина; спеціальний (родовий) статус певної категорії громадян; індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан і т. ін.; статус іноземців і осіб без громадянства, осіб із подвійним і потрійним громадянством; галузеві правові статуси (кримінально-процесуальний, адміністративно-процесуальний та ін.); статус фізичної особи тощо.

Загальний, конституційний статус — єдиний і однаковий для всіх громадян держави. Він не залежить від конкретних обставин, тобто є базовим, вихідним, а всі інші — похідними від нього, такими, що доповнюють його.

Правове становище громадянина в повному обсязі — це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна з галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; у цілому ж права та свободи людини не є вичерпними.

Правова система взаємовідносин держави й особи включає:

норми Конституції України, пов’язані з визначенням належності до громадянства та регулюванням відносин з приводу громадянства;

норми Конституції, що закріплюють загальні принципи статусу особи (рівність громадян, обов’язок держави щодо особи тощо);

юридично закріплені в усіх без винятку галузях права України, права, свободи та обов’язки.

Під конституційним статусом особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи й обов’язки людини та громадянина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися та розпоряджатися економічними, політичними, культурними та соціальними цінностями, благами, а також користуватися свободою дій і поведінки в межах Конституції та інших законів.

Конституційний статус громадянина — це поняття, яке відображає тільки те, що властиве всім і кожному члену суспільства, і «залишає» за своїми рамками все приватне, індивідуальне, що стосується конкретних осіб або груп осіб.

Основи правового статусу людини та громадянина як загальний інститут конституційного права містять в собі такі інститути конституційного права:

громадянства України;

загальної правосуб’єктності громадян України;

основних принципів статусу людини та громадянина;

основних прав, свобод, законних інтересів і обов’язків;

гарантій прав і свобод;

правового статусу іноземців;

права притулку.

Перелічені інститути (елементи) об’єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв’язки й відносини між державою в цілому та її громадянами і відносини між державою й особами, які не є її громадянами. Однак кожен інститут (елемент) виконує власну роль в юридичному оформленні статусу громадян у суспільстві та державі.

Основні принципи статусу людини та громадянина визначені в Конституції України. До них належать:

принцип закріплення в національному праві прав і свобод, установлених нормами міжнародного права;

принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (стаття 21);

принцип рівності конституційних прав і свобод громадян (стаття 24);

принцип єдності прав і обов’язків людини перед суспільством (стаття 23);

принцип гарантованості прав і свобод людини та громадянина (стаття 22).

Поділ прав і обов’язків на права й обов’язки людини та права й обов’язки громадянина пов’язаний з тим, що для сучасного суспільного ладу характерним є дуалізм громадянського та політичного суспільства. Як член громадянського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, а як член політичного суспільства — лише з тими, хто, як і вона, належить до певної держави.

Правосуб’єктність — це визнана державою в законодавстві здатність індивідів і організацій бути суб’єктами права, учасниками правовідносин. Вона включає в себе правоздатність і дієздатність. Її зміст, зумовлений соціально-політичними факторами, визначають правові акти держави.

Правоздатність — це здатність фізичної особи бути носієм громадянських прав і обов’язків, які допускаються правом даної держави. Основним принципом, з якого виходить право розвинених країн, є принцип рівної громадянської правоздатності незалежно від статі, майнового стану, кольору шкіри, раси та ін. Правоздатність набувається з народженням і зникає зі смертю людини. За життя вона може бути обмежена судом (наприклад, заборона займатись якоюсь професійною діяльністю).

Дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати та здійснювати громадянські права, створювати для себе громадянські обов’язки й виконувати їх.

В Україні дієздатність громадянина в повному обсязі настає з повноліттям, тобто при досягненні ним віку 18 років. Громадянин не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і порядку, встановленому законом. Неповнолітні віком від 14 до 18 років, а також малолітні віком від 6 до 14 років наділені частковою дієздатністю.

Головним елементом правового статусу є основні права й обов’язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи й відповідальності. Права, свободи й обов’язки людини та громадянина — основоположна частина Конституції України.

Конституційні права та свободи в Україні — це встановлені Українською державою й закріплені в її Конституції та інших законах певні можливості, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними й соціально-політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспільних інтересах.

Права і свободи людини та громадянина, закріплені в Конституції України, не є вичерпними.

Соціальне призначення основних прав і свобод громадян визначається тим, що вони втілюють ідеали демократії, гуманізму й справедливості, служать всебічному розвиткові особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні справами суспільства й держави, функціонуванні всього державного й політико-правового механізму. Вони сприяють також підвищенню рівня загальної та правової культури особи, удосконаленню демократичного способу життя.

Для реалізації конституційних прав, свобод і обов’язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов’язків усіма суб’єктами права у сфері правотворчості та правореалізації.

Права й свободи людини та громадянина захищаються судом.

Конституційні права, свободи й обов’язки мають певні юридичні особливості:

вони виникають на основі не загальних правовідносин, а безпосередньо правовідносин, передбачених конституцією;

вони виражають насамперед і безпосередньо відносини та обов’язки громадянина й держави;

вони не припиняються й не виникають раз по раз, а діють постійно;

їх зміст і обсяг для всіх громадян однакові;

їх реальність забезпечуються не стільки індивідуальними зусиллями окремого громадянина, скільки державним і суспільним ладом.

Права, свободи й обов’язки людини та громадянина, закріплені в Конституції України, їх широта, реальність, гарантованість виражають не тільки фактичний і юридичний статус особи в суспільстві, а й суть демократії, яка існує в країні, соціальні можливості, закладені в самому суспільному ладі.

Конституція України закріплює гарантованість реалізації прав і свобод особи. Обов’язок гарантувати забезпечення реалізації прав і свобод покладається перш за все на державу (статті 3, 15, 30, 34, 46 та ін. Конституції України). Таке гарантування здійснюється всією системою органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

Важливою гарантією захисту конституційних прав і свобод особи є запровадження інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на якого покладається здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод (стаття 101).

Певні функції у створенні умов для забезпечення реалізації прав і свобод людини виконують органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян.

Конституція України надає право самій людині (особі) активно захищати свої права; вона посилює можливості судового захисту кожною особою своїх прав і свобод (стаття 55).

Важливим структурним елементом правового статусу особи є громадянство — стійкий політико-правовий зв’язок людини з державою, у відповідності до якого на неї розповсюджується суверенна державна влада як у межах держави, так і поза ними.

Громадянство створює взаємні права та обов’язки для людини і держави. Саме з ним пов’язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін — обсяг прав, обов’язків і відповідальності держави та громадянина.

Основні характеристики громадянства:

це правовий стан, який виражається, з одного боку, у його загальному, правовому нормуванні, з іншого — в індивідуальному документальному юридичному оформленні громадянства кожної людини (паспорті громадянина, свідоцтві про народження, іншому документі, який свідчить про громадянство). Громадянином держави особа є не в силу того, що проживає на її території, а внаслідок існування між нею й державою певних правових зв’язків;

стійкий характер відносин громадянства, які існують постійно (зазвичай — від народження до смерті громадянина) і мають загальний порядок припинення, що не припускає розриву громадянства в односторонньому порядку;

двосторонній зв’язок людини з державою, який виявляється в сукупності взаємних прав, обов’язків і відповідальності та ґрунтується на визнанні й повазі гідності, основних прав і свобод людини;

розповсюдження на громадянина суверенної влади держави як всередині країни, так і поза її межами.

Відносини громадянства в Україні після проголошення нею незалежності регулювалися Законом України «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. З прийняттям Конституції України вони регулюються нею.

Стаття 4 Конституції України зафіксувала положення про те, що в Україні існує єдине громадянство, а підстави його набуття та припинення визначаються законом. Таким є Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України»» від 16 квітня 1997 р. Відносини громадянства регулюються й іншими законодавчими актами, прийнятими відповідно до Конституції України.

У преамбулі цього Закону зазначається, що право на громадянство є невід’ємним правом людини, і громадянин України не може бути позбавлений громадянства чи прав змінити його. Громадяни України незалежно від підстав і порядку набуття громадянства мають рівні конституційні права й свободи та є рівними перед законом, а Українська держава гарантує й захищає конституційні права й обов’язки своїх громадян та забезпечує виконання ними обов’язків перед суспільством.

Громадянство є невід’ємною частиною всієї системи права, а отже, йому властиві загальні принципи, які характеризують цю систему. Разом з тим інститут громадянства — відносно відособлена частина правової матерії з притаманними їй структурними й функціональними характеристиками, конкретним правовим наповненням.

Принципи громадянства поділяють на загальні та спеціальні.

Загальні принципи втілені в Конституції України, Декларації прав національностей України, законах України «Про громадянство України» та «Про національні меншини України». Це, зокрема, принципи:

повновладдя народу;

демократизму;

інтернаціоналізму;

втілення в інституті громадянства ознак суверенітету держави;

поєднання інтересів суспільства, держави й особи;

поваги до норм міжнародного права тощо.

Ці принципи є структуроутворюючими елементами відносин особи та держави.

Спеціальні принципи громадянства — це закріплені в законодавстві вихідні засади взаємовідносин між державою та особою, що складають цілісну систему, яка є основою законодавства про громадянство України.

До них належать:

єдиність громадянства України;

рівне громадянство як основа правового статусу особи;

загальний порядок прийому до громадянства України;

поєднання «принципу ґрунту» та «принципу крові»;

невизнання автоматичної втрати громадянства;

недопустимість позбавлення громадянства;

єдність громадянства членів сім’ї;

невизнання подвійного громадянства;

дозвільний порядок виходу з громадянства;

принцип невидачі громадян України іноземній державі;

свобода й добровільність вибору громадянства;

збереження громадянства України для осіб, які проживають за кордоном.

Умови належності до громадянства України викладено в Законі України «Про громадянство України».

Громадянами України є:

усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України;

особи, які на момент набрання чинності Закону України «Про громадянство України» від 13 листопада 1991 р. постійно проживали в Україні, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак і які не є громадянами інших держав;

особи, які народились або постійно проживали на території України, а також їх нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 р. проживали за межами України, не перебувають у громадянстві інших держав і до 31 грудня 1999 р. подали в установленому Законом України «Про громадянство України» від 16 квітня 1997 р. порядку заяву про визначення своєї належності до громадянства України;

особи, які набули громадянства України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Питання законодавчого регулювання громадянства в Україні належить до виключної компетенції Верховної Ради України (пункт 2 частини першої статті 92 Конституції України).

Українська держава здійснює захист і заступництво громадян України, які перебувають за кордоном.

Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб віком до 16 років — свідоцтво про народження.

Особи, які проживають на території України та не є її громадянами й не мають доказів своєї належності до громадянства іноземної держави, вважаються особами без громадянства.

Громадянство України набувається за народженням; за походженням; через прийняття до громадянства України; поновлення у громадянстві України; за іншими підставами, передбаченими Законом України «Про громадянство України»; за підставами, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон детально регулює питання громадянства дітей у разі зміни громадянства батьків і усиновлення, а також повноваження органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок розгляду заяв і подань з питань громадянства України та ін.

Дитина, батьки якої на момент народження перебували в громадянстві України, є громадянином України незалежно від того, народилася вона на території України чи за її межами.

У випадку різного громадянства батьків, один з яких перебував на момент народження дитини в громадянстві України, дитина є громадянином України:

якщо вона народилася на території України;

якщо вона народилася за межами держави, але батьки чи один з них у цей час постійно проживали на території України.

У випадку різного громадянства батьків, один з яких на момент народження дитини перебував у громадянстві України, якщо в цей час обоє з батьків постійно проживали за межами України, громадянство дитини, котра народилася за межами України, визначається за письмовою згодою батьків.

Дитина, один з батьків якої на момент її народження був громадянином України, а інший — особою без громадянства чи невідомий, є громадянином України незалежно від місця її народження.

У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є особою без громадянства, а батьком визнається громадянин України, дитина, яка не досягла 16 років, стає громадянином України незалежно від місця її народження.

Дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, є громадянином України.

Дитина, яка перебуває на території України, батьки якої невідомі, є громадянином України.

Закон України «Про громадянство України» встановлює такі умови прийняття до громадянства України іноземних громадян та осіб без громадянства за їх клопотанням:

визнання й виконання Конституції України та законів України;

неперебування в іноземному громадянстві;

безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років (це правило не поширюється на осіб, які виявили бажання стати громадянами України, за умови, якщо вони народилися чи довели, що хоча б один з їх батьків, дід чи баба народилися на її території);

володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

наявність законних джерел існування.

Громадянство України припиняється внаслідок виходу з нього; його втрати; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про громадянство України» регулює також питання про вихід із громадянства України, його втрату, громадянство дітей у разі зміни громадянства батьків і усиновлення, а також повноваження органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства України (Президента України, органів внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном), порядок розгляду заяв і подань з питань громадянства України, виконання та оскарження рішень із цих питань.

У системі органів, покликаних вирішувати питання щодо громадянства, найбільші й найширші повноваження належать Президенту України, оскільки він уповноважений Конституцією вирішувати питання, пов’язані з громадянством.

З питань громадянства Президент видає Укази. Усі інші державні органи, пов’язані з вирішенням питань громадянства, здійснюють лише підготовчу роботу.

До органів, які відають питаннями громадянства України, Закон України «Про громадянство України» відносить створювану Президентом України для попереднього розгляду питань, пов’язаних із громадянством, Комісію з питань громадянства України. Положення про неї затверджене Указом Президента України «Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства» від 6 листопада 1997 р.