Контррозвідка

10

До зустрічі з полковником Мановим лишалося ще дві години. Авакум постояв біля фотографій, виставлених у вітринах Театру для молоді, розглядаючи зі скептичною посмішкою гримерську винахідливість артистів. Потім зневажливо знизав плечима і попрямував до трамвайної зупинки. Тут він випадково помітив, що його взуття не почищене і здається дуже старим. «Треба неодмінно зайти до Салі»,— подумав Захов.

Побачивши, що Авакум заходить до будки, Салі всміхнувся аж до вух. «Сьогоднішній день почнеться непоганим заробком»,— подумав хлопчик і так стукнув щітками одна об одну, що старший брат Салі — Ахмед, який сидів спиною до дверей, підскочив на стільці, немов його штрикнули ножем.

— Салі,— промовив Авакум.— Я хочу, щоб ти почистив моє взуття не тільки із зовнішнього, а й з внутрішнього боку. Чуєш? Інакше не одержиш понад таксу жодного гроша!

Салі блиснув білими зубами, йому хотілося пожартувати, сказати щось дуже веселе, але, помітивши, що клієнт сумний і втомлений, він опустив очі й почав старанно чистити запилені манжети штанів.

Авакум сидів на високому стільці й знічев'я дивився на рожевий фасад будинку навпроти, на його вікна з барвистими тюлевими завісками, на балкончики, прикрашені залізним мереживом решітки і пофарбовані в жовтий колір.

— Салі,— спитав якось несподівано для самого себе Авакум,— чоловік, що носить небесно-голубу краватку в срібну квіточку, приходив цими днями?

— Приходив,— кивнув Салі.— Був у понеділок після обіду.— Він надув свої товсті червоні губи і похитав головою: — Скупердяга!

— Який лихий чоловік,— усміхнувся Авакум.

У будинку навпроти, на одному з балкончиків, за мереживною решіткою раптом з'явилась молода жінка. Вона була вдягнена в кремове плаття без рукавів. Проміння ранкового сонця золотило її волосся.

«Достоту троянда»,— подумав Авакум і всміхнувся. Молода жінка постояла за жовтим мереживом, наче замислившись, потім повернулась і швидко зникла в розчинених дверях. А Авакумові здавалося, ніби кремова троянда все ще стоїть на балкончику, і він не зводив очей із залізної огорожі. Захов дуже любив троянди.

— Салі,— сказав він, ворухнувши раптом плечима,— не треба так старанно чистити взуття зсередини. Там усе одно не видно!

— Та я ще й не починав! — посміхнувся Салі.

— Нічого.— Авакум махнув рукою,— закінчиш іншим разом! Він підвівся, тицьнув у руку Салі п'ятилевову банкноту й вискочив на вулицю. Хлопчик дивився йому вслід, роззявивши рота від подиву.

Вони зустрілись якраз у скверику з фонтанчиком. Звичайно, ця зустріч була зовсім випадкова. Сія йшла до басейну із західної сторони, Авакум — зі східної. Коли б не йшли назустріч, то, певно, не помітили б одне одного. Вони дивилися на дзюркотливий фонтанчик: вода струменем била вгору і знову падала в басейн.

Побачивши Авакума перед собою, Сія дуже здивувалась. Вона навіть почервоніла, і йому здалося, що перед ним уже не троянда, а розквітла маківка.

— Ах,— вигукнула дівчина,— яка несподіванка! Яким чином?

Авакум, який умів розумно й доречно відповісти, цього разу промовчав.

Потім вони згадали, що не привіталися, і поспішили потиснути одне одному руку. Сія чомусь була збентежена зустріччю і трохи затримала свою руку в руці Авакума, який устиг за цей час придивитись до її обличчя. Очі Сії, здавалося, сміялись, але за цим сміхом наче не було нічого веселого. Тому й сміх в очах дівчини здавався сумним. Авакум помітив і темні тіні під очима, і невеликі складки біля рота, і те, що губи в неї злегка тремтіли, наче крила метелика перед польотом. «Так тремтять губи у дітей, коли вони намагаються сміятись, а їм хочеться плакати»,— подумав Авакум.

— Я у відпустці,— сказала Сія і відвела погляд.

— Знаю,— кивнув Авакум і теж подивився вбік.

Вони походили навколо басейну, викладеного кольоровими плитками. Так само дзюрчала вода у фонтані, але вони не звертали на неї уваги.

— Знаю, що ти у відпустці,— повторив Авакум.— Ми ж домовилися взяти відпустку одночасно!

Вона не відповіла, тільки тихенько зітхнула. Це було якесь уривчасте зітхання. Авакум міг битись об заклад, що очі в Сії вологі. «Таким буває зітхання, коли на очах виступають сльози»,— подумав він. І зовсім недбало спитав:

— А ти бачила нашого спільного друга, інженера? — А що вона затрималася з відповіддю, то Авакум допоміг: — Після понеділка?

— Не хочу більше бачити його,— несподівано різко відповіла дівчина.

Тепер вода у фонтанчику задзюрчала веселіше. Авакум промовив:

— Які гарні ці рожеві фасади будинків! Вони дуже подобаються мені.

— Справді? — з сумнівом спитала Сія.— А три місяці тому ти казав інакше. Доводив, що вони грубі, схожі на розвішану білизну. Пригадуєш?

— Щось не пригадую,— засміявся Авакум.

— І я думаю, що ці фасади гарні,— Сія сказала це з якоюсь особливою ніжністю в голосі. Потім спитала, як колись: — Хочеш прогулятись по парку?

— А чом би й ні! — зрадів Авакум. І як колись, узяв дівчину під руку й нахилився до її вуха: — Через п'ятнадцять хвилин у мене засідання в Інституті археології. Давай відкладемо нашу зустріч до завтра, згода?

Сія знизала плечима, але посміхнулася й сказала:

— Добре.