Контррозвідка

26

Він повернувся і тим самим шляхом, піднявшись по гілках старої сосни, потрапив у свою кімнату. Наближалась четверта година ранку, але темрява була густа, наче надходила ніч, а не світанок.

Авакум засвітив лампу, подивився в маленьке дзеркальце і засміявся. Поклавши шкіряну торбинку на стіл, почав виймати з бездонних кишень свого плаща інші трофеї, захоплені у Бояновому будинку: порожню пляшечку, вміст якої Ічеренська вилила на підлогу, два каламарчики з червоною рідиною та аркуш із кількома надряпаними нашвидку цифрами.

Однієї стулки вікна, крізь яке він стежив за Вікторією Ічеренською, не було. Хтось надто старанно вийняв шибку, бо на віконній рамі Авакум не знайшов жодного гвіздка. Рама була без замазки, лишилися тільки сліди від гвіздків — зовсім свіжі дірочки. Авакум зміряв довжину та ширину порожньої рами, записав її розміри на аркушику і поклав його на стіл. Власне, він просунув руку крізь отвір, щоб скинути гачок та клямки на вікні й залізти в кімнату.

Обидва каламарчики були не його — він узяв їх на кухні Ічеренського з купи інших пляшок. А рідину, якою наповнив їх, вилив з двох однакових пляшок, знайдених у нижньому відділенні кухонної шафи. Вони були до половини порожні й мали однакові етикетки — «Болгарське шампанське». Авакум, мабуть, не звернув би на них ніякої уваги, якби на етикетці однієї з пляшок не помітив маленьке коло, намальоване хімічним олівцем.

Поклавши свої трофеї, Авакум помив руки спиртом (бідолашного вчителя Методія!), відкрив сумку і зайнявся срібною чашею. Верхня і нижня частини чаші мали однаковий діаметр, але діаметр внутрішнього дна був трохи менший від зовнішнього. Чаша світилась м'яко, матовим сяйвом, бо срібло було старе. Вгорі чашу оперізував масивний інкрустований вінок. Саме на нього звернув увагу Авакум. Звичайно на циліндричних чашах ювеліри не робили вінків. Вони прикрашали стіжкуваті чаші, щоб урівноважити верх і низ. Цей вінок свідчив про несмак.

Проте він усе-таки був і муляв очі своїми розмірами. Авакум знав з досвіду: коли щось впадає у вічі, то елемент «випадковості» не треба брати до уваги.

Авакум якийсь час не моргаючи дивився на чашу, потім несподівано покрутив верхню частину справа наліво. Вона почала легко і плавко відкручуватись од нижньої частини.

Різьба була неширока, але дрібна, як у біноклі. Під нею видніла друга, внутрішня чаша, зроблена з якогось легкого і тонкого металу. «Дюралюміній»,— подумав Авакум.

Внутрішня поверхня чаші була розграфлена на дрібні квадратики, і в кожному з них містилася вирізана латинська літера. Літери утворювали слова та рядки. Рядків налічувалось чотири, і вони йшли один під одним, як вірші.

Ще одну деталь помітив Авакум: вирізи на літерах були щільно заповнені якоюсь зеленкуватою речовиною.

Захов погасив світло, і ту ж мить мініатюрні літери засяяли.

[Вірші Шеллі. Через кілька місяців після цих подій я переклав їх, але мій переклад далекий від чудового оригіналу, як далека, наприклад, наша Земля від сяйної ранкової зорі. А я ж усього-на-всього ветлікар і не маю нічого спільного з поезією. Ось він, мій переклад:

Це було красиво, дуже красиво. Авакум захоплено дивився на вірші і, всміхаючись, милувався ними.

Але час минав, з подвір'я навпроти прокукурікав півень. Авакум спам'ятався і зробив те, що зробив би кожен на його місці: передав по радіо зв'язківцям у Софії англійські слова — літера за літерою, так, як їх уміщено в квадратиках. Повідомив загальне число квадратиків — і порожніх, і заповнених літерами та розділовими знаками. Подумавши мить, передав:

«Дайте негайно вказівку Пловдивському управлінню, щоб арештували Вікторію Ічеренську, а також власника «віл-ліса», на якому вона їздила цієї ночі в Момчилово».

Двічі передав: «Терміново», попросив зв'язатись о другій годині по обіді і на цьому закінчив передачу.

Поклавши свої трофеї до валізи, Авакум укрився ковдрою і зразу ж заснув.

Займалося на світ. Надходив туманний, похмурий ранок.

О дев'ятій годині Авакум зайшов в Ілчів шинок поснідати. Між іншим, зайшла мова про дружину Ічеренського.

— На його місці,— сказав Авакум,— я б не залишив її одну в Пловдиві. Геолог має тут гарну квартиру. Що їм заважає жити разом, як люди?

Бай Марко знизав плечима.

— Вона ніколи не приїздила в Момчилово? — спитав Авакум.

— Ат! — похитав головою бай Марко.— Нібито приїздила двічі, та ненадовго, на кілька годин. Так мені здається.

Через годину Авакум прибув у Смолян. Надіслав вино з двох пляшечок на лабораторний аналіз і, поки чекав відповіді, вирішив подзвонити по телефону Сії. Була субота — у неї вихідний день.

Авакум глибоко затягся сигаретою і, притискаючи до вуха телефонну трубку, спитав:

— Сіє, це ти?

З другого боку мовчали. Йому здалося, що в її кімнаті грає радіо і поблизу сміється якийсь чоловік.

— Сійка зайнята,— відповів чоловічий голос.— Хто її питає?

Авакум поклав трубку.

Він викурив сигарету, стоячи нерухомо. Потім довго і зосереджено гасив недопалок у скляній попільниці, наче то була надто важлива і делікатна справа.

Коли він вийшов на вулицю, вітер підняв на дорозі купку сухого листя, закрутив його і розсипав, наче конфетті.

Було вогко, в повітрі стояв важкий запах осені, пожовклого падолисту.

Лабораторний аналіз підтвердив Авакумові передбачення: в одній пляшці вино було чисте, а в другій мало велику домішку снодійного.

Авакум попросив працівника з управління сісти на заднє сидіння мотоцикла і поїхав у Ликіте. Доїхавши до Зміїці, він пішки рушив у Момчилово, а працівник управління повернувся на мотоциклі у Смолян.

Авакум пройшов повз Ілчів шинок, але, наблизившись до хвіртки Балабанихи, згадав, що не обідав. «Снідав пізно,— подумав він.— Немає рації повертатися».

Приліг на ліжку. До умовленої радіозустрічі лишалось півгодини.

«Де ж була столиця Момчила?»— міркував Авакум. Спробував уявити собі рівнину на південь від Карабаїру, залиту сонцем, золоту, трохи хвилясту від зелених пагорбів, вкриту оливковими гайочками та виноградниками. Ба, марна річ: замість квітучої рівнини перед його очима постали урвища, де безнастанно клубочилися густі тумани.

О першій п'ятдесят п'ять він надів навушники і став чекати. Тихо пролунав умовний сигнал. Авакум узяв олівець і нотував. Передача тривала близько години.

Насамперед йому відповіли на його вчорашнє запитання про родину Ічеренського в Англії і повідомили, що Вікторія Ічеренська і власник «вілліса» заарештовані сьогодні о восьмій ранку. Потім продиктували зміст трьох шифрограм — від десятого, дев'ятнадцятого і двадцятого серпня. їх розшифрували за допомогою англійського вірша. Чотири рядки становили своєрідний ключ шифру.

Коли з Софії закінчили передавати пояснення складної шифрувальної системи, Авакум дав сигнал, що передавати, не він. Попросив назвати, на хвилях якої частоти чужа радіостанція вела переговори з таємною ультракороткохвильовою станцією на нашій території.

Через п'ять хвилин у його записнику були вже і частоти хвиль, і відповідні кодові знаки.

Закінчивши передачу, Авакум вимкнув передавач.