Коротка історія часу

ПЕРЕДМОВА АВТОРА

Я не писав передмови до першого видання «Короткої історії часу». Це зробив Карл Саґан. Я ж тоді просто подякував усім, хто допомагав мені створювати книжку. Однак декотрі фонди, які мене були підтримали, не надто зраділи з того, що я їх згадав у своїх подяках, бо дістали на свою адресу величезну кількість замовлень.

Гадаю, ні мої видавці, ні мій агент, ні я сам навіть не сподівалися, що книжка стане такою популярною. Вона протрималася в списку бестселерів лондонської «Санді таймс» аж 237 тижнів — довше за будь-яку іншу книжку (крім хіба Біблії та Шекспіра). Її перекладено майже сорока мовами. Приблизно на кожні 750 душ у всьому світі припадає один примірник моєї книжки. Як зауважив Нейтан Мірволд із корпорації «Майкрософт» (мій колишній постдокторант), я продав більше книжок з фізики, ніж Мадонна про секс.

Успіх «Короткої історії часу» свідчить про неабияку цікавість до таких визначальних питань, як «звідки ми взялися?» і «чому Всесвіт такий, який є?».

Я скористався з нагоди освіжити книжку і доповнив її новими теоретичними та практичними результатами, що їх дістав уже після того, як моя праця вперше побачила світ у День сміху 1988 року. Я додав новий розділ, присвячений червоточинам і подорожам у часі. Загальна теорія відносності Айнштайна, як на мене, не заперечує того, що ми кінець кінцем створимо ті червоточини — малі трубки, які сполучатимуть різні ділянки часопростору. Якщо це правда, то вони допоможуть нам швидко пересуватися Галактикою або подорожувати назад у часі. Певен, що ми ще не бачили жодної людини з майбутнього (чи бачили?), і, здається, я можу пояснити чому.

Останнім часом у пошуках дуальностей, або відповідностей між позірно різними фізичними теоріями, досягнуто величезного прогресу. Ці відповідності — вагома ознака існування повної єдиної теорії фізики й водночас індикатор того, що її, можливо, годі записати одним фундаментальним формулюванням. Тож у різних ситуаціях нам, мабуть, просто доведеться послуговуватися окремими образами тої самої теорії. Це як із мапою поверхні Землі: її годі зобразити точно, тому ми змушені користуватися окремими мапами, створеними для різних ділянок. На мою думку, об’єднання всіх законів науки в один стало б революцією, але не змінило б найважливішого: Всесвіт підлягає низці раціональних законів, і ми можемо відкрити й осягнути їх.

Щодо спостережень, то, безперечно, найбільшу вагу з-поміж них має вимірювання флюктуацій космічного мікрохвильового фонового проміння за допомогою супутника КОБІ (COBE — Cosmic Background Explorer, букв. дослідник космічного фону) та інших спільних проєктів. Ці флюктуації — сліди створення, крихітні початкові неоднорідності в ранньому Всесвіті, інакшому, гладкому й однорідному, який з часом вибуяв у галактики, зорі та інші об’єкти, що їх ми бачимо сьогодні довкола себе. Їхня форма відповідає припущенню, що Всесвіт не має меж чи країв в уявному напрямі часу, проте подальші спостереження допоможуть нам відрізнити це припущення від інших можливих пояснень флюктуацій фону. Сподіваюся, що за кілька років ми вже напевно знатимемо, що живемо в цілком автономному й самодостатньому Всесвіті, який не має ні початку, ні кінця.

Стівен Гокінг

травень 1996