Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

Знак царської влади

Корона, скіпетр, держава — це реґалії, знаки царської, королівської та імператорської влади, які загальноприйняті в усіх державах, де така влада існує. Всі ці реґалії своїм походженням зобов’язані переважно античному світові. Так, корона бере початок від вінця, що у Давній Греції накладали на голову переможця у змаганнях. Потім олімпійський вінок перетворився на знак шани, що її віддавали героєві, який відзначився на війні, або ж посадовій особі. Згодом вінець почали накладати на голову римським імператорам, так званий імператорський вінець. Із нього й утворилася корона — головний убір, що набув поширення у країнах середньовічної Європи як атрибут вищої державної влади.

У російській історіографії здавна існує легенда про те, що до російських царських регалій належить одна з найстаріших середньовічних корон, так звана “шапка Мономаха”, яку нібито візантійський імператор Константин IX Мономах надіслав Великому князеві київському Володимирові Мономаху.

Про “шапку Мономаха”, її ще називають “золотою шапкою”, знають практично всі. Символ Російської держави, головна прикраса російських царів, історична реліквія. Яких тільки епітетів не отримав цей головний убір за всю свою історію! А ось про те, що “шапка Мономаха” не має жодного стосунку до Великого князя київського, відомо небагатьом. Ще менше знають про те, що це плагіат. Однак про все за порядком.

Згідно з офіційним кремлівським міфом, цей головний убір візантійський імператор Константин IX Мономах подарував своєму онукові Володимирові Всеволодовичу, відомому під ім’ям Володимира Мономаха (вважається, що мати князя Володимира була донькою Константина).

Однак насправді таке походження цього убору вкрай сумнівне. По-перше, тому що достеменно відомо, що Константин IX помер 11 січня 1055 року, коли Володимирові було менше двох років (останній народився 1053 року), і ймовірність того, що він отримає Київ, була незначною. Володимир Мономах отримав Велике князівство київське лише в 1113–1125 роках. Тобто Константин IX помер за 50 років до того, як Володимир став Великим князем київським. Понад те, батько Володимира Всеволод Ярославович сам став Великим князем київським лише в 1078 році.

“Шапка Мономаха” (Оружейна палата Кремля) та Володимир Мономах на пам’ятнику “Тисячоліття Росії” (Новґород, 1862 рік)

Не менш сумнівна ця легенда і з мистецтвознавчого погляду. Ця шапка — золотий філігранний гостроверхий головний убір, очевидно, середньоазійської роботи кінця XIII — початку XIV століття з соболиною опушкою, прикрашений перлами, рубінами, смарагдами (всього на шапці 43 камені шести видів) і увінчаний хрестом. Шапка Мономаха важить майже кілограм.

Нині шапка зберігається в Оружейній палаті московського Кремля, будучи найціннішим її експонатом. Для імперськи налаштованих росіян “шапка Мономаха” й досі уособлює давність і спадкоємність російського інституту монархії, вона є символом самодержавства.

Витоки легенди

Як же з’явився на світ цей міф і чому він так міцно укорінився в головах росіян?

Цю брехню придумали ще за часів московського князя Івана III, а на початку XVI століття вперше було записано у так званому “Сказанні про князів Владімірських”, де стверджується, що шапка — це дар візантійського імператора. У найліпших традиціях сучасних кремлівських істориків навіть придумали легенду про те, що візантійські імператори відправили експедицію до Вавилона, де нібито знайшли шапку серед скарбів царя Навуходоносора (634–562 роки до н. е.).

Після падіння Візантії Москва стала претендувати на роль нового центру православ’я. Тоді-то й вигадали, що шапку отримав за спадкоємністю від візантійського імператора Великий князь київський Володимир, а пізніше від київських князів вона перейшла до князів владімірських, а потім і до московських.

У зв’язку з переорієнтацією московської державності із Золотої Орди на Візантію відбулося й переосмислення значення “шапки” в руслі концепції “Москва — третій Рим”. Близько 1518 року (“Сказання про князів Владімірських”) сформульовано офіційну версію її походження, що мала символізувати наступність влади московських правителів від візантійських імператорів.

У такий спосіб шапка стала російською реліквією.

Особливий статус вінця диктував і традицію його використання — під час призначення на престол московських государів. При цьому царі надягали шапку Мономаха тільки в день вінчання на царство, а в подальшому користувалися особистим головним убором-вінцем.

Перша згадка про шапку датується ще XIV століттям. Так, згідно із другою духовною грамотою Івана I Калити (1339 р.), князь заповів своєму старшому синові Сімеону (Гордому): “...кожухѣ черленыи женчужныі, шапка зол(о)таіа”. Щодо сучасної назви вінця, тут думки дослідників дещо різняться.

Г. Вернадський у праці “Монголи і Русь” вказує, що першим документом, у якому шапку називають Мономаховою, був наказ Івана IV Грозного, посилаючись на духовні та договірні грамоти великих і удільних князів XIV–XVI століть.

Однак С. Соловйов у праці “Історія Росії з найдавніших часів” пише, що Іван III першим увів і обряд царського вінчання. Так, 4 лютого 1498 року був повінчаний на престол онук Івана III — Дмітрій — вінцем, що його історик називає “шапкою Мономаха”.

Хай там як, Мономаховим вінцем вінчалися на царство московські царі аж до 1682 року, коли царем став Іван V, співправителем якого був його брат Пьотр I, коронований разом із братом як молодший співправитель. Із цієї нагоди була спеціально виготовлена “шапка второго наряда”, яка відтворювала форму й оздоблення історичної шапки Мономаха, проте зі спрощеннями і не на такому високому художньому рівні. Шапка “другого наряду” також зберігається в Оружейній палаті.

Реґалії московських князів, а потім царів та імператорів упродовж тривалого часу змінювалися. Згодом з’явилося кілька корон (першу — із позолоченого срібла — було виготовлено у 1724 році для коронації першої російської імператриці Єкатєріни I), держава у вигляді золотої кулі, на якій стоїть хрест, і скіпетр. Ті з них, що збереглися до наших днів, розміщені в Оружейній палаті Кремля і є унікальними історичними реліквіями.

Ханський ковпак

Звідки ж узялася “шапка Мономаха” і як вона з’явилася у московських князів?

Російська історіографія традиційно дотримувалася версії про візантійське походження цієї шапки. Однак пізніші дослідники це заперечили.

Так звана “шапка Мономаха” — це звичайний середньоазійський парчевий ковпак багатого тюркського хана. Напівсферичний за формою, обшитий по краю соболиним хутром, прикрашений золотом, коштовними каменями і хрестиком угорі. Прикраси — явно пізні. Сам ковпак — характерного фасону XIV століття.

Найімовірніше, його привіз до Москви між 1320 і 1340 роками удільний московський князь Іван I, коли відвозив у ставку Орди до Великого хана Узбека данину, зібрану з підданих, і повернувся з подарунками. Мабуть, непоганий був ясак ханові.

Про те, що шапку Мономаха подарував Іванові I Великий хан Узбек, уперше висловив припущення російський і американський історик українського походження Г. Вернадський.

Інші дослідники, наприклад, А. Спіцин, приписує шапку монгольському ханові. Ще одне важливе дослідження щодо походження шапки провів М. Крамаровський — доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу Сходу Державного Ермітажу, в якому він, дотримуючись думки А. Спіцина, відкидає її візантійське походження. Ретельний аналіз дозволив йому включити шапку до золото-ординських пам’яток.

У московських князів шапка Мономаха з’явилася, найімовірніше, внаслідок шлюбного союзу із представницею якогось дуже знатного татарського роду. Відомі принаймні дві лінії споріднення північно-руських князів із золотоординськими ханами. У 1260–1270-ті роки ярославський князь Фьодор, на прізвисько Чорний, був в Орді й одружився з ханською донькою. Його онук Васілій одружився з донькою Івана I. Таким чином, шапка могла (якщо вона дісталася у спадок Васілію) через його дружину потрапити до Івана I.

Іван I та його син Сімеон, який першим був вінчаний “шапкою Мономаха”

Однак взаємини Івана I із зятем були неприязними. Найвірогіднішою є версія про те, що шапка потрапила у спадок до Івана I після смерті його рідного брата — московського князя Юрія. Належала ж вона Кончаці — сестрі Великого хана Узбека. Кончаку, у хрещенні Агафію, видали заміж за Юрія. Він жив в Орді, зблизився з сімейством Узбека й одружився з Кончакою 1317 року. В 1325 році Юрія убив тверський князь Дмітрій, який, аби виправдатися, повідомив Великому ханові Узбеку, що Юрій збирав данину й залишав її собі. Спадкоємцем Юрія, оскільки у нього не було дітей, міг бути тільки його брат — Іван I Калита. Таким чином, припущення, вперше висловлене Г. Вернадським, про те, що шапка належала Узбекові, має доволі вагомі підстави.

Урешті-решт, шапку могли виготовити і східні майстри на замовлення московських князів, а можливо, й місцеві ювеліри за золотоординськими зразками.

Про те, що шапку створили золотоординські ювеліри або за їхньою допомогою, існує низка незаперечних свідчень. Насамперед, це характер орнаментації й технології сканного декору шапки. Шапка створена в техніці накладної скані та зернения. Причому зернь в одних випадках, застосовують у контурах мотиву лотоса, що прикрашає чотири пластини поверх сканного дроту. З них центральна — з червоним рубіном у круглій оправі й із чотирма перлами; по її боках розташовані дві пластини із зеленим смарагдом у прямокутній оправі в композиції з трьома перлинами; четверта пластина — з мотивом лотоса — розташована на протилежному боці від центральної. Композиція декору виокремлює головну лицьову частину шапки.

У з’ясуванні походження шапки Мономаха важливу роль відіграють її форма й орнаментація, що збігаються з відомими науковцям матеріалами, які характеризують мистецтво волзьких булгар і татар Волґо-Уральського регіону та споріднених їм тюркських народів. Найдавніша частина шапки — тулія — складається із восьми золотих пластин, кожна з яких нагадує довгастий трикутник з усіченою вершиною. По краях пластин є отвори, крізь які до них зсередини підшивали тканинну основу. Всі пластини прикрашені складним сканним візерунком із найтоншого золотого дроту. Верхній ковпачок із хрестом додали у XVI столітті. Як вважають деякі дослідники, разом із цим ковпачком були додані й коштовні камені з перлами, які завершили композицію шапки. Ба більше, на думку А. Спіцина, шапка, можливо, спочатку мала хрест на кшталт так званої “корони хана Джанібека”.

Однак очевидець, посол німецького імператора Максиміліана I до московського князя Васілія III, барон Сиґізмунд Ґерберштайн, який відвідав Москву в 1517 і 1526 роках, докладно описавши побачену ним шапку, про таку важливу її частину, як хрест навіть не згадує, що явно свідчить про те, що його ніколи не було. Зате в “Записках про Московію” з’являється дуже важлива деталь — шапка мала золоті підвіски, які коливалися під час руху. Облямівка із соболиного хутра також з’явилася пізніше.

Московський князь Васілій III (гравюра з “Космографії” А. Теве, 1575 рік) та тюркський хан XVI–XVII ст. в однакових шапках

Існує також думка, що “шапка Мономаха” до того, як потрапила до московських князів, була жіночою і належала знатній татарській особі. Доказом цього є, по-перше, свідчення С. Ґерберштайна про існування підвісок, які були характерними для жіночого головного убору тюркських народів. Їхня форма також мала вигляд усіченого напівсферичного конуса зі срібною верхівкою — склепінням або маківкою. У середину такої маківки часто вставляли пір’я сови або пугача. Відсутність їх символізувала заміжній статус дівчини.

По-друге, деталі золотоординських жіночих головних прикрас зі знаменитого Сімферопольського скарбу, що зберігається у фондах Державного історичного музею в Москві. У скарбі було знайдено фрагменти золотого жіночого головного убору та срібної верхівки від головної прикраси, декоровані перлами і коштовним камінням. Вражає подібність кріплення каменів до верхівки і в гнізда оправ, а також орнаментація оправ сканними завитками у вигляді кіл на деталях головного убору зі скарбу і “шапки Мономаха”.

Отже, ймовірно, шапка спочатку мала дещо інший вигляд (не було облямівки з хутра та інших прикрас) і за формою та характером декору була явно жіночою, про що свідчать археологічні й етнографічні матеріали низки тюркських народів, що входили до складу Золотої Орди.

Таким чином, сучасні дослідження остаточно розвінчують міф про так звану “шапку Мономаха”, яка насправді є витвором рук татарських майстрів і надбанням культури колись великої держави — Золотої Орди.

Татарські шапки

Як уже зазначалося, під час вінчання на царство московських князів і царів існував певний ритуал, неодмінним атрибутом якого було надягання так званої “золотої шапки” — царського вінця як символу верховної влади. Такій короні-вінцю надавали особливого значення, і в російській традиції вона була предметом, що переходив у спадок від попереднього самодержця до наступного. Однак цей звичай, очевидно, також запозичений у тюркських народів.

Перша згадка про нього належить до князювання Івана I Калити, онука Алєксандра Невського. Він правив з 1325 по 1341 роки. Згідно з одними літописними відомостями, Іван I благословив на царство “золотою шапкою” свого старшого сина — Сімеона. Серед інших письмових джерел ця шапка згадується в духовних грамотах московських царів як майно, що залишається спадкоємцям.

Уперше шапка згадується серед дорогого одягу і різних дорогоцінних предметів Івана I, що їх він залишив у заповіті своїм дітям. Від Сімеона шапка перейшла до його дружини, а потім — до Івана II, брата Сімеона. Згодом синові Івана II — Дмітрію Донському. Той передав її своєму синові — Васілію. Таким чином, московські князі заповіли “золоту шапку” старшим синам, починаючи з Івана I. 1462 року про цю шапку згадує Васілій II на прізвисько Темний, а в 1498 році Іван III вінчає цією шапкою на царство свого онука Дмітрія. Шапка стала символом централізованої влади, зосередженої в Москві, і мала бути свідченням могутності Московського царства — держави, яка на той час уже позбулася так званого татаро-монгольського ярма. Починаючи з Івана III, золота шапка, названа “шапкою Мономаха”, стає символом вищої державної влади.

Серед московських золотих шапок, що їх використовували до початку XVIII століття, збереглися лише дві — шапка Мономаха і шапка казанська. Прикметно, що обидві вони є зразками татарської культури і потрапили до московських царів від татарських ханів.

При цьому казанська шапка викликає менше дискусій і без сумніву її вважають справою рук східних майстрів, можливо, й татарських, оскільки за ознаками ремісничої традиції та ювелірною майстерністю є явно не характерною для московитського мистецтва того часу.

Вона виконана у характерній для головних уборів казанських татар формі — у вигляді напівсферичної шапки, обшитої дорогим хутром. Верхівка казанської шапки — бурштин витягнутої грушоподібної форми із двома перлинами по боках — прикраса пізніша. Вона не відповідає структурі корони. Мабуть, раніше її завершував золотий півмісяць або зображення поліморфного чудовиська, на зразок зображення на гербі Казані. Таке припущення вперше висловив історик-краєзнавець Ф. Валєєв, який атрибутував казанську шапку як витвір татарських ювелірів кінця XV — початку XVI століть. Порівняльний аналіз виявив стилістичну спорідненість елементів декору корони зі збереженими творами татарських майстрів XVI століття: золотими поясними застібками від костюма татарської знаті та збереженими кам’яними надгробками першої половини XVI століття.

Зауважмо, що й інші царські реґалії аж до XVIII століття були створені іноземними майстрами, які працювали у Кремлівських майстернях, або ж були безпосередньо іноземного виробництва. До прикладу, держава і скіпетр, що входили до складу “большого государева наряда” за царя Міхаіла Фьодоровича, виготовили європейські ювеліри у другій половині XVI століття, і місцем їх створення були придворні майстерні Рудольфа II у Празі. Припускають, що вони були привезені у Московію разом із дарами, що їх подарувало Борісові Ґодунову велике посольство імператора Рудольфа II в 1604 році. Те саме стосується і реґалій, виготовлених для царя Алєксєя Міхайловича, який у 1657 році замовив константинопольському майстрові нові державу, скіпетр, посох і барми.

Корона Мономаха

Мало хто знає, що існувала й корона, яку Константин IX Мономах справді подарував європейському монархові, але не онукові Володимиру, а угорському королеві.

Достатньо поглянути на зображення цієї корони, щоб оцінити відмінності у стилі і зрозуміти, що у Візантії XI століття навряд чи створили б щось подібне до російської “золотої шапки”.

Рання візантійська імператорська корона (діадема) становила пурпурову пов’язку (пізніше — золотий обруч), яка мала багато прикрашену перлами і дорогоцінними каменями начільну частину та перлинні підвіски, що звисали з боків біля скронь — катасісти. Подібний головний убір зображений на мозаїчних портретах імператора Юстиніана у Равенні. Згодом діадема-обруч стає ширшою, повністю закриває волосся.

У XII столітті імператорським головним убором стає стема — золотий обруч із матер’яною шапочкою всередині, над яким кріпилися дві хрестоподібно розташовані золоті дужки із хрестом посередині. За Палеологів імператорські вінці набувають півсферичного верху, нагадуючи архієрейську митру із хрестом.

Корона Константина IX Мономаха нагадує вінець із золотих пластин, прикрашених зображеннями в техніці перегородчастої емалі, який був створений приблизно між 1042–1050 роками на замовлення візантійського імператора. Як і багато інших артефактів, її випадково знайшли 1860 року під час оранки землі в селі Іванка-при-Нітрі недалеко від міста Нітра в Угорщині (тепер Словаччина). Нині зберігається в Угорському національному музеї в Будапешті.

Припускають, що корону імператор Константин IX подарував угорському королю Андрашу I Білому з нагоди його шлюбу з донькою Ярослава Мудрого Анастасією. Щоправда, невідомо, призначалася вона для самого Андраша I чи для Анастасії. Вважається, що потім під час міжусобної війни корону закопав син Андраша I король Шаламон.

Константин IX Мономах (мозаїка собору Святої Софії, Стамбул) та приписувана йому корона (музей м. Будапешт)

Корона складається з семи пластин із заокругленим верхом, які прикрашені зображеннями імператора Константина IX Мономаха (центральна пластина), що стоїть між імператрицями — своєю дружиною Зоєю (ліворуч від центру) та її сестрою Теодорою (праворуч), а також алегоріями Правди і Смирення та двома танцівницями. Зображення обрамляє рослинний орнамент із птахами, що має схожі риси із витворами ісламського мистецтва. Вплив ісламських пам’яток особливо помітний на зображеннях танцівниць, схожих з образами зі стінного розпису палацу халіфа у Самарі (836–839 рр.), на фатімідській різьбленій кістці (X ст.) та фресці-стелі Палатинської капели в Палермо.

Дослідники відзначали незвичність світського зображення танцівниць для такого сакрального об’єкта, як корона. Припускали, що танцівниці в німбах символізують “хор грацій”, вихваляють цноти імператора в дусі візантійської риторики. Її діаметр усього 22 сантиметри, тобто дуже невеликий, навіть якщо припустити, що це жіноча корона. Написи грецькою мовою на короні рясніють помилками, а груба обробка поверхні відрізняє її від тогочасної візантійської ювелірної продукції.

1994 року на підставі лінґвістичних і мистецтвознавчих критеріїв грецький візантініст Ніколас Ікономідіс припустив, що корона — підробка XIX століття. А 2009 року Тімоті Доусон висловив припущення, що артефакт справжній, але є не короною, а церемоніальним обручем — відзнакою для полководця, що її надягали на руку. Вірогідним власником нагороди міг бути, євнух і полководець Константина IX Мономаха Стефан Пергамос, який у 1043 році здобув перемогу над бунтівниками. Поспіх під час виготовлення ювелірного виробу міг бути причиною грубої обробки і мовних помилок.

Продовження брехні

Однак повернімося до шапки Мономаха і казанської шапки. Популярні видання, присвячені Державним музеям московського Кремля, ще й досі шапку Мономаха вважають роботою візантійських майстрів, а казанську шапку — виготовленою в Москві на честь підкорення Казанського ханства, не виключаючи, однак, і можливості її виготовлення казанськими ювелірами, нібито вивезеними Іваном IV Ґрозним до Москви.

Особливу увагу приділяють питанню походження шапки Мономаха. Кремлівська пропаганда й досі намагається прив’язати цей артефакт до Візантії, вперто відстоюючи спадкоємність московської влади від візантійських імператорів, хоча, як уже було зазначено, зовсім інша думка подана в науковій літературі, де давно доведено її татарське походження.

Показовим було те, що з нагоди 50-річчя президента Росії В. Путіна у 2002 році група російських ювелірів виготовила копію шапки Мономаха вартістю 50 тисяч доларів.

Після того як співробітники Національного інституту герба і прапора визнали факт передачі символу монархічної влади президентові демократичної держави некоректним, було заявлено про продаж “шапки Мономаха-2” та передачу виручених грошей благодійним фондам. А коли все-таки вирішили не дарувати її президентові, вважаючи це надто претензійним, до російської Асоціації ювелірного мистецтва надійшли пропозиції виставити її в російських музеях сучасного мистецтва або продати на аукціонах.

Однак, незважаючи на вартість самої ювелірної роботи і коштовних металів та каменів, використаних для виготовлення копії, її ціна безпосередньо залежить від історичної цінності самої шапки Мономаха. Навмисно чи ні, але ця копія стала продовженням ланцюга брехні, пов’язаної із “золотою шапкою”. Можливо, саме тоді російський президент і вирішив, що він є вершителем чужих доль?

Правителям Росії варто пам’ятати вислів: “Ой, важка ти, шапко Мономаха”. Ці слова належать царю Борісові Ґодунову з однойменної трагедії Алєксандра Пушкіна, написаної 1831 року. Фраза, що стала крилатою, означає складність управління країною, важкість царського вінця, бо нерозумне правління може призвести не лише до втрати корони, а й голови, що її носить, як уже неодноразово траплялося у світовій історії.