Лише секунда

— Засинай. Ну чого ти вовтузишся? Лягай уже на бочок і заплющуй очі. Чого ти дивишся на мене так, сонечку? Нам рано прокидатися, уже давно треба спати.

— Мамусю, а розкажи мене про тата.

— Ще раз розповісти про нашого тата?

— Так. Про те, який він.

— І тоді ти заснеш?

— Обіцяю. А тато мені насниться.

— Добре, люба.

— Мамусю, я вже заплющую очі та слухаю.

— Так, сонечку.

— Мамо, а чого ти мовчиш?

— Може, краще я розкажу тобі казку?

— Але ж ти обіцяла мені — про тата. Ти пообіцяла!

— Так, сонечку, я обіцяла, але мені трохи важко. Давай я погладжу тобі спинку.

— Добре.

— Чого ти зітхаєш, чого? Хочеш почути про тата?

— Хочу.

— А давай-но я розповім тобі казку, а в ній буде тато.

— Тато в казці?!

— Так, але тільки ми з тобою знатимемо, що це тато.

— Цікаво. А всі решта не зрозуміють?

— Усі решта подумають, що це просто якийсь собі чоловік.

— Тож тільки ми з тобою будемо знати, що то наш тато?

— Так. Ти, я і він.

— Мамо!

— Що, сонечку?

— Хочу тебе про щось попросити.

— Так, мишенятко.

— Мені хотілось би також побувати там, у тій казці.

— Гаразд, там будеш і ти, разом із татом. А зараз ти заплющиш оченята, я їх тобі поцілую і почну розповідати казку.

— Добре, я вже заплющую очі — так мені набагато краще уявляти. Мамо, а можна, щоб у цій казці тато розповідав мені свою казку?

— Нічого собі! Та це вже буде казка в казці.

— Так, казка в казці! Добре я придумала?

— Так, сонечку, ти гарно придумала! Хоча це складно, мамі треба трішки подумати.

— Мамо!

— Що ще, Маринко?

— Розповідай мені, будь ласка, так, щоб ця казка не закінчувалася. Добре? Нехай уві сні я побачу про­довження.