Люба Елен із Бріджсвіла

Глава 14. І на закінчення…

…Наступного ранку автобус увозив від Мітсвудів усю галасливу компанію. Навіть на Гледіс наділи повідець і завантажили разом з валізами на заднє сидіння.

Біля дороги залишилися стояти самотні місіс і містер Мітсвуд.

— От і все, от і поїхала наша люба Елен, — промокаючи вологі очі, сказала місіс Мітсвуд.

— Будемо сподіватися, що вона незабаром повернеться до нас і що розлука ця не назавжди, — бадьоро відповів їй містер Мітсвуд. — Адже треба надіятися, надіятися навіть тоді, коли здається, що попереду — лише темнота.

…Ніби на втішання їм, на обрії з’явилося сонце. Воно яскраво сяяло над морем, освітлюючи тьмяний день і даруючи надію на краще, адже Елен ще повернеться до своїх дідуся і бабусі. Щоправда перед цим вона переживе чимало пригод і помандрує по світу. Працюватиме в цирку, зніматиметься в кіно, буде дружити з багатьма цікавими і добрими людьми…

Це тільки початок цікавого і гарного, що очікує її в житті.

Але все це буде потім.

А поки що…

Поки що люба Елен довго махає рукою з вікна автобуса своїм дідусеві і бабусі.