Львівська пані

ЛЬВІВ’ЯНКА

Жити в самому центрі Львова — і вже п’ятнадцять літ не бути у Львові… Ті, хто собі шпацирують, і до голови не беруть, що таке може бути: живеш у місті, а одночасно в ньому не є. Коли їм ноги покрутить так, як мені, тільки це й будуть мати в своїй дурній голові. Вони собі гадають, що ось так будуть ходити вічно… Навіть не здогадуються, що я спостерігаю з вікна. Розходилися тут під носом! Тільки й блимають перед очима. І звідки вас так багато набралося?! Поз’їжджалися до Львова, напевно, з цілого світу. Що, вже більше місця нема? Вже так вам усім Львів пригледівся? За часів цісаря не почували б себе так вільно: до Львова можна було приїздити тільки в ринкові дні, а на деяких вулицях простому людові було боронь Боже з’являтися — поліцаї відразу палицями штрикали. І спробуй-но пройтися Академічною, як зараз собі шпацирують! Місто належало панам. А тепер всім дозволено бачити його, але, дивлюся, не всі хочуть… Поникли головами вниз і крім своїх ніг нічого не помічають.