Львівська пані

ЖИВИЙ МЕРЛЕЦЬ

Але знаю ще й кумедну історію одної сім’ї, бо колись про неї газети писали. Ця сім’я жила неподалік, на Підвальній. Так-так, вона тоді його проводжала, коли літак відлітав. То він мав на море їхати… Хе-хе, приїхав… Другого дня їй приходить звістка, що літак розбився. Отримала якийсь шматок покавальченого тіла, запакованого в целофан, і поховала за всіма звичаями. Цілий місяць була розбита горем, аж поки не задзвонили у двері… Вона питає: «Хто?», а їй відповідають: «Це я». Вона: «Хто я?», а їй: «Це я — твій чоловік». Вона: «Я свого чоловіка недавно поховала…», а він: «Та це я — твій чоловік!» Вона: «Чоловіче! Не жартуйте так. Я вам сказала, що мій чоловік помер». Згодом вона ніби і впізнала його, але до хати й далі не впускала, бо боялася, що це якийсь привид. Так чотири години тримала чоловіка за дверима, поки він не поскликав усіх сусідів, які спочатку так само від нього сахалися, бо ж недавно пили на його поминках. Довелося у всьому зізнатися, пояснити, як то він ухитрився залишитися живим, якщо рахувався у списках пасажирів літака. А що цей літак розбився, він тільки від сусідів і дізнався, бо розрахував, що якраз зараз, рівно через місяць, жінка очікує його повернення. Тоді він не сів у літак, просто жінці очі замилював, а тим часом поїхав до коханки, з якою і провів цілий місяць, навіть не цікавлячись подіями в світі.

Дружина після цього не прийняла його до себе. Сказала: «Я рада, що ти залишився живий, але жити з тобою вже не зможу». Цікава я, пані Ярино, як йому потім було бачити свою могилу на цвинтарі?

Нагадала я собі ще одну історію. Двом сестрам, які все життя дівували й мешкали разом, десь у районі Панаса Мирного, дуже закортіло знати, як вони будуть виглядати в домовині. Замовили труну, облаштували все, як біля справжнього мерця, та й запросили знимкаря. Й аби все виглядало правдоподібно, одна лягла, перш ніж він прийшов. Знимкар, нічого не підозрюючи, зробив свою роботу та й запитує, скільки потрібно карток. Та, що «жива», каже: «По одній вистарчить». А та, що «мертва», як закричить: «По дві!», а переляканий знимкар, утікаючи, аж упав на сходах і, бідака, зламав собі ногу. Але подав на них до суду й відшкодував собі половину камениці, яка належала тим сестрам. Добре, що не помер від страху, коли «мерлець» заговорив до нього…