Львівська пані

МОРАЛЬНИЙ БІЛЬ

Так-так, недурно колись казали: «Якщо пан з пана, то сокира віддана, а якщо пан з хлопа, то дурна робота». Зібралися там, як ті ворони, і каркають без кінця, а ти тут хоч здихай з голоду. І за що на цій землі така кара: були поляки — скидали штани зі сраки, прийшли москалі — то був лише хрін на столі, прийшла Україна — біда по коліна?! Я вам скажу — це все в них від тої імпотенції. За свої літа не раз виділа: якщо хлоп не має інтересу до жінок, то він і в життю ні на що не годен. Як бачу їх по телевізії, то нагадують мені кастрованих котів, яких уже нічого не обходить, лишень аби не гнали з нагрітого місця. Ох… Багато говорити — мало сказати. Та й від жінок не мало що залежить: коли жінка дурна й сварлива, в хаті ніґди нема не те що статку й достатку, а й бодай якогось порядку. Мені, пані Стефцю, не мусите переповідати, що зараз у селах твориться, я й сама знаю. Там споконвіку чоловіком рухала не жінка, а горівка. Хоч я й уроджена в селі, але його не люблю. Коли мені виповнилося дванадцять літ, я поїхала жити до Львова. І відкинулася від всього сільського, навіть не хотіла додому приїздити. Найбільше не терплю ляпання язиками. Залазять одне одному в одне місце, та з такою дикою насолодою, що до чогось путнього вже інтересу в них не залишається. А як згадаєш сільський нужник, в якому з острахом стоїш на дошках і побоюєшся впасти в діру, де «зіяють святі поклади», що добросовісно відкладалися роками, то вже нічого не хочеш… Повірте, я не раз тримала «це» до Львова, або, на крайній випадок, — радше десь у кущах, ніж піддаватися такій нарузі в цих «святих місцях». Уже ліпше бути зґвалтованою! Недурно кажуть: якщо хочете пізнати людей, то загляньте до їхнього туалету. Для мене це справжнє покарання — бути в селі, бо ні помитися, ні підмитися… І як люди таке терплять?! Ще можна витримати фізичний біль, але як витримати моральний?.. Певно, їхня гідність «кваситься» в цьому нужнику…