Міф про шість мільйонів

13. Міфічна конференція від 20 січня 1942

[Конференція (нарада) в готелі поблизу озера Ванзеє все ж відбувалася в січні 1942 року, але рекомендації, прийняті на ній чиновниками не найвищого рангу, стосувалися не «знищення» жидів, а всього лише їхньої депортації на схід. Про це можна довідатися із суперечливого й сумнівного протоколу, який ніким не підписаний. Це звичайна буденна нарада, що була неправомочною ухвалювати будь-які рішення чи розпорядчі документи. — прим. пер]

У той час, коли радянських жидів нібито розстрілювали там де тільки знаходили (звинувачення в дійсності виявилося невірним!), 20 січня 1942 р. в Берліні начебто відбулася важлива конференція «Am Grossen Wanssee Nr. 5658» («Ванзейська конференція»). На цій конференції нібито головував Райнхард Гайдріх, який немов би сказав, що він уповноважений Ґьорінґом обговорювати плани винищування європейських жидів («Das Dritten Reich und die Juden», pp. 120ff.). Вважається, що інформацію про цю конференцію звинуваченню надав Ханс Франк (Hans Frank), втім він жодного разу не згадує про це у своїх спогадах — «Im Angesicht des Galgens» («В тіні шибениці», Munich, 1953). Більше того, це сумний факт, але Франку жодного разу не надали можливості пояснити чи підтвердити будь-яку цитату, нібито взяту з його особистої картотеки з 42 томів, складеної під час його генерал-губернаторства в Польщі. Не знайшли нікого, хто міг би підтвердити гіпотетичні відомості про цю конференцію, хоча до таких зарахували статс-секретаря міністерства внутрішніх справ Вільгельма Штуккарта (Wilhelm Stuckart), котрому помилково приписали головне авторство Нюрнберзьких законів (насправді їхнім автором був помічник Аденауера Ханс Ґлобке (Hans Globke)), і унтер-статс-секретаря Міністерства закордонних справ Німеччини Ханса Лютера (Hans Luther).

Гайдріх нібито сказав, що процес переселення жидів з Європи не приніс результатів, адже починаючи з 1933 року емігрувало не більш 537 тисяч осіб. Ця сміховинно маленька цифра рішуче спростовується офіційною німецькою статистикою. Цифра в 537 тисяч ледве може перевищити еміграцію жидів хіба що з Польщі впродовж того ж періоду. Гайдріх також нібито сказав, що в Європі проживало 11 мільйонів жидів і що 95 % з них перебувало в німецькій зоні окупації. Як не дивно, але в тій же заяві вказується, що в 1941 році більш ніж половина європейських жидів перебувала на території СРСР, а більш ніж один мільйон жидів зараховувався до вішістської Франції й Англії. Безглуздість цих даних очевидна. Проте, в гіпотетичному протоколі вказується, що вони були прийняті на конференції ерудованими й добре обізнаними панами без заперечень.

Наступним кроком в уявному плані Гайдріха із знищення жидів була їхня концентрація в ключових зонах, і тому уявна Ванзейська конференція від 12 січня 1942 р. розцінюється як сигнал до другого етапу знищення жидів. Незабаром після цього німці почали переміщати деяких варшавських жидів у Люблін. 310.322 з них було відправлено до кінця літа 1942 року. Перші депортації жидів з Німеччини Поляков відносить до жовтня 1941 року, більш широко вони застосовувалися в окупованих країнах.

Свен Хедін у книзі «Ohne Auftrag in Berlin» («У Берліні без призначення», Buenos Aires, 1949, pp. 141ff.) розглядає відправлення Гайнріхом Гіммлером 1.200 жидів зі Штеттіна вже в березні 1940 року. Хедін прибув до Німеччини зі Швеції через особисті зусилля щодо забезпечення німецького посередництва в радянсько-фінській війні 1939–1940 років. Він отримав звіт від одного шведського журналіста, у якому стверджувалося, що в середовищі жидів зі Штеттіна панували нелюдські умови, однак Гіммлер заперечував це й заявив, що всього лише одна жінка похилого віку вмерла під час поїздки. Це є явним винятком із припущення Полякова, згідно з яким жоден жид не вивозився з Німеччини до жовтня 1941 року.