Міфи Давньої Греції

НАРОДЖЕННЯ ГЕРАКЛА

Хоча цар богів Зевс вельми часто слухався поклику власного серця й закохувався і в богинь, і у смертних жінок, проте він ніколи не занедбував своїх обов’язків володаря світу. Він бачив, що на землі багато лиха, отож вирішив дати людям героя, який би захищав від різноманітних бід і богів, і людей. Зевс зійшов на землю і почав шукати смертну жінку, яка гідна була би стати матір’ю майбутньому героєві.

Обраницею Зевса стала Алкмена — дружина царя Амфітріона, який походив зі славетного роду Персея. Проте Алкмена палко кохала свого чоловіка й чути не хотіла ні про кого іншого. Тоді Зевс вдався до хитрощів: одного разу він прибрав подобу Амфітріона і так увійшов до Алкмени. Від союзу могутнього бога та смертної жінки народився хлопчик.

Майбутній Гераклл от — от Мав з’явитися на світ, і Зевсу нестримно закортіло похвалитися перед богами, що саме цього дня у родині Персея народиться великий герой, який владарюватиме над усіма народами. Проте ревнива Гера, Зевсова дружина, одразу здогадалася, що чоловік похваляється не просто так, і вирішила помститися Зевсові за зраду. Вона затримала пологи Алкмени, а натомість прискорила народження іншого Персеєвого нащадка — Евристея.

Наступного дня Алкмена народила близнюків — Геракла, Зевсового сина, та Іфікла, сина царя Амфітріона. Злостива Гера хотіла позбутися Геракла і підіслала до колиски немовлят двох змій, проте міцний як молодий дубок Геракл легко задушив їх. Щоб урятувати Геракла від безжальної Гери, вісник богів Гермес підстеріг, коли Гера заснула, підхопив немовля, відніс його на Олімп і поклав богині на руки. Гера прокинулась і в гніві відкинула дитину, проте Геракл устиг вкусити богиню за груди, аж із них бризнуло молоко й розлилося по небі Молочним шляхом. А Геракл устиг скуштувати молока безсмертя й тепер міг не боятися Гери.

Геракл отримав гарне виховання. Цар Амфітріон навчив його керувати колісницею. Кастор (один із близнюків — Діоскурів, на честь яких отримало свою назву сузір’я Близнюків) навчив його стріляти з лука та вправлятися з іншою зброєю. Кентавр Хірон навчив його боротьби та різних наук, а славетний співець Лін — гри на кітарі. Треба зауважити, що Геракл був лінькуватим, коли йшлося про музичну науку, тож Лін одного разу хотів покарати хлопця за несумлінність. Геракл у відповідь ударив учителя кітарою, а що був напрочуд дужий, то ненавмисно забив свого вчителя. Коли про це дізнався цар Амфітріон, то злякався некерованої Гераклової сили і відправив юнака на гору Кітерон пасти череди.

Саме в цей час у горах Кітерону оселився страшний лев, який завдавав людям чимало збитків. Одного дня юний Геракл підстеріг лева й убив його, здер зі звіра шкуру й повісив собі на плечі. Коли боги побачили, як змужнів юнак, Гермес подарував Гераклу меч, Аполлон — лук і стріли, бог — коваль Гефест викував для нього золотий панцир, а богиня Атена власноруч виткала для нього одіж.

ГЕРАКЛ У ТЕБАХ

У вісімнадцять років Геракл повернувся з лісу до міста Теби. З’явився він саме тоді, коли до міста прибули посли царя Ергіна, який наклав на Теби ганебну щорічну данину. Розгніваний Геракл пішов війною проти Ергіна і переміг його. У заплату він змусив Ергіна присилати Тебам удвічі більшу данину. Вдячний тебанський цар Креонт віддав Гераклові за дружину свою дочку Мегару, яка народила йому трьох синів.

Довго й щасливо міг би прожити в Тебах Геракл, проте мстива Гера й далі не полишала героя у спокої. Одного разу вона наслала на Геракла потьмарення розуму, і він у нападі безуму зарізав усіх трьох власних синів, а на додачу ще й дітей свого брата Іфікла. Коли Геракл знову прийшов до тями, то вжахнувся з учинку. Як змити з себе безневинну кров? Геракл кинувся до Дельфійського оракула, щоб той дав йому пораду.

Оракул провістив, що Геракл має піти на службу до царя Евристея, як і було випадково провіщено Зевсом перед народженням героя. Дванадцять років має служити Геракл Еврисфеєві, дванадцять подвигів здійснити — і тоді отримає безсмертя.

НЕМЕЙСЬКИЙ ЛЕВ. ПЕРШИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

Геракл оселився в Тиринті у кволого царя Еврисфея, якому відтепер мав служити дванадцять років. Саме на ту пору в Немеї лютував величезний лев, спустошуючи країну. Ця потвора була породженням змієголового Тифона та напівжінки — напівзмії Єхидни. Еврисфей звелів Гераклу вирушати в Немею, щоб звільнити країну від чудовиська. Геракл без роздумів зібрався в путь.

Він легко знайшов лева і став із ним до бою, проте дуже швидко переконався, що дивний звір — нездоланний. Усі стріли з подарованого Аполлоном сагайдака випустив у лева Геракл, але ті не пробили навіть шкури чудовиська. Тоді Геракл спробував ударити лева величезною дрючиною, проте вона від удару просто розлетілася на друзки, не завдавши левові жодної шкоди.

У розпачі Геракл примудрився загнати лева у печеру, де й кинувся на нього з голими руками. Міцно обхопивши звіра за шию, Геракл задушив його. З мертвого лева Геракл здер шкуру і приніс царю Еврисфею. Побачивши Гераклів трофей, Еврисфей зблід від жаху і заборонив герою навіть наближатися до палацу. На трофей Еврисфей згодився поглянути тільки з — за високих палацових мурів. А Геракл приніс Немейського лева в жертву Аполлону, і тоді Зевс відправив звіра на небо, зробившого його сузір’ям Лева.

ЛЕРНЕЙСЬКА ГІДРА. ДРУГИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

У страшного Тифона та напівжінки — напівзмії Єхидни були й інші діти, окрім Немейського лева, — одне жахливіше за інше. Лернейська гідра мешкала в Лернейських болотах, звідки вчиняла набіги на людей. Гідра мала дев'ять голів, та ще й чарівних: коли їй відрубували одну голову, на її місці одразу ж виростала інша.

Цар Еврисфей звелів Гераклові відправлятися у Лернейські болота й подолати гідру. Геракл дістався боліт, проте гідра не хотіла виповзати до героя. Тоді Геракл розпалив вогонь і розжарив до червоного стріли, а далі почав одну по одній пускати їх у гідру. Розлютована гідра виповзла з болота й кинулася на Геракла, та могутній герой притис її до землі і заходився одну по одній відрубувати голови.

Аж бачить Геракл — на місці відрубаної голови одразу виростає нова. Тоді герой вихопив із багаття головешку і припалив рани на місці зрубаних голів. Коли він так учинив, голови припинили виростати, і гідра нарешті сконала.

А Геракл обмокнув стріли у кров страшної гідри, і з тої пори рани, завдані його стрілами, були невигойні. Переможцем повертався Геракл до Тиринту, але там на нього вже чекало нове Еврисфеєві завдання.

ЕРИМАНТСЬКИЙ ВЕПР. ТРЕТІЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

Величезний вепр оселився на горі Еримант. Він спустошував околиці, а людей убивав своїми здоровенними іклами. Геракл вирушив до гори Еримант, а дорогою завітав до свого приятеля кентавра Фола. Фол зрадів другові і запросив його на гостину. Тут — таки він відкоркував добре вино, пахощі якого полинули далеко в ліс.

Інші кентаври зачули пахощі, образилися на Фола — вино — бо належало всім, не тільки йому — і вдерлися до хатини. Там вони накинулися на Геракла, проте герой не розгубився, а почав жбурляти у кентаврів палаючими головешками з печі, а далі стріляти отруйними стрілами.

Кентаври зачали втікати, а Геракл гнався за ними, аж нарешті переслідувані вирішили прохати захисту в самого Фола. А Геракл уже вкотре натягнув лук і випустив стрілу — і вона вп’ялася у коліно його приятелеві Фолу. У розпачі Геракл кинув лук, проте було вже запізно: стріли, намочені кров’ю Лернейської гідри, лишали невигойні рани. А оскільки кентавр Фол був безсмертним і не міг померти від ран, то мусив мучитися все життя, тому він вирішив сам спуститися до похмурого Аїду. Проте олімпійські боги вирішили піднести його на небо, перетворивши на сузір’я Стрільця.

А засмучений Геракл нарешті добрався до Еримантського вепра, але замість убити його, загнав його в глибокий сніг, що лежав на верхівці гори Еримант, піймав його, зв’язав мотузкою йому ноги, завдав тварюку на плечі й поніс Еврисфею. Вигляд чудовиська так налякав царя Еврисфея, що він зі страху заліз під величезний мідний казан.

КЕРНЕЙСЬКА ЛАНЬ. ЧЕТВЕРТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

На веління царя Евристея Геракл вирушив на пошуки Кернейської лані, яка мала золоті роги. Геракл знав, що лань присвячена богині Артеміді, тож не наважився вбити тварину, а натомість вирішив уполювати її живцем, бо ж навіщо запалювати гнів могутньої богині?

Цілий рік ганявся Геракл за Кернейською ланню по лісах, а вона носилася, наче вітер, зовсім не знаючи втоми. Нарешті у гонитві за ланню Геракл досяг найпівнічніших околиць, де мешкали гіпербореї. Тут лань зупинилась, і Гераклу здалося, що він от — от упіймає її. Проте останньої миті лань вислизнула героєві з рук і помчала назад на південь. Лови тривали далі.

Геракл уже втомився, а прудконога лань і не думала зупинятися. Геракл розумів, що голими руками не вполює її, тож зважився вистрілити їй у ногу. Тільки так йому вдалося упіймати Кернейську лань. І тут — таки перед Гераклом постала богиня Артеміда й грізно запитала: «Як насмілився ти підстрелити мою золоторогу лань?»

Геракл здійняв до богині руки: «Не з власної волі я образив тебе, богине. Ти знаєш, що вполювати лань мені наказав цар Еврисфей, якому я маю служити дванадцять років і виконувати всі його забаганки. Прости мені мою зухвалість, бо то боги звеліли мені служити Еврисфеєві». Артеміда змилостивилась і пробачила Геракла, і тоді він приніс золоторогу лань Еврисфеєві.

СТИМФААІЙСЬКІ ПТАХИ. П’ЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

В Аркадії, неподалік озера Стимфала, оселилися здоровенні птахи, які мали дзьоби, пазурі й крила з міді та сипали власними перами, наче влучними стрілами. Годувалися птахи тільки м’ясом і безжально вбивали людей і тварин. Належали ці птахи лютому богові війни Аресу. От і звелів Еврисфей Гераклові здолати міднодзьобих Стимфалійських птахів.

Геракл розумів, що здолати дивовижних птахів йому буде нелегко, адже їх напрочуд багато і ховаються вони у гущавині лісу. Тоді він звернувся до богині Атени по допомогу. Атена дала Гераклові два мідні тимпани, які викував сам бог — коваль Гефест, і порадила, як учинити.

Коли Геракл дійшов до околиці, де мешкали страшні птахи, то за порадою Атени видерся на скелю і почав бити у мідні тимпани. Здійнявся страшний дзвін, птахи повилітали з лісу й закружляли над Геракловою головою. Затуляючись від мідних стріл — пір’їн лев’ячою непробивною шкурою, Геракл одного по одному перестріляв із лука всіх птахів.

Коли останній птах був переможений, у Стимфалійському лісі знову все ожило: заспівали пташки, забігали звірі, а люди більше не боялися потикатися сюди. А герой Геракл повернувся до царя Евристея, де на нього вже чекало нове завдання.

ПОЯС ІППОЛІТИ. ШОСТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

Войовниче плем’я жінок — амазонок мешкало на узбережжі Меотиди. За царицю вони мали красуню Іпполіту, дочку самого бога війни Ареса. Іпполіта носила чарівний пояс, який подарував їй батько, — знак влади над усіма амазонками. Ніхто не важився воювати з амазонками, та одного разу Еврисфеєва дочка Адмета забажала мати собі чарівний Іпполітин пояс, отож Гераклові довелося вирушати в країну амазонок.

Подорож у країну амазонок була важкою й небезпечною. Довго — довго плив Геракл зі своїми відважними супутниками на кораблі, поки не пристав до берега неподалік столиці країни амазонок — загадкової Теміскіри, куди ще не ступала нога жодного чужоземця.

Зустрічати сміливий корабель вийшла сама цариця амазонок Іпполіта. «Хто ти, чужинцю? — гукнула вона. — Навіщо висадився біля моїх берегів?» Геракл чемно відповів, що не хоче воювати з хоробрими й непереможними амазонками, адже не з власної волі опинився біля далеких берегів, а мета його подорожі — привезти чарівний пояс для Адмети.

Задивилася цариця Іпполіта на стрункого й мужнього героя, не могла йому ні в чому відмовити й готова вже була добровільно віддати йому пояс, коли серед амазонок у подобі смертної жінки з’явилася сама богиня Гера, яка й досі ненавиділа Геракла і хотіла будь — що його позбутися. Вона нашептала амазонкам, які стояли далі від цариці й не чули її розмови з Гераклом, що герой приплив для того, аби захопити в полон і забрати з собою Іпполіту. Підбурені богинею Герою амазонки скочили на коней і помчали до берега, де нагло напали на Геракла та його супутників. Попереду на коні мчала грізна Меланіппа, ще одна дружина бога Посейдона.

Скрутно довелося Гераклу — зі жменькою приятелів воювати проти цілого війська амазонок! Та ще й пішим — проти вершниць. Одразу семеро амазонок, супутниць самої богині Артеміди, яка вивчила їх майстерно володіти списом, напали зусібіч на Геракла. Геракл ухилявся від списів і одну по одній перемагав амазонок. Не менше відзначились у битві і його хоробрі супутники. Самій Меланіппі довелося здатися в полон, й аж тоді бій скінчився.

Цариця Іпполіта викупила свободу Меланіппи за чарівний пояс і Геракл, виконавши шосте завдання Евристея, міг повертатися додому.

АВГІЄВІ СТАЙНІ. СЬОМИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

Коли Геракл переможцем повернувся до Евристея, цар довго сушив собі голову, яке ж нове завдання вигадати для героя. І от уночі явилася йому богиня Гера, яка намовила Евристея звеліти Гераклові вичистити Авгієві стайні за один день. Елідський цар Авгій був сином Геліоса — Сонця. Він володів незчисленними чередами й отарами худоби і мав так багато стаєнь, що тридцять років не міг їх вичистити.

Коли Геракл почув про нове завдання, він страшенно обурився. Він, герой, має чистити брудні стайні? Проте нічого робити — довелося знову ладнатися в дорогу.

Але чи встигне він вичистити стайні за один день, адже всім відомо, що цар Авгій має тисячі й тисячі голів товару! І коли Геракл приїхав до Еліди, то попрямував не до царського палацу, а одразу до стаєнь. Ще здалеку зачув він сморід, який накрив навколишні села, отруюючи повітря.

Довго блукав Геракл навколо стаєнь, розмірковуючи, з якого боку взятися до справи, а далі сів відпочити на березі річки Алтей. І тут йому сяйнула цікава думка. Геракл підхопився і подався до царського палацу. Авгій вельми здивувався, коли дізнався, що герой хоче вичистити стайні за один день. Яка людина, навіть народжена від усемогутнього Зевса, впорається з такою роботою? Проте, звісна річ, Авгій не заперечував проти того, щоб Геракл принаймні спробував, навіть заклався з ним на десятину своєї череди.

На світанку Геракл попрямував до річки Алтей, швидко перегородив її греблею і пустив воду прямісінько в Авгієві стайні. Здалеку побачив цар Авгій, як вирує бурхлива вода в стайнях, вимиваючи з них тридцятилітній бруд, а Геракл підсміюється, спостерігаючи, як вода за нього виконує брудну роботу. Авгій з досади тільки рукою махнув — переміг Геракл.

На вечірній зорі Геракл знову з’явився у царському палаці і зажадав обіцяної нагороди — десятини всієї череди. Авгієві дуже не хотілося розлучатися з худобою, отож він почав припрошувати Геракла лишитися погостювати. «Не можу гостювати, — відповів герой, — мушу повертатися до Евристея, бо він, мабуть, вигадав для мене вже нову роботу». — «То ти не сам прийшов чистити стайні, - вигукнув Авгій, — а за велінням Евристея? То чому ж тоді ти вимагаєш заплати?» Геракл образився: «Хіба ми не чесно закладалися?»

Проте роздратований Авгій вигнав Геракла ні з чим, не відаючи, що за кілька років Геракл жорстоко помститься на Еліді за обман Авгія: нападе з великим військом на Еліду, а самого Авгія ранить смертоносною стрілою.

КРИТСЬКИЙ БИК. ВОСЬМИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

На острові Крит, де колись народився володар богів Зевс, довго і щасливо владарював цар Мінос, син красуні Європи. Влада його була безмежною, і він вірив у щиру прихильність богів. Одного разу він схотів довести критянам, що боги вволять будь — яку його забаганку, і почав уголос просити бога морів Посейдона послати йому найкращого бика, який ще не був у ярмі. Коли ж бог морів пошле бика, то Мінос одразу ж принесе його тому — таки Посейдонові в жертву.

Тільки — но він промовив останні слова, як море завирувало, а потім хвилі розступилися, і з води вийшов могутній бик. Натовп критян сахнувся, а бик попрямував на берег, виграючи м’язами і згинаючи дебелу шию, яка ніколи не знала ярма. Мінос замилувався на бика й забув свою обіцянку віддати його в жертву Посейдонові. Натомість він наказав вибрати найкращого бика з — поміж власної череди і принести в жертву його.

Посейдон не стерпів образи. Вночі чарівний бик ніби здичавів: він вирвався на волю й почав трощити та нищити усе навколо. Скільки лиха завдав бик критянам через Міносову захланність! Так би й шаленів бик на острові, якби не Геракл.

Цар Еврисфей почув про біду, яка спіткала критян, і послав Геракла на нове завдання. Коли Геракл приїхав на острів, Мінос запропонував йому в поміч досвідчених воїнів, проте герой відмовився, адже мав за умовою Еврисфея здолати бика сам — один. Кілька днів ганявся він за твариною, аж нарешті упіймав та приборкав бика. А тоді заскочив йому на спину і плигнув у море. Він переплив з острова Крит на острів Пелопоннес і привів бика в Мікени, але Еврисфей так перелякався, що не схотів навіть вийти поглянути на бика. Тоді Геракл відпустив свою здобич, і бик, зачувши волю, помчав геть і зупинився ген на Маратонських луках, де ще довго докучав людям, поки його не приборкав інший славетний герой — Тезей.

ДІОМЕДОВІ КОБИЛИ. ДЕВ'ЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

Тракійський цар Діомед був сумнозвісний своєю жорстокістю: мав він лютих кобилиць, яких годував м’ясом мандрівників, чия дорога пролягала через Тракію. Кобилиці були настільки дужі, що жодні пута не могли втримати їх, отож Діомедові доводилося тримати їх припнутими залізними ланцями в стайнях. Коли Геракл після боротьби з Критським биком повернувся додому, то Еврисфей не дозволив йому навіть перепочити, а натомість звелів мерщій вирушати до Діомеда і привести четверик лихих кобилиць.

Геракл усвідомлював, що здолати Діомеда буде важко, тож постановив діяти підступом: поночі він викрав четверик лютих кобилиць, але побоявся зняти з них ланцюги, тому довелося вести їх на корабель поволі. Цар Діомед зачув харчання схарапуджених кобилиць і кинувся навздогін конокрадові. Гераклу нічого не лишалося, як ставати до бою з Діомедом.

Син Зевса подолав Діомеда, а тоді кинув його на поталу власним кобилам. Люті звірюки роздерли господаря так само, як роздирали усіх бідолашних мандрівників, і жорстокий правитель сконав тою смертю, на яку прирікав інших. А Геракл завів кобилиць на корабель і поплив до Евристея. Переляканий Еврисфей звелів прогнати кобил далеко в гори, щоб і духу їх не було поблизу, і там тварин — людожерів зарізали дикі звірі.

КОРОВИ ГЕРІОНА. ДЕСЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

На острові Еритії мешкав триголовий велет Геріон, який мав безліч корів. Худоба вільно паслася на острові — ніхто не зважувався поцупити корову, бо тоді б довелося мати до діла з лютим і непереможним Геріоном. От підступний Еврисфей і зажадав від Геракла викрасти у Геріона череду корів.

Довго мандрував Геракл на захід, де далеко — далеко лежав острів Еритія, і нарешті спинився на березі океану. Як йому подолати океан, щоб дістатися Еритії? Геракл призадумався і всівся на березі.

А Геліос — Сонце саме поспішав на захід у своїй осяйній колісниці. Яскраві промені осліпили Геракла, і він безтямно схопився за лук і прицілився у Геліоса. «Кинь зброю!» — гукнув бог, проте не образився на Геракла, а тільки подивувався його хоробрості — він здійняв руку на безсмертного! Геліос запропонував Гераклові перевезти його на захід у своєму золотому човні, яким сам щоночі повертався з заходу на схід. Геракл радо погодився і скочив у човен.

Та Океан вирішив випробувати Геракла — скоро герой відплив од берега, як збурунилися височенні хвилі. Проте герой не розгубився, а напнув замість вітрила лев’ячу шкіру, яку носив на плечах як плащ, і спритно доплив до острова Еритії.

Коли Геракл ступив на берег, зачулося несамовите гарчання двоголового пса Орта — ще одного породження змієголового Тифона та напівжінки — напівзмії Єхидни. Лютий Орт допомагав Геріону стерегти корів. Двоголовий собака кинувся на Геракла, та герой убив його

одним ударом своєї палиці. Але Орт не сам охороняв Геріонові череди — тут — таки до Геракла вискочив чередник — велет Евритіон. Геракл напнув лук і пустив у нього отруйну стрілу, й чередник упав мертвий.

Аж тут до нього вийшов і грізний триголовий велет Геріон. Непереливки було Гераклові — Геріон мав шість рук і три тулуби, тож під час бою затулявся трьома щитами і кидав одночасно три списи. Проте войовнича богиня Атена була на боці Геракла — герой одну по одній пустив три отруйні стріли, які поцілили усі три голови велета, а потім Геракл добив його палицею.

Геракл завів череду корів у золотий Геліосів човен і переплив із ними через океан. На світанку він вдячно повернув Геліосу — Сонцю човен. На далекому заході він поставив дві величезні камінні брили — Гераклові стовпи на честь своєї перемоги, і вони й досі стоять обабіч Гібралтару.

Але попереду була ще неблизька путь через Піренейські гори, Галлію та Альпи. На березі Тибру Геракл приліг спочити і солодко заснув. Поки він спав, до корів підібрався вогнедишний вулкан Какус, син горгони Медузи й бога — коваля Гефеста. Какус украв двох найкращих корів і, щоб замести сліди, потягнув їх до печери за хвости.

Прокинувся Геракл — бракує двох корів. Він почав їх усюди шукати і добрів до печери, проте сліди вели не до неї, а з неї. Геракл вирішив усе одно зазирнути в печеру, підважив брилу й відтулив отвір. І звідти вибігли дві корови та приєдналися до череди. Геракл погнав корів далі, а навздогін йому плювався вогнем розлючений вогнедишний вулкан Какус.

На півдні Італії одна з корів відлучилася від череди, стрибнула в море й перепливла через протоку на Сицилію. Там її побачив син Посейдона цар Ерикс. Він так уподобав корову, що миттю приєднав до своєї череди. Та Геракл теж доплив до Сицилії і зажадав від Ерикса повернути корову. Цар зважився стати з Гераклом до двобою, а нагородою переможцю мала бути корова. Не пощастило цареві — Геракл обхопив Ерикса дужими руками і задушив, а тоді забрав корову і приєднав до череди.

Ще багато пасток чигало на Геракла дорогою додому, проте він щасливо доправив корів до Евристея. Еврисфей приніс корів у жертву великій богині Гері.

ЯБЛУКА ГЕСПЕРИД. ОДИНАДЦЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

У велета Атланта, який тримає небесне склепіння, і німфи Геспериди були красуні — дочки Геспериди. Вони мешкали далеко на заході в чудесному саду, де росла чарівна яблуня, яка родила золоті яблучка. Геспериди доглядали яблуню, адже це дерево подарувала Ґея — Земля богині Гері на день її весілля з могутнім Зевсом. Стеріг яблуню одноокий дракон Ладон.

Еврисфей забажав, щоб наступного разу Геракл вирушав до саду Гесперид і приніс йому золоте яблуко. Проте ніхто не відав дороги до чудесного саду. Довго блукав Геракл по землі, питаючи у всіх дороги до саду Гесперид, і тільки на крайній півночі зустрілися йому німфи ріки Еридан, які підказали йому вихід. Лишень морський віщун Нерей знає дорогу до саду Гесперид, тому Гераклу потрібно підстерегти старця і примусити показати дорогу.

Геракл захопив старого Нерея, коли той виходив із моря, нагло напав на нього і зв’язав. Щоб дістати волю, Нерею довелося докладно оповісти Гераклові дорогу до саду Гесперид. Дізнавшись таємницю, Геракл відпустив морського віщуна і рушив у путь. «Гляди ж, — гукнув йому навздогін Нерей, — сам до яблуні не підходь і яблук не рви, якщо не хочеш розгнівати могутню Геру!»

Нарешті герой добрався до саду Гесперид, але яблуню стеріг одноокий дракон Ладон. Геракл напнув лук і пустив стрілу. Вона поцілила Ладонові просто в око. Дракон почав звиватися з болю й відпустив дерево, яке перед тим міцно обкрутив хвостом. Геракл уже простягнув руку до золотого яблука, як згадав слова Нерея.

А саме на той час єгипетський цар Бусирид замислив викрасти вродливих Гесперид і доручив своїм піратам здійснити злочин. Розбійники напали на безтурботних дівчат у саду, але Геракл нагодився вчасно: він убив горлорізів і порятував Гесперид. На подяку велет Атлант пообіцяв допомогти Гераклу. «Потримай замість мене небесне склепіння, — мовив він, — а я зірву для тебе трійко золотих яблук!»

Геракл став на місце Атланта і прийняв на плечі всю вагу небесного склепіння. Хоч який дужий був герой Геракл, а проте аж зігнувся під тиском неба. Гераклові довелося напружити всі жили, щоб утримати страшний тягар. Та нарешті повернувся Атлант із золотими яблуками і мовив: «Геракле, ось твої яблука. Коли хочеш, я сам віднесу їх Еврисфею, а ти поки потримай небесне склепіння». Проте Геракл збагнув хитрість — Атлант хотів назовсім позбутися тягаря, передавши йому комусь іншому.

«Гаразд, — мовив Геракл, — тільки перше дай я підстелю собі щось на плечі, щоб небо не так тиснуло». Тільки — но Атлант знову завдав небесне склепіння собі на карк, як Геракл підхопив золоті яблука і мовив: «Вибач, Атланте! Дякую тобі за яблука, але вічно я не хочу нести тягар неба». І він переможно повернувся до Евристея.

Еврисфей узяв яблука в руки — і вони опекли йому долоні. Швиденько цар кинув яблука назад Гераклові: «Я дарую їх тобі!» Геракл посміхнувся, взяв золоті яблука й відніс у храм богині Атени. Атена ж повернула яблука назад — до саду Гесперид, де їм і належало бути.

ПЕС ЦЕРБЕР. ДВАНАДЦЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

Не встиг Геракл повернутися додому, як уже мусив вирушати на своє останнє завдання, найскладніше. Геракл мав привести з підземного царства бога Аїда триголового пса Цербера, який стеріг вихід. Геракл вирушив у далеку путь, і в дорозі його супроводжувала сама богиня Атена, а вісник богів Гермес показав вхід до Аїду.

Геракл спустився в царство померлих — і вжахнувся. Звідусіль до нього линули нещасні тіні. Та раптом грізно вишкірилися зуби на зміїних головах, що мала замість волосся горгона Медуза. Геракл ухопився за меч, але бог Гермес спинив його: «Не здіймай зброї — то всього — на — всього безтілесна тінь, вона тобі не становить загрози».

Нарешті Геракл прийшов до володаря підземелля Аїда та шанобливо схилився перед ним. «Не гнівайся, Аїде, не з власної волі завітав я у твоє царство. На веління царя Евристея я маю привести твого вартового — пса Цербера. Я це чиню з волі олімпійських богів». Аїд погодився віддати Гераклові Цербера на деякий час, але за однієї умови: герой має приборкати собаку без зброї.

Геракл знайшов пса на березі річки Ахеронт, що протікала в підземному царстві. Підкравшись до Цербера, він обхопив собаку за шию і міцно стиснув. Загарчав

Цербер, вищирив три свої пащі, але не міг звільнитися. Він почав бити своїм драконячим хвостом і поранив Гераклові ногу, проте герой не випустив собаку. Нарешті безсилий пес впав до ніг Гераклові, і герой повів його з Аїду. Дорогою він звільнив атенського героя Тезея, який нидів в Аїді, прирослий до каменя в покарання за свою зухвалість.

Коли Геракл із триголовим Цербером дістався Евристея, то цар навіть не хотів поглянути, а благав відвести собаку назад в Аїд. Геракл радо виконав його прохання і відвів Цербера туди, де йому й належало бути: до виходу з царства померлих.

ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ

Нарешті Геракл отримав волю й безсмертя — він виконав усі вимоги: відслужив Еврисфеєві дванадцять років і здійснив дванадцять подвигів. Радісний Геракл тепер міг робити, що йому заманеться. І він згадав, як надурив його цар Авгій, котрому Геракл вичистив стайні. Авгій так і не віддав Гераклові десятини череди, на яку він заклався з героєм.

Геракл зібрав велике військо і напав на Еліду. У кривавій битві він переміг царя Авгія — поцілив його смертоносною стрілою. Після перемоги Геракл приніс жертви богам, які сприяли йому, і поставив дванадцять жертовників.

На знак перемоги Геракл запровадив Олімпійські ігри, або ж Олімпіади, які мали відбуватися що чотири роки на священній рівнині, яку Геракл на честь богині Атени обсадив оливковими деревами. З тої пори Олімпійські ігри стали найважливішим святом у Греції; під час них оголошувалося загальне перемир’я. На Олімпіадах відбувалися змагання з бігу, боротьби, кулачного бою, метання списа і жбурляння диска, перегони на колісницях. Переможці Олімпійських ігор діставали оливковий вінок — дарунок самої богині Атени.

Навіть літочислення греки вели за Олімпіадами, і роки так і називалися: перший рік такої — то Олімпіади, другий рік, третій, четвертий рік такої — то Олімпіади. Перші ігри, за переказами, відбулися у 776 році до н. е. і проіснували аж до 393 року н. е., коли були заборонені імператором Теодозієм як несумісні з християнством.

ІНШІ ПОДВИГИ ГЕРАКЛА

Геракл повернувся переможцем до рідного семибрамного міста Теби, проте герой довго не міг всидіти на місці. Помстившись царю Авгію, Геракл вирушив до берегів річки Ніл, щоб розвідати далекі краї, де ще ніколи не бували греки. Подейкували, що там мешкало плем’я пігмеїв — маленьких людей зростом не більше одного ліктя.

Пігмеї змушені були вести постійні війни з чаплями, їхніми запеклими ворогами. Озброєні стрілами, пігмеї спускалися з верхів’їв Індії до східного моря та щоосені вели тривалі війни з чаплями, знищуючи їхніх пташенят. Бо великі птахи, постійно розмножуючись, могли б зовсім знищити крихітних пігмеїв.

Коли Геракл завітав до країни пігмеїв, то навіть не помітив карликів і ліг собі в траві спочити. Пігмеї розлютилися на героя і напали на нього, поціляючи його своїми стрілами. Геракл прокинувся від тисячі уколів, наче його жалили бджоли. Спершу Геракл не збагнув, що відбувається, а тоді побачив своїх крихітних ворогів, згріб їх у жменю, завернув у лев’ячу шкіру і так приніс до Греції.

Наступного разу Геракл подорожував до Лівії. Тут йому трапився велетень Антей — син володаря морів Посейдона і богині Ґеї — Землі. Антей був непереможним, доки торкався матері — землі, яка повсякчас давала йому нові сили. Коли хтось забрідав у його краї, велет змушував чужинців боротися з ним і завжди перемагав, тому навколо його житла все було просто всіяне черепами переможених бідолах.

Геракл не побоявся стати до бою з Антеєм. Довго боровся герой із велетом, проте коли Антей торкався землі, сили його подвоювалися. Тому Геракл міцно обхопив Антея руками, підняв його в повітря і не дозволяв торкатися землі, доки в Антея не забракло сил. Тоді Геракл задушив страшного велета. Ще багато подвигів здійснив Геракл, а далі вирішив, що час йому одружитися.

ЙОЛА ТА ДАЯНЕЙРА

Дізнався Геракл, що цар Еврит обіцяв руку своєї дочки Йоли тому, хто переможе його у стрільбі з лука. Геракл знав, що він управний стрілець, тому не гаючись вирушив до Еврита на змагання. Довго змагалися Еврит і Геракл, але щоразу перемагав грецький герой. Невдоволений цар Еврит відмовився віддавати Гераклові свою дочку, хоч і обіцяв.

Мстива богиня Гера вдало скористалася моментом: вона потьмарила Гераклові розум. У нападі люті Геракл скинув з муру царевого сина Іфіта. Коли ж напад гніву минув, Геракл вжахнувся своєму злочину. За грецькими законами, пролита кров обов’язково має бути спокутувана. Геракл вирушив у місто Дельфи до оракула, щоб той провістив волю богів. А треба сказати, що у Дельфійському храмі посередником між богами й людьми були жриці — пророчиці — піфії.

От до однієї такої піфії і звернувся Геракл. Пінія відпила ковток води зі священного джерела Кассотиди, пожувала листя священного лавра, сіла на золоту триногу понад ущелиною скелі. Заплющивши очі, вона довго слухала волю богів, а коли знову повернулася до тями, то не схотіла сповістити Гераклові, що саме почула від олімпійців.

Геракл неймовірно розгнівався і схопив золоту триногу, щоб поламати її. Проте тої — таки миті з’явився осяйний Аполлон і після запеклої боротьби відібрав триногу в героя. І тоді оракул нарешті заговорив і оголосив Гераклові, що він має три роки спокутувати свій злочин у рабстві.

Вісник богів Гермес продав Геракла за три таланти лідійській цариці Омфалі. Коли Геракл потрапив до Омфали, то підступний хлопчик — бог Ерот пустив золоту стрілу і запалив у героєвому серці пристрасть до цариці. Омфалу щиро розважала Гераклова закоханість, вона крутила героєм, як хотіла: вдягала його у жіночу одіж, а сама загорталася у його лев’ячу шкуру й погрожувала Гераклові його ж власною палицею, змушуючи виконувати різну жіночу хатню роботу. І Геракл мав покірливо ткати абощо.

Проте герой не був би героєм, якби міг всидіти на місці. Одного разу Геракл ходив на прогулянку, втомився і задрімав на березі річки, а прокинувся від того, що злі карлики керкопи намагалися поцупити його палицю. Усемогутній Зевс позбавив їх дару мовлення, бо керкопи не гребували брехнею і навіть не цуралися давати лживі клятви. Геракл переловив усіх керкопів, зв’язав мотузками і підвісив за ноги, а Зевс обернув їх на мавп.

Минуло три роки Гераклового рабства в Омфали, і тоді герой спорядив вісімнадцять кораблів і вирушив до каледонського царя Ойнея, який мав красуню — дочку

Даянейру. Безліч царів і героїв домагалися руки красуні, серед них і річковий бог Ахелой, син могутнього Океана.

Коли з’явився Геракл, попереду якого котилася слава про його незчисленні подвиги, то всі суперники відступили, а залишився тільки Ахелой, який мав дар перетворення — міг перекидатися на звірів чи птахів. Раз у раз обертаючись то на бика, то на інших тварин, він став до бою з Гераклом, але це не допомогло йому — славетний грецький герой переміг. Можливо, тому, що красуня Даянейра з такою надією гляділа саме на Геракла?

Переможець одразу ж захотів забрати з собою Даянейру додому. Молодята вирушили в дорогу і зупинилися тільки на березі річки Евен, де мешкав кентавр Несе. Він заробляв собі на життя перевозом і запропонував Гераклові за невеличку плату перевезти Даянейру на той бік. Герой погодився. Сам він рушив уперед, а Даянейра мала їхати позаду на кентавровій спині.

Та раптом Геракл почув крик Даянейри. Він озирнувся — а то кентавр намагається викрасти Гераклову кохану. Герой кинувся навздогін кентавру, напнув тятиву лука і випустив стрілу, отруєну кров’ю Лернейської гідри. Стріла поцілила просто в Несса. Заюшений кров’ю кентавр поточився. Помираючи, він хотів помститися Гераклові, тож швидко зняв із себе закривавлений пояс і віддав Даянейрі, запевнивши її, що то — талісман, який завжди поверне Даянейрі Гераклове кохання у випадку його зради. Довірлива дівчина повірила вмираючому кентаврові.

Геракл і Даянейра жили щасливо, у них народився хлопчик Гілл, а за ним і інші діти. Та дуже скоро прийшов момент Даянейрі скористатися поясом: згадав Геракл прекрасну Йолу, за яку колись змагався з царем Евритом, але Еврит відмовився віддати йому дочку. Та цього разу нічого не стояло на заваді Гераклові, і він уже подумував покинути Даянейру й одружитися з Йолою, коли Даянейра дізналася про чоловікову зраду.

Понад усе вона хотіла повернути Гераклове кохання. Даянейра прикликала Гераклового слугу і вручила йому пояс, пояснивши, що ним Геракл може прикрасити свою весільну одіж. Геракл нічого не запідозрив і підперезався паском, просякнутим кров’ю кентавра Несса. Та щойно пояс торкнувся Гераклового тіла, як герой почав корчитись у нестерпних муках: отрута Лернейської гідри, що лишилась у поясі, проникла йому в кров.

Геракл не міг витримувати страждання і вирішив накласти на себе руки. На горі Еті Геракл назбирав дерев і склав із них величезне багаття. Він укрив багаття шкурою лева, а сам влігся зверху й попросив свого друга Філоктета, якому подарував смертодайні стріли, підпалити вогонь. Полум’я швидко охопило героя зусібіч, земне тіло його згоріло, проте безсмертну душу Геракла Зевс забрав на Олімп. За дружину він дав Гераклові богиню вічної молодості Гебу — дочку Зевса та Гери.

Так закінчилося життя уславленого героя Геракла. Проте час знаменитих подвигів не минув, адже народився й уже почав здійснювати звитяги новий герой — Тезей. От як починалася його історія.