Міфи Давньої Греції

МАЙСТЕР ДЕДАЛ

У місті Атени, названому так на честь грізної богині Атени, мешкав знаний скульптор і зодчий Дедал. Він започаткував в Атенах столярне ремесло, винайшов рубанок та інший столярний реманент. А статуї, які він різьбив, були мов живі. І був у Дедала учень на ім’я Тал, який так добре навчався, так любив свою справу, що незабаром перевершив учителя. Через заздрощі Дедал замислив убити свого найкращого учня.

Одного разу він покликав Тала з собою на високий Акрополь, а там зіштовхнув зі скелі. Дедал був певен, що

ніхто не розкриє злочину, проте не так сталося, як гадалося. Суд — ареопаг засудив Дедала до страти, тож йому довелося тікати з Атен.

Дедал заховався на острові Крит у могутнього царя Міноса, сина Зевса та Європи. Мінос охоче прийняв під покровительство талановитого митця, і Дедал звів на Криті багато чудових палаців і вирізьбив чимало прекрасних статуй. А головне, тут він збудував знаменитий лабіринт, у якому сиділо чудовисько Мінотавр. Ось як це було.

МІНОТАВР

Критський цар Мінос мав за дружину Пасифаю, дочку Геліоса — Сонця. Пасифая народила чоловікові дочку Аріадну і сина Андрогея. Царська родина щасливо правила Критом багато років, та одного разу Пасифая побачила морського бика, що належав володарю океанів Посейдону, і нестямно закохалась у нього. Від цього зв’язку народилося страшне чудовисько — Мінотавр, яке мало тулуб людини і голову бика.

Мінотавр був не тільки страховинний зовні, а ще й кровожерний, і цар Мінос понад усе бажав заховати потвору від стороннього ока. Саме тому він попрохав майстра Дедала збудувати лабіринт, у центрі якого заховали Мінотавра. Дедал спорудив настільки хитромудрий лабіринт, що жоден смертний не міг знайти з нього виходу — такими заплутаними були його ходи й закапелки.

А тим часом діти царя Міноса Аріадна й Андрогей підросли. Андрогей змужнів і тепер перемагав у гімнастичних змаганнях усіх суперників. Одного разу Андрогей брав участь у знаних Панатенейських іграх у місті Атени, які щороку влаштовувалися на честь богині Атени.

Найбільш популярними тут були кінні перегони та гімнастичні змагання. Відбувалися Панатенейські ігри наприкінці місяця гекатомбеона — тобто серпня, а переможців нагороджували оливковими вінками й амфорами з олією священного оливкового дерева. Саме ці нагороди дали життя сучасному звичаю нагороджувати переможців спортивних змагань кубками. 28 гекатомбеона (тобто 28 серпня), удень народження богині Атени, проходила святкова процесія — помпа, під час якої дівчата дарували богині власноруч виткане покривало.

От у таких іграх і брав участь Андрогей і, треба зауважити, щоразу перемагав у всіх змаганнях. Атенський цар Егей із заздрості занапастив Андрогея. Коли цар Мінос дізнався про загибель сина, його горю не було меж. Він миттю зібрав військо і напав на Атени. Могутнє військо Міноса легко перемогло царя Егея, і тоді Мінос зобов’язав атенян щороку посилати чудовиську Мінотавру сімох дівчат і сімох юнаків у жертву. Так тривало три роки поспіль, допоки атенський герой Тезей не здолав Мінотавра.

ЮНІСТЬ ТЕЗЕЯ

Цар Егей довго і щасливо владарював у місті Атени. Одна тільки біда: боги не посилали йому дітей. Він навіть запитував оракула, як йому найкраще вчинити, але отримав загадкову відповідь, яку ніхто не міг розтлумачити. Тоді цар Егей вирішив завітати до міста Трезани, де мешкав славетний Піттей, який знаний був тим, що міг розгадати найзагадковіші віщування.

А треба сказати, що Піттей мав дорослу дочку Етру, яку давно вже прийшла пора віддавати. І от він витлумачив царю Егею віщування оракула таким чином: цар має тайкома одружитися з Етрою, і тоді боги нагородять його сином. Егей не зволікаючи одружився з Етрою, але молодята прожили разом недовго: шлюб був таємним, отож, щоб не викликати підозр, Егею час був вертатися додому. Прощаючись із дружиною, Егей відвів її на скелястий берег, підважив величезну брилу й заховав під неї свій меч і сандалії. «Етро, — мовив він, — будемо сподіватися, що боги милостиві й пошлють нам сина. Рости його в турботі, але нікому не називай імені його батька, навіть йому самому, щоб вороги не вбили його. А коли він змужніє настільки, що зможе зрушити цю брилу, нехай бере мої речі та вирушає до мене в місто Атени. За своїм мечем я упізнаю сина».

Егей поїхав, а незабаром Етра народила сина і нарекла його Тезеєм. Пророк Піттей усім казав, що батько Тезея — сам бог Посейдон. Ніхто цьому не дивувався, адже хлопчик зростав напрочуд гарним, сміливим і дужим. Мудрий Піттей добре виховував онука, а кентавр Хірон навчив його їздити верхи, стріляти з лука та боротися. Коли Тезею виповнилося шістнадцять років, Етра повела сина на морське узбережжя й показала брилу, яку колись дорослий Тезей зможе підважити, щоб дістати з — під неї батьків меч. Та зненацька юний Тезей завиграшки зрушив брилу й дістав заховані там меч і сандалії.

Нічого робити — довелося Етрі розповісти Тезею, що насправді його батько — атенський цар Егей, і лаштувати сина в дорогу. Вона прохала сина обрати морський шлях до Атен, але Тезей не послухався і вирушив небезпечним суходолом. Попрощавшись із дідом і матір’ю, Тезей ступив за поріг.

ПЕРШІ ПОДВИГИ ТЕЗЕЯ

Недарма Тезей обрав важкий шлях суходолом — юному герою кортіло якомога швидше показати свою вправність і здійснити подвиг. А варто зауважити, що того часу всі околиці Атен просто роїлися розбійниками, які грабували та вбивали подорожніх і лякали своїми звірствами всю країну.

Дорогою до Атен Тезей мав проминути місто Епідавр. Поблизу цього сумнозвісного міста зачаївся син бога — коваля Гефеста — розбійник Перифет, який убивав мандрівників мідним дубцем. Щойно Тезей наблизився до Епідавра, як із лісової гущавини вийшов лиховісний Перифет і заступив йому дорогу. Проте Перифет і гадки не мав, кого цього разу він перестрів на лісовій стежці, - він і оком не встиг зморгнути, як Тезей вихопив у розбійника мідного дубця і щосили вперіщив Перифета по голові. Мертвий Перифет гримнувся на землю, а Тезей на знак перемоги забрав собі мідну палицю та рушив далі.

Путь його пролягала через Коринфський перешийок, де лютував інший розбійник — Синнід на прізвисько Пітіокапм, себто «той, що сосни згинає». Лихий Синнід ловив мандрівників, за ноги прив'язував їх до зігнутих дерев, а потім відпускав дерево — і людину роздирало навпіл. Коли Синнід підстеріг Тезея, то герой не ловив ґав, а ловко поборов розбійника. Потім він припнув Синніда за ноги до верхівок двох зігнутих дерев — і лиходій сконав такою самою жахливою смертю, на яку він засудив безліч невинних подорожніх.

Тезей вирушив далі, і йому треба було проминути кордон Мегариди й Аттики. А ці краї сумнозвісні були розбійником Скіроном, який грабував перехожих. Розбійник примушував їх мити собі ноги, а потому зіштовхував зі скелі просто у вир хвиль, де мешкали страшні черепахи, які годувалися людським м’ясом. Коли Скірон хотів зіпхнути в море Тезея, герой сам ухопив розбійника за ногу та скинув зі скелі на поживу лютим черепахам.

Тезей помандрував далі, й незабаром дійшов до міста Елевсина. В Елевсині мешкав жорстокий велет Керкіон. Мав він дочку Алопу, яка була дуже нещасливою, бо понад усе боялася батькового гніву й не могла собі дозволити найменших людських утіх. Коли Тезей з’явився в Елевсині, Керкіон хотів позбутися непроханого гостя, але Тезей міцно обхопив його руками і стиснув так, що Керкіон не міг ні дихнути, ні охнути. Так і впав задушений велет на землю. А Тезей звільнив Алопу, і вона разом зі своїм сином довго й щасливо царювала в Елевсині.

Далі рушив Тезей, і шлях його пролягав повз річку Кефіс, де мешкав Дамаст на прізвисько Прокруст — «той, що витягує». Цей розбійник відзначався тим, що не вбивав мандрівників одразу, а натомість запрошував до себе додому і вкладав спати на особливому ліжку. Якщо людина виявлялася замалою для ліжка, тоді Прокруст витягував її, ламаючи їй кості. Якщо ж ліжко виявлялося закоротким, Прокруст відрубував гостям ноги. Коли Прокруст запросив Тезея до себе на гостину, то, замість влягтися в Прокрустове ложе, герой вклав на нього господаря. Ліжко виявилося закоротким для велетня Прокруста, і Тезей відрубав розбійнику ноги, як той робив це безліч разів зі своїми бідолашними гостями.

ТЕЗЕЙ В АТЕНАХ

А тим часом цар Егей довгі роки владарював в Атенах, і думати забувши про своє таємне одруження з Етрою. Він давно вже взяв за жінку чаклунку Медею, яка мала сина Меда. Понад усе Медея хотіла, щоб Медові дістався царський престол. Коли Тезей з’явився в Атенах, Егей не впізнав сина, а от Медея одразу збагнула, що то за юнак.

На честь гостя у палаці влаштували бучну гостину, як було заведено в давнину. Але підступна Медея не збиралася шанувати гостя — вона наплела цареві Егею сім мішків гречаної вовни про химерні лиха, які буцімто приніс із собою Тезей, і підмовила Егея під час бенкету піднести гостю кубок із отруєним вином. Цар Егей зустрів сина у бенкетній залі з кубком у руках, але Тезей, перш ніж випити запропонованого вина, зняв із пояса меч. Егей одразу впізнав власну зброю, глянув на синові сандалії — і збагнув, що боги останньої миті відвернули непоправну біду!

Тільки зиркнув Егей на дружину — і Медея зникла з очей. Згодом з’ясувалася, що вона з сином Медом утекла в Колхіду. А Егей оголосив Тезея спадкоємцем престолу. Чутка про чудову появу Тезея в Атенах долетіла і до синів Егеєвого брата Палланта, які сподівалися після смерті старого царя посісти трон. Сини Палланта підняли заколот і збройно вирушили на Атени. Вони вже багато чули про звитяги Тезея, отож вирішили діяти хитро: частина з них відкрито підійшла до атенських мурів, а частина заховалась у засідці. Проте Тезеєві вдалося викрити підступний план, отож він найперше напав на ворогів, що ховались у засідці, і перебив їх. Коли вороги, що стояли під мурами Атен, дізналися про смерть братів, вони так перелякалися, що ганебно кинулися навтьоки.

Тезей зостався жити у свого батька Егея, проте довго не міг всидіти на місці. Одного разу до нього долетіла звістка, що в околицях Маратона оселився дикий бик, який спустошує поля і заподіює чимало лиха землеробам. Колись його пустив на волю герой Геракл. Недовго довелося шукати бика Тезеєві — повсюди він залишав страшні свої сліди. Коли Тезей знайшов бика, той із ревом кинувся на героя, але Тезей спритно ухопив тварюку за роги. Руки героєві були такими дужими, що бик не міг рушити. Здолавши бика, Тезей доправив його в Атени, де приніс у жертву богові Аполлону.

ТЕЗЕЙ НА КРИТІ

Довго подорожував Тезей, воюючи з Маратонським биком, — за цей час в Атенах сталися сумні події. Саме тоді тут відбулися знамениті Панатенейські ігри, під час яких через Егеєву заздрість загинув син царя Міноса Андрогей, і тепер атеняни мали щороку посилати чудовиську Мінотавру страшну жертву — сімох дівчат і сімох юнаків. Уже двічі була відправлена жертва, а тепер жахливу данину час було віддавати втретє.

От у такий сумний день з’явився Тезей в Атенах. Ще зоддалік він побачив у морі корабель під чорними вітрилами — на знак жалоби за юнаками й дівчатами, які незабаром загинуть у лабіринті. Тезей не роздумував ні секунди — він вирішив плисти на острів Крит одним із сімох юнаків, щоб спробувати здолати Мінотавра і припинити сплату страшної данини.

Довго відмовляв старий Егей сина від небезпечного задуму, але Тезей наполіг на своєму. Тоді батько умовився з ним, що коли корабель вертатиметься, то у разі невдачі на щоглах залишаться чорні вітрила, а в разі перемоги Тезей напне на щоглах білі вітрила. Перш ніж пуститися в дорогу, Тезей звернувся до оракула по пораду, й оракул звелів йому принести жертву богині кохання Афродиті, яка єдина зможе допомогти Тезеєві. Герой так і вчинив.

Невдовзі корабель вирушив на острів Крит і прибув до царя Міноса, який відправив сімох дівчат і сімох юнаків до потвори Мінотавра в лабіринт. Мінос і гадки не мав, що серед засуджених на люту смерть є славетний атенський герой Тезей.

Але Міносова дочка Аріадна одразу запримітила стрункого красеня, який дуже вирізнявся на тлі інших юнаків. А богиня кохання Афродита, згадавши Тезеєву жертву, запалила в Аріадниному серці кохання до юнака. Аріадна й подумати не могла, що за кілька годин Тезей загине в заплутаному лабіринті від рук напівлюдини — напівбика Мінотавра. Коли юнаки й дівчата мали ступити в лабіринт, Аріадна потихеньку пхнула Тезеєві в руку клубок ниток, а кінчик нитки припнула собі до пальця, щоб герой міг за цією путівною ниткою вибратися з лабіринту.

Тезей ішов і йшов, розмотуючи нитку, і нарешті добрався до самого серця лабіринту — до лігва Мінотавра. Забачивши героя, Мінотавр, як справжнісінький бик, нахилив голову і, набичивши шию, кинувся на Тезея. Проте спритний Тезей спромігся ухопити чудовисько за роги — зовсім як колись він спіймав Маратонського бика — і, вихопивши гострий меч, встромити його просто в груди Мінотавру.

По путівній нитці Аріадни Тезей вийшов із лабіринту і вивів назовні усіх атенських юнаків і дівчат. Біля входу його чекала щаслива Аріадна. Врятовані атеняни славили мудру богиню Афродиту, яка посприяла Тезеєві, а Тезей потихеньку прорубав дірки в дні в усіх критських кораблях, щоб розгніваний цар Мінос не міг спорядити за атенянами погоню. Закохана Аріадна утекла разом із Тезеєм, поки батько не довідався, хто допоміг герою.

Невзабарі атенський корабель причалив до берегів острова Наксос. Усі Тезеєві супутники влаштувалися на ночівлю і швидко поснули, а Тезей довго крутився на постелі — він хвилювався, що мешканці міста Атени будуть незадоволені, коли Тезей привезе додому дружину — чужоземку. Нарешті втомлений Тезей заснув, і вві сні до нього прийшов бог вина Діоніс, який звелів йому залишити Аріадну на острові Наксос, адже боги призначили Аріадну за дружину саме йому, Діонісу.

Зранку Тезей швидко спорядив корабель у дорогу й утік з острова, зоставивши на ньому Аріадну, яка солодко спала і не підозрювала про зраду. Незабаром Аріадна стала дружиною Діоніса. На весілля в дарунок від богів Аріадна отримала шлюбний вінець, який і сьогодні можна бачити на небі — це сузір’я Північної Корони.

А корабель Тезея хутко мчав додому, розпустивши чорні вітрила — герой цілком забув про умову з батьком і не змінив вітрила на білі. Тим часом цар Егей на березі моря виглядав сина. Аж ось удалині з’явилася чорна цятка. Що ближче підпливав корабель, то смутнішим робився цар Егей — він упевнювався, що корабель прямує в Атени під чорними вітрилами! Отже, любий Тезей не здолав Мінотавра, а сам наклав головою! У розпачі Егей кинувся у морські хвилі й потонув. На його честь море згодом назвали Егейським.

Коли ж Тезей пристав до берега і дізнався страшну звістку про батькову смерть, він не міг пробачити собі — як це він забув про їхню угоду! З великими почестями поховав Тезей батькове тіло, а після похорону став повноправним володарем Атен. Усі невеличкі міста Аттики він об’єднав в одну державу, столицею якої зробив рідні Атени, а царську владу обмежив народними зборами.

ДЕДАЛ ТА ІКАР

Коли на острові Крит не стало Мінотавра, і славетний майстер Дедал уже не відчував, що він аж так тут потрібен, він засумував за рідним краєм. Понад усе він хотів повернутися додому, щоб показати рідні краї своєму синові Ікару. Проте цар Мінос не хотів відпускати знаного зодчого і в гніві ув’язнив Дедала й Ікара в лабіринті, власноруч побудованому майстерним будівельником.

Одного разу засмучений Дедал сидів у лабіринті й довго вдивлявся в небо. І тоді йому на думку спало просте рішення: Мінос відрізав йому шлях до втечі морем і суходолом, але ж він не може перешкодити йому скористатися небом! Небо вільне. Треба тільки навчитися у птахів літати.

Дедал довго збирав пера, які ронили на землю птахи, а потім змайстрував із них крила, які скріпив воском. Він зробив крила і для себе, і для свого сина Ікара. Прив’язавши крила до рук собі та синові, Дедал утік з острова Крит, від невмолимого царя Міноса. «Тільки не злітай занадто високо в небо, — напучував сина перед далекою дорогою Дедал, — адже сонце таке палюче, що воно може розтопити віск, і тоді ти впадеш».

Ніхто в царському палаці не бачив, як злетіли в небо Дедал та Ікар. Бачили це тільки вівчар, що гнав отару, та рибалка, який вудив рибу. Ці двоє страшенно перелякались, уздрівши в небі крилатих людей, — вони подумали, що то летять безсмертні боги. А під Дедалом та Ікаром простиралося безкрає море. Проминули вони острови Наксос і Делос, залишили позаду зелений Самос і багатий на мед Калімнос.

Спершу Ікар слухняно летів за батьком, але височина нестримно вабила його. Він почав здійматися дедалі вище вгору, він линув до самого сонця. Раптом хлопець відчув, що крила його розпадаються. Віск розплавився від пекучого сонця, і пір’їни почали відвалюватися. Ікар загукав у розпачі, благаючи батька про допомогу, проте що міг вдіяти Дедал? Ікар упав у море і потонув. А Дедал у відчаї спустився на найближчий острів і довго блукав ним, допоки хвилі не прибили до берега синове тіло. Тоді Дедал поховав сина, а місцеві мешканці на честь сміливого хлопця назвали свій острів Ікарієм.

СМЕРТЬ МІНОСА

Після загибелі Ікара майстер Дедал оселився на острові Сицилія у гостинного царя Кокала. І далі працював славетний зодчий і звів на Сицилії багато відомих споруд — спорудив храм Аполлона, збудував на скелі скарбницю, зробив чудове штучне озеро. Для юних царівен — Копалових дочок він різьбив дивовижні прикраси. Тільки статую сина не міг вирізьбити — скоро брався до неї, як у нього починали тремтіти руки, а на очі набігали сльози.

Тим часом цар Мінос дізнався, куди втік Дедал, і вирішив повернути майстра. Одного разу він спорядив кораблі й вирушив на Сицилію. Там його, як завжди гостинно, зустрів Кокал і одразу влаштував бенкет. За столом Мінос і не прохопився про справжню мету своєї подорожі, а натомість показав Кокалу дивовижну мушлю. «Я оголосив нагороду тому, — розповів Мінос Кокалу, — хто зможе прошелити нитку крізь усі закрути мушлі. Чи не схочуть сицилійці поборотися за нагороду?»

Кокал узяв мушлю і таємно передав Дедалу. Майстер довго роздивлявся мушлю, а тоді вирішив діяти хитрістю: він проколов у мушлі маленький отвір, змастив мушлю всередині медом, прив’язав нитку до мурашки і пустив мурашку в мушлю. Мураха, занюхавши мед, проповз через усі закрути мушлі, тягнучи за собою нитку.

Коли Кокал віддав мушлю Міносу, критський цар вигукнув: «Тільки Дедал міг зробити таке! Я хочу повернути собі майстра!» Проте ніхто у Кокаловім палаці не хотів відпускати Дедала, а надто царівни. Вони підступно заманили Міноса в пастку і вбили його, щоб Дедал міг і далі залишатися в Сицилії. Проте Дедал усе дужче сумував за домівкою і вирішив повернутися в Атени. Там він і помер і був похований із почестями, як і належиться славетному зодчому.

ТЕЗЕЙ І АМАЗОНКИ

А герой Тезей мудро правив у місті Атени. Щоправда, час від часу він залишав рідне місто, щоб узяти участь у відомих битвах і здійснити черговий подвиг. Одного разу він вирушив походом проти амазонок — войовничого племені жінок, яке вважалося непереможним. Коли Тезей здобув місто амазонок Теміскіру, то на знак перемоги взяв собі за дружину царицю амазонок Антіопу, яку привіз із собою додому в Атени. У подружжя народився син І п політ.

Проте, повернувшись на батьківщину, Тезей покинув Антіопу, закохавшись у сестру Аріадни Федру. Амазонки страшенно образилися за Тезеєву зраду їхньої цариці й вирішили помститися. Вони напали на Аттику, але й цього разу їм не вдалося перемогти героя. Кривава битва закінчилася поблизу Ареопагу — пагорба Ареса, де зазвичай засідала судова влада Атен, і в ній загинула й сама Антіопа, яка, незважаючи на Тезеєву невірність,

брала участь у сутичці на боці свого зрадливого чоловіка.

Стріла прошила груди Антіопі, й вона впала до ніг чоловікові. Битва на мить затнулася — з жахом дивилися обидва війська на вбиту Антіопу. Тезей підхопив Антіопу на руки — бій сам собою припинився. Після похорону своєї цариці амазонки повернулися додому, а Тезей і Федра разом ростили Антіопового сина Іпполіта.

ФЕДРА ТА ІППОЛІТ

Іпполіт зростав у домі свого батька Тезея та мачухи Федри. Був він суворим, похмурим парубком, байдужим до жіночих чарів. Кохався він тільки у ловах і приносив усі жертви богині — мисливиці Артеміді, ніколи не шануючи богиню кохання Афродиту. Афродита страшенно образилась і вирішила помститися хлопцю. Вона оселила в серці його мачухи Федри кохання до власного пасерба.

Охоплена пристрастю Федра, не тямлячи себе, звірилась Іпполітові про своє кохання, але той з огидою відвернувся від мачухи. Федра була вражена в саме серце. Вона кинулася до свого чоловіка Тезея й обмовила Іпполіта: буцімто це він переслідує власну мачуху, не дає їй і кроку ступити.

Тезей страшенно розгнівався на сина й покликав до бога Посейдона, якого довгий час вважав своїм батьком. І коли юнак Іпполіт одного разу мчав уздовж морського узбережжя у колісниці, володар моря Посейдон послав на берег морського бика, який наполохав коней. Коні помчали і скинули на землю Іпполіта. Юнак загинув. Та всевидющі боги зглянулися на невинного хлопця і взяли його на небо, перетворивши на сузір’я Візничого.

А Іпполітова мачуха Федра з горя наклала на себе руки.

СМЕРТЬ ТЕЗЕЯ

У Тессалії мешкало войовниче плем’я лапітів, яке неодноразово билося з кентаврами, щоб потіснити їх зі своїх володінь. Владарював над племенем могутній цар Пейритой. Одного разу Пейритой почув про силу і мужність героя Тезея і зважився викликати його на двобій, щоб помірятися силою. Але ж як це зробити? Цар Пейритой потихеньку прокрався на Маратонські луки і викрав череду корів, що належала Тезеєві.

Тезей миттю дізнався про зухвалу спробу крадіжки й погнався за Пейритоєм. У чистому полі стали герої віч на віч. Ясні їхні обладунки сяяли, як божественне вбрання, а силою вони не поступалися один одному. Тоді Тезей і Пейритой кинули зброю та простягнули одне одному руки, а на знак непорушної дружби обмінялися зброєю.

Незабаром після цієї знаменної події Пейритой мав справляти весілля з красунею Гіпподамією. Безліч гостей було запрошено на учту, а серед них і Тезей. Гості бенкетували, ріками лилося вино. Раптом один із гостей, кентавр Еритой, згадав колишні сутички лапітів із кентаврами та кинувся на молоду. Схопивши її, він спробував викрасти молоду просто з весілля.

Бенкет нагло урвався, Пейритой схопився за зброю. За ним до бою з кентаврами приєдналися інші гості на чолі з Тезеєм. Хоч як запекло боронилися кентаври, проте грецькі герої щораз далі тіснили їх, допоки цілковито не зламали опір кентаврів і ті не повтікали в ліси. Так остаточно були переможені дикі кентаври — напівлюди — напівконі.

Та після весілля не зазнав щастя Пейритой — його дружина померла у розквіті краси. Пейритой оплакав Гіпподамію, та скоро знову замислив одружитися. Запала йому в душу Персефона — дружина володаря підземелля Аїда. Пейритой звернувся до Тезея — найкращого свого друга — з проханням допомогти. Хіба міг відмовити Тезей, якщо друзі заприсяглися непорушною клятвою? Довелося спускатися разом із Пейритоєм у похмуре царство Аїда.

У підземеллі герої стали перед престолом бога Аїда і попросили віддати їм Персефону. Аїд неймовірно розлютився — як наважилися герої спуститися в його царство, та ще й вимагати такого? Проте Аїд не подав виду і запропонував Тезею та Пейритою присісти спочити і трохи зачекати. Щойно герої сіли на каміння коло самого входу до царства мертвих, як тіла їхні приросли до каменя, і вони вже не могли ворухнутися.

Отак був покараний Тезей за свою зухвалість. А поки він нудився в підземеллі, чекаючи, коли його звільнить могутній Геракл, владу в його рідному місті Атенах захопив Менестей. Довелося Тезеєві залишити Атени й податися на острів Скірос до царя Лікомеда. Лікомед начебто гостинно прийняв Тезея, але підступний цар заздрив Тезеєвій мужності та славі. Одного разу він запросив гостя на прогулянку скелястим берегом і жорстоко зіпхнув його з високої скелі просто в море, де славетний герой потонув.