Міфи Давньої Греції

МІСТО ТРОЯ

На березі Геяеспонту, у долині річки Скамандр, розкинулося місто, що його збудував цар Іл, син царя Троя. Одного разу Іл брав участь в атлетичних змаганнях, що влаштовані були у Фрігії з волі самого Зевса. Вправний і дужий воїн легко переміг у змаганнях, і тоді Зевс власноруч передав йому пишну нагороду: п’ятдесятьох юнаків і ще п’ятдесятьох юнок, а також рябу корову. Зевсова воля була такою: Іл має вирушити в путь разом із

юнаками та дівчатами, пустивши поперед себе рябу корову. Де корова зупиниться, там має бути засноване нове місто.

Довго дибала корова долинами й луками, час від часу спиняючись, аби поскубати травичку, проте ніде не затримувалася надовго. Аж нарешті вона притомилась і лягла у підніжжя пагорба десь у Малій Азії. Іл здивувався: невже тут я маю заснувати місто? Тут, так далеко від дому? І тоді Зевс — громовержець, щоб підтвердити вибір місця, скинув із неба паладій — дерев’яну скульптуру озброєного божества, яка мала стати охоронителем майбутнього міста.

Тоді Іл сміливо заклав у підніжжі пагорба місто, назвавши його Троєю на честь батька, проте іноді на честь їла місто ще називали Іліоном. Цар Іл узяв собі за дружину німфу Евридику, і в них народився син Лаомедонт. Коли Лаомедонт змужнів і став царем, він схотів зміцнити батькове місто та звести довкола Трої високий мур. Він скликав звідусіль найкращих каменярів і мулярів. Володар моря Посейдон і сонцесяйний Аполлон, перевдягнувшись каменярами, також з’явилися на заклик і запропонували свої послуги. Лаомедонт вельми зрадів, побачивши, як вправно працюють невідомі майстри, й пообіцяв їм гарну винагороду.

Посейдон і Аполлон стали до роботи. Вони завиграшки рубали каміння та складали його у грубезну муровану стіну. Якщо раніше каміння просто складали, нічим не скріплюючи брили між собою, то Посейдон — володар води й Аполлон — сонячний бог показали людям, як робиться цемент, який твердне на сонці, коли висихає вода. З допомогою могутніх богів міцний мур був дуже швидко збудований, і Посейдон та Аполлон зажадали від Лаомедонта домовленої плати.

Проте цар Лаомедонт не підозрював, що має до діла з богами, і відмовився платити каменярам. Тоді Посейдон, у покару за царів підступ, наслав повінь в околиці Трої і знищив увесь врожай, а потім викликав із дна моря страшне чудовисько, яке мало знищити місто. Лаомедонт страшенно перелякався і став просити Посейдона не руйнувати Трою. Володар морів згодився за однієї умови: Лаомедонт віддасть на поталу морському чудовиську свою дочку Гесіону.

Що вдієш? Бідолашну Гесіону виставили на скелі, де вона мала чекати на чудовисько. Але ж як батькові не хотілося розлучатися з красунею — дочкою! І Лаомедонт послав по грецького героя Геракла, пообіцявши йому в нагороду за порятунок Гесіони баских коней, колись подарованих самим Зевсом.

Геракл виліз на скелю, де була прикута Лаомедонтова дочка, і затулив собою Гесіону. А морське чудовисько саме вилізло з води, роззявивши страшну пащеку в передчутті солодкої поживи. Довго бився Геракл із морським чудовиськом, і врешті не встояло воно проти непереможного героя. Геракл повернувся до Лаомедонта, ведучи за руку перелякану, але щасливу Гесіону.

Проте підступний Лаомедонт і цього разу не схотів дотримати власне слово. Розлютувався Геракл, зібрав своїх друзів — героїв і оточив Трою. Кілька днів змагалося місто з грецькими воїнами, проте змушене було здатися. Геракл убив брехливого Лаомедонта й усіх його синів, дарував життя тільки Пріаму: це Гесіона врятувала меншого брата, пообіцявши Гераклу віддатися за його друга Теламона. Отоді — то Теламон і забрав Гесіону до Греції. А в Трої царем зробився єдиний вцілілий син Лаомедонта — Пріам.

ВЕСІЛЛЯ ПЕЛЕЯ І ТЕТИДИ

Пріам щасливо царював у місті Троя, проте невдовзі відбулися події, які поставили під загрозу майбутнє величного Іліона.

Нереїда Тетида, дочка морського бога Нерея, була наймилішою з усіх морських богинь. Старша дочка Нерея керувала хором нереїд і часто допомагала богам. Вона була такою гарною, що Зевс і Посейдон боролися за її руку, але одного разу оракул оголосив, що син Тетиди перевищить на силі власного батька. Тоді Зевс вирішив силоміць віддати Тетиду за тессалійського героя Пелея.

Тетида неймовірно образилася: як могли боги віддати її за простого смертного, хоч і героя? Щоб уникнути шлюбу, Тетида обернулася на вогонь, і Пелей не впізнав красуні й перелякався. Проте мудрий кентавр Хірон порадив Пелею не зважати на хитрощі Тетиди, а одружитися з нею, якої б подоби вона не набрала.

Озброївшись міцними путами, Пелей вирушив у грот, де любила спочивати Тетида. Зазирнувши туди, Пелей побачив, що красуня Тетида солодко спить. Він підкрався до дівчини й обхопив її дужими руками, намагаючись накинути пута. Тетида прокинулась і почала видиратися. Вона обернулася на лева, але герой мужньо тримав її. Тоді Тетида перекинулася на змію, але й цим не злякала Пелея. Далі вона хотіла перетворитися на воду, проте наречений устиг накинути на неї пута.

Відчувши на собі пута, Тетида змушена була скоритися. Звідтоді вона втратила здатність перекидатися на різних звірів і згодилася стати до вінця з Пелеєм.

Призначили день весілля і запросили на нього всіх олімпійських богів. Тільки богиню розбрату Ериду не позвали на весілля, і вона зачаїла образу на молодят.

Прийшов день весілля. Повсюди звучали Гіменеєві шлюбні гімни, їм підігравали чарівні ліри та флейти. Першим на весілля завітав мудрий кентавр Хірон і подарував Пелеєві міцний спис із ясеня, що зріс на Пеліонській горі. Кульгавий бог — коваль Гефест викував для тессалійського героя гострий меч. Володар морів Посейдон подарував молодому двох баских коней, що могли мчати швидше за вітер.

І Тетида отримала від олімпійських богів коштовні подарунки. Гера подарувала їй вишукане весільне вбрання, богиня Атена — солодкозвучну флейту, а богиня кохання Афродита — чудову квітку. Старі мойри теж завітали на весілля, сіли зі своїм веретеном оддалік, почали прясти й наспівувати: «Пелею, ти — герой і гордість Тессалії. Але твій син на ймення Ахілл перевершить свого батька. У двобої ніхто не зможе подолати Ахілла — ні простий смертний, ні славний герой. Свідками Ахіллової хоробрості стануть високі стіни Трої».

Тільки від богині розбрату Ериди ніхто не чекав дарунку, проте вона навмисне з’явилася на весіллі, щоб помститися за неповагу. У розпал бучного бенкету Ерида прокралася на весілля і кинула серед гостей золоте яблуко, яке зірвала в саду Гесперид. Зевс підняв золоте яблуко і прочитав на ньому: «Найчарівнішій». І одразу троє богинь — могутня Гера, войовнича Атена та красуня Афродита — почали сперечатися, кому з них має належати золоте яблуко. Кожна з богинь пихато доводила, що саме для неї принесли яблуко, і навіть цар над богами Зевс не міг своєю владою примирити роздратованих жінок.

СУД ПАРИСА

Коли Зевс збагнув, що не в його силі помирити богинь, то послав вісника богів Гермеса по допомогу до чередника Париса. Юний троянець Парис був сином царя Пріама й Гекаби. Незадовго до народження сина Гекабі наснилося, що вона народила вогонь, який спопелить Трою. Оракул витлумачив цей сон так: Гекаба народить дитину, яка стане причиною загибелі рідного міста.

Щойно хлопчик народився, батьки звеліли віднести немовля на гору Іду і кинути нам на поталу хижакам. Проте маленького Париса охороняли боги — він не загинув, а прибився до ведмедиці, яка вигодувала його своїм молоком. Коли хлопець підріс, чередник Агелай знайшов його і забрав до себе і виховав разом із власними дітьми. Серед однолітків юний Парис дуже вирізнявся красою та силою. Коли одного разу на череду, яку пас Агелай, напали розбійники, то Парис самотужки впорався з ними.

Отож не дивно, що Зевс послав саме по Париса: був він царського роду, хоч і виріс у родині чередника. У супроводі Гермеса Парис з’явився на Олімпі, щоб розсудити богинь, які й досі сварилися. Щойно могутні богині побачили юнака, як почали схиляти його кожна на свій бік. Гера пропонувала йому владу й багатство, якщо він визнає її найчарівнішою. Афіна зваблювала його мудрістю і воєнною славою. А богиня кохання Афродита пообіцяла юнакові найгарнішу жінку на землі, якщо Парис присудить перемогу їй. «У спартанського царя Менелая є прекрасна дружина — Гелена, — мовила Афродита. — Вона буде твоєю».

Спокусився Парис Афродитовою пропозицію — та й який юнак не спокусився б? Він оддав золоте яблуко з написом «Найчарівнішій» богині кохання Афродиті. Гера й Атена страшенно обурились і відвернулися від Париса.

НАРОДЖЕННЯ АХІЛЛА

Незабаром після шлюбу Пелея і Тетиди у них знайшовся синок Ахілл. Морська богиня Тетида хотіла зробити сина невразливим до людської зброї й одного разу занурила немовля у воду річки Стикс, що заступала шлях до царства мертвих. Тільки п'ятка хлопчика лишалася над водою, бо мати тримала його саме за неї, тож п’ятка залишилася вразливою.

Проте морська богиня не змогла довго витримати серед смертних, хоч і мешкала в палаці, тому втекла від царя Пелея, покинувши дитину напризволяще. Цар віддав сина на виховання кентавру Хірону, який годував малюка нутрощами левів і вепрів та навчав медицини й мистецтв. Тессалійський старий на ім’я Фенікс учив Ахілла красномовства та військової справи. У шість рочків малий Ахілл міг голими руками забити лева а чи вепра і наздогнати прудконогого оленя.

Коли малий підріс, віщун Калхант передрік, що греки здобудуть Трою тільки за допомоги Ахілла, проте сам він загине у битві. Тетида злякалася за сина — понад усе вона хотіла врятувати його від смерті, тож забрала від батька й заховала на острові Скірос, де він, перевдягнений у жіноче плаття, зростав разом із дочками царя Лікомеда. Та одного разу боги дали Ахіллові вибір: прожити життя довге, але бездіяльне — або мати життя коротке, проте вкрити себе славою, і майбутній герой обрав останнє. Це вирішило його подальшу долю.

ПРОРОЦТВО КАССАНДРИ

А тим часом троянський цар Пріам і його дружина Гекаба вже котрий рік поспіль зустрічали день народження сина Париса в жалобі. Щоб трошки розважити дружину, Пріам вирішив влаштувати грища. Він покликав чередника Агелая і звелів йому привести гарного бика — той буде нагородою переможцеві змагань. Агелай вибрав із череди найкращого бика, але то виявився улюблений Парисів бугай. Так не хотілося юнакові розлучатися з другом, що він попросив Агелая: «Нехай я сам доправлю бика в царський палац».

У Трої Парис спершу здалеку спостерігав за змаганнями, та згодом його серце розпалилося від азарту і він сам став до бою. Парис переміг навіть свого старшого брата Гектора, який славився у Трої неабиякою силою. Спершу ніхто не звернув уваги на Париса, та коли дійшла черга до нагородження, люди збагнули, що переможцем став не царський син, а звичайний чередник. Від обурення середній брат Деїфоб кинувся на Париса з мечем, і даремно Гектор намагався перейняти брата і врятувати беззбройного переможця змагань.

Тоді старий чередник Агелай впав цареві Пріаму до ніг і зойкнув: «Царю! Врятуй рідного сина!» Він розгорнув старі пелюшки, в яких знайшовся Парис, і показав їх царю. Пріам і Гекаба неймовірно зраділи чудесному поверненню сина. Тільки віщунка Кассандра, яка отримала свій дар бачити майбутнє від сонцеликого Аполлона, засмутилася. «Загасіть цей смолоскип! Мерщій, мерщій загасіть! Хіба ви не бачите, як від нього займаються стіни Трої?» Проте саме Аполлон, якому Кассандра колись відмовила у коханні, зробив так, що ніхто не вірив її пророцтвам. От і зараз зраділі Пріам і Гекаба не зважили на слова провидиці, а радо вітали майбутнього винуватця падіння Трої у своїм палаці.

ВИКРАДЕННЯ ГЕЛЕНИ

Довгий нас уже мешкав Парис у палаці свого батька, царя Пріама, і здавалося, зовсім забув про дарунок, який йому обіцяла богиня кохання Афродита. Аж поки Пріамові не закортіло поквитатися з греками і домогтися викупу за сестру Гесіону, яку Теламон колись був забрав із собою. Саме Парису цар Пріам доручив цю поважну місію — добитися викупу за Гесіону. Парис почав ладнатися в дорогу.

До походу він підготував корабель і, як заведено було в ті часи, прикрасив ніс його визолоченим погруддям однієї з богинь. Належало прикрашати кораблі скульптурами покровительок мореплавців — могутньої Гери або войовничої Атени, проте Парис згадав власну покровительку — богиню кохання Афродиту — й оздобив свій корабель саме її погруддям.

Уся Троя проводжала мореплавців. Парис першим ступив на корабель, за ним зійшов на судно Еней — син богині кохання Афродити, аж тут із натовпу вибігла віщунка Кассандра і заволала: «О, горе Трої! Бачу я охоплений полум’ям Іліон, бачу скривавлених його синів. Бачу в неволі його жінок і дочок!» Проте і цього разу ніхто не зважив на пророцтва Кассандри. Корабель відплив, і незабаром Парис з’явився у грецькому місті Спарта, де владарював цар Менелай.

А тим часом красуня Гелена, дочка Леди й могутнього володаря богів Зевса, щасливо жила зі своїм чоловіком — спартанським царем Менелаєм. Від цього шлюбу в них знайшлася дочка Герміона. І не відало подружжя, що незабаром усе піде шкереберть. Коли до Спарти приплив корабель Париса, цар Менелай із пошаною прийняв у своєму палаці чужоземних гостей. Всадовивши гостей на почесні місця, він почав пригощати їх і розпитувати про Трою та про далеку дорогу, яку їм довелося подолати.

Парис розповів про мету своєї подорожі — троянці чекають викупу за Пріамову сестру Гесіону. Цар Менелай спохмурнів, але старий звичай змусив його і далі розважати гостей. А в розпал бенкету богиня Афродита, яка не забула своєї обіцянки Парисові, потай вивела в залу дружину царя Менелая — красуню Гелену. Коли Парис уздрів дивовижну вроду, йому перехопило подих. Він забув і про викуп, і про Гесіону, і про батькові настанови.

Гелена, поглянувши на Париса, теж задивилася на його незрівнянну красу. Мов зачарована, любувалася вона гостем і не могла відвести очей. Після бенкету Менелай звелів провести гостей відпочивати, а стосовно викупу за Гесіону нічого не сказав. Наступного дня Менелаю треба було вирушати на Крит, щоб отримати батьків спадок, і він наказав Гелені дбати про гостей. Та щойно цар Менелай поїхав, богиня Афродита таємно провела Гелену в покій до Париса.

Вражені коханням, Парис і Гелена забули про все на світі: Парис уже не думав про викуп, а Гелена не згадувала про чоловіка й навіть любу дочку Герміону. Уночі Парис таємно вивів Гелену з палацу, закохані сіли на корабель і, залишивши гирло Евроту позаду, вирушили у зворотну путь.

Та коли Парис і прекрасна Гелена опинились у відкритому морі, з шумливих хвиль виринув морський бог Нерей і провістив загибель Трої: «Що ти накоїв, Парисе!

Ти порушив закон гостинності, цього не пробачать тобі ні боги, ні смертні! Вся Еллада вже береться до зброї! Схаменися, доки не пізно!» Парис збентежився, та Афродита заспокоїла його. Усю дорогу богиня кохання пильнувала корабель, поки він не причалив до Трої.

МЕНЕЛАЙ ГОТУЄТЬСЯ ДО ВІЙНИ

Коли прекрасна Гелена втекла з палацу, олімпійські боги образились і миттю послали вісницю богів Іриду на Крит — сповістити царю Менелаю, що сталося за його відсутності. Засмучений Менелай вирушив додому. Та тільки — но він прибув до Спарти і виявив, що викрадена не тільки Гелена — зникли й усі скарби Трої, він невимовно розлютився і почав готуватися до походу на Трою.

Ще коли Менелай змагався за руку прекрасної Гелени (а претендентів на її руку не бракувало!), спартанський цар Тиндерей, батько Гелени, домігся, що всі грецькі царі, які женихалися до Гелени, визнають першість за тим, кого обере красуня, і завжди захищатимуть його. Отож Менелай звернувся до інших грецьких царів по допомогу, і вони не могли йому відмовити.

Усі грецькі царі зійшлися на зібрання й обрали Менелая головнокомандувачем війська. Зібрання постановило спершу відправити посольство до Трої з вимогою повернути Гелену. Проте цар Пріам відповів послам, що не віддасть Гелену, бо йому не повернули сестру Гесіону і не дали за неї викупу. Така відповідь обурила грецьких царів, і вони ухвалили взяти Трою в облогу.

Під час облоги командували грецьким військом Менелай, його рідний брат Агамемнон, двоє героїв — Еантів, аргоський цар Діомед, тессалійські царі Філоктет і Протесилай, пілоський цар Нестор та евбейський герой Паламед. Коли військо вирушило в похід на Трою, цар Менелай відправив Паламеда, свого найліпшого друга, до царя острова Ітака Одиссея з проханням приєднатися до інших грецьких царів під час облоги Трої. Але Одиссей не хотів залишати свою дружину Пенелопу, з якою щойно побрався, і вдав причинного. Коли Паламед прибув до Одиссея, той орав морський берег ралом, запряженим віслюком і волом, і замість насіння сіяв сіль.

Та Паламед був не в тім’я битий: він не повірив, що Одиссей і справді втратив розум. Паламед поставив на шляху плуга Одиссеєвого сина Телемака, й батькові довелося розвернути плуг, щоб не зачепити сина. Так викрилося, що Одиссей тільки вдавав безумство, і йому зрештою довелося приєднатися до війська царя Менелая.

До того ж, пам’ятаючи пророцтво віщуна Калханта, Менелай будь — що хотів залучити до війська Ахілла. Грецькі царі кинулися шукати героя, але ніде не могли його знайти. Нарешті Одиссеєві, Феніксу та Нестору вдалося довідатися, що Ахілл, певніше за все, переховується на острові Скірос. Вони приїхали на Скірос під виглядом купців. Царівни, дочки скіроського царя Лікомеда, радо вітали заморських купців, коли ті розклали перед ними жіночі коштовні прикраси.

Аж знагла Одиссей і його приятелі вихопили зброю й гукнули бойовий клич. Жінки у страху повтікали, та Ахілл, схопивши зброю, кинувся навперейми ворогові. Так юнак виказав себе. Одиссей запропонував Ахіллові взяти участь в облозі Трої, і той радо погодився.

ВІДПЛИТТЯ

Все було готове до походу. То була величезна армія, яка налічувала сто тисяч вояків, що пливли на тисячі кораблів. Перед відплиттям грецькі воїни зібралися біля вівтаря попід столітнім платаном, щоб принести жертву богам. Раптом із — під вівтаря виповз червлений, наче кров, змій. Звиваючись кільцями, він поповз на вершечок платана — до гнізда з вісьмома пташатами. Розтулилася червона пащека — і в ній зникли і восьмеро пташат, і їхня бідолашна мати. А змій раптом обернувся на камінь. Приголомшені люди не могли збагнути, що означає такий знак богів.

Тоді наперед вийшов провидець Калхант, який напророкував грекам перемогу і смерть Ахіллу, і сказав: «Дев’ять років еллінам доведеться облягати Трою, бо дев’ятьох птахів зжер страшний змій. Аж на десятий рік удача усміхнеться грекам». Воїни зраділи такому віщуванню, і кораблі знялися з якорів і випливли з гавані Авліди. Та щойно вони відійшли від берега, як здійнялася жахлива буря. То розгнівана Артеміда наслала буревій у помсту за те, що Менелаїв брат Агамемнон напередодні в лісі уполював її улюблену лань.

Знову звернулися греки до віщуна Калханта, і він мовив: «Кораблі тоді зможуть вирушити в дорогу, коли Агамемнон принесе в жертву те, що йому наймиліше». Кораблям довелося повертатися назад до Авліди, а царю Агамемнону прощатися з тим, що для нього було наймилішим, — із дочкою Іфігенією.

Агамемнон послав у Мікени гінця з дорученням: привезти Іфігенію, буцімто відбудуться її заручини з Ахіллом. Дівчина була рада батьковій звістці — вона нічого не підозрювала. Та коли вона опинилася в Авліді, там на неї, замість шлюбного бенкету, вже чекав жертовний вогонь. Іфігенія благала батька врятувати її, проте хіба міг він щось вдіяти, коли від жертви богині Артеміді залежала доля походу? Іфігенію відправили на вівтар.

Але останньої миті грізна Артеміда пожаліла сердешну дівчину й підмінила її на лань — Іфігенія не згоріла. Натомість Артеміда забрала її в Тавриду і зробила жрицею у своєму храмі.

ДОРОГА ДО ТРОЇ

Не встигла жертовна лань згоріти на вівтарі богині Артеміди, як вітер перемінився на попутний. Кораблі знялися з якорів і напнули вітрила. Вітер підганяв кораблі до берегів Трої, проте греки мали зробити дорогою одну зупинку — на острові Хриса. Тут стояв жертовник на честь німфи Хриси, що його звів іще Язон, коли плив у Колхіду по золоте руно.

Кораблі причалили до берега, цар Філоктет, Гераклів друг, якому славетний герой перед смертю подарував свої смертодайні стріли, першим ступив на берег, щоб показати дорогу до вівтаря. Та коли він наблизився, з — за кущів раптом виповзла змія і вжалила Філоктета в ногу. Елліни кинулася до пораненого, але отрута вже просочилась у кров, рана почала загнивати. Що не робили цілителі, які трави не прикладали до рани — вона не гоїлася. Від рани йшов неймовірний сморід, і моряки почали ремствувати.

Тому Менелаєві довелося покинути Філоктета на острові самого й вирушати далі. Він залишив другові лук і сагайдак зі стрілами, а також одяг і харчі. Кораблі відпливли. А Філоктет довгі дев'ять років провів самотиною на острові, допоки грекам не довелося повернутися по нього: боги провістили, що без Філоктета еллінам Трої не здобути.

ОБЛОГА ТРОЇ

Грецькі кораблі наближалися до Троянського берега. А тут на них чекало військо, очолюване сміливим троянським героєм Гектором, старшим сином царя Пріама і Гекаби. Еллінські кораблі один по одному причалили до берега, проте воїни вагалися зістрибувати з борту на землю: оракул провістив смерть тому, хто першим ступить на Троянську землю.

Тільки спритний Одиссей здогадався, як обманути долю: він кинув із борту щит і сам стрибнув на нього. Цар Протесилай не помітив Одиссеєвої хитрості й подумав, що перша людина вже на Троянській землі, тож можна сміливо сходити з корабля. Він спустився на берег, та щойно його нога торкнулася тверді, як ворожа стріла, пущена Гекторовою рукою, протяла Протесилаєві груди. Цар мертвий упав додолу.

У Протесилая зосталася молода дружина Лаодамія, яка дуже тужила за чоловіком. Дізнавшись про його загибель, вона зовсім впала у відчай і стала просити богів іще хоч разочок побачитися з коханим. Боги зглянулися на Лаодамію, і вісник богів Гермес на кілька годин вивів Протесилая з підземного царства мертвих. Та коли прийшов час Протесилаєві повертатися до Аїду, Лаодамія власноруч убила себе, щоб не залишатися на землі без чоловіка.

А тим часом попід стінами Трої точилася битва. Коли запав вечір, війська уклали тимчасове перемир’я, щоб поховати забитих і забрати поранених. А на ранок цар

Менелай та хитромудрий Одиссей вирушили до Трої на перемовини. Довідавшись про прибуття послів, цар Пріам скликав народні збори. Менелай виклав троянцям свої вимоги, а потім слово взяв велемовний Одиссей. Довго й кручено говорив він до троянців і майже схилив їх до того, щоб віддати прекрасну Гелену цареві Менелаю і не починати кривавої війни.

Тільки Парисові не сподобалася мова хитрого Одиссея. Він гукнув: «Троянці, наші віщуни пророкують Трої перемогу! Не бійтеся війни з еллінами!» Посольству царя Менелая довелося повертатися в табір ні з чим. Греки обложили Трою, а самі почали спустошувати землі навколо міста, забирати худобу й захоплювати полонених. Дев’ять довгих років тривала облога Трої.

АХІЛЛ ТА АГАМЕМНОН

Одного разу елліни взяли в полон двох дівчат — Хрисеїду та Брисеїду. Коли греки ділили воєнну здобич, то Хрисеїда дісталася Агамемнону, а Брисеїда — Ахіллові. Проте батько Хрисеїди, жрець бога Аполлона, хотів викупити дочку з полону, погрожуючи грекам гнівом Аполлона. Агамемнон презирливо відмовив йому. Тоді жрець кинувся в храм Аполлона та приніс жертви, благаючи покарати греків. Аполлон дослухався до свого жерця і наслав на еллінський табір чуму.

Спершу почала гинути худоба, а за нею перехворіли й воїни. Дев’ять днів чума косила ряди еллінів. Нарешті віщун Калхант прорік, що потрібно негайно повернути дівчину батькові, бо в іншому разі Аполлонів гнів знищить греків. Усі царі вмовляли Агамемнона послухатись пророцтва, особливо ж Ахілл, і Агамемнону зрештою довелося проститися з Хрисеїдою. За це він вирішив помститися Ахіллові за втручання і викрав другу полонянку — Брисеїду.

Ахілл обурився, замкнувся в наметі й поклявся на власному мечі не воювати на боці еллінів. А його мати Тетида, щоб помститися за синову образу, впала в ноги могутньому Зевсу і вмолила його не давати грекам перемог, аж доки її син не братиме участі в боях.

ПАРИС І МЕНЕЛАЙ

І ось прийшов день першої битви. Греки вишикувалися стрункими шерегами, а троянці, очолювані Парисом, безладно виступили проти них, супроводжувані союзниками — азійцями. Парис, запнутий у леопардову шкуру, тримав у руках лук, меч і два важкі списи. Здійнявши спис, він гукнув: «Я викликаю будь — якого з грецьких героїв на поєдинок!» Одразу ж назустріч йому вийшов цар Менелай.

Парис розгубився, зуздрівши проти себе ображеного ним чоловіка прекрасної Гелени, і хутко змішався з лавами троянських воїнів. Але до нього підбіг Гектор і почав соромити: «Чи не злякався ти, бува, поразки?» Парисові довелося вийти до Менелая і прийняти бій. Він крикнув до суперника: «Нехай Гелена належить тому з нас, хто переможе. Інші ж вороги примиряться, греки попливуть додому, а троянці зостануться в Трої». Менелай відповів: «Твого слова замало! Нехай його підтвердить цар Пріам!»

Герольди побігли по царя. Пріам вийшов на поле бою, приніс жертви богам і потвердив Парисові слова. Почався двобій. Кілька разів сходилися Менелай і Парис, проте дарма: жоден із них навіть не поранив іншого. Нарешті Менелай спритно стрибнув на Париса й мав уже завдати йому смертельного удару, коли Парисова покровителька Афродита затулила грека хмарою і перенесла в палац до Гелени. Тільки шолом зостався в руках Менелая.

Побачивши Париса, Гелена вигукнула: «Як міг ти залишити поле бою! Краще б ти загинув від руки хороброго воїна — мого колишнього чоловіка Менелая!» А тим часом розлючений Менелай гасав полем бою, даремно шукаючи Париса. Його брат Агамемнон гукав до грецьких воїнів: «Хіба ви не бачили Менелаєвої перемоги? Нехай троянці повернуть нам Гелену!»

Але того дня облозі так і не поклали краю. Безсмертні олімпійські боги також брали участь у битвах греків із троянцями, причому могутня Гера та войовнича Атена, яких зневажив Парис, були на боці греків, а на боці троянців билися бог війни Арес, сонцесяйний Аполлон і богиня кохання Афродита, якій Парис віддав злощасне яблуко. Коли Гера збагнула, що греки та троянці можуть от — от укласти мир і Парис так і не буде покараний, то умовила володаря богів Зевса відновити бій. Зевс послав до троянців перевдягнену Атену, яка підбурила стрільця Пандара поцілити Менелая смертельною стрілою.

Пандар натягнув тятиву лука і випустив стрілу у царя Менелая; на щастя, останньої миті сама ж Атена відхилила стрілу, і та влучила в міцний панцир Менелая. Але справу було зроблено: сутичка відновилася.

БОГИ ВОЮЮТЬ

До битви греків і троянців приєдналися боги. Богиня Атена наснажила аргоського царя Діомеда, який хоробрістю та силою поступався хіба що Ахіллові, і під його тиском почали відступати троянці. Тоді троянський стрілець Пандар вичекав слушну мить, натягнув тятиву лука і випустив влучну стрілу в плече Діомеда.

Пандар гадав, що смертельно поранив Діомеда, проте помилявся: Діомед вийняв стрілу з рани і закликав заступницю греків Атену дати йому мужність битися далі. Атена потроїла Діомедові сили, й аргоський цар знову став до бою.

Тим часом троянський герой Еней, син богині Афродити, побачив, що Діомед живий і б’ється запекліше, ніж перед тим. Він сів у колісницю й кинувся шукати стрільця Пандара, щоб нарешті покінчити з ворогом раз і назавжди. Пандар охоче приєднався до Енея, і колісниця помчала на Діомеда.

Коли аргоський цар побачив одразу двох ворогів, що виступили проти нього, то й не думав відступати, а тільки затулився щитом. А стрілець Пандар замахнувся списом і поцілив у груди Діомедові. Спис пробив щит, але вдарився у міцний панцир. Тоді аргоський цар Діомед метнув свій спис — і троянський стрілець Пандар упав мертвим із колісниці.

Еней зістрибнув із колісниці, прикрився щитом і наготував спис. Але Діомед не дав захопити себе зненацька: він підхопив величезну камінну брилу й пожбурив її в Енея, розтрощивши троянському героєві коліно. Еней поточився, і якби його мати Афродита не затулила сина своїми білими шатами, напевно б загинув він від руки мужнього Діомеда.

Діомед упізнав Афродиту. Він знав, що богиня стоїть за троянців, тож сміливо поранив її. Афродита скрикнула від болю та швидко полинула на Олімп, щоб наскаржитися володарю Зевсу на зухвальство смертного. А тим часом бог війни Арес, зуздрівши, яку неповагу до безсмертної богині виявив Діомед, вирішив стати з ним на бій. Діомед вагався — хіба йому тягатися з самим богом війни? Проте войовнича Атена пообіцяла: «Ти матимеш моє покровительство в цій сутичці, сміливо ставай до бою!»

Коли Арес замахнувся на аргоського царя списом, Атена відвела його спис, а натомість допомогла Діомедові поранити бога війни дротиком. Арес заволав так гучно, мов одностайно скрикнули десять тисяч воїнів, і греки та троянці на мить завмерли від жаху. Бог війни полинув на Олімп і теж почав скаржитися Зевсові, що смертний насмілився поранити безсмертного бога. Зевс покликав лікаря богів Паона, який миттю вилікував Аресову рану. А на землі тривала страшна битва, і троянці відступали під натиском греків.

ГЕКТОР ТА ЕАНТ

Мужній син царя Пріама Гектор не міг стерпіти, що його краяни троянці от — от зазнають поразки, і вирішив викликати одного з найхоробріших грецьких ватажків на двобій. Та перш ніж стати до бою, він має попрощатися з дружиною Андромахою і своїм маленьким сином.

Гектор повернувся до Трої через Скейську браму й рушив до Парисового палацу. Він дорікнув Парисові, що той уникає битви саме тоді, коли кожна зайва пара міцних рук так потрібна троянцям, але Парис відповів, що саме готується до бою. А прекрасна Гелена тим часом припросила Гектора перепочити часинку, але той відмовився: він поспішав побачитися з дружиною Андромахою.

Андромаху й маленького синочка він знайшов на міському мурі, де вона, спостерігаючи за битвою, нестримно плакала. Побачивши Гектора, Андромаха заголосила: «Гекторе, твоє завзяття обернеться проти тебе, і я залишуся вдовою! Зглянься хоча б на сина!» Гектор відповів: «Якби я залишився тут, під захистом троянських мурів, я би зганьбив себе. Нехай краще я загину, ніж побачу, як який — небудь чужинець забирає тебе в полон!»

Гектор схилився над сином і хотів його на прощання поцілувати, але хлопчик перелякався розвихреної кінської гриви на батьковому шоломі. Тоді Гектор зняв шолом із голови, взяв хлопчика на руки і підняв високо над головою. «Безсмертні боги, — вигукнув він, — нехай мій син колись зацарює в Трої і примножить славу батьків!» Потім він ніжно попрощався з дружиною, вдягнув свій шолом і поспішив до Скейської брами. Тут його наздогнав Парис, і герої удвох вийшли на поле бою.

Гектор спинив битву і почав голосно викликати на двобій кого — небудь із грецьких героїв. Проте ніхто з греків не наважувався битися з мужнім Гектором, який на силі поступався хіба що Ахіллові. Старий Нестор почав соромити греків, і тоді битися з Гектором зголосилося одразу декілька героїв. За порадою Нестора вирішили кинути жереб, і битися випало Бантові, сину саламінського царя Теламона.

Цілісінький день билися троянець Гектор із греком Бантом, але перевага не схилялася ні на чий бік. Гектор першим кинув спис, але він не пробив Бантів щит. Тоді свій спис метнув Бант, і той не тільки розтрощив щит Гектора, а й розірвав хітон на грудях троянця і прохромив панцир. Урятувався Гектор тільки завдяки тому, що вчасно відхилився. Ще раз наготували списи вороги і знову зійшлися у двобої. І знов Гектор не зміг пробити мідного щита Банта, а грек поранив троянця у шию. Тоді розгніваний Гектор підхопив важезний камінь і пожбурив у щит Еанта, — тільки й загриміла мідь. А Еант підхопив інший камінь, пробив ним щит Гектора і поранив троянцеві ногу.

Тоді у сутичку втрутилися боги. Вісник богів простягнув поміж двох героїв жезл і виголосив: «Спиніть бій. Усім потрібен спочинок». Гектор та Еант на знак примирення обмінялися подарунками: Еант подарував Гекторові пояс, а навзамін отримав меч. Греки ж і троянці взялися збирати загиблих на полі бою, щоб спалити тіла воїнів за давнім звичаєм на високих вогнищах.

СМЕРТЬ ПАТРОКЛА

Зійшла ранішня зоря, і греки та троянці почали готуватися до нового бою. До самого полудня кипів запеклий бій, і на цей раз перемога схилялася на бік троянців. Сам Зевс був на боці захисників Трої: просто в середину грецького війська могутній цар богів кинув свою сліпучу блискавку. Блискавка поранила старому Несторові коня, і той став дибки. А троянський герой Гектор уже мчав до Нестора — ось — ось уб’є старого! Тоді на допомогу Несторові кинувся аргоський цар Діомед, метнув свій спис, проте поцілив не Гектора, а візничого його колісниці. Це Зевс не дозволив Діомедові перемогти Гектора: метнув іще одну блискавку, і сахнулися Діомедові коні. Тоді аргоський цар збагнув, що сьогодні перемога буде на боці троянців.

А троянці вже відтіснили греків аж до кораблів. Тут точився затятий бій. Щоб захистити свої кораблі від ворожих стріл, греки звели укріплення. Мужній Гектор зібрав троянських воїнів і помчав до грецького укріплення, тримаючи напоготові смолоскипи, щоб підпалити грецький флот. Ось уже загорівся корабель

Протесилая — тессалійського царя, який першим загинув на троянській землі. Але мужній Еант сміливо захищав інші кораблі, не шкодуючи ні сил, ні життя.

Серед греків ширилася паніка. Чи не час відмовитися від війни, якщо боги стали на бік троянців? Згадалося грекам і пророцтво Калхаса, що греки ніколи не отримають перемоги без героя Ахілла. І тоді аргоський цар Агамемнон погодився примиритися з Ахіллом, повернути йому полонянку Брисеїду й послати багаті дарунки.

Коли Агамемнонові посли прибули до Ахілла, той грав собі на лірі, а побіч сього сидів його приятель Патрокл. Довго красномовний Одиссей умовляв Ахілла пробачити Агамемнону і приєднатися до битви, та Ахілл не міг забути образи й відмовився помиритися з Агамемноном. Отак ні з чим повернулися Агамемнонові посли у грецький табір.

А тим часом Патрокл зі свого шатра сумовито спостерігав, який безлад коївся у грецькому таборі. Він бачив, як одного по одному троянці поранили видатних грецьких героїв — Одиссея, Діомеда, Агамемнона; бачив, як мужній Еант намагався врятувати кораблі. Патрокл не витримав — він був готовий на все, аби допомогти братам — грекам. Патрокл був певен, що одного вигляду Ахілла було б досить, щоб посіяти паніку серед троянців, тож він попросив у товариша позичити йому свої обладунки. Ахілл віддав йому свій шолом і панцир, і Патрокл приєднався до грецького війська.

Першим від руки сміливця Патрокла загинув онук Беллерофонта Сарпедон, син самого Зевса. Побачивши на полі бою Патрокла в Ахіллових обладунках, троянці були певні, що то сам Ахілл нарешті приєднався до греків, і хотіли вже були втікати під захист троянських мурів. Троянський герой Гектор не міг цього допустити — він мужньо став на бій із перевдягненим Патроклом і поцілив його списом.

Цар Менелай побачив на землі тіло мужнього Патрокла й хутчій хотів забрати його з поля бою, щоб вороги не спаплюжили його. Але троянці хотіли заволодіти тілом, і навколо мертвого Патрокла розгорілася сутичка. Майже всі герої зійшлися в цій сутичці. Греки намагалися відбити тіло Патрокла, щоб віднести його до Ахілла та з пошаною поховати, а троянці хотіли заволодіти військовим трофеєм. Тричі намагався Гектор видерти тіло Патрокла з рук царя Менелая, і тричі відбивали його атаки Еанти.

І якби беззбройний Ахілл не став на вал і не налякав троянців своєю могутньою постаттю, яку богиня Атена оповила золотою хмарою, не перемогли б греки у битві за Патроклове тіло. Нарешті греки заволоділи тілом героя, поклали його на ноші та принесли Ахіллові. Герой звелів обмити тіло друга й намастити пахучими оліями. Цілу ніч він оплакував Патрокла, а з ним і всі греки.

АХІЛЛ ТА АГАМЕМНОН

Ахілл побачив тіло друга свого Патрокла, протяте ворожим списом, і горю його не було краю. Одного разу вже доводилося Ахіллові бачити пораненим Патрокла: на самому початку війни Ахілл особисто врятував товариша завдяки медичним знанням, яких набув у мудрого кентавра Хірона. Того разу йому вдалося зцілити рани Патрокла, бо ж вони не були смертельними, але ж тепер!.. Хіба до снаги героєві, навіть могутньому Ахіллові, повернути до життя того, чия душа вже спустилася в Аїд?

Але горе Ахіллове не було тривалим — на зміну йому прийшла лють на троянського героя Гектора, чия рука завдала Патроклові смертельного удару. Все відступило на задній план: і образа на Агамемнона, і клятва не брати участі у війні, - залишилося тільки незламне бажання помститися за смерть друга. Ахілл був готовий будь — якої миті викликати Гектора на двобій. Та як йому самому ставати на бій, коли обладунки його залишилися на полі бою — там, де їх здерли троянці з мертвого Патрокла?

Побачивши безмірне синове горе, його мати нереїда Тетида полинула до бога — коваля Гефеста. Спираючись на товсту ковіньку, кульгавий Гефест вийшов до Тетиди, яка зростила його, коли Гера скинула немовля з Олімпу. «Скажи мені, Тетидо, чому ти плачеш? — запитав Гефест. — Для тебе я все зроблю». Нереїда відповіла: «Мій син позбувся обладунків. Гефесте, тільки ти можеш викувати для Ахілла панцир, що здивує всіх смертних».

Гефест повернувся до кузні і звелів роздути міхи. Він укинув у горно різні метали і заходився лагодити обладунки для Ахілла. Найперше він викував неймовірний щит. На щиті він зобразив землю і небо. На небі розцвіли зірками різні сузір’я, землю ж омивав величний Океан. На землі Гефест зобразив два міста. В одному з них святкували весілля, а друге було в облозі ворогів. Трохи далі чередники пасли корів, а на них нападали леви…

Після щита Гефест викував Ахіллові міцний панцир і ясний шолом із золотим гребенем. Скінчивши роботу, Гефест відніс обладунки Тетиді, і нереїда хутко полинула з Олімпу на землю, щоб особисто вручити їх синові. Коли вона поклала перед сином осяйний панцир, греки в таборі змушені були замружити очі — так сліпучо блищало золото.

Ахілл одразу ж вийшов на берег моря, скликаючи народні збори. Греки зібралися довкола шатра Агамемнона, та й сам призвідця ворожнечі теж вийшов назустріч Ахіллові. Над грецьким табором запала тиша — всі чекали, що скаже Ахілл. А він запропонував Агамемнонові помиритися й помститися троянцям. Аргоський цар неймовірно зрадів і хотів був тут — таки повернути Брисеїду, а з нею вручити багаті дарунки, проте Ахілл мовив: «Не про дарунки нам треба зараз думати, а про завтрашню битву».

АХІЛЛ Б’ЄТЬСЯ З ГЕКТОРОМ

Зранку греки озброїлись і рішучими шерегами виступили з табору. Ахілл же вбрався в осяйні обладунки, викувані самим богом — ковалем Гефестом, а ще взяв на плече важкий спис, який тільки такому дужому героєві було до снаги підняти. В Ахіллову колісницю запрягли коней, і вірний візничий Автомедонт узяв до рук віжки.

Мов лютий лев врізався Ахілл у загони троянців. Він бив і нищив усіх і все, що траплялося йому на шляху, пробиваючи дорогу туди, де бився головний ворог — Гектор. Ось Ахілл побачив Енея і рвучко пробився до нього крізь щільні ряди троянців. Два герої стали один проти одного. Еней щосили метнув спис в Ахілла, проте який спис міг пробити щит, викуваний самим кульгавим Гефестом? Ахілл і собі пожбурив спис в Енея — і пробив щит, але Еней вчасно встиг ухилитися від смертельного удару. Люто блиснувши очима, Ахілл висмикнув меч із піхов й хотів був кинутися на ворога, та володар моря Посейдон пожалів пораненого троянця й затулив Енея хмарою від гніву Ахілла.

Коли хмара розвіялася, Енея вже не було, а бій точився далі. Роз’ятрений Ахілл знову кинувся у вир сутички. Під руку йому трапився наймолодший син троянського царя Пріама — Троїл. Одним ударом списа поклав його Ахілл на смерть та озирнувся у пошуках Гектора. А Гектор, який бився попід самою брамою Трої, і сам уже побачив, від чиєї руки загинув його менший брат.

Ахілл з оголеним мечем у руці кинувся до розчахнутої брами Трої. Нажахані троянці відступали під його натиском і заледве спромоглися сховатися за мурами міста й замкнути браму. Один тільки Гектор незворушно чекав біля Скейської брами, коли наблизиться Ахілл. З міського муру Гектарові батьки, цар Пріам і Гекаба, молили сина не ставати на герць з Ахіллом, не наражати себе на вірну смерть, бо коли він загине, хто догляне немічних батьків на старість? Але Гектор нічого не чув — просто нього уже стояв запеклий ворог.

І ось бій розпочався. Удари сипалися з двох боків так швидко, що ніхто зі спостерігачів не міг збагнути, на чиєму ж боці перевага. Та раптом Гектор почав відступати. Під атаками незламного Ахілла він змушений був тричі оббігти довкола рідного міста Трої. Кілька разів Гектор намагався сховатися під захистом муру, щоб атакувати Ахілла, проте грек жодного разу не підпустив його близько до стіни. Тоді Гектор нарешті зупинився і крикнув: «Ахілле, я більше не рятуватимусь од тебе втечею. Станьмо одне проти одного й побачимо, хто переможе».

Тої — таки миті Ахілл згадав свого друга Патрокла, вбитого Гекторовою рукою, і кров йому закипіла від гніву. Він розмахнувся і щосили метнув списа. Гектор пригнувся до землі й уникнув смертельного удару. Тоді він сам гримнув списом в Ахіллів щит, та хіба міг завдати йому шкоди? Гектор вихопив меч і підскочив до Ахілла, та грек першим устромив Гекторові списа просто в шию, завдавши смертельної рани. Залитий кров’ю Гектор упав на землю.

Ахілл же, все ще палаючи жадобою помсти, зірвав із переможеного ворога обладунки і зневажливо поставив йому «а груди ногу. Та й цього йому здалося замало — він припнув Гекторове тіло до своєї колісниці й потягнув до грецького табору.

Цар Пріам, що стояв на троянському мурі, побачив, як скривавлене тіло його сина волочуть у пилюці. Заплакав він із розпуки. Гекторова дружина Андромаха почула Пріамові стогони й теж вибігла на мур — і тут — таки уздріла мертвого чоловіка. Знепритомнівши, Андромаха впала на руки служниць. Плакали навколо неї всі троянки — загинув мужній оборонець Трої.

ПОХОРОН ПАТРОКЛА ТА ГЕКТОРА

Ахілл повернувся до грецького табору. Усе, чого він прагнув зараз, — то з найвищими почестями поховати тіло свого друга Патрокла. Він мав право зробити це тепер, бо ж уже помстився за смерть товариша! Ахілл звелів грекам приготувати все для пишного похорону. Тричі об’їхали греки навколо тіла Патрокла на своїх колісницях.

А в цей час закривавлене тіло троянця Гектора лежало в поросі, чекаючи, коли його, мов падло, роздеруть пси та хижі птахи.

Зранку цар Агамемнон послав греків на гору Іту, щоб назбирали хмизу на високе вогнище, що на ньому згорить тіло Патрокла. Потім жалобна процесія винесла тіло Патрокла до вогнища, накривши його своїм відтятим волоссям. Навіть Ахілл зрізав своє волосся й уклав у руку Патрокла. Поряд із Патроклом, мов жертву, на вогнище поскладали і тіла дванадцятьох троянських воїнів, яких Ахілл власноруч убив під час бою.

Нарешті Ахілл готовий був підпалити поховальне кострище, але вогонь не займався. І тоді прилинули вітри Борей і Зефір та роздмухали полум’я. Цілу ніч горіло вогнище, а на ранок згасло. Попіл, що лишився від Патрокла, зібрали в золоту урну. Для урни спорудили постамент, а згори насипали високу могилу. На честь Патрокла були влаштовані ігри та змагання, в яких взяли участь усі греки. Надвечір змагання скінчились, і греки пішли спочивати. Не міг заснути тільки Ахілл. Він припнув до колісниці тіло Гектора і тричі об’їхав навколо могили Патрокла, волочучи ворога за собою.

А цар Пріам із муру Трої бачив, як спаплюжили тіло його сина. Мов причинний, вийшов він із міста та попрямував до ворожого табору. З собою він узяв багаті дарунки, які хотів віддати. Ахіллові за тіло Гектора, що вже дванадцять днів лежало непоховане. А могутній Зевс побачив, що цар Пріам сам — один вирушив до ворожого стану, і послав до нього вісника богів Гермеса. Гермес, прибравши подобу юнака, з’явився перед Пріамом, коли той напував коней у річці. Пріам злякався, що юнак хоче відібрати в нього дарунки, але Гермес мовив: «Я — слуга Ахілла. Я тут, щоб провести тебе до табору». І він, наславши на греків сон, таємно провів Пріама аж до Ахіллового шатра.

Цар Пріам зайшов до шатра Ахілла, упав йому в ноги й, обіймаючи героя за коліна та цілуючи йому руки, почав благати згадати про власного батька, либонь, такого ж старенького, як і він, Пріам. «Зглянься ж на мене, Ахілле! Ти убив мого сина Гектора, то хоч дозволь мені поховати його, як належить!» Ахілл не міг стримати сліз зворушення. «Але ж як ти, Пріаме, наважився прийти у ворожий табір сам — один? У твоїх грудях б’ється мужнє серце!»

Ахілл вийшов із шатра і закликав друзів. Він звелів їм обмити тіло Гектора та вбрати його в найкращі шати. Гекторове тіло поклали на пишно оздоблений віз, а Ахілл запросив царя Пріама розділити з ним вечерю. Після вечері цар Пріам приліг спочити, адже не спав ні ночі, поки тіло його сина залишалося непохованим.

«Скільки тобі, Пріаме, потрібно днів, щоб справити поховальний обряд над сином?» — запитав Ахілл. Пріам відповів: «Десять». «Усі ці десять днів, — мовив Ахілл, — я і сам не стану до бою, і нікому не дозволю воювати, допоки ти не поховаєш сина».

А на світанку цар Пріам повернувся в Трою. Першою побачила його дочка — віща Кассандра. Вона почала голосити за померлим братом, і від лементу її збудилися троянці. Браму міста розчахнули, троянці розступилися, і Пріам заїхав у Трою з тілом сина. Тут його зустріла Андромаха, яка тяжко заголосила над чоловіком. Плакала і Гекторова мати Гекаба.

Цар Пріам велів готувати поховальне вогнище. Цілих дев’ять днів возили троянці дрова, а на десятий день з великими почестями поклали на кострище Гекторове тіло і запалили полум’я. Коли ж вогнище догоріло, попіл Гектора зібрали в золоту урну, поставили в гробівець, а згори насипали високу могилу. А після похорону цар Пріам влаштував пишні поминки.

БИТВА З АМАЗОНКАМИ

Після смерті мужнього Гектора троянці, нажахані появою серед греків нездоланного Ахілла, боялися навіть потикатися поза мури міста. Та одного дня вони отримали несподіване підкріплення — на допомогу їм із далеких країв припливли войовничі амазонки на чолі зі своєю царицею Пентесилією — дочкою самого бога війни Ареса.

Побачивши нежданих союзників, зрадів навіть цар Пріам, який весь час оплакував загиблого сина. Він радо прийняв амазонок у своєму палаці, розповів про тяжке становище, в якому опинилися троянці після смерті Гектора. Хоробра Пентесилія пообіцяла, що вижене зайд геть із — під мурів Трої та попалить усі грецькі кораблі.

А на другий день військо амазонок стало до бою з греками. Мов левиці, билися амазонки, так і сиплючи навсібіч ударами коротких секир — звичної своєї зброї.

Не один грецький воїн поліг від їхніх рук. Цар Пріам молив богів, щоб послали амазонкам перемогу, але боги не почули його. Коли Пентесилія відтіснила греків аж до кораблів, коли перемога начебто була так близько, назустріч Пентесилії виступили герой Ахілл і син Теламона Еант, які й досі оплакували Патрокла і тому не зразу приєдналися до битви.

Пентесилія метнула спис, але він розлетівся на друзки, вдарившись об Ахіллів щит, викуваний богом — ковалем Гефестом. Не роздумуючи, цариця амазонок кинула в Ахілла ще одним списом, проте знову захистив героя щит. А натомість Ахілл розлютився, підскочив до Пентесилії і вразив її в груди. Прекрасна амазонка впала з коня, стікаючи кров’ю. Ахілл зняв із неї блискучий шолом — і був вражений божественною красою дочки бога Ареса.

Греки, які оточили Ахілла, перелякалися, що їхній герой вразив не смертну жінку, а безсмертну богиню. Ахілл же картав себе за те, що вбив таке ідеальне створіння. Він сам підняв тіло Пентесилії і на руках виніс із поля бою. Тіло Пентесилії віддали троянцям, і місто справило пишний похорон, спаливши на високому багатті царицю амазонок разом з іншими героями, що загинули, захищаючи Трою.

МЕМНОН, ЦАР ЕТІОПІЇ

Після смерті цариці амазонок Пентесилії троянців огорнув глибокий смуток. Ніхто вже не вірив у перемогу над греками; втративши останню надію, троянці сиділи за високими мурами обложеного міста, боячись навіть носа поткнути за браму. Тут і там городяни пошепки перемовлялися: «Час потайки вибиратися з міста, доки нас тут не поховали живцем». І тільки цар Пріам непохитно вірив у прихильність долі до колись могутньої Трої і раз у раз підбадьорював земляків: «Зачекайте, нам на допомогу вже йде цар Етіопії Мемнон!»

Цар Мемнон був сином Пріамового брата Титона та богині ранкової зорі Еос. Зачувши про загибель Гектора, він поквапився на допомогу троянцям. Щойно він прибув до Трої та постав перед грецьким військом у своїх золотих обладунках, викуваних самим богом — ковалем Гефестом, як занепалі духом троянці оговталися й мужньо виступили проти ошелешених греків. Мов грізний вихор, носився Мемнон серед ворожого війська, сіючи за собою смерть. Поруч із ним бився друг його Піразид.

Аж раптом Піразид затнувся, смертельно вражений списом, — це Ахіллів вірний приятель Антилох поцілив його. Не тямлячи себе від люті, етіопський цар Мемнон кинувся до Антилоха і встромив списа просто йому в серце. А потім нахилився над подоланим ворогом, щоб здійняти з нього обладунки на знак своєї перемоги. Для греків це було страшною ганьбою, і Нестор, батько Антилоха, кинувся на захист синового тіла. Мемнон поглянув на старого — і не здійняв на нього руки, дозволив забрати синове тіло з поля бою.

А тут Ахілл дізнався про загибель вірного друга. Спершу він не повірив страшній звістці, а коли усвідомив, що сталося, з подвійним завзяттям почав рубати шереги троянців. Ось він наблизився впритул до Мемнона — й поранив його списом у плече. Мемнон навіть не звернув уваги на рану і своєю чергою черкнув списом Ахілла. Побачили супротивники, що вони варті одне одного, й повитягали з піхов мечі.

А в цей час олімпійські боги поклали на терези долі Мемнона й Ахілла. Доля Ахілла переважила, і Мемнонові

судилося померти у цьому поєдинкові. Під ударами грецького героя упав мертвий етіопський цар Мемнон. Заплакала його мати — богиня ранкової зорі Еос. Вона послала на поле бою богів вітру, щоб забрали тіло її сина та перенесли на берег річки Есеп. Там для Мемнона спорудили гробницю, а супутники його, які разом зі своїм царем мужньо билися на боці троянців, обернулися на пташок — мнемонід, і тепер вони щорічно прилітають на могилу етіопського царя й оплакують його.

Греки ж з великою шаною поховали героя Антилоха й поставили урну з його попелом у гробівець, де вже був прах Патрокла.

СМЕРТЬ АХІЛЛА

Ахілл лютував: понад усе він хотів помститися на троянцях за смерть своїх друзів — Патрокла й Антилоха. Мов у нестямі, рубав Ахілл ворогів направо й наліво, допоки перелякані троянці не почали втікати, щоб мерщій заховатися за надійними мурами міста. А грецький герой гнав ворогів аж попід саму Скейську браму, яку троянці не встигли зачинити.

Мабуть, Ахілл би вдерся й до Трої, якби була на те воля олімпійських богів. Проте доля розсудила інакше: сонцесяйний Аполлон гукнув до Ахілла, щоб той спинився й не важився потикатися до міста. Ахілл мов не тямив, що перед ним бог: замість послухатись і відступити, він замахнувся на Аполлона списом: мовляв, мене ніхто не спинить. Розгнівався Аполлон і забув свою обіцянку завжди охороняти Ахілла.

Саме цієї миті Парис напнув тятиву лука, й Аполлон непомітно спрямував стрілу в єдине вразливе місце на тілі Ахілла — у п’ятку. Грецький герой відчув, що його мов ужалило щось у п'ятку. Він видер із рани стрілу — і зненацька відчув, що йому стало зле, як ніколи до того. Він прочував наближення смерті. Ахілл зіперся на спис, щоб не впасти перед лицем ворога, проте сили швидко полишали його, і він поточився на землю. За мить він помер.

Проте й до мертвого героя боялися підступити троянці. Та помалу, помалу вони оговталися й наблизилися до Ахіллового тіла, щоб, за військовим звичаєм, забрати свій трофей — переможеного ворога. Греки запекло боролися, щоб не віддати Ахіллове тіло на ганьбу. Коли олімпійські боги побачили, що троянці хочуть спаплюжити тіло Ахілла, сам Зевс гримнув громом і вдарив у вир бійки блискавкою, щоб зупинити троянців. Скориставшись цим, син Теламона Еант завдав на плечі могутнє Ахіллове тіло й поніс його до кораблів, а Одиссей захищав їх щитом від троянських стріл.

Довго оплакували греки свого найкращого героя. Почула цей плач Ахіллова мати — нереїда Тетида, з морської глибини припливла скорботна мати до грецького табору. Сімнадцять днів оплакувала Тетида сина, а в цей час музи співали на честь Ахілла поховальні гімни. На вісімнадцятий день греки спорудили високе багаття, на якому з почестями спалили Ахіллове тіло. Коли кострище догоріло, попіл найбільшого грецького героя зібрали в золоту урну й поставили у гробівець поруч із прахом Патрокла й Антилоха.

Понад гробівцем греки насипали височенну могилу, яку було видно далеко з моря, а потім на честь померлого влаштували ігрища й змагання. А переможців цих змагань нагороджувала Ахіллова мати — нереїда Тетида, яка винесла дарунки з морської глибини.

ОСТАННІ ДНІ ТРОЇ

Після смерті Ахілла греки й далі тримали облогу Трої, проте їм ніяк не вдавалося взяти місто. Минав уже десятий рік війни; і греки, і троянці були виснажені нескінченними сутичками. Та насправді доля Трої була визначена задовго до початку війни. Давним — давно провістили пророки, що Трою можна буде взяти, якщо, по — перше, одним із грецьких ватажків буде син Еака; по — друге, якщо заберуть із Трої палладій — дерев’яну скульптуру озброєного божества, яку сам Зевс скинув у місто з неба; по — третє, не допустять, щоб коні тракійського царя Реза, союзника троянців, напилися з річки Ксанта; по — четверте, уб’ють Троїла, молодшого сина царя Пріама, і зруйнують могилу Лаомедонта; по — п’яте, якщо на боці грецького війська битиметься Телеф — цар Мізії; по — шосте, якщо греки будуть озброєні отруйними стрілами Геракла. Тільки всі шість умов укупі вели до падіння Трої.

Коли загинув нащадок Еака Ахілл, виявилося, що першу умову неможливо виконати. Але тут — таки греки згадали, що в Ахілла був син Неоптолем. На дванадцятивесельному кораблі вирушили Одиссей і Діомед, щоб привезти Неоптолема під стіни Трої, а спартанський цар Менелай обіцяв віддати йому за дружину свою дочку Герміону й багаті дарунки, якщо він згодиться приїхати на допомогу грекам. Неоптолем радо погодився, і вже в першій сутичці з Троянцями відзначився — убив мізійського царя Еврипіла, союзника Пріама.

Палладій — старовинна різьблена статуя Атени — Паллади — зберігався в храмі богині, надійно захищений мурами Трої. Сам володар богів Зевс подарував його колись місту на щастя й процвітання — він скинув палладій

на землю просто з Олімпу. Стояла статуя в Іліоні — фортеці міста. Як же заволодіти палладієм? Одиссей і Діомед вирішили його поцупити. Проте на завше хитрого й розважливого Одиссея цього разу мов потьмарення найшло: коли греки удвох підійшли до стін Трої, Одиссей покірливо підставив Діомедові плечі, щоб той видерся на троянський мур. Щойно Діомед опинився на валу, як забув про свого приятеля Одиссея — навіть не подав йому руки, а поквапився до фортеці Іліон забирати палладій. Але Одиссей дочекався Діомедового повернення й, коли той зістрибнув зі стіни й вирушив до грецького табору, прилаштувався позаду нього. Одиссей уже оголив меч, та Діомеда мов хтось голкою штрикнув: він обернувся і, побачивши позад себе Одиссея, змусив його йти до табору попереду себе.

Важко було виконати і третю умову — завадити коням тракійського царя Реза напилися води з річки Ксанта. Саме на ту пору Рез прийшов із військом на допомогу троянцям. Греки вирішили будь — що заволодіти його конями, але й гадки не мали, де їх тримає цар Рез. Вірні приятелі Одиссей і Діомед вирішили поночі прослизнути в Трою, щоб вивідати, де цар Рез тримає коней. А тим часом троянці, які підозрювали підступ із боку ворога, також вирішили послати шпигуна в грецький табір. Отож коли Одиссей і Діомед вночі підійшли до стін Трої, вони побачили, як троянець Долон потай виходить за браму. Вони потихеньку попростували за ним. Долон почув кроки за спиною й подумав, що то троянці вислали йому навздогін помічника. Він обернувся — й опинився в руках Одиссея та Діомеда. Греки пригрозили Долону смертю й змусили розповісти, де цар Рез переховує своїх коней. Під страхом смерті Долон в усьому зізнався, але підступні греки все одно вбили його. Дізнавшись що

потрібно, Одиссей і Діомед пробралися до шатра царя Реза; Діомед убив самого царя та дванадцятьох його супутників, а Одиссей тим часом відв’язав коней і забрав до грецького табору, таким чином не давши їм напитися з річки Ксанта.

Четверту умову греки виконали давно — ще на початку війни Ахілл убив наймолодшого сина царя Пріама — Троїла.

Із п’ятою умовою — привернути на бік греків Телефа — також упорався хитромудрий Одиссей. Ще на самому початку походу греки висадилися в Мізії. Вони вважали, що це троянська земля, й почали спустошувати її. Але ця земля не була троянською, хоча нею правив Гераклів син Телеф — зять Пріама, союзник троянців. Телеф зібрав військо й став до бою з греками. У сутичці Телеф поранив Ахіллового друга Патрокла, та й сам дістав поранення від Ахілла. Рана довго не гоїлася, й Телеф запитав оракула: «Чи смертельна моя рана?» Оракул відповів: «Зцілити її може тільки той, хто її завдав, і тою самою зброєю, якою її завдали». Проте Ахілл вважав Телефа ворогом греків, отож відмовився лікувати його рану. Але кмітливий Одиссей знайшов вихід: він зішкрябав трохи іржі з Ахіллового списа й посипав нею рану Телефа. Поранення миттю загоїлося, а Телеф, побачивши в чудесному зціленні знак долі, приєднався до грецького війська у війні проти троянців.

Але ж як роздобути грекам отруйні стріли Геракла? Вони залишились у Гераклового друга Філоктета, який власноруч підпалив вогнище, що на ньому згоріло тіло мужнього героя. Проте ж Філоктета вжалила змія, рана його гноїлася й смерділа, і греки самі зоставили його на острові Лемнос! Вже десятий рік мучився Філоктет на безлюдному острові — через незагоєну рану він ледве міг рухатися, щоб принести собі води. Харчувався він голубами, полюючи на них із лука, а коли йому треба було розкласти багаття, щоб спекти голуба, він мусив довго терти каменем об камінь, аби викресати вогонь. І коли до Лемноса зрідка причалювали кораблі, то ніхто не погоджувався забрати Філоктета з собою до Греції.

Та щойно оракул провістив, що без Гераклових стріл не можна буде взяти Трою, Одиссей і Неоптолем вирушили на острів Лемнос просити пробачення за те, що дев’ять років тому залишили пораненого на безлюдному острові самого. Спершу хотіли Одиссей і Неоптолем обманом заволодіти Геракловими отруйними стрілами, та останньої миті Неоптолем не витримав і відкрив Філоктетові правду про мету свого приїзду на острів Лемнос. Філоктет не міг забути образи й відмовився їхати разом із грецькими посланцями. Але раптом перед його очима постала тінь друга його Геракла й мовила: «Наказую тобі вирушити до Трої». Філоктет скорився. А попід стінами Трої сини знаного лікаря Асклепія вилікували його рану.

Коли рана загоїлася, Філоктет мерщій став до бою і вже в одній із перших сутичок смертельно поранив Париса отруйною Геракловою стрілою. Що не робив Парис, отрута дедалі глибше просякала в його тіло, і тоді Парис вирішив залишити Трою та померти на самоті в лісі. Отак життя його закінчилося там, де й почалося, — у лісі, де роки своєї юності він збавив звичайним чередником. Його колишні приятелі — чередники знайшли Парисове тіло і тихо поховали: склали з хмизу високе багаття, поклали на нього Париса і підпалили. А коли вогонь догорів, попіл зібрали в урну й поставили у гробівець.

І так були виконані всі шість умов, які вели до падіння Трої.

ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ

Дедалі важче троянцям було захищати рідне місто, проте вони, замкнені за мурами Трої, несхитно стояли й не скорялися. Тоді Одиссей, який вирізнявся спритністю і тямовитістю, зібрав грецьких царів на раду і мовив: «Наше військо не таке сильне, як десять років тому. Ми втратили славетних героїв, а Троя й досі не здолана. Якщо ми не візьмемо місто хитрістю, то не візьмемо його зовсім». Усі вожді зацікавлено позирали на Одиссея, а той, витримавши паузу, стишив голос і запропонував вдатися до підступного плану.

«Ми збудуємо величезного дерев’яного коня, — мовив Одиссей півголосом, — і в ньому заховаються найліпші наші воїни. Решта ж спалить табір, сяде на кораблі й буцімто попливе додому. Насправді ж кораблі заховаються неподалік — поза островом Тенедосом. Серед троянців ми пустимо чутку, що дерев’яний кінь — то жертва богам, аби наші кораблі щасливо дісталися рідної землі. Хай тільки троянці втягнуть коня до міста!..» Здивовані Одиссеєвою кмітливістю, грецькі царі радо пристали на його задум.

До будівництва коня взявся знаний архітектор Епей, який заснував кілька італійських міст. У будівництві Епеєві допомагала сама войовнича Атена. Коли кінь був збудований, усередині заховався добре озброєний Одиссей, а з ним — іще кілька найсміливіших героїв. Охочих зостатися попід стінами Трої було так багато, що героям довелося тягнути жереб. Серед щасливчиків опинилися спартанський цар Менелай, майстер Епей, аргоський цар Діомед, Ахіллів син Неоптолем та інші. Епей так майстерно замаскував отвір у коневі, що ніхто б і не здогадався, буцімто всередині щось може бути.

Зійшло сонце. Троянські чатові з тривогою і подивом вдивлялись у далину: замість грецького табору попід стінами Трої стояв одинокий дерев’яний кінь, а грецьких кораблів не було і сліду. Аж ген далеко на обрії видно, як гойдаються на хвилях судна, повертаючись додому, до грецьких берегів. Зраділи троянці, хутко відчинили браму міста й вибігли на берег. Вони були певні, що облога скінчилася, що нарешті повернулося мирне життя.

Тільки великий дерев’яний кінь, якого по собі залишили греки, непокоїв троянців. Одні казали, що треба його покинути й не чіпати; інші вважали, що варто б його забрати в місто і встановити в акрополі — самому центрі міської фортеці, що вивищувався на пагорбі. Коли віщунка Кассандра, дочка царя Пріама, почула, що троянці збираються тягти коня до міста, вона страшенно перелякалась і спробувала їх зупинити, проте ніхто, як завше, не повірив Кассандровим пророцтвам.

Не повірили троянці й Аполлоновому жерцю Лаокоону. «Схаменіться, — намагався вспокоїти збуджених городян Лаокоон, — як ви можете бути певні, що в череві коня ніхто не ховається?» На підтвердження своїх слів Лаокоон розмахнувся й пожбурив списа просто коневі в живіт. Над землею розлігся такий брязкіт, мов усередині коня загуркотіли мідні обладунки, проте троянців мов засліпило: вони й на Лаокоонові застереження не зважили. Аж тут здалеку почувся галас: троянські чередники вели грека на ім’я Синон, який добровільно здався в полон. Плачучи й ламаючи руки, Синон розповів троянцям брехливу історію, заздалегідь підготовану хитрим Одиссеєм: буцімто Синон ворогував з Одиссеєм, і коли грецькі кораблі відпливали, то Синона залишили на березі на поталу троянцям. От тепер він чекає неминучої смерті, бо хіба ж зглянуться над ворогом троянці?..

Незважаючи на всі перестороги, троянці повірили Одиссеєвій вигадці й почали розпитувати Синона. «А що означає кінь, — допитувалися вони, — якого греки позоставили на березі?» Синон відповів: «То жертва богам за щасливе повернення грецьких кораблів додому». Марно жрець Лаокоон благав земляків не вірити грекові — сьогодні боги відвернулися від нього. «Стережіться данайців, що носять дарунки!» — вигукнув Лаокоон (данайцями називали греків). Але раптом із морської глибини випливли дві змії і обвилися довкола Лаокоонових синів. Старий кинувся синам на допомогу, і тоді змії стисли своїми кільцями і його й теж почали душити. У страшних муках померли Лаокоон і його сини за те, що хотіли врятувати рідне місто. Змії ж заповзли під палладій, поцуплений Одессеєм, і зачаїлися. А засліплені троянці упевнилися, що Лаокоона не варто слухати, якщо його скарала сама богиня Атена за те, що наважився кинути спис у коня, якого греки принесли в жертву богам.

Тепер троянці були переконані, що коня треба забирати до міста. Але ж як таку величезну споруду протягти через браму? Недовго думаючи вони почали розбирати міський мур, щоб затягти коня всередину. Чотири рази кінь застрягав у проламі міського муру, і чотири рази троянцям доводилося штовхати його, щоб пропхати в місто. В нутрі коня бряжчала зброя, проте троянці мов поглухли: не чули підступного бряжчання. Ще довго потому, як дерев’яний кінь опинився в місті, лунали веселі співи й радісний сміх, вино лилося рікою, а коли над містом запали сутінки, троянці поснули.

Не спали тільки грецькі герої, які зачаїлися в череві дерев’яного коня. Вони знали, що вночі їхні товариші, які відпливли на кораблях, мають потихеньку повернутися назад. Не спав і Синон, який на березі розпалив високе вогнище — маяк для грецьких кораблів, щоб не заблукали в темряві. Коли Троя міцно заснула, за знаком Синона, який побачив у світлі місяця, що кораблі вже повертаються, Одиссей відчинив коня, і грецькі герої зістрибнули на землю. Тихцем, надійно сховані нічною темрявою, вони прокралися до міської брами і відчинили її. Безшумно греки вдерлися до міста.

Троя запалала одразу з кількох боків. Горіли будинки, перелякані мешканці вихоплювалися надвір. Троянські мужі намагалися боронитися, але що вони могли протиставити підступному нападові грецького війська?.. А греки вже оточили палац царя Пріама. Разом із родиною Пріам шукав захисту біля олтаря могутнього Зевса, але й сюди дістався Ахіллів син Неоптолем і просто на батькових очах убив останнього Пріамового сина. Старий кволою рукою спробував кинути списом у ворога, та Неоптолем був удесятеро спритнішим: іще не встиг Пріам замахнутися списом, а Неоптолем уже вразив царя мечем.

Слідом за Неоптолемом вдерся до палацу й спартанський цар Менелай, який повсюди шукав зрадницю Гелену. Був би він убив її власною рукою, якби його останньої миті не втримав Агамемнон. А богиня Афродита пожаліла красуню Гелену і знову розпалила в грудях Менелая кохання до колишньої дружини. Мов воєнну здобич, повів Менелай прекрасну Гелену на свій корабель.

З усіх героїв Трої врятуватися вдалося тільки Енеєві, який на руках виніс із палаючого міста старенького свого батька Анхіза та синочка Асканія. А Троя ще довго горіла, і довго захмарювали небо чорні клуби диму.

ПОВЕРНЕННЯ ГРЕКІВ ДОДОМУ

Троя впала після десятирічної облоги. Греки захопили багату здобич у скореному місті, й час їм уже був повертатися додому. Вони взяли в полон троянських жінок, щоб забрати їх із собою в далеку дорогу до берегів Еллади, і саме тоді пророчиця Кассандра дісталася аргоському цареві Агамемнону.

Повантаживши на кораблі золото, срібло й усілякі коштовності, греки нарешті відпливли від берегів Трої. Та коли вони дісталися протилежного берега Геллеспонту, зненацька їм явилася тінь загиблого Ахілла. «Як могли ви відплисти додому, — обурено запитала тінь, — залишивши на чужій землі мій прах і не принісши жертву на мою честь?» Тоді греки запитали оракула: «Яку жертву вимагає Ахілл?» Оракул відповів: «Поліксена має вирушити за Ахіллом до царства тіней і стати йому там за дружину». Греки згадали, що у разі падіння Трої Ахілл мав взяти собі за дружину одну з дочок царя Пріама — Поліксену. Хоч як молила й благала мати Поліксени, Гекаба, щоб не вбивали її дочку, греки були незворушні: Поліксену принесли в жертву на могилі Ахілла. Сама ж Поліксена радо йшла на цей крок: це визволяло її з довгих років рабства на чужині.

Нарешті греки могли вирушити додому. Проте падіння Трої не принесло їм радості. Чимало героїв так і не дісталися рідних берегів, загинувши в дорозі, а ще деякі загинули одразу після повернення до Греції. Аргоський цар Агамемнон привіз полонянку — віщунку Кассандру, та незабаром і він, і Кассандра загинули від руки Агамемнонової дружини Клітемнестри. Ахіллів син Неоптолем загинув від руки Агамемнонового сина Ореста, який схотів відібрати в Неоптолема його наречену Герміону — дочку спартанського царя Менелая та прекрасної Гелени.

Багато пригод зазнав спартанський цар Менелай після відплиття з Трої. Кораблі на чолі з Менелаєм залишили скорене місто останніми, та не встигли вони подолати й половину шляху, як Зевс своєю стрілою — блискавицею вразив керманича Менелаєвого корабля — Фронтиса. Довелося цареві разом з усім флотом приставати до берегів Аттики, щоб справити пишні похорони Фронтису. Після похорону Менелай вирушив далі — і знову могутній Зевс заступив йому дорогу: поблизу острова Крит наслав страшну бурю. Частину кораблів понесло до острова, де вони й розбилися об скелястий берег. А решту кораблів віднесло далеко в море і зрештою викинуло на єгипетському узбережжі.

Сім довгих років Менелай блукав чужими землями, побував і на Кіпрі, і в Фінікії, і в Лівії. Нарешті отримав він змогу збудувати корабель, щоб повернутися додому. Менелай відплив із Єгипту й зупинився на острові Фарос, щоб дочекатися попутного вітру. Але минав день за днем, запаси харчів закінчувалися, а попутного вітру все не було. Так би й загинув Менелай безславно далеко від дому, але дочка морського бога Протея — Евдотея зглянулася на сердешних мандрівників і підказала Менелаєві, що тільки її батько Протей зможе допомогти грекам повернутися додому. Вона ж і навчила Менелая, як змусити Протея допомогти.

Старий Протей служив володарю морів Посейдону. На острові Фарос поблизу Єгипту він випасав Посейдонові стада тюленів. Протей умів передбачати майбутнє, а ще міг набувати будь — якої подоби. Евдотея принесла

Менелаєві та його супутникам чотири тюленячі шкури. Рано — вранці Менелай і його приятелі вдягли шкури й зачаїлися на березі. Незабаром виплив Протей з великим стадом тюленів. Полічивши череду, Протей ліг відпочити, і тільки — но він склепив повіки, як Менелай і його супутники скинули тюленячі шкури, кинулися до старого та схопили його.

Протей відчайдушно боровся: він обертався на лева і дракона, пантеру і вепра, воду й дерево, але Менелай міцно тримав його — не випускав із рук. Врешті Протеєві довелося скоритися. Він дозволив Менелаєві ставити питання. Спартанський цар запитав, чому гніваються на нього боги і весь час посилають не попутний, а противний вітер. Протей звелів Менелаєві та його супутникам повертатися до Єгипту і принести жертву богам.

А потім Протей провістив долі всіх учасників Троянського походу. Менелай подякував старому і його дочці Евдотеї, повернувся до Єгипту і приніс богам пишну жертву. Нарешті вітер перемінився, і мандрівники змогли повернутися до Спарти, де ще довго жив Менелай разом із Геленою. А коли прийшов їм час помирати, Менелая та його дружину, Зевсову дочку Гелену, боги живими забрали в Елізій — поля блаженних, загробний світ.