Міфи Давньої Греції

ОДИССЕЙ ВІДПЛИВАЄ З ТРОЇ

Після падіння Трої хитромудрий Одиссей, цар острова Ітака, збирався повернутися додому, де на нього чекала вірна дружина Пенелопа й синочок Телемак. Одиссей разом зі своїми супутниками відплив від троянського берега та попрямував до Ітаки. Довго вони пливли, й нарешті час було поповнити запаси питної води. Одиссей пристав до берегів, де мешкали кікони. Столицею землі було місто Ісмар.

Одиссей та його войовничі супутники висадилися на берег і вирішили завоювати місто Ісмар. Вони напали на кіконів, перемогли їхнє військо, жінок захопили в полон, а місто спалили. Але дехто з мешканців Ісмара врятувався й кинувся до сусідніх містечок по допомогу. Кікони зібрали величезне військо й пішли війною на Одиссея. Кіконських воїнів було стільки, як листя на деревах, і Одиссеєві довелося рятуватися втечею.

У битві з кіконами Одиссей утратив сімдесятьох двох вірних супутників — кожен корабель із його флоту позбувся шістьох моряків. Хоч як Одиссей сумував за загиблими товаришами, а проте радість, що сам він урятувався, переважала. Отож кораблі вирушили далі.

Та не встиг Одиссей далеко відплисти від берегів кіконів, як над морем здійнялася буря. Північний вітер Борей нагнав на небо важкі свинцеві хмари, збурунив морські хвилі, почав здирати вітрила зі щогл. Дивом вдалося Одиссеєвим кораблям дістатися безлюдного острова, де в бухті можна було заховатися од високих хвиль і перечекати бурю. За кілька днів Одиссей нарешті дочекався попутного вітру й рушив далі.

Але через бурю кораблі заблукали та змушені були пристати до берега невідомого острова. Поставивши кораблі на якір, Одиссеєві супутники зійшли на берег і розташувалися на спочинок. Вони запалили вогонь і заходилися варити обід. Одиссей і гадки не мав, що опинився в країні Лотоса, де мешкали лотофаги, які харчувалися квіткою лотоса. Той, хто скуштує лотоса, миттю забуває своє минуле, забуває усі свої жалі та біди.

Одиссей послав кількох супутників розвідати острів, подивитися, хто тут мешкає. Дуже швидко греки натрапили на поселення лотофагів. Місцеві мешканці зраділи гостям і влаштували для них гостину. Найперше вони дали морякам скуштувати квітки лотоса — страви, яку найбільше полюбляли на острові.

Та щойно Одиссеєві супутники скуштували лотоса, як забули про свою батьківщину і вже не схотіли нікуди далі плисти. Вони повернулися до Одиссея й почали розповідати, як гарно живеться в країні Лотоса, які привітні тут мешканці, як хотіли б вони лишитися в краю лотофагів назавжди. Коли Одиссей це побачив, то звелів силоміць доправити на корабель моряків, які через квітку лотоса забули своє минуле. Понад усе від боявся, що ще хтось із його супутників скуштує лотоса й забуде рідну Ітаку. Кораблі мерщій знялися з якорів і випливли в море.

ЦИКЛОП ПОЛІФЕМ

Довго плавали Одиссеєві кораблі широким морем, і нарешті моряки побачили вдалині землю. Вони спрямували флот до острова й незабаром висадилися на берег. Одиссей і його товариші зауважили, що земля, на яку вони потрапили, — напрочуд родюча. На пасовиськах паслося безліч кіз, а що острів був безлюдним і кози ніколи не бачили людей, то й зовсім не лякалися моряків. Одиссей і його команда зручно влаштувалися на березі й поснули. А зранку, коли зарум’янилася зоря на сході, вони прокинулися й почали полювати на довірливих кіз, щоб зварити собі смачний сніданок.

Цілий день моряки відпочивали, а наступного дня Одиссей вирішив розвідати сусідній острів. Він узяв один корабель, кілька супутників — і перетнув затоку, яка розділяла острови. І виявилося, що потрапили греки в країну циклопів. Перші одноокі велетні, діти Урана — Неба та Ґеї — Землі, замешкали на далекому заході, вони не знали землеробства й не поклонялися олімпійським богам. Та коли Кронос закував циклопів у ланцюги, а Зевс звільнив їх, вони стали помічниками бога — коваля Гефеста — допомагали йому виковувати блискавки для Зевса — громовержця та міцні обладунки для грецьких героїв. Циклопи почали родичатися з олімпійськими богами.

Одиссей побачив велику печеру й подумав, що в ній і повинні мешкати циклопи. Він узяв із собою дванадцятьох супутників, набрав вина та харчів і вирішив завітати до печери, щоб поглянути на циклопа зблизька й, можливо, потоваришувати з ним. Не знав Одиссей, що в цій печері мешкав неймовірно злий циклоп Поліфем, син самого володаря морів Посейдона, який не товаришував навіть з іншими братами — циклопами. Коли Одиссей і його приятелі зайшли до печери, циклопа там не було — він саме пас отару кіз та овець. Зате було в печері безліч кошиків із сирами та глечиків із кисляком.

Коли сонце вже котилося на захід, циклоп повернувся додому. Був це страховинний велетень з одним оком посеред чола. Він завалив вхід до печери кам’яною брилою, щоб уночі отара не порозбігалася, а тоді сів доїти кіз. Коли він уздрів Одиссея та інших моряків, то роздратовано заревів: «Ви хто такі? Що робите в моїй печері?» Греки відповіли, що не з власної волі потрапили на острів циклопів — їх занесла сюди буря, отож вони сподіваються на гостинність місцевих мешканців. Але замість відповіді циклоп підхопив двох Одиссеєвих товаришів і щосили зіткнув їх лобами, а потім пожбурив на землю. Від удару моряки вмерли на місці. Потім він порубав тіла на кавалки, зварив у величезному казані та з’їв. А тоді завалився спати.

Одиссей і його супутники сиділи в печері ні живі ні мертві: хто стане наступною жертвою кровожерного велетня? І втекти з печери непомітно ніхто не міг: циклоп завалив — бо вхід величезною кам’яною брилою. На ранок циклоп знову погнав худобу на пасовисько, але вхід до печери передбачливо затулив брилою. Увечері циклоп пригнав отару додому. Він знову зарізав двох товаришів Одиссея, зварив їх на вогні та з’їв, а далі влігся спати.

Наступного дня повторилася знайома історія: зранку циклоп погнав отару на випас. Проте хитромудрий Одиссей уже почав розробляти план. Він знайшов у печері величенького дрючка, добре його загострив і сховав. Коли циклоп повернувся, то схопив іще двох Одиссеєвих приятелів, зарізав і з’їв. Він хотів був уже завалитися спати, але Одиссей дістав глечик із вином, який захопив на кораблі, налив повну чашу й підніс циклопові. Циклоп залюбки вихлебтав вино, а тоді мовив: «Налий мені ще. Тебе як звати?» Кмітливий Одиссей відповів: «Мене звати Ніхто».

Циклоп пив вино, а Одиссей йому підливав. Нарешті велетень впав на долівку й захропів. Тоді греки розжарили на вогні дрючка, завбачливо нагостреного Одиссеєм, і випалили циклопові єдине око. Велетень заревів від болю. На його крик збіглися інші циклопи, а Одиссей і його товариші швиденько поховалися в печері. «Хто тебе покалічив, Поліфеме?» — розпитували циклопи, а той, скиглячи з болю, відповідав: «Ніхто».

Нарешті циклоп Поліфем заспокоївся і заснув. Зранку він прокинувся і, як завше, відвалив од входу кам’яну брилу, щоб випустити кіз на попас. Сам же сів біля отвору й кожну козу мацав за спину, щоб не випустити з печери людей. Але й тут хитрий Одиссей знайшов вихід: він прив’язав своїх товаришів попід черевом худоби, та й сам учепився за густу шерсть барана. Поліфем мацав — мацав тварин за спини, але не здогадався помацати попід животом, і так Одиссей зі своїми приятелями врятувався з печери.

Греки швиденько побігли до корабля й відчалили від берега. Вже здалеку Одиссей гукнув Поліфему: «Знай, циклопе, тебе осліпив не Ніхто, а Одиссей, цар острова Ітака!» Коли він це крикнув, розгнівався володар моря Посейдон, — Одиссей — бо скалічив його сина Поліфема, — і щосили вдарив хвилею в борт грецького корабля. Та на щастя сусідній острів, де залишалася решта Одиссеєвих супутників, був недалечко, тож колишні циклопові бранці щасливо дісталися берега і приєдналися до друзів.

ОДИССЕЙ ГОСТЮЄ В ЕОЛА

Довго плив Одиссей зі своїми побратимами, аж ось нарешті далеко попереду показалася земля. Кораблі радісно попрямували до неї, і вже здалеку здивовані моряки побачили, що перед ними розлігся острів, оточений височенними мідними стінами та неприступними скелями. Одиссей здогадався, що то — острів Еолія, царство володаря всіх вітрів Еола.

Еол мешкав на острові разом із дружиною Аретою, шістьма синами та шістьма дочками. Сини та дочки Еолові побралися між собою, щоб ніколи не переривався рід вітрів.

Одиссеєві кораблі причалили до берега у невеличкій бухті поміж скель, і володар вітрів Еол сам вийшов назустріч гостям. Еол прийняв Одиссея та його товаришів дуже гостинно, одразу влаштував пишну учту. А потім іще цілий місяць розважав гостей бенкетами і залюбки слухав Одиссеєві оповідки про героїчні подвиги під Троєю.

Та нарешті прийшов час Одиссеєві рухатися далі. Засумував Еол, що має розлучитися з чудовими гостями, проте не став затримувати Одиссея, а натомість подарував йому цілий міх, повний різноманітних вітрів. Попрощавшись з Одиссеєм і його супутниками, які зійшли на корабель, Еол наказав попутному вітрові Зефірові гарненько надимати вітрила кораблів і швидко доправити їх до Ітаки. Одиссеєві ж Еол суворо заборонив розв’язувати міх із вітрами, допоки кораблі не причалять на Ітаці.

Довго пливли кораблі, а Зефір надимав вітрила і підганяв їх до мети. Довго пильнував Одиссей, щоб його цікаві приятелі не розв’язали міх, коли нетреба. Та одного дня, коли до Ітаки було вже зовсім близько, зморений Одиссей міцно заснув. Його товариші скористалися цим і, не в змозі подолати цікавість, розв’язали подарований Еолом міх. Вони — бо гадали, що володар вітрів подарував Одиссеєві незліченні скарби — срібло і золото. Та щойно вони розв’язали срібну мотузку, яка тримала міх, як звідтіля випорснули на свободу вітри і, збивши корабель із вірної дороги, знову пригнали його до острова Еолії.

Еол страшенно розгнівався, що Одиссей порушив його волю, і не схотів удруге прийняти гостей на своєму острові. Довелося Одиссеєві розвертати кораблі і покладатися на милість долі.

ЛЮДОЖЕРИ — ЛЕСТРИГОНИ

Шість днів пливли Одиссеєві кораблі й ось нарешті знову побачили попереду землю. Виснажені моряки невимовно зраділи — час було відпочити й поповнити запаси питної води. Кораблі причалили до берега в тихій затоці. Нічого не віщувало небезпеки. Одинадцять кораблів моряки повитягали на пісок, а Одиссей лишив свій корабель біля входу в затоку.

Греки злізли на берег і вирішили розвідати околиці. Острів здавався зовсім безлюдним — ні оброблених ланів, ні черід товару, ні будинків. Тільки десь далеко курився димок. Може, там хтось мешкає, коли палить багаття? Одиссей звелів трьом своїм супутникам піти розвідати, хто ж мешкає на дивному острові.

Довго вони йшли, а дим попереду все не наближався. Вони вирішили спочити й напитися води, отож зупинилися біля колодязя. Аж бачать — прямує до колодязя височенна на зріст дівчина, вона прийшла по воду. Греки почали її розпитувати: що це за острів і хто тут мешкає. Дівчина пояснила, що острів належить лестригонам, а вона — дочка їхнього володаря. І згодилася провести Одиссеєвих супутників у царів палац.

Щойно вони прийшли у палац, а назустріч їм виходить цариця — на зріст така ж височенна, як і її дочка. Цариця звеліла закликати царя, який саме збирав раду старійшин, щоб гідно прийняти гостей. Не встиг цар з’явитися в палаці, як кинувся на одного з греків і роздер його навпіл. Одиссеєві супутники страшенно перелякалися й нумо втікати.

А лестригони женуться за ними, видирають із землі цілі скелі та жбурляють їм навздогін. Прибігли греки на берег, хотіли були зіпхнути кораблі у воду, щоб тікати світ за очі з негостинного острова, але не встигли: за кілька хвилин людожери — лестригони побили — потрощили всі одинадцять кораблів, які чекали на березі. Потім переловили всіх греків із тих одинадцятьох кораблів, убили їх, нанизали на палі й понесли до свого страшного міста.

Тільки Одиссеєвому кораблю вдалося порятуватися завдяки тому, що він не витягав судно на берег, а залишив його біля входу в затоку. Одиссей швиденько вивів останній корабель із затоки, напнув вітрила та виплив у відкрите море.

ЧАКЛУНКА КИРКА

Знову довго блукав Одиссей по морю, ніяк не міг знайти вірної дороги додому. Й от на його шляху постав невідомий острів. Розташований він був на далекому заході, аж на самісінькому краї моря. Звався цей острів Ея, і мешкала тут красуня Кирка, могутня чаклунка, дочка бога Сонця — Геліоса й океаніди Перси.

Одиссей причалив корабель до берега, греки спустилися на землю. Далеко — далеко попереду курилися димки — отже, на острові хтось мешкав. Три дні греки відпочивали на березі, не наважуючись заглибитись у ліс, що починався за кільканадцять кроків од берега, та зрештою на третій день Одиссей зважився, підперезався мечем, узяв спис і пішов на розвідку. У лісі він уполював оленя й радо повернувся зі здобиччю до табору. Греки засмажили оленя й гарно покріпили сили.

А наступного дня Одиссей розділив своїх супутників на дві команди —? одну очолив сам, а другу доручив очолити своєму родичеві й вірному побратимові Еврилохові. Потім греки кинули жереб, і випало Еврилохові з дванадцятьма товаришами йти на розвідку острова.

Вирушили вони в путь і незабаром наблизилися до палацу цариці. Палац охороняли леви та вовки. Еврилох і його супутники страшенно перелякалися, але раптом леви та вовки почали лащитися до гостей, мов лагідні собаки. Тоді Еврилох іще не знав, що то чаклунка Кирка так зачарувала диких звірів чарівним зіллям. Тут із палацу почувся мелодійний спів, і сходами спустилася красуня Кирка. Греки не могли відвести від цариці очей — такою гарною вона була.

Кирка закликала греків до палацу. Дванадцять Еврилохових супутників покірно зайшли в палац, зачаровані красою цариці, тільки Еврилох знайшов у собі сили опиратися чарам і залишився знадвору. Він крізь вікно побачив, як Кирка піднесла його товаришам дванадцять кубків із вином, у якому, либонь, було підмішане чарівне зілля, а потім по черзі вдарила кожного з них берлом — і вони обернулися на свиней! Тоді загнала Кирка свиней у хлів. Тільки були то не прості свині, бо чаклунка залишила їм людський розум.

Еврилох прибіг до корабля і розповів Одиссеєві про нещастя, яке спіткало усіх його дванадцятьох товаришів. Засмутився Одиссей і помалу попрямував до палацу Кирки, міркуючи та гадаючи, як йому перемудрити чаклунку. Та попри всі біди, які скоїлися з Одиссеєм дорогою до Ітаки, олімпійські боги не полишали його, ось і зараз назустріч йому трапився вродливий юнак. То був вісник богів Гермес. Він подарував Одиссеєві чарівний корінь і навчив його, як розчаклувати зачарованих товаришів.

Коли Одиссей прийшов у палац, цариця Кирка радо зустріла його. Вона всадовила гостя на почесне місце на покуті й піднесла йому кубок вина. Одиссей, пам'ятаючи, що має чарівний корінь, проти якого безсилі будь — які чари, сміливо випив вино. Кирка ж не знала про дарунок бога Гермеса, отож вихопила своє берло, торкнулася Одиссея й вигукнула: «А тепер мерщій у хлів і плюскайся там у багнюці разом зі своїми приятелями».

Проте анічогісінько Одиссеєві не сталося. Натомість грек вихопив меч із піхов і підскочив до Кирки. Вона перелякалася й почала проситися в Одиссея, а наостанок пообіцяла йому, що не завдасть йому шкоди. Тоді Одиссей заховав меч, а Кирка закликала своїх служниць і звеліла їм приготувати пишний бенкет. Але під час бенкету сидів Одиссей зажурений — він — бо сумував за своїми товаришами. Зглянулася на нього чаклунка, вивела з хліву дванадцятьох свиней, помастила чарівною олією — і перетворилися вони назад на людей.

Потім вона запросила до свого царського палацу й решту Одиссеєвих супутників і влаштувала для них бучну учту. Цілий рік бенкетували греки в палаці Кирки, а невдовзі чаклунка народила Одиссеєві сина Телегона. Та прийшов уже час грекам прямувати далі. Перш ніж відпустити Одиссея, чаклунка порадила Одиссеєві спуститися в похмурий Аїд і запитати своєї долі в провісника Тиресія. Одиссей красно подякував, і греки вирушили в путь.

ОДИССЕЙ В БІДІ

Чаклунка Кирка послала Одиссеєвому кораблю попутний вітер, і він поплив на північ, де була брама в підземне царство Аїда — володіння мертвих. Довго плив корабель, аж нарешті причалив до берега у далекому краї кіммерійців, де навіть бог Геліос — Сонце не світить. Одиссей і його супутники витягли на берег корабель, а тоді рушили до високої скелі, де зливаються в одне русло дві ріки, що протікають у підземному царстві.

Тут вони принесли жертву богам — зарізали чорного барана й вівцю. Полилася жертовна кров до ями, яку Одиссей видовбав мечем у землі. Греки спалили жертву й попросили милості в похмурого Аїда та його могутньої дружини Персефони, а потім сіли чекати. Нарешті прилетіла душа провісника Тиресія та напилася жертовної крові з ями. І заговорила:

«Гнівається на тебе володар морів Посейдон, бо ти осліпив його сина — циклопа Поліфема. Чинитиме він тобі перешкоди на шляху додому, але ти зможеш досягти Ітаки, якщо не зачепиш черід бога Геліоса — Сонця на острові Тринакрії. А коли вб’єш хоч одного бика, то всі твої супутники загинуть, а сам ти ще довго блукатимеш світами, перш ніж дістанешся домівки. Вдома ти довго царюватимеш, а смерть тебе наздожене не на морі, але від моря».

Тиресій відлетів, а натомість до Одиссея прилетіла душа його матері, напилася жертовної крові з ями й повідала йому, що досі живі і його батько Лаерт, і дружина Пенелопа, і син Телемак. Одиссей хотів пригорнути матір, але руки його обійняли тільки повітря, а тінь її зникла.

Багатьох померлих царів і героїв бачив в Аїді Одиссей, але не міг там довше затримуватися, бо боявся гніву могутньої Персефони. Отож він швидко повернувся до корабля, зіпхнув його у воду й відчалив від берега.

ОСТРІВ СИРЕН

Тільки — но на небо випірнула вранішня зоря, як Одиссей збудив своїх супутників, гребці дружно налягли на весла, і корабель помчав у відкрите море. Недалечко вже був острів Сирен, про який Одиссеєві оповідала чаклунка Кирка. Сирени були навжінками — напівптахами і своїми чарівними співами заманювали моряків, а тоді вбивали їх, як справжнісінькі хижаки. Все узбережжя їхнього острова засіяне було людськими кістками.

Одиссей, пам’ятаючи настанови Кирки, звернувся до своїх супутників: «Друзі! Позаліплюйте собі вуха воском, а мене прив’яжіть до щогли, щоб я вчасно почув спів сирен. Якщо ж я, зачарований їхнім співом, проситиму вас відв’язати мене, ви припніть мене до щогли ще дужче».

Він дав товаришам розтоплений віск, і вони позаліплювали собі вуха, а самого Одиссея так міцно припнули до щогли, що він і поворухнутися не міг. Далі греки сіли на весла й погребли вперед. Ось уже й острів видно на обрії. Зненацька до Одиссеєвих вух долинув чарівний спів сирен. «Пливи до нас, Одиссею! — співали Сирени. — Жоден моряк нас не мине, всякого зачарує наш спів! Все ми знаємо, і ти можеш багато від нас дізнатися…»

Сирени так солодко співали, що Одиссей утратив розум. Він почав давати знаки товаришам, щоб мерщій відв’язали його й прямували до острова Сирен. Та вони, пам’ятаючи його застереження, тільки дужче його

припнули й почали щосили гребти геть від острова. Й коли вже острів Сирен зник на обрії, вони зважилися повиколупувати віск із вух і відв’язати Одиссея.

СЦИЛА І ХАРИБДА

Щойно проминув Одиссей страшний острів Сирен, як на його корабель уже чигала нова небезпека — чудовиська Сцилла і Харибда. Корабель був уже зовсім близько від Сицилійської протоки, яка в ті часи називалася Тринакрійською. Тут на одному березі в печері мешкала страшна потвора з дванадцятьма ногами, з шістьма головами, з трьома рядами гострих зубів у кожній пащі, яка називалася Сциллою. А на протилежному боці мешкало чудовисько Харибда, отож вузька протока поміж двох небезпечних берегів лякала Одиссея тим більше, що чаклунка Кирка попередила його: якщо корабель наблизиться до Харибди, загинуть усі моряки, а якщо до Сцилли — загинуть тільки шестеро з команди.

Але Одиссей нічого не сказав своїм супутникам, щоб не лякати, натомість наказав їм прямувати до Сцилли, а сам вихопив спис і почав виглядати потвору. Корабель швидко плив вузькою Сицилійською протокою. Вода бурунилася навколо скель, і здалеку добре видно було, як розлючена Харибда ковтає солону морську воду, намагаючись поглинути грецький корабель. На мить Одиссей забув про Сциллу, очі його з жахом зупинилися на протилежному березі, де пантрувала Харибда.

Аж тут із — за скелі на іншому березі потворна Сцилла вистромила шість своїх голів і, клацаючи жахливими пащеками, підхопила гострими зубами шістьох Одиссеєвих супутників. Тільки й мигнули в повітрі руки — ноги, тільки й зірвався зойк над Сицилійською протокою, але ревище моря вмить заглушило його. Одиссеєві супутники злякано налягли на весла — і нарешті проминули небезпечну протоку.

ОСТРІВ ТРИНАКРІЯ

Удалині показався острів Тринакрія, на якому бог Геліос — Сонце випасав свої череди. Сьогодні ми називаємо острів Тринакрію Сицилією. Одиссей згадав про віщування сліпого Тиресія в підземному царстві і почав благати своїх супутників не причалювати на острові, а швиденько проминути його. Проте греки були такі потомлені після небезпечної Сицилійської протоки, що й слухати не хотіли про дальшу дорогу.

Еврилох спрямував корабель до берега і пообіцяв Одиссеєві, що моряки перепочинуть тільки одну ніч і покріплять сили, а завтра на зорі знову вирушать у путь. Довелося Одиссеєві пристати на цю пропозицію. Незабаром греки причалили до берега, витягнули корабель на пісок, добре повечеряли і міцно поснули.

Але вночі могутній Зевс наслав на море шалену бурю, й моряки ледве дочекалися ранку, щоб завести корабель у тиху й безпечну бухту, аби його не побило хвилями. Цілий місяць буря не вщухала, й Одиссей не міг продовжити путь на Ітаку. Одного дня Одиссей пішов углиб острова, щоб на самоті попросити олімпійських богів послати нарешті його кораблеві попутний вітер. Він довго молив і благав олімпійців і сам незчувся, як заснув.

А поки Одиссей спав, Еврилох підмовив зголоднілих греків вкрасти кількох биків із череди Геліоса — Сонця й забити їх. Супутники послухалися його, зарізали кілька биків, частину м’яса принесли в жертву богам, а решту посмажили на вогні. Але німфи лісу швидко наскаржилися Геліосові — Сонцю, як учинили греки з його чередою. Геліос страшенно розлютився. Він помчав на Олімп жалітися Зевсу й почав навіть погрожувати, що більше ніколи не світитиме в небі ні смертним людям, ні безсмертним богам. Довелося Зевсові, щоб утихомирити Геліоса — Сонце, пообіцяти, що він жбурне блискавку в Одиссеїв корабель і спалить його дощенту.

А тим часом Одиссей прокинувся і побачив, що накоїли його супутники. Він звелів мерщій ладнатися в дорогу, і зовсім скоро судно готове було відчалити од берега. Та греки не змогли відплисти: здійнялася страшенна буря, яка не вщухала шість днів. Тільки на сьомий день вітрила підхопили попутний вітер, і корабель нарешті залишив острів Тринакрію.

Але біди греків насправді тільки почалися. Тільки — но земля зникла з очей, як Зевс наслав другу бурю, страшнішу за першу. Вода заливала корабель, він тріщав по швах. Зненацька ударила могутня блискавка — і розчахнула корабель навпіл. Усіх Одиссеєвих товаришів поглинуло море, а самому Одиссеєві на щастя вдалося зачепитися за уламок щогли і таким чином врятуватися. Хвиля погнала його у відкрите море через страшну Сицилійську протоку, де чатували Сцилла і Харибда, і тільки дивом Одиссеєві пощастило уникнути зажерливих пащек чудовиськ.

Дев’ять днів носило Одиссея морем на уламкові щогли, дев’ять днів мучився він без питної води. Але боги змилостивилися над ним, адже не з його вини нерозумні греки забили Геліосових биків, отож на десятий день Одиссея викинуло на берег німфи Каліпсо.

НІМФА КАЛІПСО

На десятий день щоглу, за яку з останніх сил тримався Одиссей, прибило до острова Огігія. Тут мешкала могутня чаклунка — німфа Каліпсо, дочка могутнього Океана. Каліпсо радо прийняла Одиссея у своєму чудовому гроті, зарослому виноградними лозами, з яких звисали стиглі грона винограду. На острові Огігія він не знав жодних лихоліть. Навпаки: Каліпсо прагнула одружитися з Одиссеєм, навіть обіцяла йому навзамін вічну молодість і безсмертя. Сім довгих років тримала вона Одиссея в ув’язненні, все ще сподіваючись, що він згодиться поєднати з німфою свою долю. Та Одиссеєві снилася рідна Ітака.

Нарешті войовнича Атена, яка покровительствувала Одиссеєві, дочекалася, коли на Олімпі не було Посейдона, і почала благати Зевса повернути Одиссея додому. Олімпійські боги довго радилися й кінець кінцем погодилися допомогти Одиссеєві дістатися Ітаки. Зевс одразу послав вісника богів Гермеса, щоб повідомити німфі Каліпсо волю богів.

Гермес увійшов у грот Каліпсо, коли чаклунка ткала золотим човником покривало з небаченими візерунками. Одиссея не було в гроті, бо він здебільшого блукав островом, мріючи про далеку Ітаку. Гермес передав Каліпсо рішення богів, і хоч як вона засмутилася, мусила скоритися. Вона розшукала Одиссея і повідомила йому, що відпускає його додому. «Одиссею, ходи зрубай кілька дерев і змайструй собі з них міцний пліт. Коли ти вирушиш на ньому в путь, я пошлю тобі попутний вітер».

Удвох повернулися німфа й Одиссей у грот і сіли вечеряти. За вечерею Каліпсо ще раз почала вмовляти

Одиссея залишитися, зваблювала безсмертям, але він не зламав свого рішення будь — що повернутися на батьківщину. Зранку він почав ладнати пліт, і за чотири дні збудував його. По центру плоту він забив щоглу з вітрилом. Каліпсо дала Одиссеєві на дорогу харчів, він підняв вітрило й відчалив від острова Огігія.

ГНІВ ПОСЕЙДОН А

А тим часом Посейдон дізнався про те, що Зевс дозволив Одиссеєві полишити острів німфи Каліпсо. Він страшенно розлютився і помчав до моря. Там він уздрів пліт, який під вітрилом, гнаний попутний вітром, швидко прямував до Ітаки.

Посейдон схопив свій тризуб і щосили вдарив по морю. Й одразу здійнялися височенні хвилі, море збурунилося, налетіли хмари і так щільно облягли небо, що стало темно, мов уночі. Шалена хвиля вдарилася об пліт, перекинула його й злизнула Одиссея. Він опинився в морі. Та Одиссей почав щосили гребти і знову видерся на пліт. Він ледве — ледве тримався на ньому.

Аж тут побачила Одиссея морська богиня Іно, мачуха Фрикса та Гелли. Вона пожаліла Одиссея й, застрибнувши на пліт, порадила Одиссеєві зняти одяг і пірнути у хвилі, щоб дістатися берега вплав. Насамкінець вона подарувала грекові чарівне покривало — і знову занурилась у розлючені хвилі. Та Одиссей побоявся дослухатися до поради Іно, він так і сидів на плоту.

Зненацька володар морів Посейдон прикликав височенну, як гора, хвилю й щосили пожбурив її у пліт. Той не витримав і розвалився на друзки. Ледве встиг Одиссей зачепитися за одну колоду, зірвати з себе одяг і загорнутися в покривало, яке йому подарувала Іно. Посейдон, уздрівши це, повернувся й поплив додому — він достатньо помстився грекові за осліпленого циклопа Поліфема.

Щойно Посейдон зник, як Атена почала втихомирювати розбурхане море. Але Одиссеєві довелося ще дві доби плавати, доки хвилі остаточно не вщухли. Вдалині Одиссей побачив острів Схерію, але до нього неможливо було пристати: все узбережжя було вкрите скелями й підводним камінням. Довелося Одиссеєві довго плисти уздовж берега, щоб знайти гирло ріки, де можна було спокійно вийти на берег.

Нарешті опинившись на березі, Одиссей вдячно зняв із себе покривало богині Іно й кинув його у хвилі. Море швидко підхопило чарівне покривало і повернуло власниці. А знесилений Одиссей заховався в заростях і міцно заснув.

ОДИССЕЙ У ЦАРЯ АЛКІНОЯ

Одиссей не знав, що море викинуло його на берег на острові Схерія. На цьому острові мешкав народ феаків, що над ними владарював цар Алкіной, онук володаря морів Посейдона. Колись давно феаки жили на острові Гіперії, але звідти їх прогнали кровожерні одноокі циклопи, і з тої пори феаки оселилися на острові Схерія.

Цар Алкіной мав красуню — дочку Навзикаю. Поки спав Одиссей у заростях на березі, де дивом урятувався з морської безодні, спала й Навзикая. А вві сні до неї прийшла войовнича богиня Атена, яка хотіла допомогти Одиссеєві. Богиня намовила дочку царя Алкіноя разом із рабинями зранку піти до моря попрати білизну — мовляв, скоро її весілля, а їй і не буде в чому брати шлюб.

Зранку Навзикая прокинулася до схід сонця. Дивовижний сон не йшов їй із голови. Що ж він міг означати? Невже і справді її невдовзі очікує весілля?.. Навзикая швиденько зібралася сама і звеліла рабиням підготувати білизну до прання. Незабаром вони вже були на березі моря.

На березі моря, в одній із річок, рабині хутко попрали білизну, а коли скінчили, почали гратися й забавлятися. Гралися вони в м’яча. От Навзикая кинула м’ячем у подруг, а невидима богиня Атена, яка спостерігала за їхніми забавками й очікувала слушної нагоди втрутитися, підбила м’яч так, що він одлетів далеко в море. Скрикнули дівчата — й Одиссей нарешті прокинувся.

Спершу він не міг зважитися показатися їм на очі, та зрештою насмілився. Після боротьби з морською стихією виснажений Одиссей мав жалюгідний вигляд. Дівчата полякалися й порозбігалися, не втекла одна тільки Навзикая, якій і досі не йшов із голови чудернацький сон.

Одиссей не хотів перелякати останню дівчину, яка ще не втекла, і здалеку звернувся до неї: «Чарівна дівчино! Ти така вродлива, мов богиня Артеміда! Зглянься на мене — я багато днів змагався з бурхливим морем. Дай мені з того одягу, що ти напрала, хоч шмат тканини, щоб я міг загорнутися. А боги за твою ласку пошлють тобі щасливий шлюб!»

Коли Одиссей заговорив, Навзикая зовсім оговталась і радо виконала його прохання. Юній царівні сподобався грек, і вона щораз частіше згадувала сон, який сьогодні їй наснився. А коли Одиссей вмився й одягнув новий одяг, що подарувала йому Навзикая, то зовсім змінився й став напрочуд гарним. Навзикая нагодувала Одиссея, а потім запросила в палац до свого батька, царя Алкіноя. «Коли прийдеш до палацу, — мовила вона, — то найперше проси милості у моєї матері Арети — вона тобі не відмовить, а батько дослухається до її слова».

Проводила Одиссея до палацу Алкіноя сама богиня Атена, бо не хотіла, щоб його дорогою образив хтось із феаків. Одиссей був вражений багатством острова Схерія, а понад усе його здивувала пишнота царського палацу. Сам палац був із міді, а двері мав зі щирого золота зі срібними одвірками. Двері вартували пси, викувані богом — ковалем Гефестом, — один собака срібний, а другий золотий.

Дивовижним був і садок царя Алкіноя — тут і взимку, і влітку родили різноманітні плоди. Тут — таки ріс виноград, що родив цілорічно. Одиссей не міг надивитися на дива палацу Алкіноя, та зрештою увійшов до зали, де його вітав сам цар і його дружина Арета. Як і підказала Одиссеєві юна Навзикая, він укляк на колінах перед царицею Аретою і почав благати її допомогти бідолашному мандрівникові, який понад усе хоче повернутися додому.

Тоді цар Алкіной узяв Одиссея за руку й посадив поруч із собою. Далі він звелів принести наїдків і вина й нагодувати гостя. Одиссей розповів цареві про всі біди, яких зазнав у дорозі, а головне — як йому допомогла царівна Навзикая на березі моря, куди його викинули безжальні хвилі Посейдона.

Наступного дня цар Алкіной звелів улаштувати бенкет на честь гостя. Запросили на бенкет і сліпого співця Демодока. Коли гості наїлися, Демодок торкнувся струн своєї солодкомовної кітари і заспівав про великих героїв Ахілла й Одиссея. Почувши цю пісню, Одиссей іще більше засумував за рідною домівкою.

Потому цар Алкіной запросив усіх на майдан, де мали проходити ігри на честь гостя. Феакійські юнаки змагалися в бігу, боротьбі, кулачному бою, метанні диска,

стрибках. Наприкінці хотіли феакійці запросити й грека до змагань, адже він мав чудову атлетичну будову тіла, проте Одиссей відмовився — був не гуморі через тугу за рідною домівкою. Тоді один із феакійців вигукнув: «Куди тобі, чужинцю, рівнятися з нашими юнаками! Ти, либонь, із купців, що плавають морями…»

Одиссей образився за такі слова, підхопив величезний камінь і пожбурив його над головами феакійців. Усі з переляку понагинали голови, проте камінь нікого не зачепив, а пролетів так далеко, що ніхто б із феакійців не міг так метнути і диск, хоча він набагато легший, ніж камінь.

А ввечері Одиссея відвели в його покій, де він почав ладнатися в дорогу. Коли він склав у скриньку всі дарунки, які отримав у палаці царя Алкіноя, то вийшов до бенкетної зали, де його зустріла царівна Навзикая. Вона була дуже засмучена: вона — бо сподівалася, що справдиться її сон і що то боги послали їй нареченого. Проте вона вже знала, що Одиссей мріє повернутися додому, до своєї дружини й сина, отож тільки і сказала: «Одиссею, коли поїдеш, то згадуй мене зрідка, бо все — таки я допомогла тобі скрутної хвилини». А Одиссей подякував красуні — царівні й пообіцяв завжди молитися за неї до олімпійських богів.

Цар Алкіной і його гості продовжили бенкет на честь Одиссея, а той оповів їм про свої дивовижні пригоди, які спіткали його дорогою додому. А на другий день звеліли приготувати для Одиссея корабель, на який повантажили багаті дарунки. Грек попрощався з гостинним царем Алкіноєм і царицею Аретою та зійшов на корабель. Там він ліг на приготоване для нього ложе, а гребці налягли на весла. Незабаром вони доправили Одиссея на острів Ітаку. Отак після двадцятирічної відсутності Одиссей знову опинився на батьківщині.

Коли ж феакійці поверталися додому, то дізнався володар морів Посейдон, що вони проти його волі допомогли Одиссеєві повернутися на Ітаку. Страшенно розгнівався Посейдон, підстеріг феакійський корабель біля острова й на очах у всіх тих, хто вийшов його зустрічати на берег, обернув корабель на скелю. З тої пори феакійці, боячись гніву Посейдона, не наважуються допомагати мандрівникам.

ОДИССЕЙ В ЕВМЕЯ

Корабель феакійців приплив на Ітаку й висадив Одиссея, а потому рушив геть. Одиссей опинився на березі, де не був уже двадцять років. Він нічого тут не впізнавав і першої миті злякався, що феакійці доправили його не туди, куди слід. Та коли богиня Атена розвіяла ранковий туман, який стояв над морем, Одиссей почав упізнавати околиці.

Атена ж порадила Одиссеєві нікому не відкриватися, хто він є насправді, а натомість перебрала його на подобу жебрака й дала в руки патерицю. І звеліла йому йти хутчіш до свинаря Евмея, його старого приятеля, проте навіть до Евмея спершу не признаватися.

Коли Одиссей підійшов до хатини свинаря Евмея, то вівчарі — собаки люто накинулися на нього і були б подерли на шматки, якби Евмей не нагодився вчасно й не відігнав їх. Уздрівши убогого жебрака, вбраного в лахміття, з патерицею в руках, Евмей не впізнав свого друга й господаря Одиссея, а просто сказав: «Подорожній, ходи до мене до хати, я нагодую тебе, і ти відпочинеш з дороги».

Евмей приготував для вдаваного жебрака попоїсти, а той почав оповідати йому про свої вигадані пригоди.

Буцімто він так само, як і Евмеїв господар Одиссей, був під Троєю, а дорогою додому доля закинула його до Єгипту, де він пробув сім років. А коли відплив із Єгипту, то в корабель влучила блискавка, всі моряки загинули, врятувався тільки він сам — море викинуло його на береги феспротів. І буцімто цар феспротів оповів йому, що Одиссей з багатою здобиччю вертається додому, на Ітаку.

Свинар Евмей не хотів вірити жебракові, і той вигукнув: «Якщо Одиссей не повернеться, як я кажу, то можеш скинути мене зі стрімкої стелі в море!»

Поки Одиссей з Евмеєм отак балакали, повернулися додому чередники, зарізали свиню й сіли смажити м’ясо. Коли вони вечеряли, здійнялася шалена буря, а в Одиссея не було навіть плаща, щоб накритися. Отож Евмей постелив мандрівникові біля вогню овечі шкури, дав свого плаща накритися, й Одиссей солодко заснув.

ЗАЛИЦЯЛЬНИКИ ПЕНЕЛОПИ БЕШКЕТУЮТЬ

А тим часом, поки Одиссей мандрував бурхливим морем і ніяк не міг дістатися рідної Ітаки, на острові коїлися лихі справи. Ніхто вже не вірив, що цар Ітаки коли повернеться додому, отож до його дружини почали свататися нахабні залицяльники, які понад усе зазіхали на Одиссеєве майно.

Страшенно журився син Одиссея Телемак, що так довго не повертається батько. Він не міг стерпіти, що нахабні залицяльники примушують його матір Пенелопу вибрати собі одного з них за чоловіка, а поки вона не зважилася на весілля, бешкетують у палаці Одиссея та розкрадають його статки. Одного дня Телемакові явилася войовнича богиня Атена й порадила звернутися до народних зборів, щоб трохи укоськати залицяльників.

Довго міркував Телемак над порадою, а потім зважився скликати народні збори, щоб припинити бешкет у власному домі. Він звернувся до народних зборів із проханням захистити його від свавілля залицяльників, які грабують його дім. Іменем бога — громовержця Зевса і богині правосуддя Феміди благав він про допомогу.

Тоді звівся зі свого місця один із залицяльників — Антиной. Він повівся напрочуд зухвало: замість визнати власну провину, почав відказувати на Пенелопу, мовляв, та хитрує і не хоче обрати собі нареченого. А й справді: Пенелопа пообіцяла зробити свій вибір, коли завершить ткати пишне покривало. Вдень вона ткала, а вночі розпускала, що встигла зробити за день, тому і зволікала з остаточним рішенням… Отож Антиной вигукнув, що залицяльники не залишать дому Одиссея, допоки Пенелопа не обере собі одного з поміж них.

Цю нахабну промову почув могутній Зевс і послав людям знамення: над головами народу, що зібрався на збори, злетілися два орли, зіткнулися в сутичці і, поранивши одне одного до крові, швидко зникли з очей. А віщун, який був присутній на зборах, розтлумачив знамення так: незабаром повернеться Одиссей — і тоді горе кривдникам, які зараз хазяйнують у його домі!.. Та один із залицяльників почав глузувати з Телемака і зі знамення: мовляв, нічого вони не бояться і не відступляться, поки не доможуться свого.

Після зборів засмучений Телемак вирішив спорядити корабель, щоб поплисти до — міста Пілос до царя Нестора — просити його поради. Незабаром корабель був готовий; знайшлося і двадцять справних гребців. Поки залицяльники Пенелопи бенкетували в палаці Одиссея, богиня Атена наслала на них міцний сон, щоб Телемак міг спокійно вирушити в дорогу.

ТЕЛЕМАК У НЕСТОРА І МЕНЕЛАЯ

Наступного дня, щойно колісниця Геліоса — Сонця виїхала на небо, корабель Телемака причалив у місті Пілосі на півдні Пелопонесу. Цар Нестор привітно зустрів чужинців і запросив узяти участь у бенкеті, який саме влаштовував на честь володаря морів Посейдона.

Після бенкету цар Нестор почав розпитувати Телемака, хто він і за чим приїхав у Пілос. «Я син Одиссея, Телемак, і хотів би довідатися про долю батька». Нестор зрадів, побачивши сина свого товариша Одиссея. Він розповів про пригоди, яких вони зазнали разом, проте нічого не міг сказати про подальшу долю царя Ітаки. Старий Нестор тільки порадив Телемакові, перш ніж він повернеться додому, завітати до царя Менелая і розпитати ще його.

Телемак хотів переночувати на своєму кораблі, проте Нестор не відпустив його, а натомість запросив переночувати у себе в палаці. А наступного ранку цар Нестор звелів запрягти коней у колісницю, щоб доправити Телемака до царя Менелая. Супроводжував Телемака в дорозі менший син царя Нестора.

Прибули мандрівники до Спарти, коли Менелай одночасно справляв два весілля: дочки й сина. Просто посеред бенкету з’явився в Менелая Телемак. Цар Менелай негайно запросив гостей на бенкет — він славився своєю гостинністю. Телемак був вражений пишнотою палацу Менелая й потихеньку шепнув Несторовому синові,

що, мабуть, тільки палац самого Зевса — громовержця може бути багатшим. Але Менелай вчув його слова й усміхнувся: через багато лиха й небезпек довелося пройти йому, щоб здобути свої статки.

Аж тут до бенкетної зали увійшла прекрасна Гелена. Тільки — но вона глянула на Телемака, як їй одразу впала в око його разюча подібність до Одиссея. Гелена миттю здогадалася, що перед нею — Одиссеїв син. Вона сказала про це чоловікові, і цар Менелай неймовірно зрадів.

А наступного дня цар Менелай розпитав Телемака про мету його візиту. Коли Телемак відповів, що хотів би дізнатися про долю батька, то Менелай зміг йому оповісти про Одиссеєві пригоди тільки до того моменту, як цар Ітаки потрапив до німфи Каліпсо. Проте далі він нічого не знав про долю Одиссея. Отож Телемак вирішив вертатися додому.

ТЕЛЕМАК ПОВЕРТАЄТЬСЯ НА ІТАКУ

Тим часом залицяльники Пенелопи дізналися, що Одиссеїв син Телемак таємно відплив з Ітаки. Перелякалися вони: напевно ж юнак поплив у Пілос та Спарту, аби просити помочі! І вони змовилися поважитись на життя Телемака: один із залицяльників, Антиной, звелів приготувати корабель, потихеньку відплисти в море й підстерегти юнака, коли той вертатиметься додому. Там, просто в морі, його можна буде легко вбити.

Але Пенелопа дізналася про цей підступний замір, їй — бо потай повідомив про нього міський глашатай Медон, який знав усі наміри залицяльників, і страшенно перелякалася: навіть вона — бо не знала, що Телемак відплив з Ітаки, адже син зробив це цілком секретно. Спершу вона хотіла кинутися до Одиссеєвого батька Лаерта, щоб той рятував онука, а потім вирішила просити милості в могутньої богині Атени.

Войовнича Атена вислухала благання Пенелопи й вирішила допомогти згорьованій матері. Вона полинула в Спарту, просто в палац царя Менелая, й уві сні явилася Телемакові. «Час тобі вертатися додому, — сказала вона. — Та коли плистимеш морем, знай: залицяльники твоєї матері приготували на тебе засідку. Отож, якщо хочеш дістатися дому живим, ти маєш уночі проминути Ітаку, а лишень уранці потихеньку пристати до берега в пустельному місці. Як причалиш, то зразу прямуй до свинаря Евмея».

Щойно богиня Атена відлетіла, прокинувся Телемак і почав квапливо збиратися в дорогу. Він попрощався з царем Менелаєм, який ще раз улаштував на честь Одиссеєвого сина учту, а на дорогу зібрав Телемакові пишні дарунки. А прекрасна Гелена подарувала йому власноруч витканий хітон для його майбутньої нареченої.

Коли Телемак виходив із палацу, а цар Менелай і цариця Гелена проводжали його, то всі були заскочені дивною картиною: над головами їхніми шугнув орел, який ніс у дзьобі гуску. Телемак здогадався, що то має бути знак від богів, і просив Менелая розтлумачити знак. Несподівано вигукнула Гелена: «Отак, як орел убив гуску, твій батько Одиссей повбиває всіх залицяльників Пенелопи, щойно повернеться додому».

Телемак на колісниці швиденько помчав у Пілос, де залишив свій корабель, і того — таки дня відплив на Ітаку. Як його навчила богиня Атена, він уночі проминув рідний острів, а раненько вранці причалив до берега в безлюдному місці й поквапився до свинаря Евмея.

ОДИССЕЙ І ТЕЛЕМАК

Зранку Одиссей прокинувся в Евмея, й удвох вони почали готувати сніданок. Зненацька надворі здійняли радісний гавкіт собаки — то вони зустрічали Телемака, який квапився до свинаря Евмея за порадою богині Атени. Евмей теж вибіг назустріч Телемакові та пригорнув його, як рідного сина.

Евмей усадовив Телемака, подав йому вина й запросив до сніданку. За сніданком Евмей оповів Телемакові всю вигадану історію фальшивого жебрака й просив його прийняти мандрівника в своєму домі. «Як же я це зможу зробити? — знизав плечима Телемак. — Адже мені не приборкати нахабних залицяльників, які не дають жити моїй матері Пенелопі!» Тоді Одиссей почав обережно випитувати в Телемака про все, що коїлося на Ітаці за його відсутності.

Телемак оповів. Одиссей розгнівано вигукнув: «Краще загинути у власному домі від руки нахабних зайд, виступивши проти них, ніж мовчки терпіти образи!» — «Як же мені самому здолати цілий натовп залицяльників? — розвів руками Телемак. — Адже вони змовилися мене підступно вбити! Я навіть не можу повернутися відкрито додому — змушений просити Евмея потихеньку передати матері звістку, що я вже приплив на Ітаку».

Отож Евмей вирушив до Пенелопи на прохання Телемака, а богиня Атена явилася Одиссеєві й наказала йому відкритися синові. І Одиссей зважився: скинув лахміття й мовив: «Я батько твій, Одиссей», — і хотів зі сльозами пригорнути Телемака. Але спершу син не міг повірити, що то справді його батько вернувся додому по двадцятирічній відсутності. Коли ж нарешті повірив, то теж, плачучи з радості, обійняв Одиссея.

Щасливі з цієї довгожданої зустрічі, батько й син довго гомоніли. Одиссей розповідав про свої пригоди, а Телемак — про свої. Нарешті вони уклали план, як подолати знахабнілих залицяльників, а їх — бо не жменька, а цілих сто шістнадцять! Вони домовилися, що Одиссей прийде до свого палацу в подобі жебрака, а слушної миті Телемак сховає всю зброю, яка є в залі, залишить зброю тільки для себе й для батька. І все це треба робити в глибокій таємниці.

ОДИССЕЙ У ВЛАСНОМУ ПАЛАЦІ

Наступного дня, ледве зійшло сонечко, Телемак вирушив до палацу, а Евмеєві звелів провести жебрака до міста — буцімто старцювати. Пенелопа страшенно зраділа, що її синок повернувся неушкодженим, але одразу й засмутилася, щойно дізналася, що ні цар Менелай зі Спарти, ні цар Нестор із Пілоса не відають нічого про долю Одиссея.

А тим часом Евмей провів Одиссея в місто. Спираючись на патерицю, фальшивий жебрак помалу дибав за свинарем. І дорогою з них глузували люди, проте Одиссей, щоб не зрадити себе, не звертав уваги на жодні кпини. Коли ж свинар і «жебрак» наблизилися до палацу, то почули звуки кітари й голосні співи — залицяльники Пенелопи знову бешкетували.

Евмей та Одиссей зайшли на подвір’я. А в кутку, просто в багнюці, лежав старий Одиссеїв пес Аргус. Двадцять років він чекав на свого господаря, став уже зовсім немічний. Проте щойно він почув голос Одиссея, то миттю упізнав господаря, навіть у подобі старця. Зраділий пес нашорошив вуха, махнув хвостом і хотів звестися, щоб

полащитися до господаря, та в нього не стало сили поворухнутися. Зітхнувши, Аргус помер. А Одиссей не міг стримати сліз, дивлячись на вірного собаку, який один тільки упізнав його.

А потім Евмей та Одиссей пішли до бенкетної зали. Одиссей сів собі біля дверей — начебто старцювати. Тут його помітив Телемак і шепнув, щоб він сміливо обходив гостей і просив милостиню. Одиссей пішов поміж гостей з простягненою рукою. Усі йому подавали, тільки Антиной відмовив і хотів прогнати Одиссея. Той не стримався й вигукнув: «Всередині ти не такий гарний, як зовні, коли шкодуєш мені хліба, та ще й чужого!» Антиной розгнівався на старця й пожбурив у нього лавку, та Одиссей мужньо стерпів удар — ще не час йому був признаватися до людей.

А Пенелопа побачила, як у її домі образили мандрівника, і з серцем мовила: «Начувайтеся! Скоро повернеться Одиссей, і тоді вони з Телемаком жорстоко помстяться на вас за всі образи!» Тільки — но вона це сказала, як Телемак голосно чхнув — а то було вірною прикметою, що все сказане — правда. Пенелопа зраділа й повірила, що Одиссей повернеться — таки додому.

Бенкет тривав до самої ночі. Виходила до залицяльників Пенелопа й просила залишити палац, проте була вона така гарна, що ще дужче розпалила пристрасті. Її почали обдаровувати пишними дарунками, намагаючись схилити до шлюбу, й Пенелопа змушена була просто втекти до свого покою.

А коли бенкет був у самому розпалі, Одиссей шепнув Телемакові, що час виносити з бенкетної зали всю зброю. Поки вони це робили таємно, щоб ніхто не бачив, сама богиня Атена присвічувала їм. А скінчивши виносити зброю, Одиссей попрямував до покою Пенелопи, бо та хотіла розпитати мандрівника про Одиссея.

ПЕНЕЛОПА

У покою для Пенелопи поставили крісло зі слонової кості, сидячи в якому вона приймала гостя. А для Одиссея також поставили крісло біля вогню. Коли «жебрак» сів, Пенелопа почала розпитувати його: «То розкажи мені про Одиссея!» А фальшивий жебрак оповів, що бачив Одиссея багато років тому, ще дорогою на Трою, на острові Крит. «А як же він був одягнений?» Одиссей справно описав власний свій одяг, і Пенелопа переконалася, що гість не бреше.

А далі Одиссей розповів дружині ту саму казочку, що й свинареві Евмею: буцімто нещодавно був Одиссей у краю феспротів і вже повертається на Ітаку з багатою здобиччю. «Твій чоловік повернеться, — закінчив він оповідь, — раніше, ніж на небо зійде молодик».

Отак вони побалакали, й Пенелопа звеліла старій няньці Одиссея Евриклеї обмити мандрівника. Евриклея почала мити «жебракові» ноги — і побачила шрам. Вона добре його знала — цей шрам Одиссей отримав ще в юності, коли полював на вепра. «Це ти, Одиссею? — вигукнула вона. — Як це я не пізнала тебе раніше?» Проте Одиссей попросив няньку Еврикпею поки що не видавати його таємниці нікому, навіть Пенелопі.

Коли Евриклея закінчила мити Одиссеєві ноги, він знову повернувся до вогню. Пенелопа заговорила до нього: «От послухай, що я надумала. Завтра я скажу своїм залицяльникам, що вийду заміж за того, хто зможе натягнути Одиссеїв лук і пустити з нього стрілу. Я певна, що нікому з них це не до снаги». Отак вона радилася з Одиссеєм, не підозрюючи, хто він є насправді. І так їй було хороше сидіти з ним біля вогню, що просиділа б і до ранку, та час було йти спочивати.

ОДИССЕЙ І ЗАЛИЦЯЛЬНИКИ

Наступного ранку все повторилося спочатку: вже вдосвіта стара нянька Евриклея звеліла прибрати бенкетну залу, вкрити лави червленими килимами, перемити начиння. Свинар Евмей пригнав свиней, кіз, овець, корів, яких мали зарізати до обіду. Тут між слугами був і Одиссей, якого й досі всі вважали бідним мандрівцем.

Небавом зібралися Пенелопині залицяльники й миттю повсідалися до столів, наче гулянка відучора й не переривалася. А юний Телемак поставив коло дверей лавку для Одиссея й припросив його теж взяти участь у бенкеті, мовивши: «Подорожній, приєднуйся до нашого столу і знай, що я нікому не дозволю тебе образити». А потім тихенько сів, чекаючи на умовний знак батька.

А тим часом Пенелопа пішла до комори, де зберігалися речі Одиссея. Серед іншого був тут і важкий лук із тугою тятивою, яку до снаги напнути було тільки самому Одиссеєві. Пенелопа з луком у руках вийшла у бенкетну залу й мовила до своїх залицяльників: «Ви довго схиляли мене до заміжжя, і я зважилась. Ось у мене лук мого чоловіка. Якщо хтось із вас зможе напнути цей лук і пустити стрілу через дванадцять кілець, я вийду за нього заміж».

Пенелопа віддала лук свинареві Евмею, і в того аж сльози на очах виступили, коли він побачив лук свого улюбленого господаря. Тим часом Телемак закріпив кільця, а залицяльники вже вишикувались у чергу, щоб позмагатись у стрільбі. Першим узяв у руки зброю Лейод, проте не зміг навіть і трошечки напнути тятиву — таким тугим був лук. Антиной звелів подати лою, щоб змастити лук — гадав, це допоможе, але і його спроби напнути тятиву були марними. Далі взявся до діла Евримах — той не тільки змастив лук лоєм, а ще й попробував погріти його над вогнем. Нічого не допомагало. Всі залицяльники перепробували Одиссеєву зброю, і жоден не спромігся впоратися з нею. Тоді вони покинули лук і повернулися до бенкету.

Поки залицяльники вправлялися з луком, Одиссей потихеньку вийшов надвір і відкрився вірному свинареві Евмею — показав йому шрам, колись на полюванні завданий кабаном. Невимовно зрадів Евмей — він — бо й не вірив уже, що його господар колись — то повернеться з далеких мандрів. А Одиссей звелів Евмеєві замкнути браму й чекати, а сам повернувся в бенкетну залу.

Коли всі залицяльники перепробували рук і повернулися до напоїв і наїдків, фальшивий старець — Одиссей попросив і собі спробувати напнути зброю. Залицяльники взяли його на кпини, проте Пенелопа наполягла, щоб і мандрівникові дозволили взяти участь у змаганні. Телемак уже знав, до чого ведеться, тож шепнув матері, аби та хутко йшла до себе в покій і там замкнулася. У цей час Евмей приніс Одиссеєві лук.

Дивний жебрак спершу довго оглядав зброю, а потім зненацька легким рухом напнув тугу тятиву. Залицяльники як один зблідли. А в небі гримнув грім — знак усемогутнього Зевса. Одиссей пустив стрілу — й вона прошила одразу всі дванадцять кілець.

І зразу потому Одиссей кивнув Телемакові, й той узяв до рук спис і меч та став поряд із батьком. Одиссей скинув жебрацьке лахміття — і нарешті всі його упізнали. Одиссей спрямував стрілу в нахабного Антиноя, який саме збирався перехилити чару вина, і смертельно його поранив. Залицяльники попідскакували зі своїх місць, хотіли були кинутись до зброї — та не було в бенкетній залі жодної зброї: всю її Телемак заздалегідь виніс геть.

Евримах став молити Одиссея помилувати їх, обіцяв багаті дарунки, обіцяв повернути все, що залицяльники розтринькали, поки Одиссей блукав по світах, але цар Ітаки палав жадобою помсти. Ще одна стріла знайшла свою ціль — прошила Евримахові груди.

А тим часом Мелантій підстеріг, що Телемак потай ходив до комірчини, щоб винести для себе й Одиссея більше зброї, й забув зачинити двері. Мелантій прокрався до комірчини й виніс звідти дванадцять щитів та списів. Залицяльники встигли озброїтися, перш ніж Евмей упіймав Мелантія на гарячому й, зв’язавши, повісив на бантині в коморі.

Одиссей же, побачивши зброю в руках ворогів, дещо злякався. Та на допомогу йому прийшла войовнича богиня Атена: коли хтось із залицяльників намагався поцілити Одиссея списом, Атена власною рукою відводила спис, а Одиссея підбадьорювала битися так, як колись він мужньо бився під стінами Трої. Отак один по одному попадали залицяльники, нікому не вдалося втекти від Одиссеєвої помсти.

ОДИССЕЙ І ПЕНЕЛОПА

Щойно різанина скінчилась і слуги повиносили тіла залицяльників, помили бенкетну залу й обкурили її пахощами, стара нянька Евриклея побігла в покій до Пенелопи, щоб звістити їй радісну звістку. Пенелопа спершу не могла повірити в таке щастя — повернувся її коханий Одиссей після двадцятирічної відсутності, та ще й усіх залицяльників перебив! Та зрештою побігла до бенкетної зали.

Побачивши Одиссея, уже не в лахмітті, а в своєму звичайному вигляді, Пенелопа завмерла на порозі. Першим поривом її було пригорнутися до чоловіка, але нагла думка прошила її: а раптом це не Одиссей? Вона сіла поруч із мандрівником і почала пильно вдивлятися в його обличчя. І впізнавала, і не впізнавала.

Першим не витримав Телемак: «Мамо, чого ти мов закам’яніла? Адже батько повернувся після двадцятирічної відсутності! Хіба на таку зустріч він заслуговує?» Пенелопа ще раз позирнула на Одиссея й промовила: «Сину, у нас із твоїм батьком був один секрет. Якщо він його пам’ятає, я зможу остаточно упевнитися, що то він, а не самозванець».

Тут до розмови долучився й Одиссей: «Сину, скоро твоя мати впевниться, що я — саме той, за кого себе видаю. А нам тим часом потрібно приховати від мешканців міста загибель залицяльників, адже серед них — чимало знатних громадян, тож, хай олімпійські боги милують, ми можемо потрапити під гарячу руку». За наказом Одиссея бенкет у палаці продовжився, наче тут нічого й не сталося.

Одиссей же прикликав няньку Евриклею й попросив її приготувати собі постіль, бо хотів спочити. Пенелопа зупинила Евриклею: «Приготуй постіль, але не в покої, а витягни ложе з покою, поки я не впевнилася, що то справді мій чоловік».

Одиссей збагнув, що дружина його перевіряє, й вигукнув: «Як же старенька зможе витягнути ложе з покою, якщо я власноруч зробив його із широчезного пня оливки, що колись зростала перед палацом! Адже я тоді добудував покій, зрубав оливку та з пня змайстрував постіль. Невже, поки мене не було, хтось спиляв пень, і тепер ложе можна винести з покою?»

Нарешті Пенелопа впевнилася, що перед нею Одиссей, адже тільки вони удвох знали таємницю подружнього ложа. Вона пригорнулася до чоловіка й заплакала. А далі вони пішли до свого покою, але не полягали спати, коли заснув увесь палац, а довго розмовляли — Одиссей розповідав дружині про свої неймовірні пригоди.

ЛАЕРТ

А наступного ранку Одиссей, Телемак та Евмей попрямували в гості до старого Лаерта — Одиссеєвого батька. Вони швидко перетнули місто, щоб ніхто не упізнав Одиссея, бо побоювалися, що звістка про винищення залицяльників дуже скоро просочиться за межі палацу. Лаерт мешкав за містом, і незабаром Одиссей і його супутники зупинилися на порозі батькового дому.

Одиссей знав, де шукати батька: у садку. Той саме порався коло дерева. Старенький Лаерт дуже бідував останнім часом, отож одягнений був, як останній жебрак. Одиссей ледь не розплакався, коли побачив батька в такому жалюгідному стані.

Він підійшов до Лаерта й, не відкриваючись йому, заговорив із ним, як із чужим. Почав розпитувати про садок, про господарство, як йому ведеться та чи повернувся нарешті Одиссей із мандрів. Лаерт стер сльозу й відповів: «Немає Одиссея на Ітаці, а в його домі бешкетують лиходії. А хто ж ти?»

Одиссей ще вагався, та нарешті вигукнув: «Батьку, це я! Ти не впізнаєш мене?» Старий Лаерт став мов укопаний, не ймучи віри власним вухам. Тоді Одиссей почав перераховувати всі плодові дерева в садку, які знав із дитинства. Заплакав Лаерт і почав обнімати сина.

Одиссей повів батька в дім, де Телемак та Евмей уже підготували пишний обід. Весела учта була цього дня в хаті старого Лаерта.

ЗАКОЛОТ І ПРИМИРЕННЯ

А вістка про те, що в домі Одиссея загинули всі залицяльники Пенелопи, вже почала поширюватися містом. Громадяни зібралися на міському майдані на раду. Батько Антиноя підбурював народ до заколоту проти Одиссея, і тільки міський глашатай Медон намагався втихомирити громадян і не здіймати зброї на Одиссея, його — бо охороняють олімпійські боги.

Половина городян була на боці Одиссея, бо ж усі бачили, як насправді бешкетували залицяльники в палаці Пенелопи, проте друга половина була на боці Антиноєвого батька. Вони схопилися до зброї й поквапилися до Одиссеєвого палацу, щоб помститися за смерть синів і скинути володаря Ітаки з трону.

Але боги і справді були на боці Одиссея: коли заколотники з’явилися на порозі Одиссеєвого палацу, сама богиня Атена допомогла старому Лаерту жбурнути спис в Антиноєвого батька й поцілити йому просто в голову. Той упав замертво, а Одиссей зі зброєю в руках накинувся на решту заколотників і був би повбивав усіх, якби Зевс — громовержець не жбурнув свою блискавку поміж Одиссеєм і непроханими гостями й не зупинив різанину.

І тоді з — за хмар почувся грізний голос Атени, яка звеліла городянам спинити бійку й примиритися. І незабаром запанував мир між громадянами Ітаки та її володарем Одиссеєм.