Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат

Гуцульщина — це колиска давніх українських звичаїв, що складалися протягом багатьох століть. У давнину тут широко побутували різні народні повір'я і пов'язані з ними звичаї, шептання-примовляння, угадування, віщування, ворожіння… Різним явищам природи гуцули приписують чародійну силу, а всілякі пригоди, невдачі, хвороби списують на вплив злих духів. Вірять вони, що злі сили — упирі, відьми, нявки, юди — мають над людьми велику силу, накликають лихо на них, на їхню худобу й майно.

Водночас серед людей є знахарі, чародійники, ворожбити, примівники, які знайомі зі світом злих духів не з чуток і вміють відвертати злі сили: знімати з людей закляття, вроки, переляк, привертати дівчатам щастя, рятувати худобу, але їхня сила оповита таємницями. Тож прості люди протягом століть намагалися проникнути в темний світ чародійних сил.

Головним у примовляннях та ворожіннях гуцулів вважається час: пора року, місяць, день тижня, година, хвилина. Необхідним складником у примовляннях та ворожіннях є вода і вогонь. Використовуються також сіль, віск, дьоготь, крейда, камінь, ніж, різне зілля, інші матеріали та предмети, що мають магічну силу.

Велика кількість примовлянь та ворожінь пов'язана з місяцем. Нового місяця добре починати всілякі справи, бо вони будуть легко й швидко робитися, а посіяне і висаджене в цей час швидко росте й дає добрий урожай. Тільки перший день нового місяця — порожня днина. Тому в цей день не можна починати будь-якої роботи, бо не можна буде її закінчити.

Новий місяць допомагає втамовувати біль. Коли вперше побачите новий місяць, треба, дивлячись на нього, не кліпнувши, сказати: «Місяцю новий, пане молодий! Спитайся в старого, чи не болить голова (руки, ноги, крижі…) в мертвого. Як не болить голова (руки, ноги, крижі) в мертвого, так аби і в мене хрещеної не боліла».

Повного місяця, в суботу, добре зарікатися від шкідливої звички — куріння, алкогольної залежності, бійки, бо легко буде кинути її назавжди. На згибку місяця (між повним та новим), кажуть гуцули, не можна ходити вечорами, ночами, бо тоді ходить нечиста сила, мара водить людей, чіпляється блуд, на дітей находить скуса. Але в цей час добре примовляти від усякої слабості, напасти, біди, бо все зло і слабкість тоді гинуть. Відомо, що кожний у селі боїться зустрічі з нечистою силою, марою не тільки вночі на згибку місяця, але і вдень, і в усякий час — з «поганою на очі» людиною, бо така може наврочити. Вірять, що вроки найбільше чіпляються до малих дітей, а тому, щоб відвертати їх, дитині пов'язують на руку червону нитку, а в одяг кладуть зубок часнику. Дуже шкодить дитині, коли хтось із захопленням скаже: «Йой, яка це файна дитина!» На це треба подумки відповісти: «Агій на тебе! На гліг тобі очи та на деригуз, а не на дитину!»

Примовляння й замовляння допомагають також від усяких болячок. Гуцули з нетерпінням чекають нового врожаю овочів, фруктів, які використовують для лікування. Так, щоб не болів живіт, треба посмакувати ними, а перед першим уживанням сказати: «Аби мня тогди в череві боліло, коли баба Гафія (треба назвати ім'я відомої в селі дуже старої баби) буде мати (народить) дитину».

Вода є обов'язковим складником у ворожіннях, пов'язаних із дорогою, подорожуванням, мандрівкою. Тому, хто вибирається в дорогу, пророкують удачу, коли його шлях перейдуть із відрами, повними води. Інколи на проводи заздалегідь готують повне відро води, аби перейти дорогу. А якщо хтось перейде дорогу з порожніми відрами — не пощастить, буде невдача або й велика біда. Тому, хто збирається в подорож у якійсь важливій справі, бажають: «Аби тобі везло з роси і з води!»

Щоб щастило в домашньому господарстві та промислах, гуцул мусить дотримуватися старих звичаїв та місцевих традицій, примовок, ворожінь, повір'їв. Він повинен знати, коли і як треба починати роботу, як поводитися зі знаряддям, як берегти його від уроків тощо. А для цього найголовніше дотримуватися наступних повір'їв.

• Не можна торгуватися з ремісником, який робив знаряддя.

• Під час роботи в городі.чи в полі не можна переступати через яке-небудь знаряддя, яке застосовується при цій роботі, бо якщо через нього переступити, то город виб'є град чи з'їдять миші.

• При сінокосі, забиваючи остриву в землю, її перев'язують сіном, бо до перев'язаної не може зла сила причепитися. А голу не — можна лишити, бо може вітер сіно з копиці чи стога вхопити або блискавка спалити.

• Не можна розбивати мурашник, бо буде страшна злива, що знесе сіно.

• Дуже лихий знак для косаря-парубка, якщо в роботі вухо від кушки відірветься — це віщує, що його мила вивихне ногу або руку чи й зовсім відвернеться від нього. Тож він мусить це лихо від себе відвернути примовкою.

• Того дня, коли ґазда вибирається на рибалку чи на полювання, не сміє жінка прясти, бо може запрясти йому щастя — риба чи звірина не стоятиме тихо, а крутитиметься, як веретено. Натомість добре, якщо жінка переступить рушницю. Тому ґазда укладає, нібито нехотячи, своє знаряддя в таке місце, де б жінка могла його переступити, а та, знаючи про це, старається це зробити ніби випадково.

• Коли рибалка чи мисливець уже в дорозі, то добре, якщо перейде йому дорогу жінка з повними коновками чи відрами, в ідеалі — вагітна. А якщо перейде лихий чоловік — це недобрий знак, тому треба кидати позад себе глиною або камінцями, щоб відвернути лихо. Коли ж перебіжить дорогу заєць або чорний кіт, тоді вже станеться лихо, якесь нещастя. Тож треба повертатися додому.

Кожна прядильниця знає, що «прясти на смерку або як у хаті не видно, не можна, бо тоді нечистий (чорт) робить їй збитки: плутає пряжу, вихоплює веретено з рук, а часом повалить і саму прядильницю (вона задрімає)». Готуючи пряжу до ткання полотна, мотають її на мотовило — роблять півмітки. Знявши півмоток з мотовила, треба тричі плюнути і промовити: «Устилайся, мотовило, аби-с голе не ходило!» — це для того, щоб велася пряжа.

Міцно прив'язаний до місця проживання гуцул із великою пильністю та любов'ю ставиться до заснування обійстя. Місце для хати вибирає, звичайно, на горбі, проти сонця, щоб було йому далеко видно і щоб це місце було менш приступним для злих сил. Місце для хати мусить бути щасливим, а таким є те, де худоба радо спочиває або де мурашки насипають купину. Починаючи на цьому місці будову, майстер перш за все робить хрест із смерічки, обвиває його вовною, прикрашає зіллям, обкурює ладаном, кропить свяченою водою і закопує посередині місця, де має стояти хата, а тоді зав'язує будинок. Зав'язавши четвертий вугол, обкурює ладаном ціле місце під хату. Тепер майстер хоче твердо переконатися, чи в добрий час засновує хату, бо від цього залежить, чи в здоров'ї, злагоді, достатку, довголітті буде жити ґазда. Добрий знак, якщо ластівка заспіває, кінь заірже, віл заричить… Але якщо коза заверещить, ворона закрякає, собака забреше — то поганий знак. Далі майстер прислухається до потоку, вітру. Якщо потік шумить лагідно, вітер віє тихо і немає грому — то дуже добрий знак. Такого доброго часу треба вичікувати. Вибравши щасливий момент, майстер продовжує роботу: наливає в усі чотири вугли свяченої води, кладе хліба, солі, сирої білої і чорної вовни — на щастя, радість, здоров'я, достаток, довголіття, продовження роду. Усе це робиться до полудня.

Після цього ґазда ставить посередині стіл, на нього горілку, пиво, їжу, приходять запрошені гості з хлібом, калачами, зерном, мисками з мукою на заснування, музики, і гості з ґаздами святкують.

Першим до нової хати впускають кота. А на кожнім гуцульськім подвір'ї охороняє ґаздівське добро лютий пес. Аби пес був лютим і прудким, треба мочити тютюн протягом трьох днів у молоці, потім процідити те молоко через вістря коси і зварити в ньому осине гніздо разом з осами. Це зварене з осами молоко мішають з рідким кулешем, над ним тричі говорять примовку: «Аби-с був острий, як коса, а жерсткий, як оса!» — і дають його псові їсти. З поведінкою пса пов'язують і деякі ворожіння. Дуже погано, наприклад, коли пес виє. Це обов'язково означає, що на близькому куті «буде мертвець».

Взагалі, в гуцулів багато прикмет пов'язано з тваринами. Так, коли кіт миється, лижеться, слідкують, куди повернута його піднята лапка, бо звідти прийде до хати гість, а якщо в хаті є дівчина на видінні, то, може, навіть і старости. Чорного кота мати в хаті добре — злагода і здоров'я буде. Але дуже погано, коли чорний кіт дорогу перейде. Це віщує невдачу, якусь біду в дорозі. Тому, хто в дорогу вибирається, бажають: «Аби вам чорний кіт дорогу не перейшов!»

Під стріхами хат, в яких живуть у злагоді добрі, чесні, щасливі люди, в'ють свої гнізда ластівки. До них гуцули ставляться дуже бережно, вважаючи, що руйнувати ластівчине гніздо — великий гріх. Існує повір'я, що «хто візьме в руки ластівку або її яйце, в того лице вкриється веснянками (ластовинням)». Дитина, в якої лице вкрите веснянками, побачивши навесні вперше ластівку, повинна тричі промовити: «Ластівки, ластівки, беріть у мене веснянки!» За ластівками ґазди угадують погоду: стеляться по землі — погода буде, бояться землі — на негоду. У близькому сусідстві з людьми живе й сорока. Вона любить посидіти на колу і скреготати перед вікном. Радісно стає в гуцульській хаті, особливо дівчині на виданні, коли перед вікнами заскрегоче сорока. Адже вона віщує гостей. Коли ж чорний ворон літає над хатою, треба, проганяючи його, говорити: «Крячи собі на свою голову, агій на тебе, цур тобі та пек!», бо його крякання віщує щось дуже погане.

Щасливе і застережене від пожежі те ґаздівство, в якому є гніздо бузька. Руйнувати гніздо цього птаха — велика небезпека. Вірять, що хто зруйнує гніздо бузька, в того хата згорить. А ще говорять, що в родині, у ґаздівстві якої гніздяться бузьки, народжуються здорові діти.

Бажаючи мати гарну, розумну, здорову дитину, вагітна жінка повинна дотримуватися прадавніх народних звичаїв, повір'їв, ворожінь задля дитини, що має народитися. Усвідомивши свій стан, вона має завжди бути радісною, веселою, привітною, радо спілкуватися з людьми, сміятися, співати, щоб такою була й дитина. І повинна зізнатися комусь, сказати, що вона «при надії», щоб дитина не була німа.

Не можна «тяжкій» жінці проходити поміж двох чи кількох людей — треба їх обійти, бо дитина може бути косоока. Така жінка мусить також стерегтися, щоб не задивитися на дуже негарну людину, бо дитина може бути такою самою.

Жінці «в тяжі» дуже небезпечно чогось налякатися, як-от миші, пса чи вогню, а якщо вже і трапилося таке, то щоб з переляку не вхопилася рукою за лице і не крикнула, бо від того в дитини можуть бути на лиці латочки з шерстю, або плями червоні, як вогонь, або дитина може загикуватись.

Вагітній жінці не можна йти в куми, бо буде дуже тяжко в житті тій дитині, яку вона тримала до хресту. Не повинна вона соромитися попросити в когось щось з'їсти чи випити, чого їй дуже захотілося, бо може від того «скинути дитину». А якщо хтось такій жінці відмовить у цьому, то йому миші поїдять найдорожчу, найкращу річ.

Поки дитина не народиться, не можна ні пелюшки лагодити, ні колиску чіпляти. Всьому свій час.

На першу купіль дитини беруть воду з джерела до схід сонця і гріють при новій ватрі. До першої купелі вливають свяченої води, аби «зла сила не підмінила дитину», а також вкидають у купіль срібні гроші, щоб дитина була багатою і щасливою.

Коли хтось заходить до хати, де є новонароджена дитина, треба сказати: «Нівроку. Цур поганим очам та й моїм!» — і не дуже приглядатися до дитини. А щоб її не наврочили, одягають в сорочечку навиворіт і в постільку кладуть зубок часнику.

Гуцули вірять, що захищені прадідівськими способами від злих чарів діти виростають здоровими і щасливими, і буде в них добра доля. Добра доля — мрія кожної дівчини. Тому в різний час дівчата ворожать, накликають долю. Найкращим періодом для ворожіння, угадування та накликання долі є зима.

В довгі зимові вечори дівчата сходяться до одної хати на своїм кутку на вечорниці. Там вони виконують кожна свою роботу — прядуть, плетуть, шиють, вишивають… Йде тиха розмова, пісня, жарти… Пригадують і хваляться, котра з них навесні щастя-долю знайшла… Ведеться розмова про те, що віщують деякі пригоди, які іноді з кожною трапляються, віщі сни тощо.

Цікавими є й побутові прикмети гуцульських дівчат.

• Ложка впала з рук або ніж — хтось квапиться прийти, якщо ж ложка впала з рук при вечері — товаришка хоче відбити в тебе милого, тож старайся якось застерегти себе від цього.

• Гичеться тобі — хтось тебе згадує: легко гикаєш — милий згадує або хтось інший щось добре про тебе говорить, тяжко — погане говорять. Аби вгадати, хто згадує, треба, називаючи імена «підозрілих», легко тягнути вію і при цьому промовляти: «Хто мня згадав, аби собі ради не дав, аби го таке напало, аби го д мені пригнало!», то, може, й прийде той, хто згадав.

• Лице «горить» — злі люди оббріхують тебе.

• Ніс свербить — будеш на когось люта.

• Око свербить: праве — на радість, ліве — на сльози.

• Долоня свербить: права — до прибутку, ліва — до втрати.

• У вусі дзвенить: у правому — добра новина, у лівому — погана.

• Губи сверблять — цілуватися будеш.

І ще багато різних віщувань знають дівчата і вірять, що вміють відвертати від себе всяке зло, недобре сповнення віщувань і снів.

Коли на вечорниці приходять хлопці, настає пожвавлення; починаються співи, ігри, жарти, забави, хлопці залицяються до дівчат, заважають їм працювати.

Здавна існує таке «правило»: якщо в дівчини впаде з рук веретено, клубочок ниток чи щось інше, хлопець має підняти і не віддавати дівчині, доки вона його не поцілує. Існує також повір'я, що котрий хлопець більше разів і довше затримує веретено дівчини, той буде її чоловіком.

Дівчат це радує. Буває так, що цілий вечір веретена та клубочки падають, коли на вечорницях є хлопці, які дівчатам подобаються.

У вільні від вечорниць вечори дівчата бігають до баби Явдохи поворожити, дізнатися, чи любить її милий, чи інша не хоче відібрати його в неї, чи засватає він її, чи доведеться далі дівувати або виходити заміж за нелюба.

Дотримуючись прадавніх повір'їв, кожна дівчина знає, чого їй треба остерігатися, щоб не накликати на себе якусь біду, не відвернути свою долю від себе.

• Треба берегтися, щоб не розбити дзеркало, бо буде якесь нещастя в любові.

• Коли хтось обмете кругом при замітанні віником — ніхто тебе не засватає.

• Не можна сідати за стіл перед вуглом стола, бо не вийдеш заміж сім років.

• Не можна витирати руки одночасно двом дівчатам одним рушником, бо будете дві одного хлопця любити. А це дуже небезпечно для обох і для хлопця.

• Коли замітаєш хату і лишиш недометену, то лишить тебе хлопець у танці.

• Дівчина, котра любить облизувати макогін або кулешір, матиме лисого чоловіка.

• Не можна самій зашивати на собі одяг чи комусь дозволити це зробити, бо буде в тебе розум зашитий, станеш недолугою. Ніхто тебе таку не полюбить. А якщо вже таке трапилося, то треба взяти в зуби якийсь малий предмет.

• Якщо плюнеш у вогонь, то дістанеш на лиці струп — вогник, який хоч колись і зійде з лиця, але лице буде рябим, поганим — нікому не сподобаєшся.

• Треба дуже стерегтися, щоб не розсипати в хаті сіль, бо буде велика сварка. А з такої хати, де сварки, дівчину не сватають.

• Якщо якусь річ чи гроші подавати комусь через поріг, то буде з тією людиною сварка, гнів. І дуже зле, якщо це буде з милим.

• Удача в дорозі залежить від того, котрою ногою переступити поріг: правою — добре буде, лівою — не пощастить.

• Не можна вертатися, коли вже вирушиш, бо не пощастить.

• Перед дорогою треба посидіти, аби дорога була легкою.

Багато звичаїв, повір'їв та ворожінь пов'язуються з різними святами, бо хоч свята ці християнські, але в народній традиції обряди, звичаї, повір'я, ворожіння у дні цих свят мають стародавній дохристиянський характер.

Найцікавішим для ворожіння днем — дівоцьким та парубоцьким святом — є свято Андрія. Дівчина вірить, що андріївська ніч допоможе їй свою долю пізнати, дізнатися, чи вийде заміж, чи буде знову рік дівувати. Увечері на Андрія кілька дівчат, зійшовшись до одної хати, варять вареники. Позначивши кожна свій, кладуть їх на праник і приводять до них негодованого кота. Кіт з'їсть, розтягне, розірве або понесе кудись вареник. Отже, відповідно, дівчина вийде заміж тут, залишить її хлопець, насміється над нею або її доля десь далеко. Ворожать дівчата і по-іншому: пізно ввечері дівчата беруть по дві дерев'яні ложки, виходять на таке місце, куди з усіх боків долинав би звук, і по черзі, рахуючи до дев'яти, клепають ложками. Звідки почується чоловічий голос, звідти буде доля дівчини, її чоловік. Кидають дівчата також увечері черевик чи чобіт через хату, і куди він буде повернутий носком, звідти буде дівчина чекати свою долю.

Багаті стародавніми народними звичаями, повір'ями різдвяні свята: Різдво, Новий рік, Йордан. Починається народне святкування Святим вечором (так називається цілий день перед Різдвом). До Святого вечора всі повертаються додому. Ніхто з хрещених людей не повинен бути поза домом, бо тоді увесь рік блукатиме. Вірять, що і душі померлих родичів збираються додому на святу вечерю.

Цього дня не можна ні з ким сваритися, а з ким і були в незлагоді, треба помиритися, щоб мирно жилося цілий рік. На ґаздівстві все повинно бути на своєму місці, ніщо не має бути в чужих руках. І все, що в ґаздівстві є чуже, треба повернути, щоб цілий рік був у господарстві лад. Деякі речі не можна на Святвечір називати їхніми іменами: наприклад, не можна говорити слово «мак», треба казати «сімнє» або «насінне», «аби блихи та інша нужда не плодилася». Замість слова «що» треба говорити «яке» — аби те, про що говориться, «не защокати»…

Цього дня вся родина готується до святої вечері. Вогонь для її приготування має бути новим, складатися з дванадцяти полін, заготовлених за дванадцять днів до Святвечора. Готується на святу вечерю дванадцять страв із дарів поля, лісу, води (ріки, ставка, озера). Перед вечерею ставлять на покуття дідух — сніп зі стебел кукурудзи з качанами, який восени для цього готується — на добрий урожай. На столі тонко розстеляють отаву — символ жита, пшениці, всякої пашниці, що благодатно вкриває нашу землю святу. На кути стола кладуть по кілька зубків часнику — проти злих сил. Стіл застеляють білою скатертиною і ставлять на нього миску з різним зерном на багатий урожай наступного року. Під столом кладуть гостре знаряддя — сокиру, пилку, сапу, а ґазди й діти цих предметів по кілька разів торкаються босими ногами, «аби ноги були такі тверді й міцні, як залізо».

Багаті чарами, повір'ями, ворожіннями і Щедрий вечір та Новорічна ніч. З жаптами та витівками молодь наряджає «Маланку», щедрує, маланкує. Дівчата знаходять час і поворожити. Ворожать здебільшого так само, як на Андрія.

У ніч перед Новим роком ніхто не спить. Новорічна ніч — це ніч, наповнена магічними діями, чарами. Всі, як уміють, намагаються накликати добро, умиротворити злі сили та стихійні лиха — все на розгадування свого майбутнього, забезпечення добра на наступний рік. На Новий рік, як і в деякі інші свята, дуже важливо, яка людина першою до хати увійде, бо це віщує, яким буде наступний рік. Якщо ця людина (бажано, аби це був чоловік) молода, здорова, добра, весела, то всі в хаті в наступному році будуть здорові, буде достаток, злагода, радість протягом цілого року. І навпаки, коли першою прийде жінка, та ще стара і зла, то в хаті протягом року добра не буде.

На Йордан по інею на деревах угадують урожай в наступному році: іній густий — урожай добрий. Ґазди обв'язують садові дерева прядивом, щоб «добре родили». Дівчата на Йордан вмиваються йорданською водою, щоб личка мали білі та файні та щоб хлопцям подобалися. Після Водохрестя не можна прати на річці цілий тиждень, бо існує повір'я, що на Водохрестя чорти і всяка нечиста сила вистрибують з води, боячись занурюваного у воду хреста, і залишаються на землі, доки яка жінка не прийде на річку прати, щоб разом зі шматтям стрибнути у воду. Тож треба дати час, «щоб більше нечистої сили вигинуло від водосвятських морозів на землі».

Народні звичаї, повір'я, ворожіння пов'язані також і зі святами весняно-літнього періоду. Дуже великим весняним святом є Благовіщення. Нічого в цей день не можна робити.

Кажуть, що навіть птиця цього дня не в'є свого гнізда. Вірять, що на Благовіщення земля, що відпочивала і сили набиралася, відкривається і все живе на світ випускає. У свої права вступає весна. Зацвітають перші весняні квіти, які мають магічну силу для дівчат — на красу і долю. Ґазда виганяє надвір худобу на весну подивитися. Ворожать у цей день, аби прихилити добро, відвернути лихо, ворожать також і на врожай. У благовісний понеділок нічого не дається з хати, бо це би пошкодило маржині. Нічого не можна сіяти, садити, ні щось інше робити в городі, аби буря і град не вбили сівбину й городину.

У передвеликодню середу увечері палять вогонь на городі, «аби городина велика росла і добре родила». Дуже корисним для здоров'я і відвертання всякого лиха є перескакування через вогонь у цей вечір.

У чистий четвер діти ходять по хатах, переважно до родини та знайомих, «у живники» (вогники, хапанки), де їм дають перепічки, кукуци, писанки. Ворожать: якщо першим прийде хлопчик, будуть родитися й вестися в ґаздівстві бички й баранчики, а коли дівчинка, то ягнички й телички.

Найзнаменнішими, найсвятішими атрибутами Великодня є паска і писанка. Тож вони і стали в народі оберегами від злих чарів, символами щастя, долі, добробуту, любові, вірності. Наприкінці передвеликоднього тижня ґаздині печуть паски, підбирають для свячення писанки. Коли приходить час саджати паски в піч, ґаздиня посилає ґазду надвір щось робити і щоб він не допустив когось до хати, «аби той не наврочив паски». Не можна дітям рипатися, щоб паски не «сіли». Саджаючи паски в піч, ґаздиня примовляє: «Яку тебе файну та гладку в піч кладу, аби-м тя таку файну та гладку з печі вибрала». Добродійну чарівну силу має на Великдень писанка — символ народження весняного сонця. Вона допомагає в біді, забезпечує родинний добробут, приносить щасливу долю дівчині. Захищаючи свої вироби — писанки — від уроків, писанкарка вкидає до фарби сіль. Свячену писанку кладуть у миску з водою, і в тій воді дівчата миють личка, аби були такі самі файні та величні, як писанка на Великдень. У цей день дівчата дарують хлопцям писанки; кожна дарує тому, котрий їй подобається, на котрого має надію, котрий гарно танцює і запрошує її до танцю.

У день святого Юрія велику чародійну силу для худоби мають вода і вогонь. Цілющою є юріївська роса, відворотом злих чарів — юріївський вогонь (ватра). Тому на Юрія дуже рано ґазди виганяють корів поміж ватрами на росу, «щоб відьми і всякі злі чари не мали над ними сили». Існує повір'я, що на Юрія починає співати соловейко та вперше кує зозуля. Добре, щоб той, хто вперше почує зозулю на Юрія або і після Юрія, мав при собі якийсь гріш і хоч крихту хліба. Але має чи не має, мусить відповісти: «Маю гроші, маю хліб», щоб мати їх цілий рік.

По куванню віщунки-зозулі дівчата ворожать на весілля. Почувши вперше зозулю, дівчина питає:

Якщо зозуля перестає кувати або закує один-два рази, то це знак, що дівчина цього року або ж через рік-два вийде заміж. А буває, що накує багато років до весілля — на журу і смуток дівчині.

Одним із найцікавіших свят у народному святкуванні, з яскравим розмаїттям звичаїв, повір'їв, ворожінь, є день Івана Купала. Це дівоцьке свято, свято кохання, ворожіння, чарування… У цю ніч щастя дівоче по землі ходить, та не кожна дівчина його знаходить. Цієї ночі пахощі квітів і трав найп'янкіші, дзюрчання струмків наймелодійніше, сили чар-зілля найпомічніші, чари кохання найзвабливіші. Неспокійної, звабливої купальської ночі дівчата сплітають вінки з квітів і пускають на бистру течію, аби в долі запитати, чи судилося їм милого знайти; і якщо судилося, то звідки, з якої дороги.

Початок осені — це час закінчення збирання врожаю на городах та в садках, пора заготівлі цілющих трав для лікування худоби, час проведення різних традиційних дійств на урочисте відзначення радісної для хлібороба події — урожаю. Із цим радісним часом збігаються календарні свята Маковія і Спаса, народне відзначення яких пов'язується з прадавніми народними звичаями, повір'ями, ворожіннями, віщуваннями… На Спаса рано готували кошик, до якого клали найкращі плоди саду: яблука, груші, сливи, також молоді качани кукурудзи; а кругом кошик обтикали квітами: чорнобривцями, васильками та іншими. Брали також пучки колосся жита, пшениці й голівки маку. І несли до церкви святити. Повернувшись додому, родина сідала за стіл і споживала свячені фрукти з примовками та побажаннями: «в саду рясного, в полі буйного», щоб садовина добре родила. Багато людей до Спаса не їли фруктів, бо це вважалося гріхом. Годилося також молоду кукурудзу вперше попробувати на Спаса — «на добрий урожай». Свячені пучки збіжжя і маку вішали в хаті на сволоку, а квіти затикали за образи як обереги хати від злих сил.

Традиційні народні знання й досі допомагають селянам орієнтуватися на місцевості, пристосовуватися до природи, робити обрахунки і виміри, є основою для пізнання світу. Так, день 14 вересня — свято Семена Стовпника — вважався основним для визначення погоди і врожаю на рік. Казали, що «Семен Стовпник пускав погоду на 12 місяців». Яка в цей день буде погода перед полуднем — така буде і весною; погода за період «перед полуднем» — «з полудня» вказувала погоду на літо; як буде «із полудня до вечора» — так буде восени; погода від початку вечора до ночі вказувала погоду на зиму. Дванадцять днів після свята Семена Стовпника вказували погоду на всі дванадцять місяців року.

Починаючи від цього свята, вважали гуцули, кожний осінній і зимовий місяці вказували погоду на відповідний весняний і літній місяці.

На Закарпатті також вважали, що кожний зимовий місяць вказував погоду на відповідний літній місяць: січень — на червень, лютий — на липень тощо. Народна спостережливість, тісне спілкування з природою допомогли виробити своєрідну метеорологічну службу, яка сприяла у веденні господарства. «Чоловік рано встає — всьо видит», — кажуть гуцули. Вміння пильно вдивлятись у навколишній світ, побачити і збагнути закономірність явища та його наслідків давали змогу прогнозувати погоду на основі таких прикмет: за виглядом рослин і дерев, їх ростом, поведінкою тварин, птахів, комах; за станом води, снігу, льоду; за вітром, хмарами, небосхилом; за небесними світилами — сонцем, місяцем, зорями.

• Якщо листя на деревах скоро жовтіє — будуть ранні морози, якщо ні — буде довго тепло.

• Якщо на модрині кілька гілочок пожовкнуть внизу, буде сніг у селі, якщо зверху — сніг випаде в горах.

• Якщо в лісі багато грибів, буде сувора зима.

• Якщо опеньки ранні, буде рання зима.

• Якщо дерево зацвіте і відцвіте протягом одного круга місяця по небу, буде добрий врожай.

• Коли дерева цвітуть у холодну погоду, буде добрий врожай на фрукти, оскільки цвіт не їсть мошка.

• Якщо восени розвивається кульбаба, буде довга осінь.

• Якщо спочатку розвивається береза, буде сухий рік, а як вільха — мокрий.

• Якщо бук розвивається перед вільхою, буде мокре літо.

• Якщо дерева розвиваються в такій послідовності: береза, вільха, а потім бук — буде тепле літо.

• Якщо перший поліг скошеного сіна змочить дощ, то вже все сіно змочить дощ.

• Якщо восени з'являться проліски, осінь буде довга.

• Передбачення погоди на основі спостережень за поведінкою тварин.

• Якщо влітку на полонинах худоба йде у верхи, то буде добра погода, якщо спускається вниз — насувається негода.

• Якщо має випасти сніг, то вівці, хоч би яка була добра паша, йдуть їсти готове сіно.

• Олені, дикі свині відчувають великий сніг. Вони збираються по п'ятеро і більше і спускаються вниз.

• На добру погоду ягниці бігають, чухаються («острі»), на сльоту — ліниві, дрімають («клюсят»).

• На добру погоду ягниці перевертаються, а на дощ — махають головами, відганяють комашню.

• На добру погоду порпаються кури.

• На погану погоду кури допізна залишаються на вулиці, на добру — скоро сідають на сідало.

• Свині на бурю зносять в кучу солому з загороди.

• Бджоли ховаються у вулики — на дощ.

• Якщо бджоли виходять на ніч «в літавку», буде дощ.

• Бджоли на негоду кусають сильніше.

• Як увечері співає півень, на другий день буде дощ.

• Якщо у білки вуха голі, буде довга осінь.

• На погану погоду сова кричить увечері.

• Якщо в означений час не видно журавлів, осінь запізнюється.

• Якщо рано відлітають журавлі, то осінь і зима будуть ранні.

• Якщо бузьки прилітають літом у гори, буде буря, холод.

• Кіт дряпає дерево чи інший предмет — на вітер.

• Якщо жаби «рохкають» посередині болота, буде дощ, якщо скраю — добра погода.

• Якщо при заході від сонця ніби простягаються світлі пасма, буде погода.

• Якщо сонце заходить за небосхил у хмару, це віщує погану погоду, а якщо сонце заходить у ясне, світле небо, буде хороша погода.

• Якщо має бути мороз, сонце «стоїть в обгороді», тобто в мареві.

• Якщо місяць білий — буде хороша погода, якщо червоний — сльота.

• Якщо місяць у «крузі» взимку — на снігопад, якщо влітку — на дощ.

• Якщо місяць сходить догори ріжками, буде погода, якщо ріжками вниз — буде дощ.

• Зорі в небі — на погоду.

• Коли жовто-багрові хмари тягнуться з заходу на схід і не чорніють, буде добра погода.

• Якщо хмара стоїть і розростається, буде дощ.

• Якщо мряка підніметься високо і згасне, буде погода.

• Якщо вітер віє згори, це на погоду, якщо з низів — на сльоту.

• Якщо на воді утворюється піна, буде сльота.

• Вода піднімається в криниці — на погану погоду.

• Коли восени падає сніг, а на деревах ще є листя, то обов'язково «упаде зима навесні на лист».

• Якщо «видуває лід з землі зверхи», то влітку буде повінь.

Звичайно, кожне з цих передбачень вимагає наукового дослідження й обґрунтування. Та зазвичай вони є віддзеркаленням неосяжної народної мудрості, перевіреної віками й поколіннями.

Вірування карпатських мисливців

Мисливство здавна належить до основних господарських занять українців. Протягом тривалого періоду це заняття посідало вагоме місце у господарстві нашого народу. За його допомогою українці захищали поля, городи, худобу та птицю, а також здобували м'ясну їжу й отримували інші цінні продукти.

Унаслідок поступового освоєння українцями незаселених земель, розорювання великих площ значно зменшилася кількість диких звірів, відповідно дещо занепало й мисливство. Сьогодні його можна сприймати лише як хобі. Проте в Карпатах мисливство зберігалося аж до середини XX століття, і найбільшого поширення воно набуло на Бойківщині, Гуцульщині й Лемківщині.

Чому жителі цих земель так широко застосовували мисливство? Річ утім, що ця територія, вкрита великими масивами лісів, зумовлює багатство дикої фауни. Саме це й спричинило значне розповсюдження традиційного мисливства у зазначений період в Українських Карпатах та Поліссі.

Як і будь-яке традиційне заняття, мисливство супроводжувалося безліччю ритуалів, обрядів, повір'їв тощо. Кожен мисливець приділяв велику увагу дотриманню певних обрядів, які, відповідно до народних вірувань, мали принести йому успіх під час полювання. Тож розглянемо мисливські ритуали та обряді детальніше, аби мати уявлення про життя цього шару населення.

Усі мисливські ритуали, обряди та окремі повір'я звичайно ж пов'язувалися з рушницею, що була головною зброєю, та мали на меті забезпечити успіх під час полювання і оберігати рушницю проти впливу на неї «злих чарів». У значній кількості мисливських обрядів фігурувала гадюка. Так, наприкінці XIX століття, аби рушниця влучно стріляла та щоб «її ніхто не урік», мисливці брали жало гадюки, гадючий «чесник», ладан, зрізані верхівки з дев'яти осик і приносили ці атрибути до храму на дев'ять богослужінь. Після цього окреслювали всім цим дев'ять разів рушницю і ховали в отвір у прикладі.

Для того щоб рушниця «остро била» та щоб не розходився далеко звук пострілу, мисливці вбивали в березні гадюку, відрубували і а засушували її голову, а потім розтирали її на порох, примовляючи: «Острас була, як вогонь; когос заразила, не віратував сі, так, аби моя пушка, кого закрасит, аби не втік». Цим порохом вони набивали рушницю. Такий ритуал захищав зброю проти магії недоброзичливих людей. Крім того, мисливці вірили, що шматок гадюки, вкладений в отвір у прикладі рушниці, притягував до зброї звірів. Також вважалося, що жало гадюки в прикладі рушниці гарантує її бездоганну роботу й надійність. А щоб рушниця точно «не підвела» мисливця, він повинен був застрілити гадюку у свято Воздвижения Чесного Хреста (27 вересня).

На Поліссі з нової рушниці перший раз було заведено стріляти у вужа чи гадюку. Також тут вистрілювали гадюкою та вужем із рушниці, яка погано стріляла. Окремі повір'я, пов'язані з гадюкою, збереглися з-поміж мисливців до наших днів. Так, місцеві жителі Карпат стверджують, що в змії потрібно витягнути язика, покласти його в приклад, і тоді влучатимеш у будь-яку ціль.

Наступний мисливський ритуал мисливці використовували з метою охорони. Мисливець застосовував його тоді, коли в нього хтось крав порох і міг за допомогою нього зробити рушницю непридатною для використання. Щоб цього не сталося, мисливець набирав до схід сонця воду з дев'яти криниць, на ватрі, розкладеній із дев'яти «кавалків» глоду, варив у ній дев'ять шматочків глоду, шипшини й ожини, а потім кидав у воду дев'ять вугликів глоду, рахуючи їх у зворотному порядку. Після цього вода вливалася в рушницю, яку залишали на ніч біля кочерги. Вранці воду виливали зі зброї на схід, а потім заряджали рушницю та стріляли.

Після вистрілу дуло одразу ж потрібно було закрити рукою, а через хвилину понюхати руку. Якщо від неї не було чути диму, то весь ритуал повторювали знову, і так доти, поки не з'являвся потрібний запах.

А цей обряд використовувався для того, щоб дробини влучали близько одна біля одної, не розліталися і звір отримував важчі рани. З цією метою мисливець відламував невелику тріску з викопаної труни. Цю тріску паламар клав у церкві під престіл, на якому відправлялося Богослужіння. Тріска мала там лежати протягом дванадцяти богослужінь. У ті дні, коли в церкві відправлялися богослужіння, мисливець, окрім сніданку, нічого не вживав у їжу. Після відправлення в церкві дванадцяти богослужінь він забирав тріску і протягом трьох вечорів замовляв над нею по три рази: «Як сї не розсипали тоти кістки, що у тобі були, як єс їх затримала в собі, так аби сї тримав шріт з моєї пушки при купі». Далі він клав цю тріску між дробинами.

Мисливці здавна вважалися великими грішниками, адже вони відбирають життя в того, кого не створили. Саме тому, за повір'ями, мисливці мусять прожити життя кожної тварини, яку вони вбили.

Дехто з мисливців носив у церкву на дев'ять богослужінь кулю, аби в майбутньому вона важко ранила звіра. Карпатські мисливці вірили, наприклад, що у ведмедя можливо влучити лише освяченою кулею. Окрім куль мисливці освячували також рушниці. До речі, навіть із поширенням вогнепальної зброї ці обряди не зникли, а продовжували жити, трансформуючись згідно із вимогами часу. Звичайно, навряд чи сьогодні можна зустріти мисливця, який застосовує голову гадюки в магічних обрядах. Проте чимало справжніх мисливців і нині вірять у силу свяченої води і застосовують її перед тим, як вирушити на полювання. І напевне, не дарма!