Марійка і Костик

12

Йолки-палки, це ж треба! Тоді, коли бачився з Марійкою, хлопці з мого класу програли 1:4! Матч справді був відповідальний, *бо це чемпіонат школи… Ба більше! — вони звинуватили у програші — кого б ви думали? Угадайте з трьох разів. Так, суддю… Неправильно. Силу іншої команди… Вони це визнають лише наполовину. Свою недостатню майстерність і волю до перемоги… Вони цього ніколи не визнають! Вони звинуватили… мене. Типу, ти ж у нас найліпший нападник, ми мали моменти… ти б обов'язково забив… ще й Василь, наш воротар, зіграв той матч дуже погано, типу, два м'ячі на його совісті… але все через тебе… ми думали, що ти підіспієш у другому таймі… після першого була нічия 1:1… ми провалилися потім, коли ти не прийшов… підвів команду…

Я огризався, сварився, але… Може, хлопці кажуть справедливо? Я міг перенести зустріч на інший день- і все би було чики-чики! А тепер… Вони зі мною говорять крізь зуби, а післязавтра матч із 9-А. Навіть Микола, мій найкращий друг, сказав, мовляв, ти ще на цю гру не прийди, скажи, що у тебе знову невідкладні справи, давай, Костику, не приходь, що нам втрачати!

І я… я боюся зустрітися до матчу з Марійкою. Ану ж вона запропонує зустрітися якраз у день матчу. Я не зможу відмовитися, не зможу їй нічого пояснити, бо дівчата мало петрають у футбольних справах. Через те не шукаю її. Хай уже після матчу… Гра має відбутися завтра…

Дзінь-дзінь! Кость вибіг на перерву. Біля дверей його класу поволі прогулювалася… Марійка:

— Привіт!

— Привіт!

— Чого не заходив за мною, щось трапилося?

— Нічого, просто так склалося…

— Може, зустрінемося завтра? — випалила, почервонівши до кінчиків вух, дівчина, якій було надто самотньо, тим паче що вона и далі не розмовляла з мамою.

— Марійко, я завтра не зможу!

— Тоді сьогодні, - Марійка була подібною на кумачевий стяг радянського часу.

— І сьогодні ні… — прошепотів Костик. — Бо тренування. Хлопці мене приб'ють. Завтра дуже відповідальна гра…

— Ось як! — на очі дівчини навернулося кілька сльозин.

— Може, післязавтра? Післязавтра! — радісно вигукнув наш горе-футболіст.

— Ні. Післязавтра я не зможу. Па-па!

Отетерілий Кость пробував щось пояснити. Але дівчина вже не слухала. Вона розвернулася на всі 180 градусів і побігла. Костик побіг за нею, але Марійка вже зникла у якомусь із шкільних лабіринтів…