Марійка і Костик

18

Вона не могла не прийти до Костика. Тим паче, що його мама вже знала: якась дівчина розпитувала про її сина, про його здоров'я. Матері було украй незвично чути, що Костиком може хвилюватися ще хтось із жіночої статі, ще хтось, окрім неї… Коли вона обережно розповіла хлопцеві про це, він знову відчув стан, неначе все на світі стало моє: лани, гаї, сади. Почервонілий і радісний, він, спочатку спробував віджартуватися, але мама наполягала — і Кость сказав:

— Я думаю, що це була Марійка.

— Яка Марійка?

Довелося коротко розповісти мамі. Звісно, що всі переживання і сни, думки і хвилювання залишилися за бортом цього стриманого «конспекту».

Раптом у палату постукали. У дверях стала Марійка. Поруч сиділа Костикова мама. Після першої незручності розмова почала крутитися довкола… футболу. Марійка була захоплена хлопцевим проривом у штрафну дев'ятикласників. «Хоч ця обмотка вийшла дорогою ціною, дуже дорогою ціною», — кілька разів повторила.

Нарешті мама сказала, що їй слід піти додому, принести змінну білизну. Кость попросив маму трохи поспати. Адже, виявляється, вона всю ніч не стулила ока. Тато мусив бути на роботі, прийде аж увечері.

Нарешті вони залишилися удвох. Розмова стала напруженішою, бо у головах ще сиділи залишки ірраціональних страхів.

…Зараз Марійка скаже, що у них все скінчилося, бо Костик найдужче любить футбол. А він приніс йому не здоров'я, славу чи гроші, лише розрив зв'язок. «Вибирай: я або футбол!» — схилиться над постіллю дівоче лице, перекривлене судорогою і люттю. І Костикові доведеться від чогось відмовитися… Від чого? Він відречеться футболу, більше ніколи не доторкнувшись до м'яча, але це буде важка і болісна втрата…

…Зараз Костик скаже, що якби не вона, то він би не лежав тепер у лікарні. Бо він би з легким серцем вийшов на гру, не ліз би напролом, техніки обводки йому вистачає. «Чому тоді ти не захотіла зустрітися післязавтра? Це все через тебе!» — безсилим і прокурорським голосом шепоче їй до вуха Кость. «Тепер я тебе покараю. Ми більше не будемо зустрічатися ніколи. Чуєш, ніколи?» — Костиків голос стає міцним, як грім, заполонюючи всю палату, всю лікарню, все довкола…

Але жоден із них не повертався до причин тієї сварки. Вони ще не вміли робити аналізу, може, це й добре, бо така простота швидше зцілює образи, ніж довге копирсання у тисячах «чому?»

Розмова тривала. Вони забули про навколишній світ. Марійка спохопилася аж тоді, коли повернулася Костикова мама. Хворі жартували:

— Тобі добре живеться, хлопче! Біля тебе постійно жінки.

І у тих жартах був відтінок якогось чи то болю, чи заздрощів…