Марійка і Костик

13

— Ось так! Я посварилася через нього з мамою, а він… він (несподівана і перша образа стискала дівчині горло). Я сама його знайшла… хоча десять разів казала собі… не шукай, не шукай… Якщо ти йому потрібна, він сам тебе знайде… Але він такий гарний… таке чорне, із синюватим відтінком, волосся., такі карі-карі, такі мої очі… Мені було дуже самотньо і чомусь страшно… і я не витримала… а куди я ще мала піти?.. Дівчатам із мого класу поскаржитися?.. О, вони би поспівчували, сказали би, типу, що «всі вони такі», вони це чують від своїх матерів, може, не від усіх, але чують… А потім би скалили зуби по куточках… «А ти чула, чула новину?» — і дівчина, перекрививши голос однієї приятельки, аж несподівано засміялася. А він… що трапилося? Нехай, завтра футбол, я можу це зрозуміти… Але сьогодні! Може, він має іншу подружку? Про футбол можна сказати… Він дурить мене…

Марійка заплакала. Вона чула одного разу зі своєї кімнати, як сварилися батьки. І мама, плачучи, казала татові майже те саме: «Може, ти когось маєш на заробітках? Ти дуриш, дуриш мене!» Раптом стало дуже шкода. Мами і себе.

Коли мама прийшла з роботи, Марійка плакала. Мама спитала:

— Що трапилося?

І тут Марійку прорвало. Вона просила пробачення, що сказала мамі неправду. І розповіла про Костика, про те, як довго тоді були у парку.

— Чому так швидко линув час, мамо?

На превелике здивування дівчини, мама не дорікала їй за Костя, лише просила бути обережнішою, і головне — завжди казати правду. Мама і дочка довго шепотіли щось на канапі, - може, мама розповідала їй уперше про свої дівочі роки, може, мріяли про Марійчине майбутнє. Хай там як, та мама і дочка незчулися, як заснули…

…Дівчині снилося велике поле. На ньому ходять чоловіки у халатах різної форми і різного кольору. І жінки, і дівчата відсутні. Усі чоловіки молоді, хоча є кілька трохи старших. Більша половина із них залицяється до Марійки. Вона очима шукає Костика. Але його ніде нема…