Мауглі

«ТИГР! ТИГР!»

Після бійки на Скелі Ради Мауглі зник із вовчого лігва — він подався вниз, до зораних полів, де жили селяни. Але не лишився там — Джунглі були надто близько, а він мав принаймні одного лютого ворога. Отож він побіг далі, тримаючись видолинка, аж поки не опинився у зовсім незнайомому місці. Тут починалася широка скеляста рівнина, порізана ярками. Неподалік розташувалося сільце, а з другого боку густі хащі підковою огинали вигін і зразу обривалися, наче зрізані серпом. На рівнині паслися корови і буйволи. Хлопчаки, які стерегли отару, помітивши Мауглі, розбіглися з криком, а бездомні жовті пси, що їх до біса було у селах, заґвалтували. Мауглі подався до околиці, бо був голодний, і побачив великий пліт із тернових гілок, що ним на ніч селяни затуляються від Джунглів.

— Гм! — сказав Мауглі (він не вперше бачив такі загороди під час своїх нічних мандрів).— Значить, люди і тут бояться гостей із Джунглів!

Він сів біля воріт, і як тільки за ворота вийшов чоловік, звівся на ноги і показав пальцем у рот, мовляв, хоче їсти. Чоловік зиркнув на нього і побіг сільською вулицею — до жерця. Жрець — високий і товстий, у білім одязі, із червоною і жовтою позначкою на лобі, наблизився до воріт. За ним чимчикувало щось із сотню мешканців села. Вони галасували, теревенили, показували на Мауглі пальцями.

«Які дивні ці люди! — подумав Мауглі.— Тільки сірі мавпи могли б так поводитися!» Відкинувши назад своє довге волосся, він пильно вдивлявся в натовп.

— Чого тут лякатися? — сказав жрець.— Ось, погляньте, які рубці в нього на руках і на ногах. Це сліди вовчих зубів. Він їхній годованець і прибіг до нас із Джунглів.

Справді, граючись із Мауглі, вовчата нерідко кусали його досить відчутно, отож рубці красномовно свідчили про ці ігри.

— Ой, йой! — водночас зайойкали двоє-троє жінок.— Увесь покусаний, бідолаха. А він вродливий! Очі — мов жарини. їй-богу, поглянь, Мессуа, він дуже схожий на твого сина, що його вкрав тигр.

— Ану, дайте мені подивитися,— схвильовано мовила жінка з важкими мідними браслетами на зап'ястках рук і на щиколотках ніг.— Справді, дуже схожий очима. Але худий надто... А очі... ну точнісінько, як у моєї дитини.

Жрець, добре знаючи, що чоловік цієї жінки — один із сільських багатіїв,— звів очі до неба і урочисто виголосив:

— Що Джунглі взяли, те й повернули. Візьми хлопчика до себе, сестро, і не забудь пошанувати жерця, для якого нема таємниць у майбутньому людини.

«Клянусь буйволом, моїм викупом,— усміхнувся Мауглі,— все це дуже схоже на те, як мене оглядала Зграя...»

Юрба розступилася, і жінка зробила Мауглі знак, щоб він ішов за нею. У хаті стояло червоне лаковане ліжко, а ще там було багато чого: великий глек для зерна, весь химерно розмальований, кілька мідних казанів для їстива, божок у маленькій ніші. А на стіні — справжнє дзеркало, куплене господарями на сільському ярмарку.

Жінка дала Мауглі молока й хліба і мовчки споглядала, як він жадібно їсть. А коли він наївся, вона поклала руку йому на голову і ласкаво мовила:

— Натху! О Натху!

Мауглі нічим не виказав, що це ім'я йому знайоме.

— Хіба ти забув той день, коли я подарувала тобі новенькі черевики? — Вона торкнулася його підошви, твердої, як ріг буйвола.— Ні,— мовила вона сумно,— ці ноги ніколи не знали черевиків. Але, Господи, як же ти схожий на мого Натху! Значить, будеш моїм сином. Гаразд?

Мауглі було незатишно в хаті — досі йому не доводилося жити під покрівлею. Та нічого, сказав він сам собі, благенька покрівля — не перешкода. Захоче — вибереться на волю, та й вікно не зачиняється.

«Але який сенс бути людиною, коли не розумієш людської мови? — подумав він.— Тут я такий же німий і дурний, як і людина, яка опинилася в Джунглях. Треба вчитися їхньої мови».

Живучи з-поміж звірів, він добре навчився копіювати їхні голоси. Щойно Мессуа вимовляла якесь слово, Мауглі дуже схоже повторював його, і ще не звечоріло, а хлопчик знав назви багатьох предметів хатнього вжитку.

Час уже було спати, але Мауглі нізащо б не заснув у хаті, вона йому здавалася пасткою для пантери! І коли засунули двері, він вискочив у вікно.

— Облиш його,— сказав чоловік Мессуа.— Не забувай, що він іще ніколи не спав у ліжкові. Якщо він і справді посланий нам замість сина, він нікуди не втече.

А Мауглі сховався у високій зеленій траві край поля. Та тільки він заплющив очі, як чийсь м'який ніс тицьнувся йому в шию.

— Тьху! — сказав Сірий Брат (це був старший із дітей Матері Вовчиці).— І навіщо оце я біг за тобою аж двадцять миль? Від тебе тхне димом і хлівом — зовсім як від людини. Та прокидайся ж, сонько, я приніс тобі новини.

— Чи всі здорові в Джунглях? — спитав Мауглі, обіймаючи його.

— Усі, окрім вовків, яких обсмалила Червона Квітка. Та слухай далі! Шер-Хан подався в далекі хащі, буде полювати там, поки не загоїться шкура,— вона вся в дірках. Він поклявся, що закине твої кістки в річку, коли повернеться.

— Ну, це ми ще побачимо. Я теж поклявся де в чому. Але новини завжди приємно чути.

— А ти не забудеш, що ти вовк? Люди тебе не примусять забути нас? — занепокоєно спитав Сірий Брат.

— Нізащо! Я ніколи не забуду ні тебе, ні всіх, хто живе в нашій печері. Як не забуду й того, що мене вигнали із Зграї...

— ...і що тебе можуть вигнати й з іншої зграї, Маленький Брате. Люди — вони завжди люди, і мова їхня схожа на жаб'яче квакання в ставку. Коли я прийду сюди знов, я чекатиму тебе в бамбукових заростях.

Протягом наступних місяців Мауглі майже не виходив із села. Він вивчав звичаї людей, їхнє життя. Передовсім слід було звикнути до пов'язки на стегнах, хоча вона йому дуже заважала, потім — навчатися лічити гроші, хоч він і не міг збагнути, навіщо вони потрібні. А ще — орати землю, в чому він взагалі не бачив ніякого глузду. Сільські дітлахи щодня дражнили його. На щастя, Джунглі навчили Мауглі стримувати свій гнів, бо від цього залежало його життя і харчування. Але як же йому впеклися ті кпини! То вони глузували, що він цурається їхніх ігор, то передражнювали, як він говорить. Коли б він не почувався мисливцем (а мисливець не займає малу, беззахисну істоту), він роздер би їх на шматки!

Мауглі сам не знав своєї сили. У Джунглях він почувався слабкішим за звірів, а в селі люди казали, буцімто він сильний, як бик. Він не розумів, що таке страх. А коли сільський жрець сказав йому, нібито божок у храмі гнівається на Мауглі, що він украв у жреця солодкі плоди манго, Мауглі вхопив статую божка і попрохав:

— Зроби так, щоб божок розгнівався і я міг боротися з ним!

Скандал був великий, але,жрець якось зам'яв діло (і чоловікові Мессуа довелося викласти чимало срібняків, щоб улестити божка).

Окрім того, Мауглі не мав ніякого уявлення про кастові відмінності між людьми. Коли осел гончара впав у яму, Мауглі витяг його за хвіст і допоміг укласти на воза горщики для продажу на ринку в Канхіварі. Це теж не лізло ні в які ворота — адже гончар належав до нижчої касти, вже не кажучи про осла. Жрець почав лаяти Мауглі, а той пообіцяв посадити і його на осла. Жрець порадив батькам прилаштувати Мауглі до якогось діла.

Сільський староста поставив його стерегти буйволів на паші. Мауглі був дуже задоволений.

Щовечора під великою смоквою збирався гурт на посиденьки: староста, перукар, сторож, котрий знав усі сільські плітки, і сільський мисливець Балдео, в якого був англійський мушкет. Отож нагорі, в гіллі, галасували мавпи, а внизу, під деревом, теревенили старі. Вони сиділи допізна за балачками і смоктали тютюн із великих кальянів. А ще в норі під деревом жила кобра, і їй кожного вечора ставили блюдечко з молоком, бо вона вважалася священною.

Яких дивовижних історій можна було наслухатися тут! Про людей, богів і привидів, про звірів у Джунглях. У хлопчаків, котрі сиділи довкола дерева, аж дух перехоплювало. Іще б пак — Джунглі були ось тут, поруч: то олень або дикий вепр підриє посіви, то тигр на очах у всіх вкраде якогось бідолаху.

Отак собі Балдео просторікував під захоплені вигуки, а Мауглі (хто краще за нього знав життя Джунглів?) затуляв рот рукою, щоб не засміятися.

Балдео саме розказував побрехеньку, що тигр, який украв сина Мессуа, був перевертень і в нього вселилася душа злого старого лихваря, котрий помер кілька років тому...

— Я в цьому переконаний,— казав він,— бо Пуран Дас завжди накульгував. Йому прибили ногу під час бунту, коли спалили всі його облікові книжки. А тигр, якого ви всі знаєте, теж кульгавий! Хіба ні?

— Так воно й є! — потвердили бородані.

— Невже вас цікавлять його побрехеньки? — не витримав Мауглі.— Цей тигр накульгує, бо таким народився! А патякати про те, що у ньому живе дух лихваря,— це дурні й безглузді вигадки!

Балдео аж заціпило від подиву, а староста витріщив очі.

— Ого! Та це ж хлоп'як із Джунглів! — прийшов до тями Балдео.

— Коли ти такий мудрий, то віднеси шкуру цього тигра до Канхівари — уряд призначив сто рупій винагороди за його голову. А ще краще — тримай язика за зубами, коли говорять старші.

Мауглі підвівся.

— Увесь вечір я лежав тут і слухав,— кинув він недбало,— і за весь час не почув жодного слова правди про Джунглі, а вони ж ось, під носом. А ви ждете, щоб я повірив у казочки про богів, привидів і злих духів!

— Цьому хлопцеві давно пора до отари,— сказав староста.— Нехай іде працювати.

У багатьох індійських селах буйволів та іншу худобу пасуть хлопчаки. Грізний буйвол, який може дорослого затоптати на смерть, слухняно дозволяє хлопчиську ганяти себе і бити лозиною. Біля буйволів хлоп'якам нічого не страшно, навіть тигр не насмілиться напасти на отару. Та варто хлоп'яті побігти за ящіркою чи відійти вбік, щоб зірвати квітку,— жди біди.

Рано-вранці Мауглі гордо простував сільською вулицею на спині Рами — найбільшого буйвола в отарі. Темно-сірі буйволи з довгими, химерно вигнутими рогами і дикуватими очима одне за одним виходили зі своїх загородок і йшли за ватажком Рамою, а Мауглі, гордо сидячи на ньому, розмахував бамбуковою палицею: нехай бачать хлопці, хто старший серед них.

Індійське пасовисько — це суцільне каміння та чагарі, а ще — неглибокі ярки з засохлою травою. Буйволи полюбляють пастися ближче до боліт, там трапляються зелені пасовиська, а крім того, вигріватися на сонечку в грузькому гарячому місиві.

Мауглі пригнав отару до Вайнганги, де найбільші бамбукові зарості, і зустрів Сірого Брата.

— Ага, я вже кілька днів на тебе тут очікую,— зрадів Сірий.— Навіщо тобі здалася ця худоба?

— Так мені наказано,— сказав Мауглі.— Я ж бо сільський пастух. А де Шер-Хан?

— Він подався звідси, бо тут погане полювання. Довгенько він тебе тут підстерігав, але терпець йому урвався.

— Чудово! — зрадів Мауглі.— Отож ти чи хтось із наших нехай сидить на чатах. Дасте мені знати, коли Шер-Хан з'явиться.

Мауглі відігнав буйволів пастися, а сам ліг у затінку і заснув.

Миле діло — пасти корів! Сиди собі та дрімай, а худоба пощипує травицю або забереться в твань по самісіньку шию та пофоркує, тільки ніс та сині очиська виглядають. Так ото вони й лежать собі, мов колоди. Нагріті сонцем скелі випромінюють мрево, вгорі над головою ширяє шуліка, а хлопчаки роблять хто що: то плетуть хитрі кошички із трави, щоб ловити кузьок і стрибунців, а то піймають двох жуків богомолів і примушують їх позмагатися. А ще можна нанизувати намисто із лісових ягід або піддивлятися, як змія полює на ящірку. Або ліпити химерні палаци із глини — із фігурками людей, коней, буйволів, усе як справжнісіньке, навіть мечі у воїнів із паличок. Отак можна бавитися до ночі, розігруючи бої, змагання, поєдинки...

Але настає вечір, і хлоп'яки гучно хльоскають по спинах буйволів, а ті неохоче вилазять із твані, і вервечка неквапливо рухається туди — до манливих привітних вогників домівки.

Отак день у день Мауглі водив буйволів до мулької заводі, а очікуваного знаку від Сірого Брата не було — Шер-Хан іще не повернувся.

Та одного дня у виярку під густим деревом Мауглі нарешті побачив свого побратима — від збудження вся його шерсть на загривку настовбурчилася.

— Він учора вночі подолав гірський перевал разом із Табакі і тепер пантрує десь назирці,— важко дихаючи, сповістив вовк.

Мауглі насупився.

— Шер-Хана я не боюся, а от Табакі дуже хитрий.

— І його не бійся,— підбадьорив Мауглі Сірий Брат.— Ми вже поговорили з Табакі сьогодні на світанку, і я з нього витрусив усі їхні плани. Шер-Хан підстерігатиме тебе ввечері біля сільських воріт. А зараз він сховався в глибокому яру коло річки.

— Він наїдений чи вийде на лови з порожнім шлунком? — Мауглі це неабияк цікавило, бо від цього залежало його життя.

— Він зарізав свиню, добряче нажерся та ще й нахлебтався води доволі. Отож він ледве перевертає своє барило.

— Ну й дурень! То він гадає, буцімто я буду ждати, поки він виспиться? Треба якось так спрямувати отару, щоб буйволи його почули.

— Так він тобі й дасться! Він поплив далеко вниз по річці, щоб не залишити слідів,— зауважив вовк.

— Це Табакі його навчив, я знаю, сам би він не додумався.

Мауглі стояв розмірковуючи, поки нарешті його не осяйнула думка.

— Сірий Братику, чи зможеш ти розділити отару надвоє?

— Хтозна, чи зміг би, але я привів тобі кмітливого помічника.

Сірий Брат шугнув у яму, що була неподалік, і з неї висунулася голова, добре знайома Мауглі.

— Акело! Акело! — радо загукав Мауглі.— Я знав, що ти мене не забув! Отепер за діло! Акело, розділи отару на буйволиць з телятами і буйволів.

Вовки запетляли між худобою, що злякано заревла, зафоркала і заметушилася, і невдовзі розділили її на два гурти, котрі ревли, рили землю копитами, наставляли роги, дивилися лютими очима.

Буйволиці були страшною силою, бо захищали телят і готові були битися на смерть.

— Ну, як тобі подобається наша робота? — захекано спитав Акела.— Та дивись, бо їх не втримаєш нарізно.

Мауглі осідлав Раму.

— Віджени буйволів ліворуч. А ти, Сірий Брате, спрямовуй буйволиць до яру.

Далеко? — спитав вовк, важко дихаючи і клацаючи зубами.

Туди, де крутосхил, щоб той злодюга не вискочив! — гукнув Мауглі.

Буйволи рвонули вперед, зачувши голос Акели, а Сірий Брат узявся гнати буйволиць.

— Добре зроблено! Обережно, Акело! Не переборщи, бо вони оскаженіють і піднімуть тебе на роги! Ну й робота, хай йому біс! Це тобі не кіз ганяти. Чи гадав ти, що ця худобина може так швидко бігати? — спитав Мауглі.

— Я... я свого часу і на них полював,— задихався від куряви Акела.— Завернути їх у Джунглі?

— Гаразд, жени! Бо Рама скаженіє від люті. О, коли б я міг пояснити цьому буйволу, що сьогодні мені від нього треба.

Буйволи повернули цього разу праворуч і знавісніло поперли в хащі, Хлопці-пастушки, примітивши це, кинулися щодуху в село, галасуючи, що худоба показилася і втекла.

Тим часом Мауглі з Акелою пригнали отару на круте урвище, стіни якого поросли диким виноградом. «Добра місцина, саме те, що треба»,— подумав Мауглі.

— Дай їм перепочити, Акело, ти їх загнав мало не до смерті. Нехай відсапаються. Вони ще не почули тигра.

Він притулив долоні до рота і гукнув у яр: луна прокотилася вниз — від скелі до скелі. Невдовзі зачулося сонне ревіння ситого тигра.

— Хто тут? — заревів Шер-Хан так гучно, що аж переляканий павич вискочив із чагарів.

— Я, Мауглі! Час тобі з'явитися на очі, злодюго! Акело, жени їх униз! Мерщій, Рамо!

На мить отара завмерла на краю балки, та враз на весь голос пролунав бойовий клич Акели, і буйволи одне за одним пірнули в яр, мов човни в річкові пороги. Пісок і каміння так і полетіли з-під їхніх копит.

Живу лавину вже ніщо не могло спинити: потік чорних запінених морд, грізних рогів, вибалушених очей котився низів'ям, як валуни в повінь із гір,— буйволи вже почули тигра і готові були знищити його. Шер-Хан, почувши тупіт їхніх копит, скочив на ноги і побіг униз яром у пошуках виходу. Ненаситне його черево, роздуте від їжі й питва, волочилося по землі, а він усе петляв, уникаючи бійки, бо то була вірна смерть. Ревіння буйволів з одного кінця яру і буйволиць з другого злилося в суцільне. Обидві череди скажено мчали назустріч одна одній, а поміж ними був тигр. Це був для нього кінець.

Рама спіткнувся, наступив на щось м'яке і разом з іншими биками врізався в другу половину отари. Тупіт, форкання, ревисько... Потік винесло на рівнину.

— Гей, Акело, розганяй їх, а то вони попрохромлюють одне одного! Ну ж бо, заспокойтеся, все позаду.

Вовки бігали сюди-туди, кусаючи буйволів за ноги. Мауглі зумів повернути Раму, і решта тварин побрела за ним до боліт.

Шер-Хана не треба було більше топтати: він був мертвий, і коршаки вже кружляли над ним.

— Собаці собача смерть! — сказав Мауглі, намацуючи ніж, який завжди носив у піхвах, що висіли на шиї.— Він був боягузом і не зважився б на бій. Так, ця шкура добре прикрасить Скелю Ради. Тож швидше треба братися до роботи.

Хлоп'яті, котрий виріс серед людей, і на думку не спало б самому білувати десятифутового тигра, але Мауглі знав, як це робиться. Отож він краяв шкуру ножем, а коли потрібна була допомога (бо це таки діло було нелегке), він просив вовків потягти шкуру.

Раптом чиясь рука лягла на плече Мауглі. То був Балдео з англійським мушкетом. Зачувши гвалт сільських хлопчаків, він поквапився, щоб дати добрячого прочухана Мауглі за те, що той розгубив отару. Вовки шаснули в кущі, побачивши людину.

— А що це тут коїться? — сердито спитав Балдео.— Е-е, та ж це той кульгавий тигр, за голову якого призначили сто рупій! Ану, відійди! Ти його не впораєш! Я сам йому дам раду. Хе-хе, може, й тобі якась рупія перепаде.

Він намацав за поясом кремінь і кресало, щоб обпалити Шер-Хану вуса (так роблять усі мисливці, щоб привид убитого звіра не тривожив їх).

— Гм! — сказав Мауглі впівголоса.— Значить, ти одвезеш шкуру в Канхівару, отримаєш нагороду, з якої й мені виділиш якусь рупію? Ану, геть звідси!

— Та як ти посмів таке сказати першому мисливцю в селищі? Твоє щастя та дурість допомогли тобі дістати таку здобич! Тигр нажерся, інакше він був би в двадцяти милях звідси. Ти навіть оббілувати його не можеш як слід! Е ні, я тобі нічого не дам, хіба що духопеликів усиплю! Ану, відійди від туші!

— Скільки я ще буду розводити балачки із цією старою горилою? Сюди, Акело, він мені вже набрид!

Балдео, який не встиг навіть випростатися, полетів у траву, а коли отямився, побачив над собою грізно ошкірену вовчу пащеку.

Мауглі тим часом незворушно білував тигра далі.

— Затям, старий, я дуже давно воюю з цим тигром і взяв над ним гору. Отож — здобич моя!

Балдео злякано торкнувся амулета на шиї: такий шмаркач проти тигра-людоїда? Ні, тут щось не те, це чари, наслання! Ти ба, як вовк йому слугує!

А що коли цей хлопчисько зараз перетвориться на тигра?

— Володарю! — впав на коліна Балдео.— Я гадав, що ти звичайний пастушок. Дозволь мені, старому, піти звідси. Чи цей вовцюра розірве мене на шматки?

— Іди собі, та наступного разу не хапайся за мою здобич.

Балдео хутко почвалав до селища, раз по раз оглядаючись: ану ж цей перевертень кинеться слідом! А коли дістався додому, дав волю язикові — мовляв, злі чари наслано...

А Мауглі тим часом завершив свою роботу і збирався гнати буйволів додому, бо вже смеркло. Коли в сутінках вони наближалися до селища, Мауглі побачив багато вогнів і почув бемкання дзвонів. «Еге, та тут півсела зібралося,— подумав він удоволено,— вже долетіла чутка, що я вполював тигра».

Раптом град із каміння посипався на нього.

— Відьмак! Перевертень! Вовчий вишкребок! Геть звідси! Бо зараз жрець тебе знову вовком зробить! Стріляй, Балдео, стріляй!

Голосно ляснув постріл, і почулося ревіння зраненого буйвола.

Та він уміє замовляти кулі! — сахнулися люди.— Це ж твій буйвол, Балдео!

— Що це з ними трапилося? — розгублено спитав Мауглі, коли град каміння став густішим.

— А вони схожі на Зграю, ці твої брати,— сказав Акела, спокійно всідаючись на землю.— Здається, вони збираються прогнати тебе.

— Вовк! Вовчий виплодок! Геть звідси! — волав жрець, розмахуючи гілкою священного дерева.

— Минулого разу мене прогнали за те, що я людина, а нині женуть за те, що я вовк. Ходімо, Акело!

Тільки одна жінка побігла за ним навздогін — це була Мессуа.

— О синку, синочку мій! Вони кричать, що ти чаклун, але я не вірю їм! Я знаю, що ти помстився за смерть мого Натху. Тікай, бо вони вб'ють тебе!

— Вернися, дурна жінко! — волала юрба.— Вернися, бо ми закидаємо тебе камінням!

Мауглі засміявся коротким, злим сміхом — камінь розсік йому губу.

— Біжи, Мессуа, я помстився за твого сина, а все інше — дурні вигадки. Я не чаклун. Прощавай, біжи мерщій, бо я зараз напущу на них отару. Гей, Акело, заганяй буйволів у ворота!

Буйволи вихором влетіли в ворота, розметавши юрбу людей на всі боки.

— Ану, полічіть, чи не вкрав я у вас якогось? — презирливо гукнув Мауглі.— Більше я не буду вам їх пасти. Прощавайте, люди, і скажіть спасибі цій жінці, що я не напустив на вас вовків, вони б дали вам чосу!

Дурне збіговисько швидко лишилося позаду. А над ним було зоряне небо, і він почувався вільним і щасливим.

Місяць уже зійшов над лісом, коли Мауглі в супроводі двох вовків наблизився до лігва Матері Вовчиці.

— Вони прогнали мене з Людської Зграї, Мати! — гукнув їй Мауглі.— Та я дотримав слова і повернувся зі шкурою Шер-Хана.

Мати Вовчиця поважно вийшла з печери із своїми вовченятами, і очі її радісно спалахнули, коли вона побачила шкуру Шер-Хана.

— Того дня, коли він нахабно сунув носа в наше лігво, я попередила, що він невдовзі сам стане здобиччю. Так і сталося, Жабеня. Ти все зробив як слід.

— Добре зробив, Маленький Брате,— почувся оксамитовий низький голос.— Ми сумували за тобою.— Багіра підбігла і потерлася об босі ноги Мауглі.

Вони всі подалися на Скелю Ради, і на тім пласкім камені, де звичайно сидів Акела, Мауглі розіслав величезну тигрову шкуру, прикріпивши її бамбуковими пакільцями. Акела влігся на шкуру, почав, як колись, скликати вовків на Раду:

— Сюди, сюди-и, о вовки!

Відтоді, як змістили Акелу, Зграя лишилася без ватажка, і вовки полювали і чубилися на власний розсуд. Проте за звичкою прибігли на поклик. Так, це вже була не та Зграя: хтось шкутильгав (слід від пастки), а хтось ледве чалапав, поранений дробом, дехто зашолудивів від поганого харчу, багатьох недолічилися зовсім.

Та решта прийшла до Скелі і побачила смугасту шкуру Шер-Хана, по боках якої звисали лапи з гострими пазурами.

— Дивіться, добре дивіться, вовки! Чи дотримав я свого слова? — спитав Мауглі.

І вовки зголосилися:

— Так!

А якийсь плюгавець завив:

— О Акело! Будь знову нашим ватажком! Будь нашим ватажком і ти, Людське Дитинча! Нам остогиділо беззаконня, і ми знову хочемо бути Вільним Народом!

— Е ні,— заперечила Багіра,— цього не можна робити. Якщо ви будете ситі, ви знову показитеся. Ви прагнули свободи? Вона з вами. Тож насолоджуйтеся нею донесхочу!

— Людська Зграя і Вовча Зграя прогнали мене,— сказав Мауглі.— Тепер я полюватиму в Джунглях сам.

— І ми полюватимемо з тобою,— сказали четверо вовченят. Мауглі подався в супроводі своїх братів у Джунглі і почав з ними полювати.

Минули роки. Він знову відчув себе Людиною. І одружився. Та це вже оповідки для дорослих.