***

Не проси в сонця милосердя.

Стілґар, коментарі до «Трудів і страстей Муад’Діба»


«Одна мить нерозважності може виявитися фатальною», — нагадувала собі Превелебна Матір Ґай Єлена Могіям.

Зберігаючи цілковито спокійний погляд, вона шкандибала в кільці фрименських вартових. Знала, що один із них глухонімий та невразливий для Голосу. Безсумнівно, йому наказано вбити її за найменшої провокації.

«Для чого Пол мене викликав? — питала вона себе. — Невже намірився винести вирок?» Вона пам’ятала той давній день, коли випробовувала його… ще дитину, Квізац Хадераха. Він уже тоді був міцним горішком.

Хай його мати буде проклята навіки-віків! Це з її вини Бене Ґессерит втратили контроль над цією генетичною лінією.

Уздовж склепінчастих переходів хвилею поширювалася тиша, випереджаючи її свиту. Вона відчувала цей рух як гасло. Пол почує тишу. Знатиме про її прихід іще до оголошення. Не втішала себе ілюзією, наче її сила перевершувала його силу.

Прокляття!

З неприємністю відчувала тягар свого віку: болючі суглоби, реакції не такі швидкі, м’язи не такі пружні — уже не ті батоги, що були замолоду. За її плечима довгий сьогоднішній день і довге життя. Провела вона цей день із Таро Дюни, даремно шукаючи якоїсь указівки про свою долю. Але карти наче заснули.

Вартові завели її за ріг, до чергового нескінченного, здавалося, склепінчастого переходу. Якщо дивитися вгору крізь розміщені ліворуч від неї трикутні метаскляні вікна, у глибокій тіні, кинутій пообіднім сонцем, можна було побачити шпалери виноградної лози та квіти кольору індиго. Підлога була вистелена плиточкою із зображеннями підводних створінь, мешканців екзотичних планет. Усюди нагадування про воду. Багатство… процвітання.

Крізь іншу залу проходили виряджені постаті, крадькома зиркаючи на Превелебну Матір. З їхньої поведінки — і напруження — відчувалося: упізнавали її.

Вона не зводила погляду з потилиці та лінії акуратно підстриженого волосся вартового, котрий ішов перед нею: молода плоть, рожеві брижики над коміром однострою.

Велич тієї ігхір-цитаделі[18] почала справляти на неї враження. Переходи… переходи… Вони проминули прочинені двері, з-за яких долинули звуки тамбурину й флейти — мелодія була древньою й ніжною. Вона запримітила, як із кімнати на неї глянули сині на синьому фрименські очі, і відчула в них фермент легендарних повстань, що кипів у їхніх диких генах.

Вона одразу відчула той тягар, що віддавна несла його, бо хіба могла бене-ґессеритка хоч на мить забути про існування генів та їхніх можливостей. Яка болюча втрата! І все через цього клятого дурня Атріда! Як він сміє нехтувати своїм коштовним набутком і не продовжувати генофонд? Квізац Хадерах! Народжений не в належний час, але справжній — настільки ж справжній, як і ця гидь, його сестра… ось де незнана небезпека. Дика Превелебна Матір, сплоджена й вихована без бене-ґессеритської дисципліни. Не прищеплено їй вірності планомірному розвитку генів. Безсумнівно, вона володіє всіма силами свого брата й іще дуже багатьма.

Розмір цитаделі почав її гнітити. Чи ті переходи ніколи не закінчаться? Це місце аж смерділо неуявною фізичною силою. Жодна планета, жодна цивілізація не бачили ніколи такої рукотворної величі. Між цими стінами помістилося б кілька давніх міст!

Вони проминули овальні двері з мерехтливими вогниками. Вона розпізнала іксіанський виріб — вихід із пневматичної транспортної системи. Чому її змусили так далеко йти? У її мізках почала формуватися відповідь: цей примус мав приготувати її до імператорської аудієнції.

Майже непримітний натяк, але в поєднанні з іншими тонкими ознаками — певною стриманістю вартових, тим, як вони добирали слова, слідами примітивного остраху в їхніх очах, коли вони називали її Превелебною Матір’ю, холодно-ввічливою, цілковито позбавленою запаху природою цих зал, — усього цього разом було достатньо, аби відкрити багато речей, які бене-ґессеритка могла належно інтерпретувати.

Пол чогось хотів від неї!

Вона приховала піднесений настрій. Отже, існувала можливість торгу. Залишилося тільки виявити природу цього важеля та перевірити його силу. Деякі важелі зрушували з місця речі, більші за цю цитадель. Відомо, що дотик пальця, бувало, перевертав цивілізації.

Превелебна Матір згадала висловлювання Скителі: «Створіння, що розвинулося до певної стадії, радше вибере смерть, ніж перетвориться на власну протилежність».

Переходи, якими її вели, непомітно й поступово збільшувалися завдяки вигадливим аркам, розширенню основ колон, заміні трикутних вікон більшими, прямокутними. Зрештою перед нею з’явилися подвійні двері, розміщені в центрі протилежної стіни високого передпокою. Вона відчувала, що двері дуже високі, і насилу стримала здивоване зітхання, коли її тренована свідомість оцінювала їхні справжні пропорції. Заввишки ці двері мали щонайменше вісімдесят метрів, і половину цього — завширшки.

Коли вона зі своїм супроводом підійшла ближче, двері розчинилися досередини — потужний безшумний рух прихованих механізмів. Вона розпізнала ще один іксіанський витвір. Крізь ці гігантські двері вона й вступила зі своїми стражниками до Великої Приймальної Зали Імператора Пола Атріда — «Муад’Діба, порівняно з яким усі люди — карлики». Тепер вона навіч бачила втілення цього популярного висловлювання.

Ідучи в бік Пола, котрий сидів оддалік на престолі, Превелебна Матір виявила, що архітектурні тонкощі довкола вражають більше, ніж огром зали. Простір був величезним: міг повністю вмістити цитадель будь-якого правителя в людській історії. Відкритий обшир кімнати багато говорив про приховані структурні сили, що гармоніювали з її красою. Ферми й опорні балки, на яких трималися ці стіни, та високий купол стелі мусили перевершувати все, що намагалися зробити раніше. Усе тут свідчило про інженерний геній.

Що ближче до кінця, тим зала непомітно знижувалася, щоб постать Пола на троні, встановленому в центрі подіуму, не здавалася карликовою. Навпаки, нетренована свідомість, приголомшена довколишніми пропорціями, спершу побачить його значно більшим, ніж він є насправді. Кольори теж вражали незахищену психіку: зелений трон Пола був вирізаний із суцільного гаґарського смарагда. Він символізував життя, але, згідно з фрименськими віруваннями, зелений був кольором трауру. Подейкували, що той, хто сидить тут, може змусити будь-кого опечалитися. Життя і смерть зливалися в єдиному символі, підкреслюючи єдність у протилежностях. За троном каскадами спадали завіси теракотово-оранжевої барви — куркумове золото землі Дюни з коричними крупинками меланжу. Для тренованого ока ця символіка була очевидною, але невтаємничених немов вдаряла молотком.

Час теж грав свою роль у цьому спектаклі.

Превелебна Матір підраховувала, скільки хвилин їй знадобиться, щоб доплентатися до Імператорської Присутності. Часу досить, аби кожен проникся повагою, як і тією безмежною могуттю, що тисне звідусюди. Ти можеш розпочати свій шлях у напрямку трону як сповнена гідності людина, але закінчиш його комашкою.

Помічники й ад’ютанти стояли довкола Імператора строєм, що було доволі незвично: пильна варта вздовж задрапованої стіни; ця гидь, Алія, — на дві сходинки нижче від Пола й трохи зліва від нього; імператорський лакей Стілґар — на сходинку нижче від Алії, прямо під нею; праворуч, на першій сходинці від підлоги — самотня постать — оживлена плоть Дункана Айдаго, гхола. Між гвардійцями вона розрізнила старших фрименів, бородатих наїбів із мозолями від дистикостів на носах, за поясами в них були крис-ножі, кілька мауля-пістолетів і навіть лазеростріли. Це мали б бути особливо довірені люди, подумала вона, якщо їм дозволили носити лазеростріли в присутності Пола, звичайно ж, захищеного силовим щитом. Довкола нього мерехтіло поле. Один імпульс із лазеростріла в це поле — і замість усієї цитаделі буде одна велика діра.

Її варта зупинилася за десять кроків від підніжжя трону й розступилася, аби Імператор міг її бачити. Тепер вона зауважила відсутність Чані й Ірулан і задумалася над цим. Їй казано, що жодна важлива аудієнція не обходиться без цієї пари.

Вона одразу ж вирішила перейти в наступ і промовила:

— Отож великий Пол Атрід зволить бачити ту, котру прирік на вигнання.

Пол криво посміхнувся, подумавши: «Вона знає, що я чогось від неї хочу». Враховуючи, що вона та, ким є, інакше й бути не могло. Він визнавав її силу. Бене-ґессеритки не випадково стають Превелебними Матерями.

— Може, відмовимося від словесного фехтування? — запропонував він.

«То це так легко?» — здивувалася вона. А вголос сказала:

— Чого ти хочеш?

Стілґар ворухнувся, кинувши на Пола гострий погляд. Імператорському лакеєві не подобався її тон.

— Стілґар хоче, щоб я тебе вислав, — промовив Пол.

— А не вбити мене? — запитала вона. — Я сподівалася чогось відвертішого від фрименського наїба.

Стілґар глянув з-під лоба й сказав:

— Я часто мушу казати не те, що думаю. Це зветься дипломатією.

— То слід відмовитися й від дипломатії, — промовила вона. — Конче було змушувати мене йти так далеко? Я вже стара жінка.

— Треба було показати, яким безсердечним я можу бути, — відповів Пол. — Так ти краще оціниш мою великодушність.

— Ти відважуєшся на такі грубощі з Бене Ґессерит? — запитала вона.

— Так, бо грубі вчинки теж несуть певні повідомлення, — промовив Пол.

Вона завагалася, обдумуючи його слова. То він іще може обійтися без неї… грубо, неприховано, якщо вона… що вона? Відтак пробурмотіла:

— Скажи, чого ти хочеш від мене?

Алія глянула на брата й кивнула в бік завіси позаду трону. Вона знала аргументи Пола в цій справі, але їй усе це не подобалося. Це можна було назвати диким пророцтвом: вона не бажала бути співучасницею цих торгів.

— Будь обережною з тим, що кажеш мені, стара, — сказав Пол.

«Він називав мене старою, коли сам іще був шмаркачем, — думала Превелебна Матір. — Нагадує мені про мою роль у його минулому? Я тоді вирішила, то чому зараз мушу змінювати своє рішення?» Вона фізично відчувала відповідальність моменту: коліна її тремтіли, м’язи хапали корчі.

— Прогулянка була довгою, — промовив Пол, — і я бачу, що ти втомлена. Перейдімо до моєї приватної кімнати за троном. Там ти зможеш сісти.

Він зробив рукою знак Стілґару й підвівся.

Стілґар і гхола наблизилися до неї, допомогли їй піднятися й перейти вслід за Полом крізь схований за портьєрою перехід. Вона здогадалася, чого він прийняв її в залі: пантоміма для охоронців і наїбів. То він їх побоювався. А тепер — тепер проявляє дружню доброзичливість, зважуючись на такі штучки з Бене Ґессерит. Чи це справді відвага? Вона відчула ще чиюсь присутність, озирнулася й побачила Алію. Очі молодої жінки дивилися зловісно. Превелебна Матір здригнулася.

Приватна кімната в кінці переходу виявилася двадцятиметровим пласталевим кубом, освітленим жовтими світлокулями; довкола стін висіли густооранжеві завіси з пустельного диститенту. Усередині були дивани, м’які подушки, відчувався слабкий запах меланжу, на низькому столику — кришталеві флакони з водою. Порівняно із залою кімната виглядала малою й тісною.

Пол посадив її на диван, став над нею, вивчаючи її старече обличчя — сталеві зуби, очі, що приховували більше, ніж виявляли, поорану зморшками шкіру. Відтак він указав на флакон із водою. Вона заперечно хитнула головою, відкинувши пасмо сивого волосся.

Тихим голосом Пол промовив:

— Я хочу поторгуватися з тобою за життя моєї коханої.

Стілґар прочистив горло.

Алія торкнулася пальцем руків’я схованого на грудях крис-ножа.

Гхола зостався біля дверей: безпристрасне обличчя, металеві очі, спрямовані в простір над головою Превелебної Матері.

— Ти мав видіння про мою співучасть у її смерті? — спитала Превелебна Матір. Вона зосередила увагу на гхолі, який чомусь її непокоїв. Чому вона відчуває загрозу з його боку? Він же знаряддя змови.

— Знаю, чого ти від мене хочеш, — сказав Пол, уникаючи відповіді на її запитання.

«Себто лише підозрює», — подумала вона. Превелебна Матір опустила погляд на носаки своїх черевиків, що виступали з-під подолу сукні. Чорні… чорні… на взутті й одязі позначилося її ув’язнення: були вони поплямлені, пожмакані. Вона підняла підборіддя й зустрілася з гнівним поглядом Пола. Відчула піднесення, але сховала емоції за стиснутими губами й примруженими повіками.

— І яку ж ти ціну пропонуєш? — поцікавилася вона.

— Можете отримати моє сíм’я, але не мене, — відповів Пол. — Ірулан буде вигнано й штучно запліднено…

— Як ти смієш! — спалахнула Превелебна Матір, завмерши від жаху.

Стілґар ступив на півкроку вперед.

Гхола безтурботно посміхнувся. Тепер Алія пильно на нього глянула.

— Ми не обговорюватимемо речей, заборонених вашим Сестринством, — промовив Пол. — Я не збираюся слухати жодних розмов про гріхи, мерзоту чи вірування, що вціліли після минулих джигадів. Можете отримати моє сíм’я для ваших планів, але жодна народжена Ірулан дитина не посяде мій трон.

— Твій трон, — глузливо сказала вона.

Мій трон.

— То хто ж народить спадкоємця Імперії?

— Чані.

— Вона безплідна.

— Вона при надії.

Мимовільне зітхання видало її шок.

— Брешеш! — відрізала вона.

Стілґар рвонувся вперед. Пол застережливо підняв руку.

— Ми вже два дні знаємо, що вона носить мою дитину.

— Але Ірулан…

— Лише штучним методом. Така моя пропозиція.

Превелебна Матір заплющила очі, щоб не бачити його обличчя. Проклятий! Так забавлятися з генетикою! У її грудях кипіла відраза. Наука Бене Ґессерит, повчання Батлеріанського Джигаду — усі забороняли такий акт. Не слід принижувати найвищі поривання людства. Жодна машина не може функціонувати, як людський мозок. Жодне слово, жоден учинок не повинні навіть натякати, що людей можна розводити, наче тварин.

— Твоє рішення? — запитав Пол.

Вона струснула головою. Гени, многоцінні гени Атрідів — лише вони істотні. Але ж для Сестринства любовне поєднання значить більше, ніж сперма та яйцеклітина. Бене Ґессерит намагалися вловити душу.

Тепер Превелебна Матір зрозуміла витончену глибину пропозиції Пола. Він змусив би Сестринство до співучасті в акті, що викликав би загальний гнів… якби колись перестав бути таємницею. Вони не могли б проголосити такого батьківства, якщо Імператор заперечить. Така монета врятує гени Атрідів для Сестринства, але ніколи не купить трону.

Вона пройшлася поглядом по кімнаті, придивляючись до кожного обличчя: Стілґар бездіяльно чекає, гхола застиг у якомусь своєму внутрішньому сховку, Алія не зводить погляду з гхоли… і Пол — утілення гніву під напівпрозорою маскою стриманості.

— Це твоя єдина пропозиція? — спитала вона.

— Моя єдина пропозиція.

Вона глянула на гхолу, зауваживши легке посмикування м’язів на його щоках. Емоція?

— Ти, гхоло, — сказала. — Чи така пропозиція може бути зроблена? А якщо вже зроблена, то чи слід її приймати? Виконай для нас функцію ментата.

Металеві очі гхоли повернулися в бік Пола.

— Відповідай, якщо хочеш, — промовив Пол.

Гхола знову звернув свій блискучий погляд на Превелебну Матір і ще раз вразив її, посміхнувшись:

— Пропозиція варта рівно стільки, скільки й купована за неї річ, — сказав він. — Тут пропонують обмін життя за життя. І ціна висока.

Алія відкинула з чола пасмо мідяного волосся й мовила:

— А що ще ховається за цим торгом?

Превелебна Матір не хотіла й дивитися на Алію, проте ці слова запали їй у мозок. Так, тут ховалися значно глибші наслідки. Ця сестра, звісно, гидь, але годі заперечити її статус Превелебної Матері зі всіма наслідками цього. У цю мить Ґай Єлена Могіям відчула: вона стала не одною особою, а всіма іншими, громадкою малих істот у її пам’яті. Вони були насторожі — кожна Матір, яку вона ввібрала, ставши Настоятелькою Сестринства. Алія потрапила в таку ж ситуацію.

— Що ще? — спитав гхола. — Можна задуматися, чому відьми з Бене Ґессерит не вдаються до методів тлейлаксу.

Ґай Єлена Могіям і всі Превелебні Матері всередині неї здригнулися. Так, тлейлаксу робили огидні речі. Якщо хтось зніме бар’єр перед штучним заплідненням, то що тоді стане наступним кроком тлейлаксу — може, контрольована мутація?

Пол, спостерігаючи гру емоцій довкола себе, раптом відчув, що не впізнає більше цих людей. Бачив тільки незнайомців. Навіть Алія видавалася чужою.

Алія сказала:

— Якщо ми пустимо гени Атрідів пливти рікою Бене Ґессерит, то хто знає, якими можуть бути наслідки?

Ґай Єлена Могіям різко мотнула головою й зустрілася поглядом із нею. На якусь мить вони стали двома Превелебними Матерями, поєднаними спільною думкою: «Що приховується за кожною акцією тлейлаксу? Гхола був тлейлаксанською річчю. Це він вклав той план у Полову голову? Чи Пол спробує перемовлятися безпосередньо з Бене Тлейлакс?»

Вона відвела погляд від Алії, відчувши власну амбівалентність і недосконалість та нагадавши собі, що небезпечна пастка бене-ґессеритської виучки полягає в здобутих завдяки їй силах: ці сили схиляли до марнославства та пихи. Але сила вводить в оману тих, котрі нею користувалися: вони вірили, що сила може подолати будь-який бар’єр… включно з їхньою власною некомпетентністю.

«Лише одна річ є тепер найважливішою для Бене Ґессерит», — сказала вона сама до себе. Ціла піраміда поколінь сягнула вершини в особі Пола Атріда… та його огидної сестри. Щойно вона зробить хибний вибір — і піраміду доведеться відбудовувати із самого низу… використовуючи паралельні лінії попередніх поколінь та селекційні екземпляри, позбавлені найцінніших рис.

«Контрольована мутація, — подумала вона. — Тлейлаксу справді її практикують? Як спокусливо!»

Вона труснула головою, щоб позбутися таких думок.

— Ти відкидаєш мою пропозицію? — спитав Пол.

— Я думаю, — відповіла вона.

І знову глянула на Полову сестру. Оптимальне схрещення для жінок-атрідок втрачене… що його убив Пол. Зостається, однак, інша можливість — така, що закріпила б у потомстві потрібну характеристику. Пол зважився запропонувати Бене Ґессерит тваринну селекцію! Скільки ж він насправді готовий був заплатити за життя своєї Чані? Погодиться на схрещення з власною сестрою?

Намагаючись виграти час, Превелебна Матір сказала:

— З’ясуй-но мені, о бездоганний взірцю всілякої чесноти, що скаже сама Ірулан про твою пропозицію?

— Ірулан зробить те, що ти їй накажеш, — гарикнув Пол.

«Теж правда», — подумала Могіям і, здійнявши підборіддя, запропонувала новий гамбіт:

— Атрідів двоє.

Пол, угадавши дещо із задумів старої відьми, почув, як кров приливає йому до обличчя.

— Будь обережною з тим, на що натякаєш, — сказав.

— Ти просто використаєш Ірулан для своїх власних цілей, так? — спитала вона.

— Хіба ж її навчали не для того, щоб використовувати? — відповів Пол.

«Він хотів сказати, що це ми її навчали, — подумала Могіям. — Ну що ж Ірулан це розмінна монета. Чи існує інший спосіб витратити цю монету?»

— Ти посадиш дитя Чані на трон? — спитала Превелебна Матір.

— На мій трон, — промовив Пол. Він глянув на Алію, раптом задумавшись, чи усвідомлює вона різні варіанти цього обміну. Алія стояла напрочуд нерухомо, із заплющеними очима. З якими внутрішніми силами вона спілкується? Побачивши свою сестру в такому стані, Пол зрозумів, що вони віддаляються одне від одного. Вона стоїть на березі, а його несе кудись течія.

Нарешті Превелебна Матір промовила:

— Це надто важливе рішення, надто складне для одної особи. Мушу проконсультуватися з моєю Радою на Валаху. Дозволиш послати звістку?

«Наче вона потребує мого дозволу!» — подумав Пол, а відтак промовив:

— Згода. Але не зволікайте надто довго. Я не сидітиму бездіяльно під час ваших перемовин.

— Домовлятиметесь із Бене Тлейлакс? — різким голосом спитав гхола.

Очі Алії розплющилися, вона вдивлялася в гхолу, наче розбуджена небезпечним пришельцем.

— Цього я ще не вирішив, — сказав Пол. — Ось що зроблю: за першої-ліпшої можливості відправлюся в пустелю. Наша дитина народиться на січі.

— Це мудре рішення, — прорік Стілґар.

Алія уникала погляду Стілґара. То було хибне рішення. Вона відчувала це кожною своєю клітиною. Пол мусив це знати. Чого він ухопився саме за це?

— Бене Тлейлакс пропонували свої послуги? — спитала Алія, зауваживши, з яким нетерпінням чекає відповіді Могіям.

Пол заперечно похитав головою.

— Ні. — Він поглянув на Стілґара. — Стіле, влаштуй, щоб повідомлення було вислано на Валах.

— Негайно, мілорде.

Пол відвернувся, почекав, доки Стілґар викличе вартових і вийде вслід за старою відьмою. Він відчував, що Алія вирішує, чи закидати його черговими запитаннями. Натомість вона звернулася до гхоли.

— Ментате, — сказала вона, — тепер тлейлаксу домагатимуться прихильності мого брата?

Гхола знизав плечима.

Пол відчув, що його увага розпорошується. Тлейлаксу? Ні не це мала на увазі Алія. Але з її запитання зрозуміло, що вона не бачить альтернативи. Що ж… у кожного оракула свої видіння. Чому ж вони не можуть різнитися в брата й сестри? Думай… думай іще… Він прогнав власні думки, вловивши уривки довколишньої розмови.

… мусить знати, що тлейлаксу…

… повнота даних завжди…

… здорові сумніви, де…

Пол обернувся й глянув на сестру, привернувши до себе її увагу. Він знав, що вона побачить сльози на його обличчі та дивуватиметься з їхньої появи. Нехай дивується. Тепер можливість дивуватися є благостинею. Він поглянув на гхолу і, незважаючи на його металеві очі, побачив лише Дункана Айдаго. У Половій душі змагалися смуток і співчуття. Що бачать ті металеві очі?

«Існує багато ступенів зору й багато ступенів сліпоти», — подумав Пол. Спала йому на думку парафраза фрагмента з Оранжистської Католицької Біблії: «Яких чуттів бракує нам, що ми не бачимо світ довкола себе?»

Може, ці металеві очі мають інше чуття, крім зору?

Алія підійшла до брата, відчуваючи його глибокий смуток. З фрименським благоговінням вона торкнулася сльози на його щоці й промовила:

— Ми не повинні оплакувати наших близьких раніше, ніж вони покинули нас.

— Раніше, ніж вони покинули нас, — прошепотів Пол. — Скажи мені, сестричко, що таке раніше?

Загрузка...