Месія Дюни

***

— Ти Біджаз, — промовив гхола, заходячи до маленької кімнати, де під вартою тримали карлика. — Мене звати Гайт.

Разом із гхолою прибув посилений загін гвардії Твердині, щоб заступити на нічну варту. Коли вони проходили через зовнішнє подвір’я, звіюваний вечірнім вітром пісок шмагав їм щоки, змушував мружитися й поспішати. Чутно було, як вони в коридорі обмінюються жартами, звичайними для ритуалу зміни караулу.

— Ти не Гайт, — заперечив карлик. — Ти Дункан Айдаго. Я бачив, як твоє мертве тіло вкладали в резервуар, а потім — як його звідти виймали живим і готовим до навчання.

Гхола зглитнув слину й відчув раптову сухість у горлі. На тлі зелених завіс кімнати яскраві світлокулі втратили свою жовтизну. Завдяки світлу були добре помітними краплі поту на чолі карлика. Біджаз здавався напрочуд цілісним створінням, наче призначення, закладене в нього тлейлаксу, просвічувало крізь його шкіру. Під маскою лякливості та легковажності карлика приховувалася сила.

— Муад’Діб доручив мені допитати тебе, аби встановити, що тлейлаксу мають намір зробити тут із твоєю допомогою, — сказав Гайт.

— Тлейлаксу, тлейлаксу! — промугикав карлик. — Я сам тлейлаксу, дурню ти викінчений! І, як на те пішло, ти теж.

Гайт глянув на карлика. Біджаз променів харизматичною жвавістю, яка змушувала спостерігача згадати давніх божків.

— Чуєш вартових ззовні? — спитав Гайт. — Щойно я накажу, вони задушать тебе.

— Гей, гей! — скрикнув Біджаз. — Яке з тебе безнадійне створіння! І ще кажеш, наче прийшов сюди знайти правду.

Гайт відчув, що його дратує внутрішній спокій, що проступав на обличчі карлика.

— Можливо, я шукаю лише своє майбутнє, — промовив він.

— Добре сказано! — зауважив Біджаз. — Тепер ми знаємося. Коли зустрічаються двоє злодюг, церемонії зайві.

— То ми злодії? — здивувався Гайт. — А що ми крадемо?

— Ми не злодії, а гральні кості, — відповів Біджаз. — І ти прийшов сюди полічити мої очки. А я лічу твої. І хоп! У тебе два обличчя.

— Ти справді бачив, як мене вкладали в резервуар? — спитав Гайт, переборюючи дивну нехіть до цього запитання.

— Хіба ж я цього не казав? — з притиском промовив Біджаз. Карлик зірвався на рівні ноги. — Ми страшенно з тобою змагалися. Твоя плоть не хотіла повертатися.

Гайту раптом здалося, що він опинився в сні, яким керує якийсь інший мозок, і досить йому хоч на мить про це забути, як він заблукає в ньому.

Біджаз хитро схилив голову набік, обійшов довкола гхоли й зиркнув на нього.

— Хвилювання пробуджує в тобі давні риси, — зауважив він. — Ти мисливець, який не хоче піймати те, за чим полює.

— Ти зброя, націлена в Муад’Діба, — мовив Гайт, обертаючись, щоб встигнути за карликом. — Що ти мав зробити?

— Нічого! — відповів Біджаз, зупинившись. — Ось тобі проста відповідь на просте запитання.

— Тоді ти націлений в Алію, — сказав Гайт. — Вона твоя ціль?

— У зовнішніх світах її називають Говт, Рибомонстром, — відповів Біджаз. — Але чому це я відчуваю, як закипає твоя кров, коли ти починаєш говорити про неї?

— То її називають Говт, — повторив гхола, пильно дивлячись на Біджаза й шукаючи якоїсь підказки. Цей карлик провадив дивні розмови.

— Вона незаймана повія, — промовив Біджаз. — Вона вульгарна, дотепна, глибина її знань жахає. Жорстока у своїй доброті, бездумна в розмислах, а коли хоче щось збудувати, стає руйнівною, наче коріолісова буря.

— То ти прийшов говорити проти Алії, — сказав Гайт.

— Проти неї? — Біджаз опустився на подушку під стіною. — Я прийшов, щоб стати бранцем магнетизму її фізичної вроди.

Він широко посміхнувся, через що його обличчя стало схожим на ящіряче.

— Атака на Алію — це атака на її брата, — промовив Гайт.

— Це так ясно, аж складно побачити, — відповів Біджаз. — Насправді Імператор і його сестра зрослися спинами, відтак стали однією істотою. Кожен із них — це напівчоловік, напівжінка.

— Щось таке ми чули від фрименів із глибокої пустелі, — сказав Гайт. — І то саме від тих, котрі відродили криваві жертви Шай-Хулудові. Як же трапилося, що ти повторюєш їхню маячню?

— Ти осмілюєшся говорити про маячню? — з притиском спитав Біджаз. — Ти, котрий є водночас людиною й маскою? Аххх, але ж гральні кості не можуть зчитати своїх очок. Я про це забув. Ти подвійно дезорієнтований, бо служиш Атрідам — подвійній істоті. Твої органи чуттів не настільки близькі до відповіді, як твій розум.

— Ти проголошував цю єресь про Муад’Діба своїм вартовим? — тихо спитав Гайт. Він відчував, що слова карлика геть його заплутали.

— Це вони мені проголошують! — відповів Біджаз. — І моляться. Чом би й ні? Молитися слід усім. Хіба ж ми не живемо в затінку найнебезпечнішої істоти, яку лише колись знав Усесвіт?

— Небезпечної істоти…

— Їхня власна мати уникає життя на тій самій планеті з ними!

— Чого ти не відповідаєш прямо? — грізно спитав Гайт. — Знаєш, що ми маємо інші способи допиту. Ми отримаємо наші відповіді… так чи інакше.

— Але ж я відповідаю! Хіба ж я не сказав, що міф є правдивим? Хіба ж я вітер, що несе смерть у череві? Ні! Я — це слова. Слова, що б’ють, наче блискавиця з піщаної хмари в темному небі. Я кажу: «Загаси лампу! Уже день!» А ти постійно відповідаєш: «Дай мені лампу, щоб я міг знайти день».

— Ти граєшся зі мною в небезпечну гру, — сказав Гайт. — Гадаєш, я не розумію цих дзен-сунітських ідей? Ти залишаєш сліди такі виразні, як птах на болоті.

Біджаз захихотів.

— Чого ти смієшся? — різко спитав Гайт.

— Бо маю зуби, а волів би не мати, — насилу вимовив карлик між хихотінням. — Не мав би я зубів, то не міг би скреготати ними.

— Отепер я знаю твою мету, — сказав Гайт. — Ти цілишся в мене.

— І влучаю точнісінько! — промовив Біджаз. — Стріляючи в таку велику мішень, важко схибити.

Він похитав головою наче сам до себе.

— А тепер я тобі заспіваю.

Він почав мугикати якусь монотонну, зі скигливими перепадами мелодію, повторюючи її знову й знову.

Гайт завмер, відчуваючи дивний біль, що переміщувався вздовж хребта — то вгору, то вниз. Він глянув на карлика й нараз побачив молоді очі на старому обличчі. Ті очі наче зависли в центрі павутини зі зморшок, що вузлуватими білими лініями розбігалися навсібіч до заглибин під скронями. Яка велика голова! Усі риси обличчя скупчилися довкола затиснутих губ, звідки лунало монотонне мугикання. Цей звук змусив Гайта згадати старовинні ритуали, спогади народу, древні слова та звичаї, призабутий смисл мигцем почутого бурмотіння. Відбувалося щось надзвичайно важливе — кривава гра ідей, що котяться крізь Час. У наспів карлика впліталися давні думки, нагадуючи далеке сліпуче світло, що все ближчає й ближчає, освітлюючи життя крізь прірву століть.

— Що ти робиш зі мною? — видихнув Гайт.

— Ти інструмент, на якому мене навчено грати, — промовив Біджаз. — Це я й роблю — граю. Дозволь назвати тобі імена інших зрадників з-поміж наїбів. Це Бікурус і Кавад. Ще Джадіда, він був секретарем Корби. Ще Абумоджандіс, помічник Баннерджі. Навіть зараз хтось із них міг би всадити ніж у вашого Муад’Діба.

Гайт лише похитав головою, не в змозі щось сказати.

— Ми як брати, — озвався Біджаз, знову перервавши монотонне мугикання. — Ми росли в тому ж резервуарі: спершу — я, потім — ти.

Металеві очі Гайта несподівано наче обпекло. Усе потонуло в мерехтливій червоній імлі. Видавалося, що всі органи чуття відтято від нього й зостався лише біль. Довколишній світ проступав наче крізь тоненьку запону, що колихалася на вітрі. Усе стало випадковим, хаотичною плутанкою неживої матерії. Його власна воля перетворилася на щось ламке й зайве. Вона не подавала навіть подиху й відчувалася лише як внутрішнє освітлення.

З породженою відчаєм ясністю він прорвав цю завісу єдиним, що в нього зосталося, — поглядом. Усю свою увагу, наче палаюче світло, зосередив на Біджазі. Гайт відчув, що його очі пробивають шари оболонки карлика, бачать малого чоловічка як винайнятий інтелект, а ще глибше, під ним, — істоту, скоцюрблену й уярмлену голодом і спрагою, а відтак під усіма шарами, на самому дні, — сутність, маніпульовану символами.

— Ми на полі бою, — сказав Біджаз. — Тепер ти можеш говорити.

Звільнений цими словами, Гайт сказав:

— Ти не зможеш примусити мене вбити Муад’Діба.

— Чув я, як кажуть у Бене Ґессерит, — відповів Біджаз, — що немає нічого сталого, нічого незмінного, нічого тривкого у всьому Всесвіті. Ніщо не залишається навічно в тому ж стані, бо кожен день, а інколи кожна година приносять зміни.

Гайт лише тупо похитував головою.

— Ти вірив, що цей дурний Імператор — нагорода, якої ми домагалися, — казав Біджаз. — Як же мало ти розумієш наших панів і наставників, тлейлаксу! Гільдія й Бене Ґессерит вірять, що ми творимо артефакти. Насправді ж ми створюємо знаряддя й послуги. Усе може бути знаряддям — злидні, війна. Війна корисна, бо в багатьох сферах є напрочуд результативною. Стимулює метаболізм. Зміцнює уряд. Перемішує генетичні лінії. Вона настільки життєздатна, як ніщо інше у Всесвіті. Лише ті, котрі розуміють вартість війни й вдаються до неї, здобувають належний рівень самовизначення.

Напрочуд спокійним голосом Гайт відповів:

— Дивні речі ти кажеш, майже достатні, аби схилити мене до віри в мстиве Провидіння. Яке відновлення було використано, щоб створити тебе? Це буде прецікава історія з іще незвичайнішим епілогом.

— Чудово! — пирхнув Біджаз. — Ти атакуєш, себто маєш силу волі та належний рівень самовизначення.

— Ти намагаєшся пробудити в мені насилля, — задихаючись, промовив Гайт.

Біджаз заперечливо похитав головою.

— Пробудити — так, насилля — ні. Ти сам казав, що є носієм свідомості, здобутої в процесі навчання. Я маю пробудити в тобі цю свідомість, Дункане Айдаго.

— Я Гайт!

— Дункан Айдаго. Суперубивця. Коханець багатьох жінок. Солдат-мечник. Права рука Атрідів на полі бою. Дункан Айдаго.

— Минуле не можна пробудити!

— Справді?

— Це ще нікому не вдалося!

— Це правда, але наші пани й наставники заперечують саму думку, наче щось неможливо зробити. Вони завжди шукають відповідне знаряддя, правильне використання сил, належні послуги…

— Ти приховуєш свою справжню мету! Закриваєш її завісою слів, які нічого не означають!

— У тобі є Дункан Айдаго, — промовив Біджаз. — І він підкориться; чи то емоціям, чи то безпристрасному аналізу, але підкориться. Ця свідомість прорветься крізь екран придушення та відбору з темного минулого, яке йде вслід за тобою. Вона поряд і править тобою навіть зараз, хоча ти намагаєшся її стримувати. Усередині тебе ховається істота, свідомість якої мусить сфокусуватися, і ти їй підкоришся.

— Тлейлаксу вважають, наче я все ще їхній раб, але я…

— Тихо, рабе! — промовив Біджаз таким самим скиглявим голосом.

І Гайт виявив, що завмер у мовчанні.

— От ми й дісталися фундаменту, — сказав Біджаз. — Я знаю, що ти відчуваєш. А ось слова сили, щоб маніпулювати тобою… Гадаю, що це буде достатній важіль.

Гайт відчув, як по щоках спливає піт, як тремтять руки й груди, але був не в спромозі ворухнутися.

— Одного дня, — казав Біджаз, — до тебе прийде Імператор. Скаже: «Її не стало». І на його обличчі буде маска горя. Він віддасть воду мертвій, як тутешні називають свої сльози. А ти скажеш моїм голосом: «Пане! О, пане!»

Біль скував м’язи щелеп та горлянки Гайта. Він міг лише ледь-ледь похитувати головою з боку на бік.

— Скажеш: «Приношу звістку від Біджаза». — Карлик скорчив гримасу. — Бідний Біджаз, який не має глузду… бідний Біджаз, барабан, напханий інформацією, істота, яку використовують інші… вдар у Біджаза — і він загуркотить… — Він знову скорчив гримасу. — Ти вважаєш мене лицеміром, Дункане Айдаго! А я не такий! Я теж можу сумувати. Але настав час, щоб замінити мечі на слова.

Гайт гикнув, здригнувшись усім тілом.

Біджаз захихотів, а тоді сказав:

— Ах, дякую тобі, Дункане Айдаго, дякую. Потреби тіла рятують нас. Оскільки в жилах Імператора тече кров Харконненів, то він зробить те, чого ми бажаємо. Перетвориться на машину для випльовування слів, які мило звучатимуть у вухах наших панів і наставників.

Гайт закліпав очима й подумав, що карлик виглядає як насторожене звірятко, злостиве й напрочуд розумне. Кров Харконненів в Атріді?

— Ти думаєш про звіра Раббана, огидного Харконнена, і тебе засліплює лють, — промовив Біджаз. — У цьому ти схожий на фрименів. Коли слова підводять, меч завжди під рукою, чи не так? Думаєш про тортури, яких зазнала твоя сім’я через Харконненів. А по матері твій дорогоцінний Пол — Харконнен! Тобі нескладно було б убити Харконнена, правда?

Гхолу охопило гірке розчарування. Чи це була лють? Лють на що?

— Оххх, — сказав Біджаз, — аха-ха-ха! Фокус-покус! Але це ще не все. Тлейлаксу пропонують твоєму дорогоцінному Полові Атрідові угоду. Наші пани й наставники повернуть його кохану. Твоя сестра — ще одна гхола.

Гайт раптом відчув, що у Всесвіті зникло геть усе, крім биття його серця.

— Гхола, — продовжив Біджаз, — буде тілом його коханої. Вона народжуватиме його дітей. Кохатиме тільки його. Можемо навіть удосконалити оригінал, якщо він цього захоче. Чи ж колись людина мала більші шанси повернути собі втрачене? Це нагода, за яку він ухопиться.

Біджаз кивнув, прикриваючи повіками очі, наче від утоми.

— Він збентежиться… замислиться, і в цю мить ти наблизишся. А тоді вдариш! І тоді буде двоє гхол замість одного! От чого жадають наші пани й наставники!

Карлик відкашлявся і, знову кивнувши, промовив:

— Говори.

— Я цього не зроблю, — відповів Гайт.

— А Дункан Айдаго зробив би, — сказав Біджаз. — Це буде найзручніша можливість помститися цьому нащадку Харконненів. Не забудь цього. Ти запропонуєш удосконалення коханої — можливо, безсмертне серце, нев’януче кохання. Відтак, наблизившись до нього, запропонуєш їм обом притулок — планету, яку він обере для себе десь за межами Імперії. Подумай про це! Його кохана повернеться. І більше не буде жодних сліз, а лише ідилічна місцина, де вони зможуть у злагоді доживати собі віку.

— Коштовні дарунки, — обережно зауважив Гайт. — Але ж він запитає й про ціну.

— Скажеш йому, що він повинен зректися своєї божественності й дискредитувати Квізарат. Дискредитувати себе й свою сестру.

— Більше нічого? — глузливо запитав Гайт.

— Природно, він мусить відмовитися й від своєї частки в ДАПТ.

— Природно.

— А якщо ти при цьому ще не наблизишся настільки, аби вдарити, скажи: тлейлаксу захоплюються тим, чого навчилися від нього про можливості релігії. Скажи, що тлейлаксу створили цілий відділ релігійної інженерії, яка формує віру для конкретних потреб.

— Напрочуд спритно, — прокоментував Гайт.

— Гадаєш, що можеш кепкувати з мене й не коритися мені, — промовив карлик, хитро схиливши голову вбік. — Не заперечуй.

— Тебе добре зробили, мала тваринко, — сказав Гайт.

— Тебе теж, — промовив карлик. — Скажи йому, щоб поспішав! Плоть розпадається, а її тіло слід помістити в кріогенний резервуар.

Гайт відчув, що грузне, пійманий у матрицю предметів, яких не міг розпізнати. Карлик видавався таким самовпевненим! А все-таки в логіці тлейлаксу мусив існувати якийсь ґандж. Творячи гхолу, вони налаштували його на голос Біджаза, але… Але що? Логіка / матриця / об’єкт… Як легко було прийняти зрозумілі міркування за правильні! Чи це логіка тлейлаксу була перекрученою?

Біджаз усміхнувся, наче прислухаючись до прихованого голосу.

— А тепер ти забудеш, — сказав він. — Коли ж настане потрібна мить, то згадаєш. Він скаже: «Її не стало». Тоді Дункан Айдаго прокинеться.

Карлик плеснув у долоні.

Гайт кашлянув, відчуваючи, що його перервали на половині думки… чи на половині фрази. Про що йшлося? Наче про мету.

— Сподіваєшся мене заплутати й маніпулювати мною, — сказав він.

— Як це? — спитав Біджаз.

— Я твоя ціль, і ти цього не заперечиш, — промовив Гайт.

— Навіть і не подумаю заперечувати.

— І що ж ти хочеш зробити з моєю допомогою?

— Добру справу, — відповів Біджаз. — Одну добру справу.