Месія Дюни

***

Алія зрозуміла: засідання Імператорської Ради йшло складно. Відчула, що наростає протистояння, — це було помітно з того, як Ірулан уникала дивитися на Чані, Стілґар нервово перекладав папери, а Пол похмуро зиркав на Квізару Корбу.

Вона сіла в кінці золотого стола Ради, щоб крізь балконні вікна милуватися курним світлом полудня.

Корба, виступ якого вона перервала своїм приходом, продовжував те, що казав раніше Полові:

— От що я маю на увазі, мілорде: богів тепер не так багато, як колись.

Алія засміялася, закинувши назад голову. Цей рух змусив чорний каптур її аби зісковзнути, відкривши обличчя. Сині на синьому «очі прянощів», успадкований від матері овал обличчя під шапкою бронзового волосся, маленький носик і широкий чуттєвий рот.

Колір щік Корби наближався до барви його оранжевої ряси. Він глянув на Алію — достоту як сердитий голомозий гном.

— Знаєш, що кажуть про твого брата? — спитав із притиском.

— Знаю, що кажуть про ваш Квізарат, — відрізала Алія. — Ви не святі, а божі шпигуни.

Корба, попросивши поглядом підтримки Пола, відповів:

— Ми послані у світ заповіддю Муад’Діба, щоб Він спізнав правду про Свій народ, а народ спізнав правду про Нього.

— Шпигуни, — повторила Алія.

Корба ображено промовчав, стиснувши губи.

Пол дивився на сестру, питаючи себе, навіщо вона спровокувала Корбу. І нараз він зауважив, що Алія стала по-справжньому жіночною, її врода спалахнула першим полум’ям невинної юності. Дивно лише, як міг не помітити цього раніше. Їй було п’ятнадцять, майже шістнадцять. Превелебна Матір, котра не знала материнства, незаймана жриця, об’єкт перемішаного зі страхом поклоніння забобонних мас — Алія Ножа.

— Зараз не час, і це не місце для вибриків твоєї сестри, — озвалася Ірулан.

Пол, не звертаючи уваги на її слова, кивнув Корбі.

— Площа заповнена прочанами. Вийди й проведи їх на молитву.

— Але ж вони чекають вас, мілорде, — відповів Корба.

— Надягни свій тюрбан, — сказав Пол. — З такої відстані вони не розрізнять.

Проігнорована Ірулан, стримуючи роздратування, придивлялася, як Корба підводиться, підкорившись наказу. Вона раптом занепокоїлася думкою, що Едрік не зміг приховати її дії від Алії. «Що ми насправді знаємо про цю сестру?» — питала вона себе.

Чані, міцно сплівши руки на колінах, глянула через стіл на Стілґара, свого дядька й міністра державних справ Пола. «Чи довго ще старий фрименський наїб обходитиметься без куди простішого життя своєї пустельної січі?» — міркувала вона, водночас зауважуючи, що чорне волосся Стілґара почало сивіти на скронях, але його очі під тяжкими бровами зоставалися прозірливими. То був орлиний погляд дикого краю, а його підборіддя ще зберігало сліди, зоставлені перебуванням у дистикості.

Знервований увагою Чані, Стілґар оглянув Кімнату Ради. Погляд його впав на балконне вікно, за яким надворі стояв Корба. Той здійняв витягнуті руки в жесті благословення, і гра пообіднього сонця утворила на вікні позаду нього червоний ореол. Якусь мить Стілґару здалося, що Придворний Квізара розп’ятий на вогненному колесі. Корба опустив руки, зруйнувавши ілюзію, але потрясіння Стілґара не зникло. Його думки, супроводжувані гнівним розчаруванням, переходили від прохачів, котрі чекали в Прийомній Залі, до ненависної помпезності, що оточувала престол Муад’Діба.

Стілґар подумав, що, спілкуючись з Імператором, сподівається віднайти в ньому якусь недосконалість чи ваду. Він знав, що це святотатство, але однаково цього прагнув.

Коли Корба повернувся, до кімнати долинуло далеке гудіння натовпу. Коли балконні двері щільно зачинилися за ним, звуки стихли.

Пол провів Квізару поглядом. Корба зайняв своє місце ліворуч від Пола: незворушне темне обличчя, застиглі очі фанатика. Насолоджувався миттю релігійної влади.

— Дух осінив нас, — промовив.

— Слава за це Богу, — відповіла Алія.

Губи Корби побіліли.

Пол знову придивився до своєї сестри, намагаючись збагнути її мотиви. І дійшов думки, що під маскою її невинної зовнішності ховається облудність. Вона була витвором тієї ж програми селекції Бене Ґессерит, що й він сам. Що дали їй гени Квізац Хадераха? Однак поміж ними існувала ще й таємнича різниця: вона була ще ембріоном в утробі матері, коли та випила сиру меланжеву отруту. Мати і її ще ненароджена донька одночасно стали Превелебними Матерями. Проте одночасність не означала ідентичності.

Колись Алія розповіла йому про цей досвід. Одної страшної миті вона прокинулася до життя, а її пам’ять поглинула незліченні інші життя, засвоєні матір’ю.

«Я стала своєю матір’ю та всіма іншими, — казала вона. — Я була несформованою, ненародженою, але це не завадило мені водномить зістаритися».

Відчувши, що Пол думає про неї, Алія всміхнулася йому. Вираз його обличчя пом’якшився. «Хіба може хтось реагувати на Корбу інакше, ніж із цинічним гумором? — спитав він себе. — Що може бути кумеднішим за командос-смертника, перетвореного на священика?»

Стілґар зашелестів своїми паперами.

— Якщо мій сюзерен дозволить, — сказав. — Це пильні та невідкладні справи.

— Тупайльський договір? — спитав Пол.

— Гільдія тримається думки, що ми повинні підписати цей договір, не уточнюючи розміщення Тупайльської Антанти, — промовив Стілґар. — Ця думка має деяку підтримку серед делегатів Ландсрааду.

— До яких методів тиску ти вдаєшся? — спитала Ірулан.

— Тих, які передбачив для цього мій Імператор, — відповів Стілґар. Суха формальність його відповіді містила в собі всю його неприязнь до принцеси-консорта.

— Мій пане та мужу, — звернулася Ірулан до Пола, змушуючи його приділити їй належну увагу.

«Підкреслювати титулярну різницю в присутності Чані — це слабкість», — подумав Пол. У такі хвилини він поділяв Стілґарову антипатію до Ірулан, але ця антипатія була пом’якшена певним співчуттям. Ким же була Ірулан, якщо не пішаком Бене Ґессерит?

— Так? — сказав Пол.

Ірулан дивилася на нього.

— Якщо ти призупиниш постачання меланжу…

Чані похитала головою на знак незгоди.

— Ми діємо обережно, — відповів Пол. — Тупайле залишається притулком для переможених Великих Домів. Цей світ є символом святині, найвищої безпеки для всіх наших підданців. Викриття розміщення притулку робить його вразливим.

— Якщо вони можуть переховувати там людей, то можуть ховати й інші речі, — буркнув Стілґар. — Армію, скажімо, або ж початок культивування меланжу…

— Якщо хочеш, щоб люди залишалися миролюбними, — сказала Алія, — не варто заганяти їх у глухий кут.

Шкодувала, що дала втягти себе в суперечку, яку передбачала.

— То ми даремно вели переговори впродовж десяти років? — промовила Ірулан.

— Жоден із вчинків мого брата не є даремним, — відповіла Алія.

Ірулан підхопила перо, стисла його так, що аж побіліли пальці. Пол побачив, що вона бере свої емоції під контроль за методом Бене Ґессерит: пильний погляд усередину себе, глибоке дихання. Майже почув, як вона повторює літанію. За мить Ірулан запитала:

— І чого ж ми досягли?

— Ми вивели Гільдію з рівноваги, — сказала Чані.

— Ми хочемо уникнути відкритого протистояння з нашими ворогами, — додала Алія. — Не маємо особливого бажання їх убивати. Достатньо з нас тієї різанини, що вже відбулася під прапором Атрідів.

«Вона теж це відчуває, — подумав Пол. Дивно, що вони обоє мають таке почуття обов’язку стосовно цього розбишакуватого ідолопоклонницького Всесвіту з його екстазами спокою навпереміну з дикими пориваннями. — Чи повинні ми захистити їх від них же самих? — питав він себе. — Вони щомиті граються з порожнечею — порожні життя, порожні слова. Вони надто багато вимагають від мене».

Щось стиснуло йому горло. Скільки він за цей час втратив? Яких синів? Які мрії? Чи вартувало це тої ціни, яку відкрило йому видіння? Хто запитає тих, котрі житимуть у далекому майбутньому, хто скаже їм: «Але без Муад’Діба вас тут не було б».

— Відмова в меланжі нічого не вирішить, — сказала Чані. — Через це Лоцмани Гільдії втратять можливість бачити часопростір. Ваші сестри втратять своє правдочуття. Деякі люди можуть передчасно померти. Перервуться комунікації. І кого в цьому звинуватять?

— Вони не дозволять, щоб до цього дійшло, — промовила Ірулан.

— Невже? — спитала Чані. — Чому б це? Хіба ж хтось звинуватить Гільдію? Вона буде безпорадною й демонструватиме це.

— Ми підпишемо договір таким, який він є, — сказав Пол.

— Мілорде, — заговорив Стілґар, втупившись у свої долоні.

— Так? — Пол украй уважно прислухáвся до слів старого фримена.

— Ти володієш певними… силами, — промовив Стілґар. — Чи не можна знайти Антанту, незважаючи на Гільдію?

«Сили!» — подумав Пол. Стілґар не міг прямо сказати: «Ти ясновидець. Можеш простежити в майбутньому шлях, що веде до Тупайле?»

Пол дивився на золотаву поверхню стола. Знову те саме: як йому висловити межі невисловлюваного? Чи варто згадувати про фрагментарність — неодмінну долю всіх подібних сил? Як може людина, що ніколи не провиділа майбутнього за допомогою прянощів, уявити собі свідомість, не локалізовану в часопросторі, позбавлену особистих вектор-зображень і всіх пов’язаних із ними чуттів?

Він поглянув на Алію, помітив її увагу до Ірулан. Алія, відчувши його рух, своєю чергою глянула на нього й кивнула в бік Ірулан. Аххх, так: кожна їхня відповідь неодмінно втрапить до одного зі спеціальних звітів, які Ірулан відсилає сестрам Бене Ґессерит. Вони все ще шукають ключі до свого Квізац Хадераха.

Усе-таки Стілґар заслужив якоїсь відповіді. Та й Ірулан теж.

— Непосвячені намагаються збагнути ясновидіння як прояв Закону Природи, — сказав Пол, поклавши руки перед собою. — З тим самим успіхом можна б твердити, що це небеса розмовляють із нами, що вміння читати майбутнє є гармонійним проявом суті людини. Іншими словами, ясновидіння є природним наслідком сьогодення, хвиля якого підхоплює нас. Але такі сили не можуть бути використані для досягнення наперед поставлених цілей та задумів. Хіба тріска, підхоплена хвилею, знає, куди вона пливе? Оракул не знає причин і наслідків. Причини перетворюються на енергетичні течії та злиття, місця, де зустрічаються потоки. Приймаючи ясновидіння, ви наповнюєте своє буття концепціями, несумісними з раціоналізмом. Тому ваш інтелект їх відкидає. А вчинивши це, він стає частиною процесу й підкоряється йому.

— Тобто ти не можеш цього зробити? — спитав Стілґар.

— Якби я шукав Тупайле за допомогою ясновидіння, — сказав Пол, звертаючись насамперед до Ірулан, — то це могло б приховати Тупайле.

— Хаос! — запротестувала Ірулан. — Це… нелогічно.

— Я ж казав, що воно не підпорядковується Природним Законам, — промовив Пол.

— Тобто існують межі того, що ти можеш побачити або вчинити, використовуючи свої сили? — спитала Ірулан.

Перш ніж Пол зумів відповісти, заговорила Алія:

— Люба Ірулан, ясновидіння не має меж. Нелогічно? Логічність не є необхідним атрибутом Усесвіту.

— Але ж він сказав…

— Як мій брат може дати тобі точну та вичерпну інформацію про межі чогось, що не має меж? Нескінченність не піддається інтелекту.

«Недобре, що Алія це зробила, — подумав Пол. — Це стривожить Ірулан, її спосіб мислення такий обережний, такий залежний від точно окреслених цінностей». Його погляд помандрував до Корби, котрий сидів у позі релігійної задуми, слухав душею. Як Квізарат міг використати цей обмін фразами? Більше релігійної таємничості? Більше остраху? Безперечно.

— То ти підпишеш договір у його теперішній формі? — спитав Стілґар.

Пол усміхнувся. Стілґар вирішив закрити питання з ясновидінням. Він націлений лише на перемогу, а не на відкриття істини. Мир, справедливість, розумна монетарна система — ось на чому тримається Стілґарів усесвіт. Він прагне чогось видимого й реального — підпису на договорі.

— Підпишу, — відповів Пол.

Стілґар узяв свіжу папку.

— В останніх повідомленнях наших польових командирів з Іксіанського сектора йдеться про агітацію за конституцію.

Старий фримен глянув на Чані, яка знизала плечима.

Ірулан, котра сиділа в мнемонічному трансі, притиснувши обидві долоні до чола та заплющивши очі, розплющила їх й уважно глянула на Пола.

— Іксіанська Конфедерація обіцяє бути покірною, — сказав Стілґар, — але їхні представники хотіли б обговорити імперську систему оподаткування, яка…

— Хочуть законно обмежити мою Імператорську волю, — промовив Пол. — І хто керуватиме мною — Ландсраад чи ДАПТ?

Стілґар витяг із папки записи на незнищенному папері.

— Один із наших агентів надіслав цей меморандум із засідання меншості ДАПТ. — Рівним голосом він зачитав шифровку: — «Слід припинити спроби Трону стати єдиновладним. Ми мусимо сказати правду про Атріда, котрий маневрує, прикриваючись потрійною фікцією: законодавством Ландсрааду, релігійною санкцією та бюрократичними установами». — Він сховав записку в папку.

— Конституція, — пробурмотіла Чані.

Пол глянув на неї, тоді знову на Стілґара. «Отак джигад сходить нанівець, — подумав він, — але не настільки швидко, щоб мене порятувати». Ця думка викликала емоційне напруження. Він згадав свої найперші видіння джигаду, тоді ще майбутнього, жах і обурення, які він тоді відчував. Тепер, звичайно, він бачив страшніші видіння. Жив посеред справжнього, не примарного насильства. Бачив своїх фрименів, настільки заряджених містичною силою, що в релігійній війні вони змітали все на своєму шляху. Тепер він дивився на джигад із нової перспективи: звичайно, він не вічний — усього лише короткий спазм порівняно з вічністю, але за ним маячили жахіття, що перевершували всі минулі.

«І це все во ім’я моє», — подумав Пол.

— Мабуть, вони могли б отримати якийсь конституційний документ, — запропонувала Чані. — Не обов’язково реалізовуваний.

— Обман є інструментом державного управління, — погодилася Ірулан.

— Існують межі влади, до яких завжди рвуться ті, котрі покладають надії на конституцію, — промовив Пол.

Корба, котрий стояв, шанобливо нахилившись, випростався.

— Мілорде?

— Прошу? — промовив Пол, встигнувши подумати: «Ось воно! Ось той, хто може таємно симпатизувати уявній владі Закону».

— Ми могли б розпочати з релігійної конституції, — сказав Корба, — дати щось вірянам, які…

— Ні! — обірвав Пол. — Проведемо це як Розпорядження Ради. Ірулан, ти записуєш?

— Так, мілорде, — відповіла Ірулан, невдоволена нав’язаною їй службовою роллю.

— Конституції стають найбільшою тиранією, — диктував Пол. — Їхня організована сила сягає рівня всезагального домінування. Конституція — це позбавлена свідомості мобілізована соціальна влада. Вона знищує найвищих і найнижчих, нівелює гідність та індивідуальність. Має нестабільний баланс і не має обмежень. У мене, однак, обмеження є. Керуючись бажанням дати своєму народу якомога надійніший захист, забороняю конституцію. Розпорядження Ради, дата, і т. д., і т. д.

— А як щодо іксіанської стурбованості податками, мілорде? — спитав Стілґар.

Пол, змусивши себе відвести увагу від похмурого й сердитого обличчя Корби, сказав:

— Маєш пропозицію, Стіле?

— Мусимо контролювати податки, володарю.

— Наша ціна для Гільдії за мій підпис під Тупайльським договором, — промовив Пол, — це підпорядкування Іксіанської Конфедерації нашому податковому законодавству. Конфедерація не може торгувати без транспорту Гільдії. Заплатять.

— Дуже добре, мілорде, — прокашлявшись, Стілґар зайнявся іншою папкою. — Звіт Квізарату про Салусу Секундус. Батько Ірулан проводить зі своїми військами маневри — навчальну висадку.

Ірулан зацікавилася своєю лівою долонею. На її шиї набухла й запульсувала жилка.

— Ірулан, — спитав Пол, — ти продовжуєш твердити, що військо твого батька — лише іграшка?

— Що він може зробити з одним-єдиним легіоном? — промовила вона, глянувши на нього примруженими до розміру щілин очима.

— Може догратися до смерті, — сказала Чані.

Пол кивнув.

— А звинуватять мене.

— Знаю кількох командирів джигаду, — втрутилася Алія, — які рвонули б туди, щойно дізнавшись про такі маневри.

— Але ж це лише поліцейські сили! — запротестувала Ірулан.

— У такому разі їм не потрібна навчальна висадка, — відповів Пол. — Я пропоную, щоб твій наступний лист до батька містив відвертий і прямий виклад моїх поглядів на його делікатне становище.

Вона опустила очі.

— Так, мілорде. Сподіваюся, це покладе кінець непорозумінню. Мій батько цілком міг стати мучеником.

— Ммм, — відреагував Пол. — Без мого наказу моя сестра не пошле повідомлення згадуваним нею командирам.

— Напад на мого батька може спричинити й іншу небезпеку, окрім суто військової, — сказала Ірулан. — Люди починають із певною ностальгією озиратися на добу його правління.

— Одного дня ти зайдеш задалеко, — промовила Чані притаманним їй смертельно серйозним фрименським тоном.

— Годі! — наказав Пол.

Він зважував сенсаційну фразу Ірулан про загальну ностальгію. Ну що ж, якась правда в цьому була. Ірулан іще раз підтвердила свою цінність.

— Бене Ґессерит надіслали офіційне прохання, — сказав Стілґар, показуючи ще одну папку. — Хочуть проконсультувати тебе з приводу збереження твоєї генетичної лінії.

— Відправте Сестринству звичайні вибачення, — відповів Пол.

— А чи треба нам так чинити? — втрутилася Ірулан.

— Можливо… настав час обговорити це питання, — сказала Чані.

Пол різко смикнув головою. Вони не могли знати, що це було частиною ціни, яку він іще не зважувався платити, проте Чані не дала себе зупинити:

— Я ходила до молитовної стіни січі Табр, де я народилася. І до лікарів також. Я колінкувала, звернувшись своїми помислами до глибин, де живе Шай-Хулуд. Проте, — вона знизала плечима, — усе марно.

«Наука й марновірство однаково її підвели, — думав Пол. — Чи я теж маю її підвести, не розповівши, що народження спадкоємця Дому Атрідів буде нерозважливим вчинком?»

Глянувши на Алію, він помітив у її очах жаль. Пола болісно вразила думка, що сестра його жаліє. Невже вона теж побачила це жахливе майбутнє?

— Мій володар мусить знати небезпеку для його трону, поки нема спадкоємця, — промовила Ірулан скрадливим тоном, удавшись до Голосу Бене-Ґессерит. — Природно, такі питання складно обговорювати, але вони мусять бути порушені. Імператор — це щось більше, ніж просто людина. Він символізує владу, він її очільник. Якщо він помре, не залишивши спадкоємця, наслідком цього буде громадянська війна. Як у такому разі ти можеш любити свій народ, якщо прирікаєш його на таке?

Пол підвівся з-за столу й підійшов до балконних вікон. Надворі вітер прибивав до землі дим міських вогнищ. Небо виглядало як темна срібляста блакить, пом’якшена звіюваним вечорами з-за Оборонної Стіни піском. Він дивився на південь, на схили, що захищали його північні землі від коріолісових вітрів, і питав себе, чи знайдеться подібна стіна, яка оборонила б його спокій.

Рада безмовно очікувала, розуміючи, наскільки він близький до люті.

Пол відчув, що час його підганяє. Він намагався змусити себе повернутися до врівноваженості численних варіантів, щоб спробувати сформувати нове майбутнє.

«Розлучися… розлучися… розлучися…» — думав він. Що трапилося б, якби він забрав Чані, просто зібрався й покинув усе разом із нею, шукаючи притулку на Тупайле? Але залишиться його ім’я. Джигад знайде нові, страшніші осердя, довкола яких і обертатиметься. Його звинуватять і в цьому теж. Він раптом відчув страх, що, намагаючись здобути будь-яку нову річ, може втратити найкоштовніше, адже навіть найменший спричинений ним шум може жбурнути Всесвіт у руїну, аж доки він не втратить останньої можливості повернути назад бодай одну його частку.

Площу внизу під ним заповнила низка прочан у зеленому та білому — кольорах хаджу. Вони тяглися за своїм швидконогим арракінським гідом, немов розчленована змія, і нараз нагадали Полу, що його приймальня вже, мабуть, переповнена прохачами. Прочани! Їхні прощі стали для Імперії вартим осуду джерелом багатства. Хадж заповнив космічні шляхи побожними волоцюгами. Вони прибували, прибували й прибували.

«Як це я зміг зрушити все це з місця?» — спитав він себе.

Звичайно, воно зрушилося само собою. Цей порив був закладений у генах, які, можливо, працювали віками, щоб досягти цього короткого спазму.

Спонукувані глибоким релігійним інстинктом, люди прибували, шукаючи свого воскресіння. Тут закінчувалася проща — «Арракіс, місце переродження, місце упокоєння».

Старі в’їдливі фримени запевняли: єдине, що є корисного в прочанах, — це їхня вода.

Пол запитував себе, чого ж насправді шукали прочани? Вони кажуть, що прямують до святого місця. Але ж мусили знати, що ніде у Всесвіті немає Едемського джерела, не існує Тупайле для душі. Вони називали Арракіс місцем незнаного, де мають бути з’ясовані всі таємниці. Це ланка, що зв’язує їхній Усесвіт із наступним. А найстрашніше те, що, покидаючи планету, вони виглядали задоволеними.

«Що ж вони тут знаходять?» — дивувався Пол.

Часто в релігійному екстазі вони сповнювали вулиці дивними криками, так, наче це кричали птахи в якомусь чудернацькому пташнику. Фримени справді називали їх «перелітними птахами». А тих кількох, котрі тут померли, — «крилатими душами».

Зітхнувши, Пол подумав, що кожна підкорена його легіонами планета ставала новим джерелом прочан. Вони рушали на прощу з подяки «за мир Муад’Діба».

Він відчув, що якась його частка занурюється в морозну, покриту інеєм безмежну темряву. Його провидча влада порушила те уявлення про Всесвіт, яке досі мало все людство. Він струснув безпечним Усесвітом, замінивши безпеку своїм джигадом. Він поборов і перехитрував людський світ своїм ясновидінням, але тепер йому дошкуляла думка, що Всесвіт досі непідвладний йому.

Ця планета, яку він наказав перетворити з пустелі на багатий водою рай, була живою. Її серцебиття таке ж сильне, як у кожної людини. Вона змагається з ним, опирається, вислизає з-під його опіки…

Долоні Пола тихцем торкнулася інша рука. Озирнувшись, він побачив Чані, в очах якої проглядалася стурбованість. Ці очі наче намагалися випити його.

— Коханий, не змагайся зі своєю рух[11], — прошепотіла вона.

Співчуття, що ніби випливало з її дотику, стало для нього рятівним колом.

— Сіхає, — прошепотів він.

— Мусимо якомога швидше піти в пустелю, — тихенько сказала вона. Він стис її руку, щоб за мить відпустити й повернутися до столу. Чані сіла на своє місце.

Ірулан дивилася на розкладені перед Стілґаром папери, її вуста були стиснуті в тонку лінію.

— Ірулан пропонує себе як матір імператорського спадкоємця, — сказав Пол. Глянув на Чані, повернувся до Ірулан, яка уникала його погляду. — Усі ми знаємо, що вона не відчуває любові до мене.

Ірулан завмерла.

— Я знаю політичні аргументи, — продовжував Пол. — Але мене турбують аргументи людські. Якби принцеса-консорт не була зв’язана наказами Бене Ґессерит, якби вона домагалася цього не через прагнення особистої влади, моя реакція могла б бути іншою. За наявного стану справ я відхиляю її пропозицію.

Ірулан глибоко, з тремтінням зітхнула.

Повертаючись на своє місце, Пол подумав, що ніколи досі не бачив у неї такого слабкого самоконтролю. Нахилившись у її бік, сказав:

— Ірулан, я справді шкодую.

Вона задерла підборіддя й з виразом чистої, без домішок люті прошипіла:

— Я не потребую твого співчуття! — Відтак повернулася до Стілґара: — Є ще щось пильне й важливе?

Не зводячи з Пола очей, Стілґар промовив:

— Ще одне питання, мілорде. Гільдія знову пропонує відрядити офіційного посла сюди, на Арракіс.

— Якесь поріддя глибокого космосу? — спитав Корба, і його голос переповнювала фанатична ненависть.

— Мабуть, що так, — відповів Стілґар.

— Цю справу слід розглянути з особливою обережністю, мілорде, — застеріг Корба. — Раді наїбів не сподобається присутність гільдієрів на Арракісі. Вони оскверняють саму землю, якої торкаються.

— Вони живуть у своїх контейнерах і не торкаються землі, — сказав Пол, дозволивши своєму голосу виявити роздратування.

— Наїби можуть узяти справу у свої руки, мілорде, — промовив Корба.

Пол гнівно зиркнув на нього.

— Зрештою, вони ж фримени, мілорде, — наполягав Корба. — Ми добре пам’ятаємо, як Гільдія привозила сюди тих, котрі гнобили нас. Ми не забули, як вони нас шантажували, вимагаючи прянощів за збереження наших таємниць від наших ворогів. Вони висмоктували з нас усі соки…

— Годі! — перервав його Пол. — Гадаєш, я забув?

Наче тільки-но зрозумівши значення власних слів, Корба щось незрозуміло пробурмотів, а тоді сказав:

— Даруйте, мілорде. Я не мав на увазі, що ви не фримен. Я не…

— Вони пришлють сюди Стернового, — промовив Пол. — Малоймовірно, щоб Стерновий прибув сюди, якщо запідозрить небезпеку.

Пересохлими від раптового страху вустами Ірулан запитала:

— Ти… бачив, як Стерновий прилітає сюди?

— Звичайно ж, я не бачив Стернового, — відповів Пол, імітуючи її тон. — Але я можу бачити, де він перебуває й куди вирушає. Нехай вони відправлять до нас Лоцмана. Можливо, я теж якось його використаю.

— Питання вирішено, — підсумував Стілґар.

А Ірулан, закривши долонею посмішку, подумала: «То це правда. Наш Імператор не бачить Стернового. Вони взаємно сліпі. Змову не буде розкрито».