Сонячним днем на порозі у літа
Я пересаджував в горщиках квіти
Й раптом подумалось у ту хвилину
Що я обманюю бідні рослини
Я їм даю з чорноземом вазони
І підливаю чотири сезони
Ставлю на сонце, бур’ян переполю –
Але це тільки ілюзія поля
Замість родючого пишного лану
Я їх саджу в керамічну оману
І за турботу у них вимагаю
Щедрого на кольори урожаю
Квітніть! Ростіть! Розпускайте пелюстки!
Це підвіконня позбавте від пустки!
Дайте краси і буяйте до краю!
Квіти ж ростуть. І про мене не знають.
Їм все одно де пускати коріння
Ґрунт під ногами – уже батьківщина!
Їхня свобода – це сонячне світло
Й крапля води – і нехай буде літо
******
Ми, мов поцуплені квіти з городу
Віримо теж, що в вазоні – свобода
Але насправді це просто чужина,
Щоб у теплі пересидіти зиму...