Самотній вовк на місячній дорозі –
Без віри, без вагання, без мети...
Давно я вже у Долі на порозі
І так без неї плаче і тремтить
Моя душа і не моє сумління –
Якось уже так склалося життя.
От тільки б не зійти на скавуління
З непереможно-гордого виття!
Міняються ролями дні і ночі
У вихорі захцянок і турбот
Лиш місяць нагадає-залоскоче,
Що рідна зграя – то ж є мій народ
Я був у жертвах й сам приносив жертви,
Не був святим, хоч прагнув до небес,
І Долі буду вдячний довше смерті,
Що я – самотній вовк, а не самотній пес