На байдарці - за снагою

СТОЯНКА

Хороший робочий день байдарочника складає годин шість, ентузіасти, правда, йдуть годин по сім. Трапляються, розповідали, фанатики, які «калічаться» усі вісім. Більше не вийде ніяк. А решту часу? Решту часу - стоять. Звідси й висновок, що в байдарковому поході «стояти» - не менше важливо, ніж іти.

Як стояти? Де стояти? Яким чином стояти? Ось ті питання, що їх необхідно вирішити при щоденному виборі стоянки.

А відповідь формулюється зі спартанською суворістю, індіанським лаконізмом і тарасконським оптимізмом: «добре». Добре стояти! - таке основне гасло байдаркового походу. Причому, не треба бути оракулом, щоб з цілковитою певністю передбачити: серед учасників походу знайдеться група (щиро бажаємо, аби вона була невеликою), яка на першій стоянці, розмагнічена ландшафтом, близькістю багатої на молоко череди і чарівними доярками, викине гасло: «Стояти на смерть!»

Багаторічна практика дозволила виробити ті критерії, яким має відповідати середньостатистична стоянка.

Стоянка повинна:

1) бути безлюдною і розташованою якнайдальше від населених місць («Ми в похід пішли, щоб бути на природі, а не штовхатися серед...); знаходитися недалеко від села («Молочка б...», «Яблучок би...»);

2) на стоянці має бути вдосталь палива - і не якого-небудь, а сухих соснових гілок (див. розділ «Багаття»);

3) близько (ну ніяк не далі 20 метрів) повинен бути добрячий густий ліс, певна річ, листяний (бо від соснового яка втіха? - сама спекота...);

4) це місце, де можна було б розташувати намет таким чином, щоб вдень він був у затишку, а вранці з пів на восьму до восьмої його яскраво освітлювало сонце (не чекати ж, коли той намет висохне від роси на вітрі...)»

5) поруч не повинно бути високої зсувної гори, щоб на випадок дощу, а також внаслідок вереску з приводу впійманої плотвички нічого не трапилось...;

6) щоб був пристойний піщаний пляж, а також порослий травою високий берег з глибокою ковбанею, а під ним - риби повно;

7) ягоди (обов'язково!);

8) гриби (неодмінно!);

9) горіхи (певна річ!);

10) джерело, у найгіршому разі - струмок з холо-о-о-одною водичкою, та й щоб на випадок сильного дощу не перетворився він на бурхливу річку;

11) кущі (обов'язково);

12) та щоб ні комарів, ні гедзів, ні мух, ні тарантулів, ні фаланг, ні королівських кобр...

І таких пунктів має бути 114.

Не будемо приховувати сувору правду: таку ідеальну стоянку, яка б задовольняла всі пункти, знайти важко.

Тому якщо трапиться стоянка, що набрала 96 пунктів, вибирайте її без вагань. 72 пункти - і така підійде. Нехтувати дванадцятипунктною теж не варто. Нарешті (чого не буває!) може підвернутися стоянка, що не задовольнятиме ні одного пункту, - зупиняйтеся, бо ночувати все-таки треба.

Психологічні критерії вибору стоянки непорушні і стосуються тих небагатьох абсолютних законів, що не мають винятків.

Основний Закон Стоянки суворий і простий, як суворі і прості всі закони природи: краща стоянка - за двісті метрів нижче по річці.

Крім Основного Закону Стоянки є ще кілька другорядних. Але це зовсім не означає, що ними можна нехтувати. Перший з них - закон «Пів на сьому», який означає, що «Найкраща стоянка трапляється о пів на сьому вечора». Закон має два висновки: 1) стоянка, яка трапляється о пів на восьму, буде набагато гіршою; 2) після половини на восьму стоянки зникають взагалі.

Вже неодноразово зазначалося, що час від п'яти до пів на дев'яту вечора - справжнісінька розкіш для байдарочника. Сонце світить і навіть гріє, але не пече. Вітру, та що вітру - вітерця! - ні найменшого! Вода - дзеркальна вітрина центрального універмагу.

Річка випрямляється й тече рівно й спокійно. Гедзів уже, а комарів ще немає. З берегів хвилями накочуються густі осінні запахи.

Тільки тепер уповні відчуваєш блаженство байдаркового походу!

Домовилися ще вдома перед виходом, а потім багаторазовими клятвами підтверджено вже в поході: щовечора йдемо від п'яти до пів на дев'яту. Раніше ніж пів на дев'яту про стоянку не згадувати. Навіть не натякати! До пів на дев'яту - слова «стоянка» взагалі немає в нашій мові. Ні, і все!

Але закон - є закон. І о 18-й годині 30 хвилин ви помічаєте, що авангардна байдарка починає блудливо виляти рулем. Ті, що йдуть попереду, звичайно ж, угледіли стоянку. І яку! Слів немає! Не описати! Про таку стоянку мріяли ви, коли зимовими недільними вечорами обговорювали майбутній похід.

Проте Капітан провідної байдарки, заздалегідь попереджений і заляканий передбачливим Адміралом, суворим ривком втихомирює ремствування екіпажу, розсудливо замовчуючи, що сам він теж зазнає душевної вібрації. Байдарка рішуче простує вперед.

Вихиляси припиняються - все! Спокусу подолали!

Але тут потенційну стоянку помічає друга байдарка. Відкриття супроводжується брязкотом залопотілих весел, судно розвертається впоперек течії, на байдарку наштовхується решта флотилії. Причина збою очевидна. Після не досить дружних, але голосних і захоплених вигуків стихійно виникає змова проти Адмірала, що, як правило, йде на останній байдарці.

Адмірал, який втратив пильність через незвичайну красу пейзажу, не встигає зманеврувати і врізається в скупчення човнів.

- У чому справа? - не досить вдало розігрує він нерозуміння даного моменту.

Адміралу радісними криками пояснюють, що упустити таку стоянку можуть тільки вкрай безвідповідальні і надто високої про себе думки керівники. Таким чином, розмова одразу починається в плані жорстоких і непримиренних протиріч між начальниками і підлеглими.

- Ні, ти лише поглянь, - суниць там - з річки навіть видно - червоніють, гриби так і пнуться, а джерело, ні, ти полюбуйся джерелом - ну що твій «Самсон»!

Адмірал:

- Адже нам сьогодні до норми ще кілометрів дванадцять лишилося!

Народ (переконливо і нещиро):

- Взавтра встанемо о шостій і надолужимо!

Адмірал (гірко сміється):

- Ви? Встанете? О шостій?

Народ розуміє, що справу програно. Адмірал дає команду:

- Вперед!

За годину з'являються одна за одною дві гірші стоянки. Капітани байдарок, кидаючи зацьковані погляди на Адмірала, мовчать і продовжують шлях.

Тим часом пейзаж неухильно і дуже швидко починає псуватися. Спочатку відступає до обрію, а потім зовсім зникає ліс. Сходить нанівець чагарник. Заманливо пологі береги починають підвищуватись, і нарешті річка опиняється між двома пасмами абсолютно голих скель.

О пів на дев'яту ландшафт стає зовсім уже зловісним. Правда, правий берег пологий, але і з води видно, що там чорна трясовина. На скелі ж лівого берега не те що байдарки витягти, на них досвідченому альпіністу дивитися мерзлякувато...

Адмірал сильними гребками посилає свою байдарку вперед і вся група з тугою спостерігає, як метрах в трьохстах він метушливо пристає то до одного берега, то до іншого, як в'язне у прибережному багні або, в кращому випадку, відганяє гучним басом череду корів, що невідомо звідки тут узялася, скрутно хитає головою, плигає в судно і мчить далі.

Без чверті десять адміральський силует чітко вимальовується на фоні велетенського холодного місяця, і лунає переможний лемент: «Зе-е-мляяя!»

Кавалькада повільно і втомлено підходить до облюбованого начальством місця.

Стоянка справді нічого. Лісу, правда, не видно, палива - теж. Найближчі кущі, ні, кущики - метрів за двісті. Але дуже, дуже багато слідів перебування корів, коней, гусей і ще якихось невідомих, але, судячи з конкретних ознак, дуже великих травоїдних тварин.

Та вибирати не доводиться. Швидше б розбити намети, розпалити багаття і (ой, не кажіть) зварити чого-небудь!

Раптом з усією неминучістю і грізністю постає черговий закон стоянки: байдарки мають бути витягнуті! (Стомилися ж!) Мають! (Та що з ними трапиться?) Бути! (Прив'язати і все...) Витягнуті!!!

Законовідступників, які намагалися обійти це правило, сила-силенна. І жоден не закінчив життя своє щасливо. Зараз вони сидять влітку в запилених містах або скніють в ролі «піжамників» у Гантіаді й мучать себе запізнілим каяттям...

Залишити байдарку на плаву, лише прив'язати її? Це звичайно, зручно. Набагато зручніше, ніж тягти мокре, а від цього ще важче судно, сковзаючись у слизькому прибережному мулові або наступаючи в темряві всією своєю 110-кілограмовою масою (70 кілограмів власної маси плюс 40 кілограмів маси байдарки) на гостре каміння. І прив'язати байдарку можна. Так ви і робите 56 разів. Але на 56-й раз байдарка відв'яжеться (сама!) і сплавиться вночі на тридцять дев'ять кілометрів, поки не наштовхнеться на міст, де її вранці знайдуть зраділі до безтями хлопчаки і швидко доведуть до певної кондиції.

А якщо навіть вам пощастить і байдарка виявиться покірною й стоятиме на приколі, то хлопчаки знайдуться не за тридев'ять кілометрів. Цих шибеників і на місці вистачає. Вони прийдуть узавтра вдосвіта, коли ще весь табір міцно спатиме.

Як тільки хлопці побачать байдарки, що мирно похитуються на воді, то спочатку захоплено охнуть, а потім несміливо заберуться в човни.

Перша байдарка потоне звичайнісінько - «кільнеться». Правда, трапиться це на досить глибокому місці. Але скільки радості буде потім, коли, доклавши максимум зусиль, ціною семигодинних виснажливих робіт ви нарешті витягнете байдарку і переконаєтесь, що вона ціла і неушкоджена!

Друга байдарка затоне більш трагічно. Тицьнувши пальцем у байдарку, Петько висуває сміливе припущення, що вона гумова. Вовка таким самим способом обстежує борти і висловлює не менш сміливе припущення, що вони зроблені з особливого «гнучкого» металу. Суперечку вирішує Грицько, який точно визначив, з якого матеріалу зроблена байдарка: «Барахло!» Але на відміну від своїх колег Грицько штрикнув у байдарку розкритим ножиком. Хлопці з човна встигають вискочити і зникають миттєво й нечутно.

Безперечною втіхою при цьому варіанті є те, що байдарка потопає в неглибокому місці, звідки дістати її неважко.

Лише надто жовчна людина докорятиме хлопчакам у зловмисному вчинку. Адже треба бути надто байдужою і нечутливою колодою, щоб не поцікавитися, що то за чудові човни. Ні, хлопців звинувачувати не можна.

Але чи буде від того вам веселіше?

Існує ще з півдесятка причин, з яких намір залишити човни на плаву має кваліфікуватися як неприпустима легковажність. Раптова нічна злива, яка затопить байдарку, - далеко не найстрашніша з них. Але перераховувати їх, очевидно, немає потреби, бо непорушність цього закону очевидна.

Наступний закон стоянки легкий і непереобтяжливий. Саме тому про нього часто забувають. Потім жорстоко каються. Щоб потім знову забути про нього. І знову докоряють собі. Лише Найвища Байдаркова Мудрість, що приходить згодом, робить цей закон рефлекторним. А він всього-навсього гласить: «Обстеж стоянку перед тим, як її залишити».

Мудрі байдаркові аксакали втовкмачували вам цей закон чи не частіше за інші. Але після першої ж стоянки вам доводиться гребти чотири кілометри проти течії і проти вітру, бо виявилось, що забули висушений і ретельно запакований намет (усього-навсього!). Причому благодійник, який виявив пропажу, не зможе нахвалитися своєю пильністю, весь час повторюючи: «То ж бо я відчуваю, що сидіти незручно!..» На другій стоянці ви забуваєте казанки, що висіли над багаттям. Цього разу пропажу виявлять лише на денній зупинці. Йти угору за течією сил немає ніяких. Тому призначена Адміралом жертва буде продиратися прибережним чагарником три години до стоянки і чотири назад - до місця зупинки. На щастя, казанки знайшлися, але всі ці сім годин Кок псував нам залишки настрою, зловтішаючись, що весь похід доведеться харчуватися сирою гречкою і живою рибою.

Після того, як гонець повертається з казанками, Адмірал проводить летючу нараду, теза якої коротка і переконлива: стоянку обстежувати обов'язково!

А назавтра на стоянці забувають сітку з картоплею. Цього разу Адмірал повертатися забороняє, і юшку доводиться варити без картоплі.

Тільки тут учасники походу починають осягати (поки що лише ази) Закон Найвищої Байдаркової Мудрості. З цього часу перед відходом з кожної стоянки капітани женуть своїх матросів обстежувати її. Тепер забувають лише дрібні предмети: ложки, ножики, плавки. Але з такими втратами можна змиритися.

А втім, є ще один предмет, який невідомо чому відзначений печаттю прокляття і який обов'язково забувають, навіть якщо в поході беруть участь байдаркові академіки.

Йдеться про байдаркові чохли. Один спритний байдарочник, що вважав себе надто хитрим, вирішив боротися з цим законом і захопив з собою запасні чохли. Перший комплект він забув на другій зупинці, а запасний протримався в нього до сьомої.

Ми вже давно облишили ламати голову над причинами цієї впертої поведінки байдаркових чохлів, бо знаємо: все одно доведеться на зворотному шляху обгортати байдарки в підручний матеріал. І припасаємо без зайвих слів зайвий шмат пластика і мотузки.

Автори не мають наміру нав'язувати читачам свої смаки. Але тут, у цьому розділі, не втримаємось і порекомендуємо: знімаючись зі стоянки, грайте в таку, далебі, цікаву і корисну гру. Чергові по стоянці після того, як усе спорядження знесене вниз до річки і багаття погашене, прибирають стоянку, доводячи її до такої кондиції, щоб стороннє око не здогадалося, що тут взагалі хтось колись стояв. Члени групи піддають діяльність чергових найретельнішій ревізії, а якщо віднайдеться хоча б найменший слід перебування людини, закидають недбайлів гострими слівцями.