На байдарці - за снагою

ДНЮВАННЯ

Є туристи, які настільки зживаються зі своєю байдаркою, що навіть 8 годин сну поза нею завдають їм болю. Вони ладні робити 70-кілометрові переходи, відмовитися від зупинок у дорозі і від ночівлі, аби не розлучатися зі своєю «старою посудиною» (так вони називають свою байдарку - і чули б ви, скільки трепетної і ніжної любові вкладається в ці суворі слова!).

На стоянці вони розташовують намет поряд з витягненими на берег човнами, щоб мати можливість кілька разів уночі провідати свою вірну подругу. Багаття вони теж намагаються розвести біля байдарки (мабуть, щоб вона зігрілася). Коротше, вони ставляться до неї так, як до улюбленої живої істоти. І в кого стане сил докорити їм за це?

Один наш приятель навіть клав байдарку разом із собою під намет, не забуваючи на ніч дбайливо натерти її лосьйоном «Ангара».

Що ж, можливо, наш товариш дещо передавав куті меду. Але ж хіба суть у цьому?

У світі є лише одне таке слово, одне поняття, що здатне відвернути увагу цих несамовитих фанатиків, змусити їх на певний час розлучитися зі своїми улюбленцями. Слово це - днювання.

Є люди, котрі на питання: «Ваша думка щодо туристського щастя», не замислюючись, можуть відповісти: «Боротьба з труднощами! Подолання перешкод!» Вони ладні день і ніч штурмувати пороги, мчати бурунами і крутоярами, крокувати по пояс білою піною, виносити з потоку речі й людей. Їх тішить шквальний зустрічний вітер і хвилі, які кидають їм в обличчя жмені бризок. Їх звеселяють грози і шторми, тайфуни і цунамі...

Якщо заманити їх силою або неправдою на тиху річку, вони страждатимуть самі і отруять існування тим, хто їх оточуватиме. Вони виявляють презирство до перешкод, які середньому туристу видаються значними. Вони тероризують супутників розповідями про водоспади, якими спускалися, про каменепади, які спускалися на них, про греблі і лавини, про градини розміром з яйце страуса і про хвилі, які геть чисто всі були дев'ятими валами...

Важко чимось відволікти або захопити цих людей, неможливо переконати їх. Але є слово, що розчиняє двері до їхніх загартованих випробуваннями сердець. І слово це - днювання.

Є, нарешті, ще один різновид туристів, для котрих денний перехід, проходження маршруту, подолання перешкод - не самоціль, а лише прелюдія до головного - до привалу, вечірнього багаття, туристської трапези і пісень над річкою, затишку намету, плюскоту риби в темній воді і таємничих голосів нічних птахів. Чи варто казати, яку притягальну силу має для них слово «днювання?»

Отже, днювання бажане всім. І варте воно більшого, ніж просто день відпочинку. До нього входять і свято, і недільник, і спортивний фестиваль, і гіпнотерапія, бал і маскарад.

У кожного члена експедиції з днюванням пов'язані свої плани і надії. Рибалка нарешті знайде дійове застосування численним снастям і врешті покладе край жартам на свою адресу.

Коку сняться делікатесні продукти, які він розшукає в найближчому селі, і банкет, який він влаштує після тривалих пошуків (на банкеті буде все, аж до млинців включно!).

Жінки готують велику демонстрацію туалетів, прання, латання і лагодження одежі, діти - не менш велике псування і забруднення. Адмірал таємно плекає мрію точно встановити місце свого перебування і сповістити про це світ з найближчого телеграфу. Слідопити воліють відшукати «сліди небачених звірів», грибники - зарості грибів. Спортсмени планують розіграти першість табору з бадмінтону, а флегматики - просто виспатися.

Щоб задовольнити потреби всіх учасників, днювання має відповідати деяким вимогам, причому всі вимоги, що стосуються стоянки (див. розділ «Стоянка»), мають законну силу і для днювання, але, окрім цього, воно повинно мати й інші достоїнства.

Найголовнішим серед них є заповідність днювання. Бажано, щоб табір був розбитий в місці, де ще не ступала, і протягом найближчих двох діб не ступить, нога людини. Цю просту вимогу інколи досить важко задовольнити. І не лише тому, що сліди перебування людини ви легко знайдете в самих диких місцях, але й тому, що ця вимога вступає в явне протиріччя з необхідністю існування поблизу місця днювання села з магазином, поштою і телеграфом.

Лишається одне: знайти таку ділянку берега, яка була б відгороджена від усього світу непрохідними горами.

Не менш важлива і така якість днювання, як неповторність. Мають на увазі риси специфічні, притаманні лише йому, такі, що запам'ятовуються назавжди. Наприклад, близьке сусідство з великим мурашником або з поселенням земляних ос. Непогано запам'ятовується і наявність по сусідству іржавого болота або ароматизованих сірководневих джерел. Добру пам'ять залишають по собі комарі, гадюки й отруйні членистоногі.

Але, звичайно, при всьому цьому найбільше враження залишають не гострі відчуття і не екзотика. Не розумом, а серцем запам'ятаєте ви тихий плес поблизу вашого табору, солов'їну ніч, чутливу тишу заснулого лісу і перші промені сонця, які спочатку боязко, а потім все сміливіше вириваються з густих кущів верболозу. Саме це буде вам снитися довгими зимовими ночами, саме від цього завмиратиме серце при слові «днювання», саме це нестримно покличе вас у наступний туристський похід, попри всі адміністративні, сімейні та інші обставини.

Щоб днювання не втратило своєї чарівності, воно не повинно бути надто частим: не більше чотирьох днювань протягом двотижневого походу - ось оптимум, який не варто перевищувати, бо виникне загроза перетворення походу на постійно діючий табір з усіма рисами осідлого поселення.

Днювання, про яке йде мова, краще розпланувати заздалегідь, ще до виходу на маршрут. Зберіться одного вечора біля карти обраної вами річки, озбройтеся довідниками, путівниками і описами, обговоріть усі можливості й нанесіть на карту 3 або 4 червоних хрестики у найбільше придатних для днювання місцях. Робота ця не буде марною. По-перше, ви матимете нагоду ще раз порівняти бажане і дійсне і згадати добрим словом (або недобрим) довідники і описи. По-друге, якщо абсолютно випадково хоча б один з ваших хрестиків виявиться поблизу місця, справді придатного для днювання, ви зможете скромно опустити очі й сказати: «А що я вам казав?» - і надати можливість колегам по походу оцінити ваш геніальний дар ясновидця.

Днювання (якщо воно не вимушене - про це окрема розмова) повинно бути таким, щоб вам шкода було їхати звідти, щоб ви залишали часточку свого серця (про частину вашого майна не варто згадувати, вона залишиться сама собою). Як цього досягти? Перш за все - не шкодуйте праці.

Викопайте яму для багаття, зробіть водовідвідні канавки і земляні сходи на підйомі від річки до табору, поставте жердину для прапора експедиції, збудуйте навіс для байдарок, стелаж для весел, комірчину для продуктів, сушилку для мокрих речей, викопайте криницю і відгородіть місце днювання парканом - і тоді можете бути певні: ви його не забудете ніколи в житті.

Рукотворність є третьою і, зрештою, найважливішою якістю днювання. Вона цілком залежить від самих туристів, отже, напрошується висновок: не буває поганих місць, бувають лише погані туристи.

Кілька слів про вимушені днювання. Вони не обов'язково мають бути поганими, хоча стіна дощу за наметом несхитно стоятиме кілька днів. Світ такого днювання максимально обмежений і зводиться, мабуть, до єдиної розваги - перегляду туристських сновидінь. Але хіба це так вже погано?

Вимушене днювання, причиною якого є дощ, може подарувати і більш гострі відчуття - наприклад, розпалювання багаття. Як би ретельно ви не ховали паливо в свій намет і навіть у спеціальну торбинку (див. розділ «Багаття»), розведення вогню під дощем все одно залишиться найзахоплюючішою справою.

Непередбачене днювання може бути і заповідним, і неповторним, бо стихійне лихо може змусити вас розташувати табір там, де й «чорний ворон не пролітав, і сірий вовк не пробігав». І пам'ять про нього не зітреться. Але вже через кілька годин після того, як вщухне дощ і першу байдарку буде спущено на воду, ця сама пам'ять набуде тонів світлих і ліричних. Чи варто переконувати, що в міру віддалення від місця днювання воно ставатиме все милішим і кращим?