Небезпечне сватання

МИСЛИВЦІ НА ВЕДМЕДІВ

Брехливішого хлопця за найстаршого пасто-рового сина не було в цілому селі. Щоправда, він дуже любив читати, і селяни радо слухали, як він їм переказував прочитане. А коли їм щось особливо подобалося, він відразу вигадував якусь подібну історію, найчастіше про сильних, відважних людей і про кохання до самої смерті.

Невдовзі пастор звернув увагу на те, що в клуні ціпи гупають з дедалі довшими перервами. Він пішов глянути, в чім річ, і застав там Турвала, який розповідав молотникам свої історії. Потім йому впало в око, що наймити чомусь почали вертатися з поля майже впорожні. Він сам поїхав туди і знов застав там Турвала, який розповідав щось наймитам. «Треба покласти цьому край!» — подумав пастор і віддав хлопця до школи.

Там навчалися самі селянські діти, але пастор вирішив, що буде надто дорого наймати домашнього вчителя для одного хлопця.

Турвал не провчився в школі й тижня, як один із його товаришів убіг до класу блідий, мов смерть, і розповів усім, що дорогою зустрів нечисту силу. Другий, іще більше нажаханий, сказав, що на пристані бачив чоловіка без голови, який щось робив біля човнів. І це ще не найгірше: якось увечері маленький Кнут Пласен та його ще менша сестричка Маріт, що пішли були додому, майже відразу повернулись до школи перелякані, в сльозах, і сказали, що чули, як на пасторському кам’янистому пустищі ревів ведмідь. Атож, Маріт навіть бачила, як із сірих ведмежих очей сипались іскри.

Цього вже вчитель не витримав. Він ляснув лінійкою по столі й спитав, який біс — хай йому простить господь! — опосів цих дітей.

— Ви всі наче з глузду з’їхали! — крикнув він. — Під кожним кущем у вас сидить відьма, під кожним човном дрімає водяник, серед зими ходять ведмеді. Ви що, перестали вірити в бога і його святе вчення, а повірили в чортів, у всяку нечисть та у ведмедів, що взимку вештаються по лісі?

Але поволі його гнів ущух, і він спитав Маріт, чи й справді вона боїться йти додому. Дівчинка, затинаючись від плачу, відповіла, що нізащо не піде.

Тоді вчитель загадав Турвалові, найбільшому серед учнів, які ще не пішли додому, провести Маріт через ліс.

— Ні, я не піду з ним, бо це він бачив ведмедя, — сказала крізь сльози дівчинка. — Він сам розповідав нам.

Турвал відразу знітився під промовистим поглядом учителя, а ще тривожніше в нього стало на душі, коли той значуще провів лінійкою по лівій долоні.

— Ти бачив ведмедя? — спокійно спитав учитель.

— Справді, наш старший наймит, коли недавно вибрався полювати куріпок, знайшов на пустищі ведмежий барліг, — сказав Турвал.

— А сам ти бачив ведмедя?

— Там був не один ведмідь, а двоє великих і, може, й двоє малих, бо старі ведмеді звичайно водять із собою найменше ведмежа і однолітка.

— Ну, а ти бачив їх? — ще лагідніше спитав учитель, і далі проводячи лінійкою по долоні.

Турвал трохи помовчав.

— Але того ведмедя, якого торік убив Ларс Стрілець, я таки бачив.

Учитель підійшов ближче і спитав таким лагідним голосом, що хлопець затремтів:

— Я тебе питаю, чи ти бачив тих ведмедів на пустищі?

Турвал нічого не відповів.

— Може, ти згадаєш, що цього разу трохи помилився? — спитав учитель, схопив його за комір і ляснув себе лінійкою по штанях.

Турвал мовчав, решта дітей боялися навіть глянути на нього. І тоді учитель суворо сказав:

— Погано, як син пастора бреше, а ще гірше, як він навчає брехати бідолашних селянських дітей.

З цими словами він відпустив хлопця.

Але другого дня, коли вчителя покликали до пастора і він лишив дітей самих, Маріт перша попросила Турвала розповісти ще щось про ведмедів.

— Ти знов боятимешся, — відповів той.

— Та нічого, я вже якось перетерплю, — мовила Маріт, присуваючись ближче до брата.

— Отож щоб ви знали, того ведмедя скоро вб’ють! — сказав Турвал і кивнув головою. — До села приїхав той, хто зуміє застрілити його! Тільки-но Ларс Стрілець почув про ведмежий барліг на пасторському пустищі, як відразу приїхав, хоч був за сім парафій від нас. І привіз рушницю таку важку, як млинове коло, і таку довгу, як* від мене до Ганса Волена.

— Овва! — вражено вигукнули діти.

— Та де там до Волена! — повів далі Турвал. — Таку, як від мене до вчителевого столу.

— А ти її бачив? — спитав Уле Беен.

— Ще б пак не бачив! Та я її чистив разом із Ларсом, а ти знаєш, що він не кожного

візьме собі на допомогу. Правда, я не зміг підняти рушниці, але це байдуже, я чистив самий лише замок, і не думайте, що це така легка робота.

— Кажуть, що останнім часом та рушниця дає хука, — зауважив Ганс Волен, відкидаю-чись назад і впираючись ногами в лавку.

— Так, відтоді як Ларс в Осмарку стріляв у сонного ведмедя, його рушницю два рази заїдає, а за третім вона дає хука.

— Певне, бо нащо було стріляти в сонного ведмедя, — сказали дівчата.

— Дурень! — додали хлопці.

— Рушницю можна полагодити тільки одним способом, — мовив Уле Беен. — Треба протягти гадюку крізь дуло.

— Так, ми вже всі це знаємо, — спинили його дівчата. Вони хотіли почути щось нове.

— А тепер зима, гадюк немає, тому Ларсові краще не покладатися на свою рушницю, — задумливо сказав Ганс Волен.

— А він не візьме з собою Нільса Беена? — спитав Турвал.

— Взяв би, але Нільс не піде, — відповів хлопець із Беена, який найкраще знав усе про Нільса. — Мати й сестра його не пустять. Його ж батько помер від сутички з ведмедем торік на пасовиську, і тепер у них, крім Нільса, нема нікого.

— А хіба полювання на ведмедя таке небезпечне? — спитав один маленький хлопчик.

— Небезпечне? — перепитав Турвал. — Таж у ведмедя розуму, як у десяти чоловіків, а сили — як у дванадцяти!

— Це ми вже знаємо, — знов спинили їх дівчата. їм кортіло нарешті почути щось нове.

— Але Нільс удався в свого батька і, звичайно, піде.

— Певне, що піде, — мовив Уле Беен. — Сьогодні вранці, коли ще всі спали, я бачив, як Нільс Беен, Ларс Стрілець і ще якийсь чоловік, усі з рушницями, йшли в гори. Цікаво, чи не на пасторське пустище вони подалися?

— Це було рано? — хором запитали діти.

— Дуже рано! Я встав, коли ще мати не запалила вогнища.

— І Ларс ніс ту свою рушницю? — спитав Ганс.

— Не знаю, чи ту, але рушниця в нього була така довга, як від мене до столу.

— Не бреши, такої рушниці не буває,— заперечив Турвал.

— Ти сам казав, що буває! — мовив хлопець.

— Із тією довгою рушницею уже не ходять на полювання.

— Принаймні та, що він ніс, була така. Майже як від мене до столу.

— То, видно, він таки взяв її з собою.

— Аж подумати страшно, — мовила Маріт, — вони вже десь недалеко від ведмедів!

— А може, саме тепер кидаються на них! — сказав Турвал.

Запала глибока, майже врочиста тиша.

— Я, мабуть, піду, — мовив Турвал, беручись за шапку.

— Так, так, іди, може, щось почуєш! — загукали діти, пожвавішавши.

— А що скаже вчитель? — завагався Турвал.

— Що тобі вчитель, ти син пастора, — мовив Уле Беен.

— Нехай він тільки торкне мене! — сказав Турвал серед моторошної тиші й тріпнув головою.

— Ти тоді даси йому відкоша? — з надією запитали діти.

— Може, й дам, — сказав він, знов тріпнувши головою, і вийшов.

Діти вирішили, що треба трохи почитати, поки його немає, але нікому не читалось, хотілося й далі говорити про ведмедя. Кожне уявляло собі, що там робиться в лісі. Ганс заклався з Уле, що Ларсову рушницю заїло і ведмідь кинувся на нього. Малий Кнут Пласен вважав, що їм усім тепер скрутно, і дівчата погодилися з ним. Та ось двері розчахнулися, і вбіг за-сапаний Турвал.

— Ходімо! — крикнув він.

— А вчитель? — нерішуче мовив хтось.

— Хай він сказиться! Ведмідь, ведмідь!

Більше він не міг сказати жодного слова.

— Його вбили? — тихо спитав один хлопець.

Діти затамували подих.

Турвал сів, трохи відсапався, потім підвівся, виліз на лавку й замахав шапкою.

— Ходімо! Я все беру на себе!

— А куди? — спитав Ганс.

— Найбільшого ведмедя вже притягли в село, а решта ще лишилася в лісі. Ларсова рушниця дала хука, ведмеді кинулись на мисливців і поранили Нільса Беена. Той чоловік, що пішов із ними, впав долілиць на землю і прикинувся мертвим, тому ведмідь його не зачепив. А як Ларс із Нільсом упоралися зі своїм ведмедем, то застрілили й того другого. Слава!

— Слава! — підхопили всі діти. Вони посхоплювалися зі своїх місць, вибігли надвір і помчали полем, а тоді лісом до Беена, наче на світі й не було ніякого вчителя.

Скоро дівчата почали жалітися, що не встигають, та хлопці взяли їх за руки й потягли далі.

— Глядіть, не чіпайте ведмедя, — попередив дітей Турвал, — бо часом трапляється, що він оживає.

— Справді? — здивувалась Маріт.

— Так, ведмідь може ожити в зовсім іншій подобі, тому бережіться!

Діти побігли далі.

— Ларс десять разів вистрілив у найбільшого ведмедя, поки звалив його, — знов сказав Турвал.

— Боже, десять разів!

Вони знов додали ходи.

— Нільс штрикнув свого ножем вісімнадцять разів, поки той упав.

— Ну й ведмедиська!

Діти бігли так швидко, що з них котився піт-.

Ось і Беен. Уле розчахнув двері і перший ускочив до хати.

— Обережно! — попередив його Ганс, що вбіг слідом за ним.

Потім зайшли Маріт і ще одна мала дівчинка, яким хлопці допомагали бігти. Турвал спинився на порозі, щоб було краще видно.

— Глянь, он кров! — сказав він Гансові.

Решта дітей не зважувались зайти до хати.

— Ти бачиш ведмедя? — спитала одна дівчинка в хлопця, що стояв ближче до дверей.

— Бачу, він такий великий, як найбільший кінь у капітановій садибі,— відповів хлопець.

Далі він розказав їй, що, хоч ведмідь був зв’язаний ланцюгом, а однаково розірвав його на передніх лапах. Хлопець добре бачив, що ведмідь ще живий, і кров із нього цебенить дзюрком!

Звичайно, то була брехня, але діти забули про неї, коли побачили і ведмедя, і рушницю, і Ніль-са, що після сутички зі звіром сидів забинтований, і почули розповідь старого Ларса Стрільця про те, як усе відбувалося. Діти слухали, аж роти пороззявляли, тому й не помітили, як хтось підійшов до них ззаду і теж сказав своє слово, але зовсім іншим тоном:

— Я вас навчу, як залишати школу без дозволу!

Зграйка дітей зойкнула з ляку, метнулася в сіни, звідти надвір і помчала вниз.

Скоро вони вже скидались на клубочки темної вовни, що котилися засніженим полем. І коли нарешті старий учитель пришкутильгав до школи, він ще здалеку почув, як вони хором читають так голосно, що аж стіни дрижать.

Так, той день, коли мисливці на ведмедів повернулися додому, був для дітей справжнім святом. Зранку світило сонце, а надвечір почалася мжичка. Але кажуть, що така погода дуже добра на майбутній урожай.