Небудь-де

18

Леді Серпентина, котра була, якщо не рахувати Олімпію, найстаршою із Семи сестер, пройшла лабіринтом за Даун-стріт, високо тримаючи голову, а її чоботи з білої шкіри чвакали в'язким болотом. За більш як сотню років вона не вибиралася з дому так далеко. Її дворецька з осиною талією, одягнена з голови до ніг у чорну шкіру, йшла перед нею, тримаючи великого каретного ліхтаря. Дві інші жінки Серпентини йшли позад неї на поважній відстані.

Подертий шлейф Серпентининої сукні волочився грязюкою позад неї, але вона не зважала. Нарешті вона побачила, як щось блиснуло в світлі ліхтаря попереду, а поруч — велику темну форму.

— Прийшли, — сказала вона.

Дві жінки, що йшли позаду, поспішили вперед, розбризкуючи болото, а коли дворецька підійшла ближче, принісши з собою хитливе коло теплого світла, темна форма набрала чіткіших обрисів. Світло виблискувало на довгому бронзовому списі. Покручене, скривавлене, побите й наполовину вдавлене в болото тіло Мисливиці лежало на спині, серед великої калюжі пролитого багрянцю, з ногами, причавленими тілом велетенського вепрастого створіння.

Жінки Серпентини витягли тіло з-під Звіра й розклали в грязюці. Серпентина опустилася у вологе багно на коліна й провела пальцем по холодній щоці Мисливиці, поки не дісталася почорнілих від крові губ, де трохи затрималася. Тоді вона встала.

— Заберіть списа, — сказала Серпентина.

Одна з жінок підібрала тіло Мисливиці, інша висмикнула списа з туші Звіра й поклала його на плече. А тоді чотири фігури розвернулися й пішли назад тією ж дорогою — мовчазна процесія глибоко під рештою світу. Жовте світло ліхтаря мерехтіло на пошарпаному обличчі Серпентини, але не виказувало на ньому жодної емоції, ані радісної, ані сумної.