Незрозумілі

3.

аступний урок минув спокійніше. На математиці ніхто не заявив, що спілкується з цифрами або калькулятором, хоча Цимбалюк щось таке намагався встругнути. Але Василина Андріївна, вчителька передпенсійного віку, яка перебачила за свої роки тисячі таких цимбалюків, так глипнула на нього, що той удавився своєю слиною, закашлявся і замовк, почервонівши від стримуваного кахикання.

Третім уроком була біологія. Молода, тільки-но після інституту біологічка Світлана Михайлівна, яку всі, навіть учителі, називали чомусь Светочкою, вміла на деякий час зацікавити своїм предметом учнів.

Можливо, не тільки предметом. У вузькій спідничці, тоненькій блузочці, яка мало що приховувала від зацікавлених поглядів хлопців 9-А, в черевичках на високій платформі вона виглядала моделлю із журналу. На її уроки ходили із задоволенням. Особливо хлопці. Про що розповідала Свєточка, мало хто з них чув, вони із затаєною парубочістю невідривно дивилися на неї, раз по раз демонстративно зітхали і кидали солоні жартики. Біологічка на це уваги, здавалося, не звертала зовсім. Тільки іноді червоніли в неї мочки невеличких вушок під світлими кучериками, і тоді здавалася вона дівчинкою-однокласницею, безпомічною та беззахисною.

— І от тоді клітини... — почала малювати щось на дошці Світлана Михайлівна. Несподівано крейда випала з рук, покотилася по підлозі. Вчителька нахилилася, щоб її підняти, й очам усього класу явилися щільно обтягнуті невеличким шматком тонкої матерії тугі її сідниці.

— Блін, — прошепотів Севка Мовчанов. — Яка ж... — навіть облизав губи. — Попалась би ти мені в іншому місці, — причмокнув, удаючи дорослого ловеласа.

— Натуральний «Плейбой», — підтримав однокласника Вітя Баранець. — Я би дав собі пальця відрубати, аби тільки... — показав він не дуже пристойним жестом, що зробив би з учителькою. Баранець хутко дістав мобільний і почав знімати відео, вишукуючи вдалий ракурс. — «Звізда ютубу», — прошепотів він, піднімаючи догори великого пальця вільної від операторської роботи руки.

Світлана Михайлівна нарешті знайшла загублений шматок крейди, випрямилася біля дошки. Але спідниця від тих її згинань трохи підскочила, відкривши стрункі засмаглі ноги. Вітька нетерпляче аж підскакував, не припиняючи зйомку.

— Світлано Михайлівно! — несподівано вигукнула Орися Огородник. — Вони на вашу... спину всі дивилися, а у вас спідниця доверху піднялася, — «спалила» парубочу компанію.

— От дуреписько! — різко сховав телефон під парту Баранець. — Таке кіно перервала, — погрозливо помахав кулаком Орисі. Вчителька повернулася, окинула поглядом клас, упевнено обтягнула свій одяг, вдячно й наче змовницьки кивнула Огородник і продовжила розповідь, ніби нічого не сталося.

Сашко, який перед тим теж захоплено розглядав Светочку, різко нахилив голову, зробивши вигляд, що заглибився у свої нотатки в зошиті. Йому несподівано стало соромно, ніби піймався за спогляданням еротичних фоток у туалеті.

— Коза недолуга, — кинув у спину Орисі гумкою від олівця Вовка Бадій. — Зовсім дах поїхав у розмовах із мобілкою. На перерві швидко поясню, як треба поводитися, — погрозливо прошипів.

— Не шипи, а то біцепс здується, — ущипнула Орися. Зиркнула у бік Бадія, ковзнула по ньому зневажливим поглядом, стріпнула коротким каштановим волоссям і зосередилася на тому, що малювала на дошці Свєточка.

Сашко зачудовано дивився на Орисю. Зі свого місця міг бачити тільки її потилицю, рожеве вушко, трохи прикрите волоссям, і частину зарум’яненого обличчя.

Раніше ніколи не звертав на неї уваги. Ходить — то й нехай собі ходить. Надто показує себе на уроках — хіба вона одна така? їх тут чотирнадцять у класі. Всі — одна поперед одної...

А сьогодні цілком несподівано він відкрив для себе Орисю. Виявляється, вона досить симпатична. І чимось дуже загадкова. Хочеться дивитися на неї — і все.

У неї густе, приємного кольору волосся. А ще вона дивна... Спілкується з телефоном. А ще — так не схожа на дівчат, які обговорюють на перервах своїх хлопців, розповідають, як ті за ними сумують й атакують «дебільними» смс-ками з рожевими слюнями.

— А вона класна, — прошепотів поруч Ромка Мельник. Санько здригнувся від несподіванки. Здалося, що Мельник навчився читати його думки.

— Хто? — спитав пошепки, майже одним поглядом, намагаючись не видати свої емоції.

— Свєточка, — кивнув на вчительку Роман. — Просто відпадна. І я, здається, закохався в неї, — видав цілком серйозно. Роман задумливо опустив голову і почав у зошиті з біології малювати струнку оголену жіночу фігурку. Сашко з полегшенням зітхнув: його таємниця залишалась невиявленою.

Дзвоник не перерву різко вирвав його з думок про Орисю. У класі заклекотів шум, але на кілька хвилин стих, доки Світлана Михайлівна диктувала домашнє завдання, і перейшов у цунамі, як тільки вона вийшла в коридор.

— Я стану знаменитим! — заволав Баранець, розмахуючи мобільником. — Свєточка-Піпеточка, зірка-інтернеточка! — заскочив на стілець. Навколо зібралася юрба однокласників.

— Вуді Аллен та Мартін Скорсезе тихо схлипують у куточку, — не стримала іронії перша красуня класу Діана Мельник. — На червону доріжку виходить Вітольдо Бараніні! — знущально вигукнула. Вітьок почервонів, замовк, усівся на своє місце і втупився в екран мобільника. Народ відступив від нього і зайнявся своїми справами.

— Прикрий, — несподівано зірвався Ромка. Рвучко наблизився до Баранця, сів біля нього на стілець і щось зашепотів йому на вухо. Сашко, не зовсім розуміючи прохання друга, став позаду, намагаючись почути, про що Роман розмовляє з Вітьком.

— А ти купи, — насмішкувато помахав перед обличчям Мельника Баранець. — Еротичне відео! Можна за відсутності жіночої ласки і... — зобразив він рух, ніби грав на балалайці.

— Пельку стули, — прошипів Ромка. — А то зараз... — не закінчив фрази. Схопив Вітька за руку, яка стискала телефон, вивернув її, намагаючись відібрати мобільник. Клас зацікавлено споглядав за хлопцями. В повітрі завіяло бійкою.

— Пусти, придурку, — шипів Баранець. — Вона тобі хто, родичка? — не міг зрозуміти, що від нього хоче Роман.

— Не твоє діло, — почервонів від натуги Мельник. — Зітри відео, а то руку зламаю! — вичавив. Сашко стояв, не розуміючи, що відбувається. Кілька дівчат зірвалися зі своїх місць, оточили напівколом суперників і почали підбадьорливо галасувати, ніби група американських черлідерів.

— Ти закохався в неї, чи що? — Вітьок від несподіваної думки випустив мобільник.

— А може, й так! — виклично кинув Мельник, швидким рухом дістав із телефона флеш-картку і сховав її до кишені. — Отримаєш завтра справною, — пообіцяв.

— Дивись мені! — погрозливо глипнув Вітьок. — А то братові скажу — матимеш проблеми, — не залишився в боргу з обіцянками.

Ні на кого не зважаючи, Ромка сів на своє місце. Руки в нього тряслися, наче у пропасниці. Чоло вкрилося крапельками поту. Відкрив якийсь підручник, поклав його перед собою, навіть перегортав час від часу сторінки, але Сашко чомусь був упевнений, що жодної літери той не бачить. Він намагався щось питати, але Ромка навіть не відгукнувся, він був заглиблений у щось невідоме іншим, і воно було на ту мить для нього найважливішим. Різкий дзвоник нагадав про закінчення перерви. І 9-А мусив готуватися до уроку фізики.