Новини

1

Заголовок. У справі про вбивство дочки народного депутата Штоса з’явився новий підозрюваний.

Лід. До вбивства дочки відомого бізнесмена і народного депутата Володимира Штоса, двадцятирічної Наталії Штос, може бути причетний молодий чоловік на ім’я Саша, який в ніч її загибелі був присутній на вечірці в маєтку батьків загиблої. Про це стало відомо 18 травня в ході чергового судового засідання у цій справі.

Корпус. У суді було повторно допитано свідка Софію Купер, яка приятелювала з загиблою і теж брала участь у тій злощасній вечірці. За її свідченнями, на вечірці вона познайомилася з молодим хлопцем на ім’я Саша, котрий, ймовірно, причетний до торгівлі наркотиками. «Я бачила у нього марихуану»,— розповіла Купер у залі суду. За її словами, коли вона бачила Наталію Штос востаннє, згаданий Саша залишався в кімнаті разом із потерпілою та іншими учасниками вечірки — Денисом Луговим, Русланом Захарченком і такою собі Яною. Софія Купер також додала, що бачила, як підозрювані Захарченко і Луговий готували наркотик для себе і Наталії Штос. Свідок, відповідаючи на питання суддів, пояснила, що не знає, хто саме приніс на вечірку героїн.

У той же час, як з’ясувалося в суді, свідок Купер була у романтичних стосунках з Сашею і неодноразово бачилася з ним після смерті Наталії Штос. Купер заявила, що не знає прізвища і адреси молодого чоловіка і не може дати суду іншої інформації, яка б допомогла встановити його особу. Наступне засідання у цій справі призначене на друге червня.

Справка. Наталія Штос була знайдена мертвою у ванній кімнаті ранком після вечірки, яку вона влаштувала в будинку своїх батьків 14 квітня 20... року. Причиною смерті стало передозування наркотику, згідно з даними експертизи — сильнодіючого опіату. За фактом смерті Наталії Штос було відкрито кримінальне провадження відповідно частині першій статті 115 КК України (умисне вбивство). У вбивстві Наталії Штос підозрюються двадцятирічний Денис Луговий і дев’ятнадцятирічний Руслан Захарченко. Перший оголошений у всеукраїнський розшук, другому обраний запобіжний захід у вигляді утримання під вартою. Суд у цій справі продовжується з вересня 20... року. Підсудний Захарченко категорично заперечує свою провину. Санкція за згаданою статтею обвинувачення передбачає до 15 років позбавлення волі.

Я подумав хвилинку і відредагував другий абзац корпусу — замість «була в романтичних стосунках», написав «перебуває в романтичних стосунках».

Зберегти.

Статус: журналіст здав.

2

За п’ятнадцять хвилин пішли пости по «асьці» від редактора:

Zloy_red: чому заголовок «новий підозрюваний»? його раніше не підозрювали?

McMurphy: зараз з’явилися підстави підозрювати

Zloy_red: раніше згадувалося, що був такий Саша?

McMurphy: підсудний казав

Zloy_red: заголовок не коректний

McMurphy: він читабельний, відповідає дійсності, привертає увагу

Zloy_red: не знаю, не впевнена, підозрюваний — це значить, що його підозрює слідство чи міліція

McMurphy: яка міліція? це судовий розгляд! і у суду є підстави його підозрювати!

Zloy_red: хто це сказав? суддя сказав, що суд підозрює цього Сашу?

McMurphy: його викличуть у суд, як тільки встановлять його особу. Там написано, що він пов’язаний з наркотиками, і Захарченко каже, що це не дрібний товкач, що під ним два райони міста

Zloy_red: а сам ти в нього не затарюєшся?

Я прикусив губу, чомусь захотілося відчинити кватирку.

McMurphy: з чого ти взяла?)

Zloy_red: та ти якийсь наче придуркуватий останнім часом

McMurphy: так це мій нормальний стан)

Zloy_red: якби я цього не знала, то вирішила б, що ти обдовбаний ходиш на роботу.

McMurphy: здала б мене?)

Zloy_red: моментально! наркомани нам не друзі

McMurphy: але і не вороги)

Пауза.

McMurphy: рекомендую залишити заголовок

Zloy_red: та я вже зрозуміла

McMurphy: тільки зберешся щось тобі сказати, а ти вже розумієш, наче екстрасенс. Ну, про що я зараз думаю?

Zloy_red: про те, навіщо тебе викликає Віка.

McMurphy: а мене викликає Віка?

Vika: Данька, бігом до мене!

McMurphy (to Zloy_red): ти точно екстрасенс...

McMurphy (to Vika): вже йду

Статус: редактор вичитав.

Статус: новина опублікована.

3

Декоративна рибка в круглому акваріумі глумливо махнула пишним хвостом. Я тебе засмажу на пательні, карасику, чомусь подумав я зі спокійною буденною злобою. Віка відсемафорила мені черговою посмішкою і швидким рухом указала на стілець поруч зі своїм кріслом: начальство перебувало в бадьорому і бойовитому настрої.

— Я не питаю, як ти це нарив...

Фразу вона не закінчила, бо відволіклась на чиєсь важливе повідомлення у «асьці», кинувшись терміново настукувати відповідь. Я роздивлявся вуалехвоста. У голові крутився дзвінок Соні Купер, її погрози, дивна розмова зі Світлицькою, пекельний кавардак останнього судового засідання.

— Хто такий цей Саша? — нарешті спитала Віка.

— Дилер,— відповідав я.— Він постачав наркотики на всі вечірки Наталії Штос.

— Це точно?

— Це версія.

— А хто такий Луговий?

— Пішак. Він купляв наркотики у Саші. Можливо, виконував його дрібні доручення.

— Це теж версія?

Я мовчав. Віка таємничо посміхнулася:

— У мене дещо є... але... Ну, ти ж розумієш!

Я кивнув. Вона дістала айфон і продемонструвала фото документа. Я придивився. Це був якийсь протокол.

— Я можу почитати уважніше? — спитав я.

— Тільки тут. Копіювати не дам. Он ручка і блокнот.

Півгодини я просидів у неї в кабінеті — читав, робив виписки з трьох документів, що зберігалися у пам’яті айфона.

— Ну що? — поцікавилася Віка, коли я повернув їй телефон.

— Хто такий Кіндсфатер? — спитав я.

— Це ти мені скажи.

— Виходячи з дат, три роки минуло...

— Так, три.

— І що...— повільно почав я,— ти думаєш...

— Я нічого не думаю,— перебила вона керівним тоном.— Я тут виконую адміністративні функції. Думати над отриманою інформацією — завдання журналіста. Зверни увагу, Лугового затримували двічі — перший раз з героїном, другий з амфетаміном. І обидва рази відпустили. Тож ти і подумай, хто тут пішак, і хто у кого купляв наркотики. Розумієш, чим це пахне?

— Ще одним «мєнтовським каналом»,— відповів я.— Ми кожний місяць про них пишемо!

— Ми не пишемо, а розміщуємо прес-релізи обласної прокуратури!

Вікторія піднялася і пружно пройшлась кабінетом; очі її блищали від азарту. На стіні навпроти її стола були розвішані однотипні грамоти, від яких рябіло в очах: дешеві папірці в дешевих рамочках, нічого не варті офіційні відзнаки, які надавали нам офіційні органи до дня журналіста або до якоїсь там річниці. Підписи голови міськради, губернатора, чинів прокуратури, інших силовиків. Я дивився на них і чомусь згадував муміфікованих мух у вікні захаращеного коридора у суді. Віка перехопила мій погляд і сумно посміхнулася.

— Я теж про це думаю. Треба було б викинути все це до бісової матері,— проказала вона з відразою.— Але це статус. Політики, посадовці — всі, хто навідує цей кабінет, у першу чергу бачать це, і дуже рідко бачать щось, крім цього. Бо це відзнаки не за журналістику, а за лояльність. А за журналістику у нас судові позови... Так що давай, Даню, трошки займемось журналістикою, якщо вже почали... Копай, рідненький.

Я нічого не сказав і вже повернувся, щоб іти, але раптом зупинився біля акваріума. Ця бісова рибка чомусь не давала мені спокою.

— Ти знаєш, що це за риба? — спитав я у Віки.

Вона вже сиділа за столом, занурена у монітор, але почула моє питання і підняла голову, здивована тим фактом, що я ще тут.

— Мені хтось казав, але я не запам’ятала.

— Це вуалехвіст,— повідомив я.

— Назва супер!

— Їх не радять тримати разом з більш швидкими і хижими рибами. Тому що така риба може відгризти вуалехвосту голову.

Віка уважно подивилася на мене. Я вийшов із кабінету.

4

Орест Сергійович Кіндсфатер виявився людиною без обличчя і майже без біографії. Про нього було відомо лише те, що він народився у селі Микуличі у Львівській області 1974 року. На службі в міліції перебував з 1994 року. Починав дільничним у райвідділі, потім перейшов в управління кримінального розшуку, далі — у відділ по боротьбі з незаконним обігом наркотиків. У 20... році був звільнений з органів внутрішніх справ начебто за власним бажанням. Однак за три роки раптом був поновлений все у тому ж БНОНі, де доріс до майора і посади заступника начальника міського відділу. Правда, окрім Кіндсфатера, начальник міського відділу БНОН мав ще шість заступників, у яких легко було загубитися.

Я не бачив Кіндсфатера на жодній з міліцейських прес-конференцій, хоча мав би. Міліцейські чини прес-конференції давали нечасто, але давали. Як правило, вони з’являлися перед представниками медіа у двох випадках. Перш за все, вони влаштовували брифінги тоді, коли мали змогу похвалитися тим чи іншим гучним успіхом чи розкритим резонансним злочином. Такі випадки можна було перелічити по пальцях. В іншому разі ми, журналісти, бачили міліцейську верхівку тоді, коли цей резонансний злочин тільки-но трапився, і вся ця неповоротка, величезна, наскрізь прогнила система заходилася ворушитися, імітуючи квапливу й ефективну роботу. Тоді й починалися ці танці перед телекамерами, брифінги та спільні прес-конференції силових відомств, де на наші голови градом сипалися цифри: створено оперативно-розшукову групу з 60 слідчих, опитано 250 свідків, проведено 340 оперативно-слідчих дій, виявлено 38 побічних правопорушень, укладено 140 томів кримінального провадження, розслідується 14 версій злочину — і тому подібне. І всі ці надмухані числівники мали одне-єдине призначення: замаскувати скромну цифру «нуль». Тобто — «зеро». Злочинець гуляє на волі, справу не розкрито.

Якщо ж особливого авралу не було, і мова йшла про банальний квартальний звіт правоохоронців, де високе начальство зазвичай не з’являлося, засилаючи відбуватися перед пресою заступників,— саме там я б і мав побачити Кіндсфатера. Я навідав у минулому кілька брифінгів БНОН, але людину з таким прізвищем не пам’ятав.

Жодної інформації про Кіндсфатера на офіційних сайтах силових структур я не знайшов, але дещо цікаве все ж таки розкопав по своїх каналах. У 20... році саме Кіндсфатер затримав Дениса Лугового з трьома грамами амфетаміну на руках, але буквально за день Луговий вже розгулював на волі. За півроку Кіндсфатер знов затримав Лугового разом з таким собі Самвелом Метисяном, у них вилучили майже чотири кілограми героїну. Почалося слідство, Луговий був швидко перекваліфікований на свідка, а Метисян пішов під суд, який швидко виправдав його за відсутністю доказів. Конфіскований товар зник з міліцейського складу, а Кіндсфатер отримав зірку майора.

Я зустрівся з Лідою з прес-служби прокуратури, і вона порадила мені не лізти в цю справу. «Даню, навіщо тобі цей гемор? Це ж держава в державі!» Я зрозумів, що допомагати мені вона не буде через ризик втратити роботу. Щонайменше.

Проте знайомі хлопці з СБУ виявилися більш говіркими. Вони розповіли, що давно підозрюють Кіндсфатера в організації трафіку амфетаміну з Польщі в Харківську область, але той поводиться дуже обережно, і спіймати його на гарячому майже неможливо. За їх даними, мали місце вже кілька епізодів поставок великих партій фену. Але це оффрекордс, Даню, офіційно ми тобі нічого не говорили.

Майже тиждень я провозився з Кіндсфатером, відволікаючись тільки на міліцейські звіти і прес-конференції прокуратури. Я обережно цікавився про цю персону в міліцейських генералів у відставці та чинів з інших підрозділів, з якими у мене були більш-менш довірчі стосунки. За чашкою кави мені повідали кілька мєнтовських байок, купу пліток, мені вдалося навіть отримати пару непоганих ексклюзивів щодо призначень у структурі МВС, але жодної конкретики я не здобув.

Відставники його або не пам’ятали або вдавали, що не пам’ятають; ті, що працювали в системі зараз, не відрізнялися балакучістю. Я старався бути обережним, не викладав усіх карт, які мав на руках, але інформацію хлопців із СБУ ніхто не підтверджував навіть частково. Кіндсфатера характеризували, як результативного опера, що знає свою справу.

Я відшукав ще кілька справ, у яких був задіяний оперативний співробітник О. С. Кіндсфатер, але це були тривіальні затримання наркоманів з мінімальними дозами марихуани, пошуки зниклих без вісти, які не дали результатів, квартирні крадіжки. Я дізнався, що у 20... році Кіндсфатеру оголошували подяку за відмінні результати під час обласних змагань зі стрільби. Звичайно ж, він не мав сторінок у соціальних мережах, принаймні від власного імені, однак деякі сліди в інтернеті він все ж таки залишив.

Пам’ятаєте давній фільм «Men in black»? Там герой Томмі Лі Джонса купляє жовті бульварні газетки, що викликає подив у героя Вілла Сміта: «Та що там можуть написати?» Але виявляється, що в цих заточених на сенсацію дешевих таблоїдах, котрі ніхто не сприймає всерйоз, і була вся правда про інопланетян, яку ніколи не зважилися б оприлюднити респектабельні новинні агенції. Щось подібне, до речі, відбувається і в Україні, коли мова йде про так званих «перевертнів у погонах». Згадки про Кіндсфатера я знайшов у коментарях на маловідомих форумах, котрі публікували інформацію анонімів без будь-яких підтверджень і посилань на джерела. Це були справжні «зливні бачки», в цьому й полягала їхня цінність, бо на цих форумах писали люди «зсередини», з поганої утроби системи, і робили вони це аби нашкодити якомусь недругу в погонах, або задля того, щоб просто виплеснути злобу, накопичену роками.

Дехто під ніком «Місцевий» повідомляв, що Кіндсфатер і його подільник, кримінальний авторитет Кривда, налагодили торгівлю трамадолом у Первомайському районі Харківської області. В 1998 році Кривда був затриманий СБУ з великою партією трамадолу, а Кіндсфатеру вдалося зникнути з місця злочину. При цьому він чинив спротив, відстрілювався і поранив у ногу співробітника СБУ Після цього інциденту Кіндсфатер був заднім числом звільнений з органів, на якийсь час опинився під слідством, але відкупився, «занісши» двадцять п’ять тисяч зелених до Московського районного суду в Харкові. Справу перенаправили в Донецьк, де вона безслідно зникла. Кіндсфатер щез на три роки, щоб знову виплисти в міському відділі БНОН і навіть дослужитися до заступника начальника. Типово для України: з-під слідства — на керівну посаду, з тюрми — у міністри.

Дізнавшись усе це, я знову вперся у стіну. Нової інформації не було. Очевидно, що Луговий працював на Кіндсфатера, потроху підставляв мажорів на наркотиках. Але Луговий зник... Була чутка, ніби його бачили в Одесі, але вона так і залишилася чуткою. Я знайшов адресу Лугового, з’їздив туди, познайомився з його бабусею. Батьків хлопця не було вдома, а бабуся так злякалася моїх питань, що мені ледь вдалося її заспокоїти. Не отримавши ані байта інформації, я майже годину вислуховував її голосіння за зниклим онуком, після чого поїхав ні з чим.

Ніхто з моїх колег гадки не мав, що саме я копаю. Віка суворо попередила мене, та я й сам усе розумів. Мені ні з ким було розділити цю ношу і нікуди звернутися по допомогу...