Новини

Епілог

Минуло дев’ять років, а я й досі пам’ятаю запах вогкої лісової землі в ту ніч, коли я востаннє бачив Сашу, Іллю, лісника, майора Кіндсфатера і взагалі більшість із тих, хто хоч якось був пов’язаний з тим періодом мого життя, коли я писав новини із зали суду, де розглядалася кримінальна справа про умисне вбивство Наталії Штос. Іноді мені сниться цей запах. Тієї ночі земля пахла смачно, як солодкий пиріг. Я мав тоді залишитися в ній поруч з горбиком, під яким упокоївся Луговий, але замість мене там і досі лежить заступник начальника міського відділу БНОН, майор міліції, наркоторговець і психопат Орест Кіндсфатер на прізвисько Біс.

За ці роки багато чого сталося. Опасисті докризові роки змінилися черговою епохою виживання, все ніби повернуло на дев’яності, спалахнув Майдан, відбулася революція, почалася війна. В лютому 2014 року я побачив прес-секретаря Віталіка, тобто товариша Сім, у натовпі біля київського стадіону «Динамо». Він був у рожевій будівельній касці, у товстому кожусі з примотаними до нього скотчем дошками і з трофейним беркутівським щитом. Віталік з розбігу метнув пляшку з коктейлем Молотова у бік міліцейського ланцюга, а я, тільки-но побачивши його, одразу відчув приступ роздратування. Лівак і соціаліст не мав права приєднуватися до української революції, в якій задавали тон праві радикали. Але він приєднався.

Найсмішніше, що під час Майдану Віталік став прес-секретарем однієї з праворадикальних організацій, публічною людиною. Він зробився справжнім ньюсмейкером, робив стріми побоїщ на Грушевського, мав аудиторію у «Фейсбуці» з майже сорока тисячами читачів і навіть балотувався у Верховну Раду на перших післяреволюційних виборах по одному з мажоритарних округів у Київській області, мав шанси пройти, але не пройшов. Зараз я також підписаний на його сторінку (мій запит на долучення до його «друзів» він проігнорував, чим ще раз викликав у мене роздратування), іноді відслідковую, що він там пише. Після Майдану його популярність дещо зменшилася, але фоловери залишилися. З початком війни Віталік побував у зоні АТО, волонтерив, але воювати не пішов, залишившись у Києві на теплому місці помічника одного з вуличних вожаків, що його стихія народного повстання винесла з барикад на Грушевського прямісінько в депутатське крісло.

Щодо неосоціалістичного угруповання «Долг», то зараз про нього мало що відомо. Ходили чутки, що Майдан викликав розкол в організації,— частина членів на чолі з Віталіком підтримала українську революцію і приєдналася до правих, інша — і передусім товариш Дванадцять і лісник — начебто приєдналися до харківських «оплотівців», а потім рушили на Донбас воювати на боці ДНР. Втім, щодо Іллі я чув і дещо іншу інформацію — начебто він перебрався чи то в Росію, чи то в Литву, і зайнявся там підпільною торгівлею зброєю. Одні казали, що Іллю давно вбили, інші заперечували, стверджуючи, що він цілком собі живий і взагалі не зв’язаний ні з яким криміналом, переїхав у Санкт-Петербург і одружився. Проте точно ніхто нічого не знав.

Якщо ти ще живий, Ілля, товаришу Дванадцять, то я бажаю тобі, щоб логіка революції не завела тебе в екзистенційний глухий кут, як багато з ким сталося.

Штірліц, на жаль, не пережив ту ніч. Цей розумний пес Баскервілей, який колись так мене лякав, з якого боку не дивись, разом зі своїми партайгеноссе врятував мені життя. Ціною свого. Я ніколи цього не забуду. RIP, Штірліц. Ти був найсміливіший і найрозумніший пес, якого я знав.

Адвокат Ірина Світлицька виграла процес у справі про вбивство Наталії Штос, її підзахисний Руслан Захарченко вийшов на свободу. Кажуть, працює десь на автомийці, і все у нього взагалі нормально. Світлицька вже на пенсії, Геннадій Семенович Туз продовжує працювати в адвокатурі.

Сашу я більше ніколи не бачив. Тієї ж ночі я видалив його номер з «контактів». Якось на станції метро «Пушкінська» я випадково зустрів мєнта Толіка, і той розповів мені, що Саша все ж таки поїхав в Австралію і зараз працює діджеєм в одному із сіднейських нічних клубів. Він подзвонив Толіку десь три роки тому о третій ночі, унюханий в мотлох, і все це розповів. Вони розмовляли менше чотирьох хвилин, зв’язок обірвався на півслові, і Саша не передзвонив. І не передзвонює досі, це на нього схоже. За ці роки багато що могло змінитися, але одне я знаю точно — я б не хотів, щоб ця людина ще раз з’явилася в моєму житті.

Що стосується самого Толіка, то він змінив міліцейську охорону на приватну охоронну структуру, істотно погладшав, але фактично не змінився: так само випиває, так само западає на дурь. Арман також дуже розтовстів і став схожим на класичного левантінського торгаша. Має чи не на всіх товстих пальцях золоті болти, носить шкіряну куртку, майже не голиться і тримає кілька контейнерів з турецькими джинсами на ринку «Барабашово». Я купив у нього джинси, і він по-приятельськи зробив мені нормальну знижку.

Нестор не був на Майдані, але пішов воювати і загинув під Іловайськом. Світла пам’ять! Вип’ємо за його спокій текіли, яку він так любив. RIP, Нестор, ти був красивий і цікавий хлопець, схожий на вікінга. Вибач нас, ідіотів, що підколювали тебе через твоє донбаське походження. Мені за це соромно. Ти славетний син своєї країни. Випий і ти за наше здоров’я, якщо у Вальгалі є текіла!

Соня Купер вдало вийшла заміж за сина одного поважного держслужбовця, народила вже другу дитину, але фігуру зберегла. Вона катається на червоненькій «Тойоті Ауріс», носить дорогі і стильні речі, пише у «Фейсбуці» про фітнес і саморозвиток, а в «Інстаграмі» викладає свої гламурні фоточки. Не працює, виховує дітей. У Соні Купер усе добре. Ми в друзях на ФБ, але жодного разу не спілкувалися.

Сім’я Штос за ці роки значною мірою втратила свій вплив і частину бізнесів, але клуб «Вегас» залишився за ними. Наскільки я знаю, птаха й досі там адмініструє, але в клубі стало значно спокійніше, і «пітбулів» звідти прибрали. Сьогодні це майже респектабельне місце. Наркотиками там більше не торгують, голови нікому не пробивають.

Після того як Артура змусили піти з «Вегасу», він довгий час микався без роботи, почав уже спиватися, опустився, але згодом улаштувався охоронцем у супермаркет, який, за іронією долі, колись теж належав сімейству Штос. Зараз у ньому нема й сліду від колишнього клубного життя — це звичайний жлоб у засаленій уніформі, який слідкує за тобою, коли ти наближаєшся до каси.

Зате пастор Патрік розвернувся на повну. За рік він переїхав до Києва, десь дістав купу грошей і побудував на Нивках Церкву Нового Народження — споруду, схожу на гібрид космічного корабля з маєтком міністра кучмівської доби в Конча-Заспі. Патрік запустив власний телеканал, і під час проповідей збирає гроші відрами. Пластмасовими відрами, це не метафора. Кажуть, він остаточно кинув наркотики та алкоголь, навіть палити кинув. Лише Бог його надихає. Бог і гроші.

Інформаційна агенція «Tower news» припинила існування в тому вигляді, в якому ми її знали. Після серії викривальних статей про наркоторгівлю в Харкові, ниточки з яких вели на саму гору, стало ясно, що ми перейшли дорогу комусь дуже впливовому, і в агенції несподівано почалося переформатування. Спочатку власник урізав фінансування, змусивши Віку звільнити більшість журналістів, а після цього звільнив її саму. Команда змінилася, і агенція перетворилася на цілком лояльний владі діловий ресурс з абсолютно іншими задачами. Віка переїхала до Києва і зробила кар’єру в PR, Блошкін пішов на пенсію, «злий редактор» Лена працює головним редактором «Tower news», решта розбіглися хто куди. Агенція називається, як і раніше, але тепер це зовсім інше ЗМІ — привчене до лотку.

Що ж до нас з Мариною, то ми вже десять років у шлюбі. У нас народилася донька Карина, копія я, а ніс мамин. Мене звільнили з «Tower news», і відтоді я пішов із журналістики, та й журналістика значною мірою пішла із мене. Я потроху освоїв маркетинг, і три роки тому теж переїхав із сім’єю до Києва. Зараз працюю на одну торгівельну компанію з американським капіталом і пишу не новини із залу суду, а технічні прес-релізи непоганою англійською мовою. Пишу добре, платять мені за це теж добре. Нещодавно запропонували нову посаду у США, і може статися, що найближчим часом я переберуся із сім’єю до Каліфорнії.

Р. S.

Я підготував цей рукопис під псевдонімом, але усвідомлюю, що мене можна вирахувати, підняти старі справи і розпочати кримінальне переслідування у зв’язку з убивством Ореста Кіндсфатера, тіло якого, до речі, й досі не знайдено. Я цього не боюсь, адже я ні в чому не винний, але мені б не хотілося відволікатися від сім’ї і кар’єри, знову занурюватися у мєнтовську реальність, від якої я давно відвик. Я не маю бажання годинами відповідати на питання лицемірів і дегенератів у похмурих совкових кабінетах. Протягом усього свого паскудного життя вони заповнюють консервні бляшанки смердючими недопалками, підшивають папірці у жовті папки і годуються, як міль, твоїми проблемами.

Нехай жеруть одне одного. Я у ці ігри більше не граю.