Основи кримінально-правової кваліфікації - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора В’ячеслав Олександрович Навроцький (ч. notes)

Примечания

1

Відповідні питання вже аналізувалися в публікаціях автора (див., зокрема: Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. — К.: Атіка, 1999. — 464 с). Нині загальні проблеми теорії кримінально-правової кваліфікації подаються у тому обсязі, що необхідний для забезпечення цілісності викладу матеріалу, основна частина якого присвячена вирішенню не стільки теоретичних, скільки прикладних питань, що постають у ході застосування кримінального закону.

2

Рабинович П. Юридична техніка законотворення в Україні: загальні проблеми // Вісник Академії правових наук України. — Харків: Право, 1998. — № 2 (13). — С. 21.

3

Закон України “Про підприємництво” набрав чинності з 26 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — Ст.169, а вказані статті КК виключені з нього Законом від 7 липня 1992 р.// Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 39. — Ст. 570.

4

В абз. 2 п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. №5 “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” підкреслено, що такі діяння не можуть визнаватися ухиленням від сплати податків і кваліфікуватися за відповідною статтею Особливої частини КК, а становлять собою службовий злочин.

5

Відповідні положення викладені в усіх більш-менш детальних коментарях КК 2001 р. — див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001. — С. 559; Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий. — 3-е изд., испр. и дополн. / О в. ред. С.С. Яценко. — К.: А.С.К., 2003. — С. 531.

6

Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. — Санк-Петербург: Юридический Центр Пресс, 2002. — с. 30.

7

Там же. — С. 29-30.

8

Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. — М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. — С. 270.

9

Там же.

10

Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. — М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. — С.271.

11

Там же. — С. 275-278.

12

Там же. — С. 279-283.

13

Там же. — С. 27.

14

Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. — Санк-Петербург: Юридический Центр Пресс, 2002. — с.30-43.

15

В літературі відзначається, що в кримінальному праві це положення є аксіомою. Вона настільки очевидна, що не розглядається навіть як принцип кримінального права — Клепицкий И.А. “Отмывание денег” в современном уголовном праве. // Государство и право. — 2002. — №8. — С. 33 [33-46].

16

Лихолоб В.Г. Проблемы эффективности правоприменительной деятельности органов внутренних дел в борьбе с преступностью (криминологический и теоретико-правовой аспекты). Автореферат дисс. ...доктора юрид.наук. — К. — 1992. — С.26.

17

Уголовное право. Особенная часть. — М.: Новый Юрист. — 1998. — С.18.

18

Мабуть, тільки редакційною неточністю можна пояснити вислів, який міститься в одному з підручників з логіки для юристів, де вказується: "Інтереси дотримання законності вимагають, щоб кожна суспільно небезпечна дія була кваліфікована за тією статтею кримінального закону, котра передбачає вчинене, або за якоюсь іншою (виділено мною — В.Н.) — див.: Жеребкін В. Логіка: (Підручник для юридичних вузів і фак.). 2-е вид., стереотипне. — Х.: Основа. К.: Знання. — 1998. — С. 32.

19

Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2 т. Том 1. — М.: Наука. — 1994. — С.94.

20

Див: Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовнаго кодекса. // Записки юридическаго факультете Петроградскаго университета. Выпуск У. — Петроград, 1917, с.183; Шаргородский М.Д. Уголовный закон. // Курс уголовного права. Том Ш. — (Без мысця видання): Юрид.изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. — С.168.

21

Див. напр..: Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. / Упорядник Ю.К. Качуренко. — К.: Наукова думка, 1992. — 199 с.; Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини. Джерела і практика застосування. — К.: АртЕк., Будапешт: Інститут Конституційної і Законодавчої політики (COLPI), 1997. — 624 с.; Куинн Ф. Права человека и ты. Руководство для стран бывшего советского Союза и Восточной Европы. — Варшава: Изд-во ОБСЕ/БДИПЧ, 1999. — С.192, 202.

22

Савицкий В.М. Государственное обвинение в суде. — М.: Наука. — 1971. — С.189. Див. також: Куцова Э.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе. — М.: Юридическая литература. — 1973. — С.75-78. М.М. Михеєнко в зв'язку з цим вказував, що коли обвинувальний доказ викликає обґрунтований сумнів, то він не може бути покладений в основу рішення не на користь даної особи. Якщо ж сумнів викликає виправдальний доказ, то їм можна оперувати на користь цієї особи, — див.: Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. — К.: Юрінком Інтер. — 1999. — С.55.

23

Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. — Харьков: «Вища шкода», 1979. — С. 57-59.

24

Відповідні положення знаходять своє закріплення і в законодавстві. Так, ст.4.1.1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачає, що у випадку, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платника податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення у межах апеляційного узгодження, приймається на користь платника податків.

25

Игнатов А.Н. Введение в изучение уголовного права. Уголовный закон. // Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. — М.: Издат. группа ИНФРА.М. НОРМА, 1996. — С.13.

26

Здравомыслов Б.В. Стадии совершения умышленного преступления. — М.: ВЮЗИ. — 1960. — С. 5.

27

Див.: Коржанский Н.И. Иерархия уголовно-правовых институтов. // Проблемы применения правовых норм на предварительном следствии: Сборник научн. трудов. — Волгоград: ВСШ МВД СССР. — 1982. — С. 64-65.

28

Там же, с. 65; Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. Труды по правоведению. Вып. 696. — Тарту. — 1985. — С. 5.

29

Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність працівників правоохоронних органів: постанова пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р, № 8, пункт 14; Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини: постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 1, пункт 28 підпункт "в". // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1995. — № 1. — К.: Юрінком. — 1995, с. 95, 164.

30

Див.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. — К.: "Наукова думка". — 1985. — С. 230-231.

31

В літературі висловлена думка що поняття триваючого злочину не потрібне — Зыков В. Нужно ли понятие длящихся преступлений? // Социалистическая законность. — 1984. — № 9. — С. 53. Однак поширення та підтримки ця позиція не знайшла.

32

Див.: Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. — М.: Госюриздат. — 1960. — С. 94-95.

33

Сборник постановлений Пленумов Верховных судов СССР и РСФСР (Российской Федерации) по уголовным делам. — М.: Издательство "СПАРК". — 1996. — С. 5.

34

Там же. — С. 6.

35

Там же. — С. 6.

36

Трайнин А.Н. Учение о составе преступления. — М.: Юрид. изд. Мин. юст. СССР. — 1946. — С. 148.

37

Тишкевич И.С. Приготовление и покушение по уголовному праву. — М.: Госюриздат. — 1958. — С. 8. Іншу думку свого часу обґрунтовував Б.С.Нікіфоров, який стверджував, що ні в попередній злочинній діяльності, ні в діяльності співучасника, як правило, немає складу злочину — Никифоров Б.С. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. // Важный этап в развитии советского права: Труды научной сессии ВИЮН. — М.: ВИЮН. — 1960. — с. 143. Однак такий погляд не знайшов підтримки у літературі.

38

Дурманов Н.Д. Общее учение о составе преступления по советскому уголовному праву. — М.: Госюриздат. — 1955. — С. 30-31.

39

Кузнецова Н.Ф. Ответственность за приготовление к преступлению и покушение на преступление по советскому уголовному праву. — М.: Изд. Моск. ун-та. — 1958. — С. 119.

40

Див. напр.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. — К.: "Наукова думка". — 1985. — С. 224-225.

41

Кузнецова Н.Ф. Ответственность за приготовление к преступлению и покушение на преступление по советскому уголовному праву, с. 119.

42

На необхідність посилатися при кваліфікації готування до злочину, замаху на злочин не лише на відповідну статтю, а й на частину статті Загальної частини КК, що передбачає попередню злочинну діяльність, зверталася увага у літературі — див.: Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. Труды по правоведению. Вып. 696. — Тарту. — 1985. — С. 3. Щодо чинного КК України на це звертав увагу Ю.В. Баулін — Баулін Ю.В. Деякі принципові новели Загальної частини Кримінального кодексу України та проблеми їх застосування // Правова держава. Щорічник наукових праць. Випуск тринадцятий — К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2002. — С. 313.

43

Кримінальний кодекс України. Проект. Вноситься народним депутатом України Матковським О.Б. — Київ. — 1996. — С. 13.

44

Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2 т. т. 1. — М.: Наука. — 1994. — С. 293-294.

45

Там же. — С. 294.

46

В літературі обговорювалося питання про кваліфікацію замаху з альтернативним умислом — див. напр.: Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву, с. 127-128; Курс советского уголовного права. В шести томах. Том ІІ. — М.: Наука. — 1970. — С. 430-431.

47

Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. — Харьков: "Основа". — 1991. — С. 269.

48

Шавгулидзе Т.Г. Необходимая оборона. — Тбилиси. — 1966. — С. 129; Ткаченко В. Квалификация покушений на преступление. // Советская юстиция. — 1981. — № 19. — С. 8.

49

Ткаченко В. Квалификация покушений на преступление, с. 8.

50

В літературі висловлена й інша думка — ряд криміналістів стверджує, що замах можливий і при афектованому умислі. серед тих, хто притримувався такої точки зору, проф. М.С. Таганцев, який, однак, аргументів на її користь не наводить — див.: Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции, с. 306.

51

Курс советского уголовного права. В шести томах. Том ІІ. — М.: Наука. — 1970. - С. 431.

52

Там же.

53

Ткаченко В. Квалификация покушений на преступление, с. 8.

54

Баулін Ю.В. Деякі принципові новели Загальної частини Кримінального кодексу України та проблеми їх застосування // Правова держава. Щорічник наукових праць. Випуск тринадцятий — К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2002. — С. 313.

55

Див. напр.: Курс советского уголовного права. В шести томах. Том ІІ. — М.: Наука. — 1970. — С. 427-428.

56

Див.: Новое уголовное право России. Учебное пособие. Общая часть. — М.: Зерцало, ТЕИС. — 1996. — С. 55-56.

57

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть общая. — К.: «Наукова думка». — 1985. — С. 233; Кримінальне право України. Загальна частина. — Харків: Право. — 1997. — С. 196; Кримінальне право України. Загальна частина. — Київ: Юрінком Інтер. — 1997. — С. 254.

58

Кримінальне право України. Загальна частина. — Харків: Право. — 1997. — С. 196.

59

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть общая. — К.: «Наукова думка». — 1985. — С. 233.

60

Там же. — С. 234.

61

Див.: Кримінальне право України. Загальна частина. — Харків: Право. — 1997. — С. 197; Кримінальне право України. Загальна частина. — Київ: Юрінком Інтер. — 1997. — С. 254.

62

Чікалін В. Усе залежить від кадрового потенціалу. // Урядовий кур’єр. — 2002. — 19 жовтня. — С. 7.

63

Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов. — М.: Изд. группа ИНФРА. М-НОРМА. — 1997. — С. 235.

64

Див.: Трайнин А.Н. Учение о соучастии. — М.: Юриздат. — 1940. — С. 77. Див. також: Радянське право. — 1989. № 10.

65

Див.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. — К.: «Наукова думка». — 1985. — С. 243.

66

Шаргородский М.Д. Некоторые вопросы общего учения о соучастии. // Правоведение. — 1960. — №1. — С.84.

67

Важко погодитися з твердженням Б.А. Курінова що поділ співучасників на види базується на ступені участі особи в злочині — див.: Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. — м.: Изд-во Москов. ун-та. — 1984. — С. 138. Ступінь, тобто міра активності, інтенсивності участі у вчиненні злочину визначається не тим, що особа робить, яку роль відіграє у злочині, а як вона це робить. Тому в конкретних посяганнях пособник може відігравати головну роль, прикладати великі зусилля для спільного вчинення злочину, а підбурювач — другорядну. І це залежить не від виду співучасника — тобто від характеру його участі у злочині, а від ступені такої участі. То того ж саме за ступенем участі може оцінюватися роль у вчиненні злочину «однойменних» співучасників.

68

Курс советского уголовного права. В шести томах. том ІІ. — М.: Наука. — 1970. — С. 456; Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений, с. 135; Кримінальне право України. Загальна частина. — К.: ЮРІНКОМ ІНТЕР — 1997. — С. 263.

69

Кваша О. Об’єктивні ознаки організатора злочину. // Право України. — 1999. — №1. — С. 107.

70

Не можна погодитися з підходом, згідно якого використання осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне має місце тоді, коли для виконання об’єктивної сторони злочину залучаються особи, які не підлягають відповідальності за вчинення даного (виділено мною – В.Н.) злочину (якщо це злочин зі спеціальним суб’єктом) – див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – С. 90-91. Він є внутрішньо суперечливим, бо однакова оцінка дається і використанню осіб, які взагалі не підлягають кримінальній відповідальності і тих, які не виступають спеціальним суб’єктом певного злочину. Автор коментаря до ст. 27 КК М.І. Мельник водночас вказує, що діяння таких осіб за об’єктивними і суб’єктивними ознаками ознаками є злочинним. Крім того, такий підхід не узгоджується з закріпленою в ч. 3 ст. 401 КК та загальноприйнятою в теорії кримінального права позицією, відповідно якої особи, не наділені ознаками спеціального суб’єкта злочину, підлягають відповідальності як інші співучасники цього злочину.

71

В теорії кримінального права віддавна висловлювалася думка про необхідність кваліфікації дій виконавців і співвиконавців злочину, вчиненого в співучасті з іншими особами, з посиланням на ч. 3 ст. 19 КК — див.: Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юридическая литература, 1974. — С. 74; Гузун В. Совместность — признак соучастия. // Советская юстиция. — 1975. — № 2. — с. 25; Сабиров Р.Д. Общие вопросы квалификации насильственных групповых преступлений. // Вопросы совершенствования уголовно-правовых мер борьбы с преступностью: Межвуз. сб. научн. трудов. — Свердловск: СвЮИ. — 1983. — С. 82-83; Кладков А. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии. // Законность. — 1998. — № 8. — С. 26; Куц В.М. Законодавство України: перспективи розвитку // Вісник університету внутрішніх справ. — 1998. — № 3-4. — С. 182; Пушкин А. Принципы аксессорной и самостоятельной ответственности соучастников преступления // Законность. — 2001. — № 3. — С. 27-30; Альошин Д.П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті. Дисертація ...к.ю.н. — Харків, 2002. — С. 83.

72

Див.: Кладков А. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии. // Законность. — 1998. — № 8. — С. 26.

73

Альошин Д.П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті. Дисертація … к.ю.н. — Харків, 2002. — С. 83.

74

Протилежну думку відстоює П.Ф. Тельнов — див.: Тельнов П. Формы соучастия и квалификация преступлений. // Советская юстиция. — 1971. — № 4. — С. 22.

75

Блум М.И. Некоторые вопросы квалификации действий соучастников. // Вопросы борьбы с преступностью на современном этапе. — Рига: Изд-во Латвийского ун-та. — 1978. — С. 24.

76

Див. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид. лит. — 1974. — С. 145: Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. труды по правоведению. Вып. 696. — Тарту. — 1985. — С. 4; Бажанов М., Сташис В. Про застосування ст. 19 КК України. // Право України. — 1994. — № 9. — С. 19.

77

Уголовное право. Общая часть. — М.: Изд. группа ИНФРА.М-НОРМА. — 1997. — С. 241.

78

Кваша О. Об’єктивні ознаки організатора злочину. // Право України. — 1999. — № 1. — С. 107.

79

Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. — К.: «Наукова думка». — 1969. — С. 137. Див також: Кримінальне право України. Загальна частина. — К.: ЮРІНКОМ ІНТЕР. — 1997. — С. 271.

80

Багато авторів допускають непослідовність, вказуючи, що при поєднанні функцій виконавця та іншого співучасника кваліфікувати діяння слід так, як і дії «чистого» виконавця — лише за нормою Особливої частини, і водночас стверджують, що підмовницька чи організаторська роль повинні бути враховані при призначенні покарання — див. напр.: Царегородцев А. Разграничение действий организатора и подстрекателя. // Сов. Юстиция. — 1974. — № 8. — С. 8. Але як можна враховувати при призначенні покарання те, що не враховано і не відображено при кваліфікації?

81

Див.: Ковалев М.И. Соучастие в преступлении: часть 2. Виды соучастников и формы участия в преступной деятельности. // Ученые труды Свердловского юридического ин-та. — Том %. — Свердловск. — 1962. — С. 125; Царегородцев А. Разграничение действий организатора преступления и подстрекателя. // Советская юстиция. — 1974. — № 8. — С. 9; Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. — К.: «Наукова думка». — 1985. — С. 287-288; Коржанский Н.И. Иерархия уголовно-правовых институтов. // Проблемы применения правовых норм на предварительном следствии: Сб. научн. трудов. — Волгоград: ВСШ МВД СССР. — 1982. — С. 67.

82

Коржанский Н.И. Иерархия уголовно-правовых институтов. // Проблемы применения правовых норм на предварительном следствии: Сб. научн. трудов. — Волгоград: ВСШ МВД СССР. — 1982. — С. 67.

83

Царегородцев А. Разграничение действий организатора преступления и подстрекателя, с. 8.

84

Там же, с. 8-9.

85

Кваша О. Об’єктивні ознаки організатора злочину. // Право України. — 1999. — №1. — С. 107.

86

Див.: Кладков А. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии. // Законность. — 1998. — № 8. — С. 27.

87

Уголовное право. Общая часть. — М.: Изд. группа ИНФРА.М-НОРМА. — 1997. — С. 259.

88

Кримінальне право України. Загальна частина. — Харків: Право. — 1997. — С. 215.

89

90

Гузун В.У. Формы соучастия в преступлении: Автореферат дисс. ... канд. юрид. наук. — М. — 1975. — С. 8.

91

Тельнов П. Формы соучастия и квалификация преступлений. // Советская юстиция. — 1971. — № 4. — С. 21.

92

Детальний виклад позицій, висловлених в літературі з приводу класифікації форм співучасті дає Ф.Г. Бурчак — див.: Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. — К.: «Наукова думка». — 1969. — С.60-64. За три десятиліття, що пройшли в того часу нічого принципово нового з цього приводу в теорії не висловлено.

93

Блум М.И. Некоторые вопросы квалификации действий соучастников. // Вопросы борьбы с преступностью на современном этапе. — Рига: Изд-во Латв. ун-та. — 1978. — С. 24.

94

Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений. — М.: Юрид. лит. — 1980. — С. 12.

95

Таку позицію підтримує ряд криміналістів — див: Сабиров Р.Д. Общие вопросы квалификации насильственных групповых преступлений. // Вопросы совершенствования уголовно-правовых мер борьбы с преступностью. — Свердловск: СвЮИ. — 1983. — С. 86-87. По суті таку ж думку висловлює Р.Р. Галіакбаров, конструюючи поняття групового способу виконання діяння, який на його думку характеризує лише об’єктивну сторону посягання. Використання фізичних зусиль особи, яка не підлягає кримінальній відповідальності, цей вчений вважає проявом групового способу вчинення злочину, який може мати місце і при відсутності співучасті — Галиакбаров Р.Р. Групповое преступление. — Свердловск. — 1973. — С. 118-119.

96

Див.: Гузун В.У. Формы соучастия в преступлении: Автореферат дисс. ... канд. Юрид. наук. — М. — 1975. — С. 15; Ушаков А.В. Основания и пределы ответственности соучастников преступления по советскому уголовному праву: Автореферат дисс. ... канд. Юрид. наук. — М. — 1971. — С. 12; Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид. лит. — 1974. — С. 25; Блум М.И. Некоторые вопросы квалификации действий соучастников. // Вопросы борьбы с преступностью на современном этапе. — Рига: Изд-во Латв. ун-та. — 1978. — С. 29-32.

97

Звечаровский И. Новый УК: проблемы применения. // Законность. — 1999. — № 1. — С. 11.

98

Ушаков А.В. Понятие и квалификация группового преступления. // Советское государство и право. — 1976. — № 2. — С. 61.

99

Убийства, изнасилования и другие преступления против личности: Сборник судебных решений по уголовным делам. — К.: «Знання». — 1993. — С. 74.

100

За підрахунками Д.П. Альошина така ознака притаманна для 61 складу злочинів. В 32 складах злочинів вона є кваліфікуючою, а в 3 — особливо кваліфікуючою ознакою; при конструюванні 24 складів злочину законодавець поєднав її з такою формою співучасті, які вчинення злочину організованою групою; у двох складах злочину вчиненню злочину за попередньою змовою групою осіб надається таке ж значення як і вчиненню його організованою групою (ч. 2 ст. 359 КК) або ж у складі транснаціональної організації (ч. 5 ст. 143 КК) — див: Альошин Д.П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті. Дисертація ...к.ю.н. — Харків, 2002. — С. 85.

101

Коржанський М. Постанова Пленуму Верховного Суду України: нормативний акт чи коментар. // Юридичний вісник України. — 1997. — № 6. — С. 17.

102

Судебные приговоры. Практика Верховного Суда Украины. — К.: Юринком. — 1995. — С. 25, 4-26.

103

Мойсик В.Р. Проблеми кримінальної відповідальності за шахрайство з фінансовими ресурсами. Дисертація ...к.ю.н. — К., 2002. — С. 88.

104

Див: Кримінальне право України. Загальна частина. — Харків: Право. — 1997. — С. 220 — 221; Уголовное право. Общая часть. — М.: Изд. группа ИНФРА.М-НОРМА. — 1997. — С. 260.

105

Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. — М.: Госюриздат. — 1959. — С. 240-250; Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. труды по правоведению. Вып. 696. — Тарту. — 1985. — С. 4-15.

106

Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид. лит. — 1974. — С. 156-158.

107

Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. труды по правоведению. Вып. 696. — Тарту. — 1985. — С. 4.

108

Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид. лит. — 1974. — С. 156.

109

Див.: Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. — К.: «Наукова думка». — 1969. — С. 183-184.

110

Можливість і необхідність застосування аналогії щодо КК 2001 р. (всупереч положенням, закріпленим в ч. 4 ст. 3 цього Кодексу) вже обґрунтовувалася в літературі — див.: Навроцький В.О. Принцип заборони аналогії та його дія при застосуванні Кримінального кодексу України 2001 р. // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. Харків, 25-26 жовтня 2001 р. — К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 49-52.

111

Див.: Гришаев п.и., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. — М.: Госюриздат. — 1959. — С. 248; Ковалев М.И. Соучастие в преступлении: Часть 2. Виды соучастников и формы участия в преступной деятельности. // Ученые труды Свердловского юрид. ин-та. Том 5. — Свердловск. — 1962. — С. 182-183; Курс советского уголовного права. Часть общая. Том 1. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та. — 1968. — с. 631; Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид. лит. — 1974. — С. 158; Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. Труды по правоведению. Вып. 696. — Тарту. — 1985. — С. 11; Кримінальне право України. Загальна частина. — Харків: Право. — 1997. — С. 220-221.

112

Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Изд. 2-е перераб. и доп. (по состоянию на 01.10.97 г.) — М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез». — 1997. — С. 59-60.

113

Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). — С. 10.

114

Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. — Киев: «Наукова думка». — 1969. — С. 188-191.

115

Кримінальний кодекс України. Проект. Вноситься народним депутатом України Матковським О.Б. — Київ. — 1996. // Верховна Рада України. Сектор реєстрації законопроектів. № 0041/1. 04.11.96.

116

Красиков Ю.А. Соучастие в преступлении. // Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. Лекция 10. — М.: Изд. группа ИНФРА. М-НОРМА. — 1996. — С. 35.

117

Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. — Киев: «Наукова думка». — 1969. — С. 191- 194.

118

Советское уголовное право. Общая часть. / Под ред. Кригера Г.А, Куринова Б.А., Ткачевского Ю.М. — М.: Изд-во МГУ. — 1981. — С. 275-276 (автор глави в підручнику — Б.А. Куринов).

119

На необхідність диференціювати такі випадки вказував ще А.Н. Трайнін — Трайнин А.Н. Учение о соучастии. — М., 1941. — С. 124.

120

Трайнин А.Н. Учение о соучастии. — М., 1941. — С.125.

121

Ушаков А.В. Основания и пределы ответственности соучастников преступления по советскому уголовному праву: Автореферат дисс. ... канд. юрид. наук. — М. — 1971. — С. 12. Див. також: Фролов А. С. Соучастие в преступлениях несовершеннолетних. Автореферат дисс. ... канд. юрид. наук. — Свердловск. — 1968. — С. 6.

122

Сабиров Р.Д. Общие вопросы квалификации насильственных групповых преступлений. // Вопросы совершенствования уголовно-правовых мер борьбы с преступностью. — Свердловск: СвЮИ. — 1983. — С. 87.

123

Блум М.И. Некоторые вопросы квалификации действий соучастников. // Вопросы борьбы с преступностью на современном этапе. — Рига: Изд-во Латв. ун-та. — 1978. — С. 28.

124

Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). //ученые записки Тартусского госуд. ун-та. труды по правоведению. Вып. 696. — Тарту. — 1985. — С. 5-9.

125

Там же. — С. 6.

126

Там же. — С. 7.

127

Див.: Ушаков А. Квалификация преступлений, совершаемых частными лицами в соучастии со специальным субъектом. // Советская юстиция. — 1972. — № 12. — С. 7.

128

Меркушев М.В. Соучастие в преступлениях со специальным субъектом. // Ученые записки Белорусского госуд. ун-та. Вып. 34. — Минск. — 1957. — С. 16.

129

Див.: Ткаченко В.И., Царегородцев А.М. Правовые последствия соучастия в преступлениях со специальным субъектом. // Проблемы борьбы с преступностью. -Омск, Иркутск. — 1976. — С. 41.

130

Устименко В.В. Квалификация преступлений со специальным субъектом. — Киев: УМК ВО. — 1988. — С. 32-33.

131

Ушаков А. Квалификация преступлений, совершаемых частными лицами в соучастии со специальным субъектом. // Советская юстиция. — 1972. — № 12. — С. 7; Блум М.И. Некоторые вопросы квалификации действий соучастников. — \\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\ — С. 32-37; Бурчак Ф.Г. учение о соучастии по советскому уголовному праву. — К.: «Наукова думка». — 1969. — С. 188-190; Сергеев В. Соисполнительство по советскому уголовному праву. // Советская юстиция. — 1970. — № 18. — С. 5-6.; Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид. лит. — 1974. — С.148-152; Лыхмус У. Квалификация действий соучастника в преступлении, не обладающего признаками специального субъекта. // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. Труды по правоведению. Вып. 666. — Тарту. — 1984. — С. 38-42; Устименко В.В. Квалификация преступлений со специальным субъектом. — К.: УМК ВО. — 1988. — С. 34; Кримінальне право України. Загальна частина. — К.: ЮРІНКОМ. ІНТЕР. — 1997. — С. 271; Кримінальне право України. Загальна частина. — Харків: «Право». — 1997. — С. 217-218; Кладков А. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии. // Законность. — 1998. — № 8. — С. 28.

132

Див.: Соловьев В.И. Борьба с должностными злоупотреблениями, обманом государства и приписками по советскому уголовному праву. — М.: Госюриздат. — 1963. — С. 135.

133

Устименко В.В. Квалификация преступлений со специальным субъектом, с. 35.

134

Див.: Сергеев В. Соисполнительство по советскому уголовному праву. — С. 5-6; Устименко В.В. Квалификация преступлений со специальным субъектом. — С. 36-40; Кримінальне право України. Загальна частина. — Харків: «Право». — 1997. — С. 218; Кладков А. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии. — С. 28.

135

Практика судів України в кримінальних справах. 1993-1995. — К.: Юрінком. — 1996. — С. 138-141.

136

Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Київ-Харків: Юрінком Інтер — Право, 2001. — С. 216.

137

Кримінальне право України: Загальна частина. / Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю. — К.: Правові джерела, 2002. — С. 204-205.

138

Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Київ-Харків: Юрінком Інтер — Право, 2001. — С. 216, 218.

139

Кримінальне право України: Загальна частина. / Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю. — К.: Правові джерела, 2002. — С. 205.

140

Там же. — С. 209.

141

Практика судів України в кримінальних справах. 1993-1995. — К.: Юрінком. — 1996. — С. 116-117.

142

Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: «Право», 2000. – С. 9.

143

Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: «Право», 2000. – С. 11-12.

144

Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – С. 101, 102.

145

В літературі нерідко, виділяючи ознаки сукупності злочинів, серед них називають і загальні ознаки множинності — див. напр..: Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела при совершении совокупности преступлений. // Весы Фемиды. — 2001. — № 3 (19). — С. 4. [c. 3-9].

146

Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: «Право», 2000. – С. 34.

147

Позиція автора не повністю узгоджується з чинним КК. Це, скоріше, пропозиція, для реалізації якої доцільно внести зміни у ч. 1 ст. 33 КК — передбачити можливість сукупності злочинів, відповідальність за які встановлена однією і тією ж нормою Особливої частини КК.

148

Див.: Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу // Українське право. — 1997. — № 2. — С. 145.

149

Марін О.К. Конкуренція кримінально-правових норм. Дисертація ...к.ю.н. — Львів, 2001. — 216 с.

150

Марін О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. — К.: Атіка, 2003. — 224 с. Див. також: Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 2002. — 169 с.

151

Словник іншомовних слів./ Ред. О.С. Мельничук. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1975. – С. 352. Див. також: Словник української мови. — Т. 4. — К.: Наукова думка, 1973. — С. 261.; Ожегов С.И. Словарь русского языка. — М.: Русский язык, 1991. С. 291.

152

Див. напр..: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — М.: Юристъ, 1999. — С. 210; Марін О.К. Кваліфікація при конкуренції кримінально-правових норм. — К.: Атіка, 2003. — С. 53.

153

Марін О.К. Конкуренція кримінально-правових норм. Дисертація ...к.ю.н. — Львів, 2001. — ??? с.

154

З цього приводу О.К. Марін вдало відзначив те, що конкуренція є виявом динаміки процесу правозастосування, наявність же потенційно конкуруючих норм свідчить про статику — див.: Марін О.К.

155

Марін О.К. Вказана праця. — С.

156

Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — 2-е изд., перераб. и дополн. — М.: Юристъ, 1999. — С. 225.

157

Справа № 22-379/1994.// Архів Апеляційного суду Львівської області.

158

В літературі висловлюються заперечення щодо такої назви складу злочину. Так, вказується, що поєднання слів привілейованість і злочин — несумісне, а термін "привілейоване вбивство" звучить як кощунство, оскільки ніхто не має привілею на вбивство — Игнатов А.Н., Костарева Т.А. Уголовная ответственность и состав преступления.// Уголовное право. Общая часть. Курс лекций – М.: Издательская группа ИНФРА.М.-НОРМА, 1996. — С. 37. Це дійсно так, якщо йде мова про злочин — привілейованих злочинів дійсно бути не може. Але склад злочину, як видається, цілком може називатися привілейованим, адже така назва відображає правове значення відповідної сукупності ознак і не більше. Назва ж "склад злочину з пом'якшуючими ознаками" є невдалою, оскільки не відображає специфіки відповідних ознак, їх відмінність від ознак, які враховуються при призначенні покарання.

159

Див.: Лесниевски-Костарерва Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 1998 – С. 7.

160

Див.: Лесниевски-Костарерва Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 1998 – С. 17-18.

161

Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: “Вища школа”, 1980, с. 33.

162

Кримінальне право України. Загальна частина. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – с. 110.

163

Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: «Наукова думка», 1978. – С. 178.

164

Коташевський О. Окремі недоліки нового Кримінального кодексу України. // Право України. — 2002. — № 11. — С. 100.

165

Там же. — С. 100.

166

Критику таких поглядів див.: Бородин С.В. Преступления против жизни. — М.: Юристъ, 1999. — С. 135-137, 156-157.

167

Хахулина К.С. Конкуренция уголовно-правовых норм и её преодоление в процессе их применения: Диссертация ...кандидата юридических наук. — Казань: Казанский государственный университет им. В.И. Ульянова-Ленина, 1984 — С. 90-91.

168

Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — М.: Юридическая литература, 1972. — С. 245-246.

169

170

Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. — С. 249.

171

В теорії кримінального права загальновизнано, що до обставин, які виключають злочинність діяння, відносяться як ті, що прямо передбачені Загальною частиною КК, так і ті, що, окремими статтями КК не регламентовані. Очевидно, що істотне розширення в КК 2001 р. переліку аналізованих обставин, не виключає того, що цілий ряд із них залишився поза законодавчою регламентацією. Зокрема, до них відноситься використання свого права (якщо це пов’язано з заподіянням шкоди іншим особам), згода потерпілого на заподіяння шкоди.

172

Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. професора П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 192 (автор цього положення — П.П. Андрушко).

173

174

175

Благов Е.В. Квалификация деяний, исключающих уголовную ответственность // Государство и право. — 1992. — № 9. — С. 79.

176

Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР. 1924-1977. Часть 2. — М.: Известия. — 1978. — С. 189.

177

Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1995. — № 1. — К.: Юрінком. — 1995. — С. 91.

178

Убийства, изнасилования и другие преступления против личности: Сборник судебных решений по уголовным делам. — К.: "Знання". — С. 155.

179

Див.: ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369 КК 2001 р.

180

Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. — К.: «Наукова думка». — 1978. — С. 129-130.

181

Див., наприклад, ст. 103, ст. 7 Закону України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р.; ст. 16 Закону України “Про Конституційний суд України” від 16 жовтня 1996 р.; ст. 22 Закону України “Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 р.; ст. 46 Закону України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р.

182

Светлов А.Я. Вказана робота. — С. 129-130.

183

Светлов А.Я. Вказана робота. — С. 129-130.

184

Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. — С. 159.

185

Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. професора П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 179.

186

Кливер И.Я. Уголовно-правовые судебные ошибки квалификации преступлений и их предупреждение. Автореф. дисс. …к.ю.н. — М. — 1979 – 17 с.

187

Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікації злочинів. Дисертація ...к.ю.н. — Львів, 2002. — 214 с.

188

Чи не єдиною роботою останніх років, в якій йдеться про випадки завідомо неправильної кваліфікації з метою “покращення” показників кримінально-правової статистики є дисертація С.М. Алфьорова — див. Алфьоров С.М. Діяльність органів внутрішніх справ по протидії злочинності у курортних регіонах (кримінологічне дослідження на матеріалах Запорізької області). Дисертація ...к.ю.н. — Харків, 2003. — С. 35-37.

189

За даними управління внутрішньої безпеки і розслідувань МВС України у 2001 р. в Україні притягнуто до відповідальності за недбале ставлення до службових обов’язків 54,5 тис. працівників міліції, в т.ч. 1.4 тис. звільнено з органів внутрішніх справ. Цей підрозділ МВС як некримінальні порушення (?!) оцінює приховування злочинів від обліку (за що притягнуто 514 міліціонерів), незаконну відмову в порушенні кримінальних справ (піддано стягненням 378 працівників), фальсифікацію матеріалів (на чому піймано 75 осіб) — див.: Макарова О. Дисципліна в міліції — правопорядок в державі // Юридичний вісник України. — 2002 — 30 березня — 5 квітня. — С. 14.

190

Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікації злочинів. К.: Атіка, 2004. — С. 36. Див. також: Назаров А.Д. Влияние следственных ошибок на ошибки суда. — СПб: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. — С. 17.

191

Див. напр.: Борисов В.И. Закон Украины об уголовной ответственности: понятие, функции и источники // Уголовное право: стратегия развития в ХХІ веке. Материалы международной научно-практической конференции. 29-30 января 2004 г. — М.: МГЮА, 2004. — С. 434-435.

192

Це положення КК України однозначно схвалюють всі вітчизняні теоретики і практики, які достатньо “натерпілися” від частих змін до раніше чинного кримінального законодавства, яке крім КК, включало й цілий ряд не кодифікованих актів, сферу дії яких та їх співвідношення з КК нерідко було важко визначити. Водночас, його чомусь часто не сприймають зарубіжні фахівці, які залучаються до експертної оцінки нового КК України.

193

Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікації злочинів. — К.: Атіка, 2004. — С. 32.

194

Тут і далі, коли говориться про статтю КК, маються на увазі і їх структурні підрозділи — частини, пункти.

195

Див. Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікації злочинів. Дисертація ...к.ю.н. — Львів, 1993.

196

Див. напр.: Кливер И.Я. Уголовно-правовые ошибки квалификации преступлений и их преодоление. Автореферат дисс. …к.ю.н.. — М., 1979. — 18 с.; Колосовский В.В. Ошибки в квалификации уголовно-правовых деяний. Автореферат дисс. …к.ю.н.. — Челябинск, 2003. — 27 с.; Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікації злочинів. — К.: Атіка, 2004. — 188 с.

197

Т.М. Марітчак, відзначав, що помилки у кваліфікації злочинів мають ненавмисний характер. При цьому він вказував, що ненавмисний характер помилки означає те, що вона може бути вчинена через необережність, або ж бути випадковою — див.: Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікації злочинів. — К.: Атіка, 2004. — С. 36.

198

Виділення таких критеріїв запропоновано у згаданій кандидатській дисертації Т.М. Марітчака.

199

Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікації злочинів. — К.: Атіка, 2004. — С. 114-137.

200

Відомості Верховної Ради України. – 1997. — № 50. – Ст. 302.

201

Бухгалтерская газета. — 2001. — 3 августа. (№ 30).

202

Див. напр.. Дудоров О.О. Діяння у складі злочину, передбаченому ст. 212 Кримінального кодексу України: проблеми тлумачення і вдосконалення законодавства // Життя і право. — 2004. — № 3. — С. 68-70.