Після війни. Історія Європи від 1945 року

Ілюстрації

Дитина йде повз викладені вздовж дороги трупи сотень колишніх в’язнів концентраційного табору Берген-Бельзен. Як і більшість дорослих німців у післявоєнні роки, хлопчик відводить погляд.

Німецькі солдати, яких привселюдно повісили в Києві в 1946 році, визнавши винними у воєнних злочинах. Незважаючи на неоднозначні мотиви радянської влади щодо влаштування післявоєнних судів і страт, жахливі злочини, скоєні німецькою армією, СС та їхніми місцевими колаборантами, були цілком справжніми.

Дража Михайлович, лідер югославських четників — (націоналістичного) руху Опору — перед воєнним судом у червні 1946 року. Для партизанів-комуністів четники становили майже таку саму велику загрозу, як і іноземні окупанти: після війни Тіто безпощадно з ними розправився. Самого Михайловича розстріляли 18 липня 1946 року.

Француженку, звинувачену в «горизонтальній співпраці» з німецькими окупантами, поголили та ведуть містом Лаваль через декілька годин після того, як його звільнили американські війська в серпні 1944 року. Тисячі жінок у Франції, Бельгії та Нідерландах були покарані подібним чином.

Жінки в Лондоні стоять у черзі по вугілля в розпал суворої зими в лютому 1947 року. Нестача палива була такою гострою, що більшість цих жінок мали чекати увесь день на те, щоб забрати свою тижневу норму. Візочки для того, щоб везти вугілля, а не немовлят.

Мати з дітьми отримує соціальну допомогу в Стратфорді, східному районі Лондона, 6 серпня 1946 року — у перший день видачі після її запровадження. Післявоєнні європейські держави добробуту здійснили справжню соціальну революцію, кардинально покращивши життєві можливості і середнього, і робітничого класу.

Допомога Маршалла,

а) Перша доставка карибського цукру 3 лютого 1949 року в рамках допомоги Маршалла, яку на лондонському причалі зустрічають міністр- лейборист Джон Стрейчі (ліворуч) та Елмер Голмгрін, представник Плану Маршалла (у центрі).

Допомога Маршалла,

б) Афіни, Різдво 1949 року: хліб, спечений з «борошна Плану Маршалла», роздають грецьким сиротам. Навіть у збіднілій Греції підняття духу завдяки Плану Маршалла було щонайменше так само важливим, як і його матеріальний внесок в економічну відбудову.

Допомога Маршалла,

в) «Народи світу не хочуть повторення лих війни» — Й. Сталін (гвинтівка та яйця запаковані в документ із позначкою «Північноатлантичний пакт»). Зверніть увагу, що західні союзники СРСР ідуть під французьким транспарантом.

Чехи зібралися 25 лютого 1948 року на Вацлавській площі в Празі, щоб послухати, як Клемент Готвальд оголошує про створення нового уряду. Зауважте розмаїття протилежних емоцій серед присутніх — комуністичний переворот у жодному разі не викликав усезагального розпачу.

Портрет Йосипа Броза Тіто прикрашає будівлю в Белграді, липень 1948 року. Сталін припинив відносини з комуністичною Югославією навесні 1948 року не через її політику, а розізлившись на непідкорення Тіто, його культ особистості та дедалі більший виклик монополії Москви на комуністичну владу.

Американський літак приземляється в берлінському аеропорту Темпельгоф, червень 1948 року. Берлінська блокада, яка тривала одинадцять місяців, була великим стратегічним прорахунком Сталіна: вона розвіяла ілюзії щодо нейтралітету, змусила західних союзників узяти на себе зобов’язання щодо Берліна та пришвидшила створення НАТО.

Присутні під час створення. Зліва направо: Дін Ачесон, державний секретар США та ідейний натхненник політики «стримування»; Ернест Бевін, післявоєнний міністр закордонних справ Великої Британії, чиєю ідеєю став Атлантичний Альянс; Робер Шуман, французький державний діяч, який запропонував створити Європейську спільноту вугілля та сталі.

Соціалізм із людським обличчям: «дідусь Сталін» на демонстрації в Москві, 1949 рік. «Він нагадав мені тиранів Відродження: жодних принципів, будь-які методи, але ніяких епітетів — завжди “так” або “ні”, хоча вірити йому можна було, тільки якщо це було “ні”». (Клемент Еттлі, прем’єр-міністр Великої Британії)

Повстання в Східному Берліні 17 червня 1953 року стало в Радянському блоці першим виявом того, що народ може «втратити довіру до уряду». Варіант «розпустити народ та обрати собі інший» (як саркастично запропонував Брехт) виявився недосяжним, хоч і не тому, що погано намагалися.

Ласло Райк (у центрі) в останній день суду над ним, 23 вересня 1949 року. Як міністр внутрішніх справ і комуніст Райк сам був відповідальний за смерть багатьох невинних; але суд над ним та подальша страта перетворили його в очах наступних поколінь на мученика.

Робітники в радянському ГУЛАГу, орієнтовно 1952 рік. Того року, на піку другого сталінського терору, в радянських трудових таборах утримували 1,7 мільйона в’язнів, у трудових колоніях — ще 800 тисяч, а 2 753 000 — у «спеціальних поселеннях». «Звичайним» терміном у ГУЛАГу були 25 років.

Жан-Поль Сартр милується рідкісними книгами в Національній бібліотеці в Ленінграді, 23 червня 1954 року. У той час Сартр захоплювався комунізмом радше через романтичні ілюзії (та нелюбов до Америки), аніж через ідеологію; але в подальші десятиліття це захоплення заплямувало його міжнародну репутацію й притлумило його післявоєнне інтелектуальне сяйво.

Реймон Арон (ліворуч) відвідує радіо «Вільна Європа» в Мюнхені в 1952 році. (Праворуч — Франк Мунк, радник радіо з питань інтелектуальної співпраці.) Арон був лібералом у неліберальну добу; інші інтелектуали його часу часто не могли зрозуміти його політичного вибору: «У політиці вибір роблять не між добром і злом (так ніколи не буває), а між бажаним і відразливим».

Микита Хрущов відвідує колгосп. «Містер X» вважав себе експертом у сільському господарстві, хоча його експерименти зазвичай завершувалися катастрофічними поразками. Але його внесок у десталінізацію (зокрема його «таємна промова» в лютому 1956 року) був безцінним, незважаючи на те, що його наслідки перевищили його очікування.

Імре Надь (у центрі) після звернення до ООН, 1 листопада 1956 року. Надь дорого заплатив за свою роль у приреченому Угорському повстанні, але в довготерміновій перспективі Москва заплатила ще більше, зруйнувавши ілюзії своїх же прихильників.

Зведення Берлінського муру, 19 серпня 1961 року. Незважаючи на протести, західні уряди не дуже сумували через те, що багаторічну кризу навколо Берліна вдалося розв’язати завдяки рішенню Радянського Союзу побудувати фізичний бар’єр між двома частинами окупованого міста.

«Шлюб Марії Браун» (1978) — уїдливе препарування режисером Райнером Фассбіндером недоліків післявоєнної Федеративної Республіки. Для нового покоління критиків західнонімецька одержимість заможністю, політичною демобілізацією й колективним забуванням була всього лише новим проявом старих німецьких вад.

«Усі німці разом із бундесканцлером схвильовано дивляться на свою столицю». Насправді Конрад Аденавер (який був родом з католицького Райнланду) щиро не любив прусський Берлін. Але він не гребував використовувати розділене місто як важіль, щоб домагатися поступок від західних союзників.

Портрети нідерландських губернаторів виносять з палацу в Джакарті 26 грудня 1949 року — за день до проголошення Республіки Індонезія. Втрата Ост-Індії була болісною для нідерландців, які тепер мали змиритися зі зменшенням своєї ролі в Європі.

Солдати В’єтміню ведуть полонених французьких солдатів після бою в Дьєнб’єнфу, травень 1954 року. Ганебне вигнання Франції з В’єтнаму посилило кардинальне небажання, особливо з боку армії, відпускати інші французькі колонії в Північній Африці.

Єгиптяни вимагають відведення англо-французьких сил, грудень 1956 року. Суецька поразка стала поворотним моментом післявоєнної Європи: пришвидшила розпад європейської імперії та змінила (у різний спосіб) політичну траєкторію як Франції, так і Британії.

«Усе своє життя я мав певне уявлення про Францію». Шарль де Ґолль захопив владу в травні 1958 року, по суті, через переворот; але йому вдалося відновити впливовість Франції на світовій арені, а його П’ята республіка виявилася більш стабільною, ніж її попередниці.

ОТА (Організація таємної армії) вела криваву війну помсти й терору проти тих, кого вважала відповідальним за втрату Алжиру. її гнів був спрямований насамперед на де Ґолля, якого вона вважала зрадником (зверніть увагу на поламаний Лотаринзький хрест, емблему де Ґолля).

Європейці з Конго тікають до Танзанії, липень 1960 року. Ліквідація Бельгійської імперії була безвідповідальною поразкою: коли бельгійці пішли з Конго в 1960 році, після десятків років експлуатації, то залишили тільки тридцять конголезьких випускників університетів для заміщення чотирьох тисяч адміністративних посад вищої ланки.

Відомий вислів Діна Ачесона 1962 року про британське післявоєнне сум’яття надихнув карикатуриста Вікі створити таке зображення принизливих та раболіпних «особливих відносин» британського прем’єра Гарольда Макміллана з Вашингтоном, яке і через сорок років з моменту створення карикатури залишається гнітюче актуальним.

Символи сучасності.

а) Чеський автомобіль Tatra-603 демонструється на Торговельній виставці у Брно, вересень 1959 року. Автомобілі Радянського блоку уособлювали безліч вад комуністичної економіки: вони були поганої якості й доступні лише небагатьом привілейованим. Утім вони були напрочуд витривалими.

Символи сучасності.

б) Три пані зазирають у лімузин, Лондон, 1960 рік. Хоча сучасні споживчі товари тривалого користування — машини, холодильники, пральні машини — тепер були доступні багатьом західноєвропейським домогосподарствам, глибокі розбіжності між рівнем багатства, класами та привілеями нікуди не зникли. Лімузином, мабуть, і досі керував особистий водій.

«І Бог створив жінку». Для дедалі більшої кількості європейських курортників розваги під сонцем тепер були цілком здійсненним бажанням. Бардо ще певний час залишалася на Лазуровому узбережжі, яке стало відомим завдяки їй, але багато її друзів переїхали, тікаючи від навали масового туризму.

По всій післявоєнній Європі «розчищення нетрів» і міське планування прокладали шлях для покоління багатоповерхових багатоквартирних будинків: їх не любили їхні мешканці, і зазвичай вони швидко руйнувалися й передчасно зношувалися. Типовим прикладом був район Moss Heights у Глазго, зображений тут на етапі будівництва.

Тедді-бої в районі Elephant and Castle у Лондоні, липень 1955 року. «Втраченому поколінню» 1950-х — підліткам, які опинилися між поколінням їхніх батьків, яке росло в час Депресії, та наступним поколінням бебі-бумерів — бракувало розваг і можливостей для дозвілля. Більшість із них — blouson noirs у Франції, Halbstarker у Німеччині та Австрії чи skinknuttar у Швеції — ставали членами банд та вчиняли насильство.

The Beatles справді мали вагу. Через сорок років вони залишаються видатним і, мабуть, єдиним спільним спогадом у пам’яті покоління шістдесятих у всьому світі. І вони створювали справді дуже хорошу музику, навіть якщо альбом «Сержант Пеппер» і не був (повною мірою) «вирішальним моментом в історії Західної цивілізації» (Кеннет Тайнен).

Захоплена студентами Сорбонна, Париж, 1968 рік. Незважаючи на марксистські зображення — Мао, Сталіна, Енгельса та Маркса на прапорі з серпом і молотом, — протестувальники 1968 року не надто захоплювалися доктриною. Крім того, більшість із них і не були серйозно налаштовані. Як згадував один із них, ми просто «любили Революцію» (Дені Кон-Бендіт).

Робітники автомобільних заводів та фабрик з виробництва шин на демонстрації на площі Сан-Карло в Турині, 25 вересня 1969 року. В Італії і Франції масові страйки та робітничі протести становили для влади більшу небезпеку, ніж швидкоплинний студентський радикалізм.

Прага, серпень 1968 року. «Кожна комуністична партія вільна застосовувати принципи марксизму-ленінізму та соціалізму у своїй країні... але вона не вільна відходити від цих принципів, якщо хоче залишатися комуністичною партією» (Леонід Брежнєв, 3 серпня 1968 року). Радянське вторгнення придушило Празьку весну та будь-які рештки ілюзій щодо самого комунізму.

Плакат «У розшуку», на якому зображено групу Баадера — Майнгоф, 1972 рік (Ульріка Майнгоф та Андреас Баадер — угорі ліворуч). «Позапарламентські» німецькі радикали вдавалися до насильства, щоб «зірвати маску» з Федеративної Республіки й викрити «технологію цивілізованого знищення, яка була властива Новому ладу Бреттон-Вудської системи».

День початку судового процесу в квітні 1982 року над 63 членами Червоних бригад, яких звинувачували в убивстві Альдо Моро. Ліві терористи в Італії підкреслювали свої (уявні) зв’язки з пролетаріатом, але більшу небезпеку становили (і вбивали більше людей) терористи з правого флангу.

Члени ETA («Країна Басків і Свобода»), 1982 рік. Баскські бойовики, розчаровані через зростання відчуження з боку заможного місцевого населення (більшість походила з інших частин Іспанії), яке залишав байдужим образ «незалежної Країни Басків», упродовж 1980-х щороку в середньому вбивали 34 особи.

«Щоб кинути в солдата, знайшов я каменюку... Коли я трішки підросту, то матиму шаблюку...» (дитяча кричалка, Белфаст, близько 1976 року). Тристороннє протистояння між бойовиками ІРА, бойовиками-протестантами та Британською армією тривало тридцять років і призвело до майже двох тисяч смертей.

Португальські робітники, які приїхали до Франції, 1970 рік. У 1973 році іноземці у Франції становили 11% робочої сили. У Західній Німеччині було майже три мільйони «гостьових робітників», переважно із середземноморських країн. Європейське «економічне диво» великою мірою залежало від внеску цих мігрантів та переказів, які вони надсилали додому.

Італійські жінки на демонстрації за реформу законодавства, що стосувалося розлучень, 1974 рік. Післявоєнне західноєвропейське законодавство щодо соціальної допомоги надавало переваги насамперед працевлаштованим робітникам та сім’ям. Питання, які особливо хвилювали жінок, — аборти, контрацепція, розлучення — у Північній Європі мали чекати на вирішення до шістдесятих років, а в інших частинах Європи — до сімдесятих.

Франсіско Франко та його призначений наступник принц Хуан Карлос, жовтень 1971 року. Генералісимус (який номеру 1975 році) був би дуже розчарований своїм протеже: як король Хуан Карлос придушив військовий переворот і виявився непохитним народним захисником демократичної Іспанії.

Перші парламентські вибори в Португалії, квітень 1975 року. З погляду сьогодення перехід до парламентської демократії в європейському Середземномор’ї здається безболісним і навіть неминучим. Але на той час багато хто і з лівого, і з правого політичного флангу очікував чогось іншого та був здивований (і розчарований) результатом.

Канцлер Віллі Брандт і прем’єр НДР Віллі Штоф в Ерфурті під час перших внутрішньонімецьких переговорів у березні 1970 року. Нова східна політика Брандта відкрила шлях для контактів та послабила напругу в Центральній Європі, але декому здавалося, що Західна Німеччина легітимізує і навіть підтримує комуністичних сусідів.

«Очі Капітули, а губи Мерілін Монро». Своїм успіхом в отриманні величезної бюджетної поступки для Британії від ЄЕС Маргарет Тетчер завдячувала своєму вмінню спокушати та залякувати не лише британський електорат, а й навіть бувалих циніків на кшталт Франсуа Міттерана.

Іоанн Павло II під час першого папського візиту до Польщі в червні 1979 року. Хоча Кароль Войтила не поборов комунізм власноруч (як багато хто захоплено вважав), його роль у дискредитації режиму в Польщі була величезною.

Адам Міхнік у Гданську, 1984 рік. Міхнік був одним із найбільш сміливих та оригінальних критиків комунізму в Східній Європі. Зокрема, великий вплив мало те, що він наголошував на ненасильницькій боротьбі та підриванні комуністичної влади зсередини, на відміну від спроб протистояти їй чи повалити її.

Михайло Горбачов у променях народної любові: Прага, квітень 1987 року. Останній радянський лідер ніколи не був у своїй країні таким популярним, як на Заході; але успіх за кордоном спонукав його впроваджувати реформи у своїй країні, можливо, більшою мірою, ніж він планував спочатку.

Східнонімецькі біженці в запломбованому поїзді їдуть через Прагу на Захід, листопад 1989 року. Більшовицька революція почалася з того, що Ленін перетнув Німеччину в запломбованому поїзді, тому те, що таким чином громадяни комунізму їхали на свободу, було цілком відповідним завершенням.

Прага, листопад 1989 року. Навіть «Оксамитова революція» мала свій кровопролитний вступ. Але, за винятком Румунії, зміни 1989 року не означалися серйозним насильством — можливо, тому, що багато комуністичних кадрів краще за їхніх опонентів знали, що ці режими приречені.

Александер Дубчек та Вацлав Гавел, Прага, 24 листопада 1989 року. Ідею щодо призначення Дубчека президентом посткомуністичної Чехословаччини швидко відкинули: для революціонерів 1989 року, які натомість обрали Гавела, герой «реформ комунізму» був так само неактуальним і застарілим, як і сам сталінізм.

Статуя Леніна, Угорщина, 1990 рік

Перша московська партія біг-маків, 1 січня 1990 року. Західні товари та готівка хлинули в посткомуністичний вакуум. Але економіка без правил швидко стала здобиччю невеликої групи «олігархів», які надзвичайно збагатіли: капіталізм як клептократія.

Борис Єльцин та Михайло Горбачов, Москва, 1991 рік. Скандали, якими означилося президентство Єльцина, не мають затьмарювати його досягнень. Він набагато швидше за Горбачова зрозумів, що відбувається, і пристосувався — зокрема до відновлення національних держав на місці імперії.

Мінськ, Білорусь, 1999 рік: лікарня дитячої онкології. Тридцять тисяч осіб померли внаслідок вибуху в Чорнобилі 1986 року. Кожен четвертий білорус зазнав отруєння. Чорнобиль не був першою атомною катастрофою в історії Радянського Союзу. Але був найбільшою.

Аральське море, Узбекистан, жовтень 1997 року. Комуністична промислова політика об’єднувала економічну неповноцінність з екологічною безвідповідальністю. Смерть Аральського моря, як і отруєння озера Байкал, була екологічною катастрофою з величезними наслідками для майбутнього.

Протестувальники в Києві у вересні 1991 року (через тиждень після проголошення української незалежності) тримають фото жертв НКВС. Пам’ять про радянські репресії в Україні, яку Сталін піддав штучному каральному голоду, що майже дорівнював геноциду, була особливо потужною.

Цигани (роми) в Бухаресті, 1996 рік. У Європі живе близько п’яти мільйонів циган, лише в Румунії — щонайменше два мільйони. Усюди вони наражаються на упередження та знущання (або ж їм заборонено в’їзд, як у Великій Британії).

Цю румунську жінку продавали за 800 доларів, Бухарест, грудень 2002 року. Сексуальна торгівля в Східній Європі набувала масштабів епідемії. Кримінальні угруповання заманювали або викрадали дівчат з Румунії і країн колишнього СРСР для проституції в Західній Європі та на Балканах.

Чекаючи на вступ до ЄС, Угорщина приєдналася до НАТО, обравши це як другий найкращий варіант (У 1999 Році) — саме вчасно, щоб долучитися (без особливого бажання зі свого боку) до війни в Косові. На банері над стійкою НАТО на Міжнародній виставці в Будапешті в 1997 році написано: «Біля воріт НАТО».

Серби в червні 1989 року відзначають 600-ту річницю «Битви на Косовому полі» — останньому оплоті середньовічної Сербії проти турецької навали. Слободан Мілошевич зумисне роздмухував історичні образи, обіцяючи захистити сербську «національну й духовну цілісність».

Косовські албанці, 21 березня 1999 року. На останньому етапі Югославських воєн Мілошевич намагався терором змусити албанську спільноту виїхати. Це відверте впровадження етнічної чистки зумовило збройне втручання НАТО (нехай і з запізненням) — уперше в історії Альянсу.

Жертви бійні в Сребрениці в липні 1995 року. Сербські бойовики під проводом Ратка Младича вивели 7400 боснійських чоловіків і хлопців з міста та розстріляли, тимчасом як за цим споглядав озброєний нідерландський миротворчий контингент ООН.

Туреччина — переважно мусульманська країна в Малій Азії — має виразно європейське «покликання». На цьому фото прихильники прем’єр-міністра Ердогана вітають його прапорами Туреччини та ЄС під час його повернення до Анкари в грудні 2004 року, після того як він домовився з ЄС про дату початку переговорів щодо членства.

Франція як одна з країн-засновниць ЄС відхилила проект «Європейської Конституції» на загальнонаціональному референдумі в травні 2005 року. Деякі французькі виборці боялися, що євросоюзівських правил буде замало; інші — що забагато. Багато хто, насамперед Туреччина, просто боявся, що буде забагато Європи.

Йорг Гайдер, лідер австрійської ультраправої Партії свободи. Попри поодинокі огріхи, Гайдер успішно дистанціювався від нацистського минулого Австрії, водночас нападаючи на інші партії та «іноземну наволоч». На фото підпис: «Він вам не брехав!».

«Голосуйте по-данськи!» — Піа Кьорсгаард, лідерка Данської народної партії, яка одержала 12% голосів на виборах у 2001 році. Навіть у Скандинавії популізм нового типу спонукав мейнстримні партії продемонструвати свою «жорсткість» й обмежити надання притулку та прав іноземцям.

«Третій шлях» Тоні Блера між європейською «моделлю» та необмеженим ринком, як і його намагання лавірувати між ЄС й «особливими відносинами» Лондона з Вашингтоном, мав обмежений успіх. Коли у бритів була така можливість, багато хто їхав по медичні послуги на континент.

Марокканці в андалусійському місті Альмерія протестують проти іспанського расизму, лютий 2000 року. Тимчасом як Західна Європа дедалі більше ставала мультикультурною, випадки прояву упереджень і напруження все одно траплялися доволі часто, зокрема вздовж дірявого середземноморського кордону ЄС.

Вихідці із Сомалі перед собором Санта-Марія Новелла, Флоренція, 1997 рік. Станом на 2000 рік у ЄС проживало близько п’ятнадцяти мільйонів мусульман. Серед усіх релігій Європи іслам поширювався найшвидше: за іронією долі, це було спадщиною імперського минулого християнської Європи.

Жак Ширак на церемонії вшанування пам’яті 13 тисяч паризьких євреїв, заарештованих у липні 1942 року. До його великої честі Ширак був першим французьким президентом, який визнав роль Франції в «Остаточному вирішенні»: він оголосив ці роковини днем «скорботи та сорому для французів».

Канцлер Німеччини Ґергард Шредер виступає з нагоди шістдесятих роковин звільнення Аушвіцу. Винищення європейських євреїв під час війни, помітно відсутнє в суспільній свідомості в перші післявоєнні десятиліття, стало центром європейської офіційної пам’яті — у Німеччині та в усіх інших країнах.