Патетична соната

28

Я йду сходами вниз. Мені стає холодно. Біля вогнища спиняюсь. Сторожа гріється. Простягаю руки й я.

Один. Вірите, аж дивно. Така революція і бій, а блохи без уніманія.

Другий. Ніч — от і гризуть.

Третій. Півні співають.

Перший (недовірливо). Це у городі?…

Третій. Чуєте?

Я дослухаюсь. Справді, десь за муром чути досвітнє legato захриплого півня. Зловісне legato, потрійне. Мені згадується євангельський міф про апостола Петра, коли він зрадив і тричі одмовився від Христа. Я здригаюсь і йду геть.