Патетична соната

V
1

Іще уявіть, мої друзі: повна вулиця цвіту акацій. Не проглянеш. На ґанку в Пероцьких прапор ревкому паруском червоним повис. Сонце. Штиль. Настя вишиває золотом прапора.

Поряд співає Зінька:

До них збігає Лука:

— Ну, як ваш прапор?

Настя. Подивися. (Розгортає).

Лука. Та він уже готовий?

Настя. Ще трошки. За годину скінчу.

Лука (любується, читає). «Пролетарі усіх країн, єднайтеся!» Серп та молот, як вилиті. «УвСеРеР» — Українська Соціалістична Радянська Республіка. (Захоплено). Га? Вибороли! Вийшло! Гаптуємоі… (Аж пішов у танець).

Подивися, увесь світе, і май на увазі, що всього тебе вигаптуємо отакими республіками. Жаль, нема Ілька тепер, щоб теж подивився, як під «Пролетаріями всіх країн, єднайтеся!» виходить «УеСеРеР»! А то він теж був плутався між якоюсь любов'ю та мрією. (До Зіньки). Ну, як вам живеться, товаришко Зіно?

Зінька. Дали б ви мені якусь роботу.

Лука. Дамо! Тепер робота буде. То й не було за першого етапу революції, коли йшли бої та руйнування! А от за другого буде! Наприклад, тепер: коли будується нове життя, то я думаю, що й про любов можна буде подумати.». Бо любов — це не розвага та й не мрія, як це в Ілька, а теж функція, от! (Показав рукою, аж м'язи випнулися). Функція!.. (Раптом рука розгинається). Стривайте! Зараз засідання ревкому, і мені треба доповісти про новий розподіл функцій у моїх підсекціях… Так сказати, що прапор за годину буде?… Я забіжу, і тоді вже що?… За годину я буду. (Біжить).

Зінька. Заждіть на хвилиночку!.. Ви сказали, що в Ілька любов — як мрія. Яка це мрія?

Лука. Тільки й того, що грає на піянінах, а він зробив з неї мрію.

Зінька. Так це та, що грає? Ви її бачили зблизу коли?

Лука. Ні! Я ще забіжу! (Біжить).

Зінька. Треба буде подивитися на цю мрію…