Патетична соната

30

Жоржик (стукотить) Зіньо!

Зінька. Хто? (Одчиняє двері).

Жоржик. Це я! Жоржик! (Входить).

Зінька. Знов папа прислав? Геть!

Жоржик. Ні, я сам! На хвилиночку! Я тільки на хвилиночку! Ху-х! От був напоровся, Зінько! На цілий полк сторожі! Насилу одбрехавсь. Але я їх не злякався, їй-богу. Не віриш? Я сьогодні убив одного. І ти знаєш, Зінько, як це вийшло? Зовсім не так, як я думав, проте я не злякавсь, їй-богу! Він вибіг із-за рогу і просто на мене, у мене вистрелив карабін. Я дивлюся — місяць підскочив, а він упав. У вас нема шоколаду? Хоч трошки. Між іншим, з цукерні Регоде вивіску зірвано. Вітром. А потім вітер стих, — це як з карабіна вистрелило. Чого ви на мене так дивитесь?

Зінька. Чого ти прибіг? Ховатися?

Жоржик. Я? Ні! Пхе! Стану я ховатися! Ти тільки, Зінько, не кажи, що я тут. Між іншим, я сказав, що ти моя сестра.

Зінька. У вас таких сестер не буває.

Жоржик. Так це ж я не всерйоз сказав, а так. Хоча, знаєте, в мене ж сестри ще ніколи не було. Ху, от знову місяць вискочив, як там. Між іншим, крові я не бачив. Якось чудно все це вийшло й неприємно. Якби це була жива мамочка. Я помолюся Богові. Можна?

Зінька. Помолись.

Жоржик. Боже і ти, мамочко! Зробіть тепер так, щоб Зінька на мене не виказала. (Рвучко повертається}. Ти не викажеш?

Стукіт у двері.

Любая, не треба! Я прошу! Благаю! (Сідає навколішки перед Зінькою). Я вже не буду воювати! Їй-богу! Страшно і дуже погано.

Зінька. Аз даху будеш стріляти?

Жоржик. Ну, то зовсім інша річ.

Зінька йде одчиняти. Жоржик, учепивсь за сукню.

Ви Богородиця! Ви тепер мені як мамочка! Не треба!

Зінька (вражена словом «мамочка»). Ану, ще скажи це слово!

Жоржик. Мамочка.

Зінька. «Мамочка». Дитя ти моє. Не плач. Хочеш, я циці дам? Ні!.. Не вийде вже з мене мамочка! (Злісно)» Цить! (Одчиняє двері}.