Патетична соната

3

Я на сходах. Іду несвідомо. Іду машинально. Куди?… Та ба! Я маю йти до себе. Так. Я піду до себе. Я піду тепер сам до себе, щоб допитати себе про все це. Має бути розмова із самим собою. Так! Мусить бути ще раз розмова людини з самим собою про зраду і про смерть. Перша — про зраду… Стою. Перебираю Луки інформацію, пригадую подробиці зради. Раптом бачу, що я біля Ступаєвих дверей. Вони прочинені. Чую хропіння. Заглядаю.

Захриплий голос:

— Хто?

Я. Скажіть, будь ласка, тут жили Ступай-Ступаненки?…

Голос. Це панночка? Виселено в підвал. А тут тепер зв'язкова команда.