Патетична соната

7

Уявіть і ревком у квартирі Пероцьких. В залі немов бівуак: люди в шинелях, з рушницями й без, якийсь червоногвардієць спить. Тут же черга просителів. На сходах невпинний рух різноманітного люду. Приймає черговий член ревкому Гамар. Він біля телефону.

Біля його я й Лука занотовуємо директиви.

Позад його на драбині робітник проводить телефон. За простінком біля комутатора на табуреті Оврам.

Гамар (у телефон). Зараз! Іду! (До Луки). Щось чудно. Мене негайно викликає Слобідський ревком. Чого — не каже. Якась нагальна справа. Телефоном, каже, не можна. Ти провадь прийом за мене, а я поїду… (На ходу, збираючись). Волревкомам директивну телеграму: «Перше — це як можна більш посіяти пшениці». (Широким рухом). Степ!

Лука. Насіння?

Оврамів голос. Комутатор ревкому…

Гамар. По хуторах у ямах. (Колупнув рукою і вибіг).

Голос з дверей. Скажіть, будь ласка, де тут більшовицьке движеніє поміщається?

Оврам (комусь у телефон). Тут. Ви в якій справі?

Голоси (думаючи, що то до них, теж підносять тон). Та в якій же!.. Ходимо по землі, а самі без землі.

Оврамів голос. Сполучаю!

Лука (голосом аж до дверей). Виходьте наперед, хто там без землі. (До мене). Напиши: «Друге — зорганізувати бідноту. Кулакам сказати, що їхні хати та дворища на ямах довго не вистоять. Третє…» (До робітника). Папашо! Не там і не так. Криво ведеш провід! (До мене). «Третє: по той бік Дніпра є поклади торфу…» Хто там хропить?

Голоси. Товаришу, чуєш? Революцію проспиш.

Лука (вже на столі). Товариші! Ревком — це що? Ревком — це не спальня і навіть не станція, де можна куняти. Ревком — це паровоз, помни! І коли ми…

Нові голоси з дверей. Товаришу Лука! Витрусили зброю: сім рушниць і три нагани. Куди їх?

Лука. У воєнкомат!

Голос. Килими, білизну одкопали…

Лука. У соцзап!

Голос. Десять штук корсетів.

Лука. Закопайте! (До мене). Тобі треба школи оглянути. Мета — ремонт… (На робітника). Та не так, папашо! Ось дай-но я! (Вилазить на драбину, звично й акуратно кінчає проводку).

Оврамів голо

с. Комутатор. Що?… Яка кавалерія? То ви спите і по вас плигають блохи…

Лука (злазить. До мене). "Друге — це букварів українських надрукувати. З букваря почнем". (Щось собі нотує). Хто там по землю? (Нотує. До мене). Ба і ще про вчителів… (До дверей). Підходьте. (Нотує й дивиться на годинника разом).

Оврам (зовсім іншим голосом). В нашивках?… Хвилинку!..

Лука (до мене). "Треба зібрати відомості, скільки учителів, що знають українську мову…" (До черги). Хто перший на черзі?

Раптом тривожний, запалений голос у дверях:

— Товариші! На город наскочила якась банда! Кавалерія! В нашивках!..

І немов на доказ цьому десь розложисте б'є гармата. Тріщить телефон. Пауза і тиша.

Лука. Першою на черзі знов стала хто? Здається, буржуазія.

Голос Оврамів. Сполучаю.

Тріщить телефон.

Лука (бере трубку). Гамаря нема. Ви ж його викликали. Як не кликали?… (Аж хитнувся). Не вдавайтесь у паніку! Що?… У монастирі дзвонять?… Що?… Кавалерія? Спиніть! Зараз висилаю з ревкому загін! (До дверей). Одкопану зброю однесли чи ще?

Голос. Ще.

Лука. Занось сюди! (Вилазить на стіл. До черги, до всіх). Товариші! Як чуєте, що? Першою на черзі стала буржуазія. Вона силою вдерлася. Вона хоче що?… Ще раз заступити нам дорогу до соціалізму. Хто хоче боронити своє місце в черзі по землю, по хліб, по машини, по букварі, по культуру — становись у чергу по що?… По зброю! Хто перший — підходь!

Хтось підходить перший. За ним хочу стати я, але мене одтискує якась шинеля. Я даю їй місце, потім другому, третьому. Нарешті, після п'ятого, я хапаюсь за рушницю — дехто стає неохоче. Дехто тікає, одверто або крадькома.

Лука. Становись!

Ми шикуємось.

Оврам. Становись, хто має ноги, хто ж не має — лізь!

Лука. Телефон?

Оврам. Не працює.

Лука. Значить, біля його хтось працює. Товариші! Май на увазі що? Наш фронт на всі чотири сторони. Ворог на класових позиціях, себто де? Скрізь. Напрямок наш — соціалізм, візьми втямки! Революційним кроком…

Ми йдем за Лукою, сходами, на вулицю.