Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять

Друге заняття. Що ми хочемо змінити?

Цей крок не дуже важкий. Майже всі на світі знають, чого вони не хочуть. Що їм не подобається. Що заважає їхньому розвитку та доброму самопочуттю. Що викликає у них біль та змушує страждати.

Складніше усвідомити, чого ми хочемо. Та навіть усвідомлюючи це, ми можемо прожити все життя у безрезультатних спробах досягнути бажаного. Одна з найпоширеніших помилок — це спроба отримати те, чого ми хочемо, намагаючись змінити інших. Приміром, багато жінок-жертв домашнього насильства сподіваються, що їхні чоловіки раптом зміняться за одну ніч і почнуть приносити їм квіти, водити до кіно, виявляти розуміння та теплоту. Таким чином ці жінки можуть змарнувати ціле життя, отримуючи удари та образи, і нічого не міняючи. Якщо ми будемо покладати нашу віру в зміни на рішення інших, у нас ніколи не буде можливості побачити те, на що ми так чекали. Лише сама людина, а не хтось сторонній, може змінити стан речей. Ця внутрішня зміна, якою б незначною вона не була, автоматично відіб’ється на зовнішньому світі. Бо все, що знаходиться всередині, знаходиться і назовні, а все, що знаходиться зверху, знаходиться і знизу.

Давайте відповімо на такі питання:

1. Що саме, на вашу думку, має функціонувати інакше? (У вашій родині, у вашій школі, у вашій роботі, у вашому співтоваристві, у вашій країні, на вашому континенті, на планеті?..)

2. Чи ті зміни, яких ви прагнете, залежать ще від когось? Наприклад, якщо одна людина захотіла б покінчити з корупцією, чи змогла б вона цього досягнути? Скільки людей мусили би взяти в цьому участь, для того, аби подібна зміна відбулася?

Як ви, напевне, помітили, рішення великих корпорацій, верхівки влади, релігійних установ, Міжнародного валютного фонду або будь-якої іншої установи знаходяться поза межами нашого впливу. Ми можемо демонструвати нашу незгоду з їхніми рішеннями. Можемо обурюватися. Можемо створювати громадські організації, які б діяли в інтересах більшості, однак навіть в такому разі перемога нам не гарантована. Не лише через насильницьку та агресивну реакцію, до якої можуть вдатися можновладці, щоб захистити свої інтереси, але й тому, що зміни, аби бути справжніми, мають супроводжуватися оновленими соціальними структурами. Речі самі по собі не зміняться, якщо тільки ми не почнемо думати разом, діяти та працювати в інший спосіб. Ганді казав: «Все змінюється, коли людина перестає повторювати одне й теж».

Це найбільший і найскладніший виклик. Те, що одна людина робить — результат того, про що вона думає. Тому вкрай необхідно проаналізувати: чому ми думаємо так, як ми думаємо? Чому діємо так, як діємо? Чому живемо, так як живемо? І найголовніше, чи ми цілком усвідомлюємо, що наша форма дії та мислення повністю змінює функціонування суспільства, в якому ми живемо?

Недостатньо хотіти чого-небудь, для того щоб це відбулося. Багато революцій надихалися автентичним бажанням змін, та, не зважаючи на це, коли політичні діячі — їхні натхненники — приходили до влади, вони повторювали всі помилки своїх попередників.

Деякі песимісти, перефразовуючи аргентинського композитора Дісепола, могли б сказати, «світ був та залишається дурницею...». Однак, хоча мені дуже подобається це танго, я відмовляюся стверджувати, що світ не має зцілення. Звісно, має. Для того, щоб обґрунтувати свій оптимізм, я стверджую, що існує ефективний спосіб змінити речі: звертатися прямо до причин, а не до наслідків.

Зі школи ми знаємо, що сила дії дорівнює силі протидії. Уявлення, що Всесвіт існує, як велика машина, запрограмована реагувати у той чи інший спосіб, відповідало б механічному погляду на історію, який ми не будемо розглядати в цій главі. Ми розглянемо те, що буде стосуватися законів, які керують чи не керують нашим життям (один із них — закон причини та наслідку), взявши при цьому до уваги, що, будучи тим, ким ми є, і діючи так, як ми діємо, ми не змогли отримати те, чого прагнемо. Щоб досягнути інших результатів, нам доведеться змінити спосіб мислення та дії.

За кожною проблемою, що зустрічається у нашому житті, стоїть певне повторення неправильних дій. Якщо ми їх визначимо, стане дуже легко уникнути їх повтору в теперішньому, і закріпити це так, щоб цього ефекту не було і в майбутньому. Логічно, як гадаєте?

Пропоную планування цієї зміни розділити на три акти, як у традиційній драматичній структурі. В першому акті ви маєте виявити свої проблеми, в другому — зустрітися з ними, і в третьому — представити своє рішення. Ідея в цьому. Байдуже, що рішення, до якого ви прийдете, лише віртуальне. Важливо, щоби ви знайшли можливе рішення для того, що вас хвилює. Відповідь, яку ви отримаєте, рано чи пізно відіб’ється на зовнішньому світі.

Будь ласка, визначте:

1. Ситуація, в якій ви зараз знаходитеся і яку бажаєте змінити, була викликана чи створена дією або рішеннями інших людей?

2. За цією логікою, ваші дії та рішення могли б змінити життя інших, чи не так? (Пам’ятайте, що те, що функціонує в один бік, так само функціонує і в зворотній).

3. Якщо є певна реакція на кожну дію, це відбувається, бо ми живемо у взаємопов’язаному світі, де частини, інтегровані в одне ціле, зберігають зв’язки між собою та відповідають на отримані стимули. Якби це було інакше, «велика машина світу» не змогла б функціонувати, чи не так?

4. Ви вважаєте, що хтось в минулому завдав вам непоправної шкоди?

5. І ви комусь завдали непоправної шкоди?

6. Чи означає це, що ви, як людина, є лише наслідком якоїсь причини, що мала місце в минулому, але продовжується в теперішньому?

7. Ви вважаєте можливим, що, якщо існує той, хто завдав вам шкоди, існує також і той, хто здатен вас вилікувати?

8. Якщо це так, це доводило б, що шкода, якої, на вашу думку, завдали вам, або завдали ви, не є постійною? Чи є?

Якщо ми були б лише довготривалим ефектом минулого, ми не мали б можливості нічого зробити, щоб змінити сьогодення, і не було б жодної користі в цій вправі з особистої драматургії. Однак, а якщо ми є чимось більшим, ніж просто шестерня в машині, котра діє за вічними та незмінними правилами?

А якщо...? Це питання, яке відкриває цілий світ можливостей. Світ, який ми знаємо, зникає, і перед нашими очима виникають нові ситуації, персонажі, рішення. І кожна нова можливість провокує ефект доміно, в якому старі структури падають перед новими.

Якщо ми порівняємо структуру, яка підтримує будівлю, зі структурою, яка підтримує людину, ми побачимо, що в обох випадках минуле залишило тріщини. Якщо було завдано дуже великої шкоди, ми ризикуємо впасти. Найбільш слушним рішенням у цьому випадку було б знести будинок і потім його відбудувати. На порожній ділянці можна зробити нове планування кімнат, побудувати міцніші колони та укріпити фундамент. Якщо ми були б здатні сприймати себе, як витвір мистецтва, ми, безумовно, без жодних коливань зруйнували б старі стіни, які нас обмежували і приховували наш справжній образ, і побудували б нові.