Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять

Третє заняття. Як змінити малюнок?

Коли ми думаємо про «а якщо...», ми можемо уявити себе в дії і перетворитися на акторів, які використовують творчий потенціал для того, щоб перемалювати, змінити порядок, провести реорганізацію.

Робота з трансформації, яка нагально необхідна в нашому світі, не може бути виконана ані лише за широкої соціальної участі, ані за допомогою зміни урядів, щоб привести до влади інших, трохи кращих. Необхідно, щоб ця робота супроводжувалася внутрішніми змінами. Є два способи реалізувати зміни: стримування та трансформація. Суворістю можна ввести в дію нові закони та жорсткіші покарання для злочинців, вивести військо на вулиці задля спроби гарантувати мир, але ці способи не обов’язково принесуть якісь постійні результати. Справжні зміни відбудуться того дня, коли люди перестануть чинити неправильно за власними переконаннями, а не через страх репресій. Для цього потрібні внутрішні зміни людей, які перейдуть у зміну свідомості. І ця нова манера думати відіб’ється у новій манері поведінки і, нарешті, життя.

Для того, щоб діяти інакше, ніж ми звикли, слід проаналізувати нашу попередню поведінку. Ми робимо багато речей автоматично і повторюємо їх щодня, не усвідомлюючи, що ми робимо. Неконтрольовані звички перетворюються на потреби. Такі потреби не є необхідними для життя, тому, по суті, це не потреби, а неправильний вибір. Це усвідомлення допоможе нам знову повернутися до вибору, виправити його, організувати нашу щоденну діяльність інакше. Спосіб, в який ми реорганізуємо інформацію про нас самих, і стане різницею між тим, як ми живемо, і тим, як би ми хотіли жити. Для того, щоб реорганізуватися, я раджу вам уявити себе в драматичній структурі.

Реорганізація, акт гри з різноманітними можливостями, зміна ролей та ситуацій багато в чому пов’язані з драматургією. В драматичній творчості є архетипні персонажі, які діють у визначеній ситуації і здатні вибирати між однією чи кількома можливостями. Вибрати — це відмовитися. Коли хтось обирає одну можливість — інша автоматично зникає, але зникає повністю чи існує й далі десь у паралельному світі — це ми розглянемо трохи згодом.

У цьому занятті ми побачимо, як зміна напрямку наших персонажів призведе до того, що історія змінить свій напрямок разом з ними. Однак якщо вони вирішать повернутися і обрати знову, то завжди зможуть це зробити, бо та можливість, від якої певної миті вони відмовляються, завжди залишається відкритою, не помирає. Наприклад, якась утопія, яку хтось колись уявив, існує в колективному уявленні, хоча ніхто ніколи не реалізовував її в житті. Якщо хтось зможе її реалізувати, якщо вибере її, як спосіб життя, вона стане реальністю. Це ми створюємо наш світ своїм вибором. І тут я знову чую від вас: «Ні, я ніколи не обрав би такий нечесний світ!» Я знаю, тому ви й взяли цей підручник до рук. Ви не згодні з правилами гри і хочете їх змінити, однак для того, щоб це зробити, слід усвідомити, що мимоволі ми стаємо частиною історії, якій інші нададуть найбільш прийнятну для них форму.

Коли я запитую: «Ким ви хотіли стати, коли були дитиною?», дехто відповідає: «Я хотіла бути медиком, чи антропологом, чи танцівницею, чи ким завгодно, однак не змогла, бо мені не дозволяли, або — тому що обставини повели мене іншим шляхом». Правда в тому, що існують зовнішні фактори, які можуть завадити особистому зросту. Однозначно, один із них — це неолібералізм, економічна модель, яка вирішує долю мільйонів людей. Це так, ніби на адміністративних нарадах великих компаній, які дотримуються кожного слова цієї доктрини, ухвалюють такі рішення: «Проінформуйте президента Мексики, що йому слід відмовитися від політики допомоги селу, бо це змусить селян залишити свою землю та об’єднатися на неформальному ринку, а нам потрібно більше дешевої робочої сили, щоб збільшити своє багатство!»; або «Нам треба змінити харчові звички населення, щоби люди потовстішали, а ми потім продавали їм засоби для схуднення»; або «Що ви думаєте? Виробники спиртних напоїв бідкаються, що вживання алкоголю зменшилося, тож спробуємо посилити сімейну дезінтеграцію; нам потрібно більше депресивних людей, які шукатимуть вихід саме в пияцтві», або «нам треба, щоби більшість публічних шкіл були жахливими, а приватних —дорогими, для того щоб мільйони молодих людей залишалися поза системою освіти. Це дозволить нам мати у своєму розпорядженні безліч людей, які не зможуть заробити на життя інакше, аніж ставши найманими вбивцями або перевізниками наркотиків, і які через свою юність не привертатимуть уваги»; або «Нам потрібні корумповані політики, амбіційні урядовці, самотні люди, покинуті, безпомічні, безталанні, що оплесками зустрінуть ті крихти допомоги, які ми зволимо їм дати». Це здається божевіллям, проте я гарантую, що ці думки складають частину їхньої темної стратегії.

Виробники зброї, приміром, мають абсолютну ясність щодо стратегії продажу. Вони знають — для того, аби їхній бізнес був успішним, їм потрібно продавати багато зброї, а для цього є абсолютно необхідним існування на світі багатьох ворогів, багатьох зон конфліктів, і багатьох людей, які хотіли б купувати пістолети. І коли ж саме ми вступаємо в цю історію? Коли починаємо думати, що, лише купуючи зброю, можемо гарантувати свою безпеку. Уже за мить ми станемо героями сценарію, який вони нам напишуть, бо ми живемо в поєднаному світі, де все, що впливає на одну частину, впливає й на всі інші, бо те, що допомагає одній частині, допомагає всьому. Що більше людей поділятимуть цю думку про єдність, то швидше відбудуться зміни, яких ми прагнемо для більшості. І навпаки, що більше людей житимуть з обмеженим, індивідуалістичним, ізолюючим поглядом на життя, то важче їм буде відчути, що проблеми, з якими ми стикаємося щодня, розпочалися саме з моменту створення атомізованого Всесвіту. Пропоную вам проаналізувати ті наслідки, які ідея розділення породжує в наших життях.

1. Чи вважаєте ви економічний стан своєї родини важливішим, аніж стан усього суспільства, в якому ми живемо? Якщо так, то чому?

2. Ви погодилися б працювати на атомній станції, де є ризик аварії, лише тому, що вам за це добре платять?

3. Ви вважаєте, що ваша особиста безпека зворотно-пропорційна рівню добробуту, якого може досягнути ваш сусід?

4. Якби ваші сусіди мали б гарний дім, гарну роботу, соціальний захист і доступ до освіти та мистецтва, чи мали б ви потребу їздити в броньованих машинах та захищати вашу особисту власність сигналізацією, відеокамерами безпеки і охоронцями?

5. Економічна система, в якій ми функціонуємо, формує багато соціальних відмінностей. Ви справді вважаєте, що той факт, що деякі люди мають більше грошей та власності, аніж інші, провокує заздрість, ревнощі та образи?

6. Чи безконтрольне накопичення ресурсів в руках небагатьох не залишає без можливостей розвитку мільйони людей?

7. Що таке конкуренція для вас?

З дитинства нас виховують для того, щоб конку­рувати. Ми маємо бути кращими, тріумфувати, прагнути досконалості. Для того, щоб конкурувати, ми маємо бути самотніми. Конкурувати з іншими.

І цей інший може зробити так, що ми втратимо позитивну оцінку, захоплення або повагу інших. Однак навіть коли інший — це людина, яку ми цінуємо, і з якою ділимося нашими почуттями, нам важко зрозуміти, що ми не втрачаємо те, що віддаємо. Багато людей вважає, що втрачає свою любов, коли віддає її. Той сусід, який одразу бачить себе знищеним актом фінансової солідарності і робить послугу своєму другу, глибоко в душі відчуває, що втратив те, що дав, і очікує отримати щось натомість. Це, на мій погляд — причина корупції, яка близько пов’язано з ідеєю роз’єднання. Якби людина не вимагала послуг за те, що дає іншим, а навпаки, була би переконана, що це вона щось отримує, вона однозначно була би іншою. Працівники ДАІ, які вдають, що не помічають порушень мотоцикліста, не очікували б отримати за це гроші. Не буду наводити ще приклади, бо їх багато, і вони зачіпають нас усіх; повторюю, ми живемо у взаємозалежному світі, де поділяємо набагато більше думок, ніж ми можемо собі уявити (зважаючи на те, що наші розуми є абсолютно пов’язані і мають здатність передавати й отримувати інформацію).

Нові науковці, такі, як Руперт Шелдрейк, дис­ку­тують на тему, як цей постійний обмін інформацією утворює те, що могло б вважатися генами колектив­ної інформації — бо чим ще є генетика, якщо не інформацією, котра залишається. На клітинному рівні наша генетична спадковість організує матерію, визначає колір нашої шкіри, наших очей, схильність до тієї чи іншої хвороби і всі функції нашого організму загалом. Функції розподіляються. Системи створюються. Можна сказати, що життя — це організована система, яка існує, координовано реагуючи проти хаосу. З плином часу будь-який порядок схиляється до безладу, бо ідея, яка створила матерію, втрачає силу і зникає. Як казав Бодлер, якщо люди є творцями Всесвіту, то вони можуть спричинити і його руйнацію. Ми — активна частина космосу. Ми не маємо залишати його поза увагою. Уся енергія Всесвіту знаходиться в постійній трансформації, і завжди залишається відкритою можливість, що внаслідок змін між окремими частинами Всесвіту буде створено новий порядок. Порядок і хаос, граючи дружно, створюють надзвичайно творче поле із можливістю утворення нової форми життя на основі реорганізованої системи.

Форма організації матерії багато в чому нагадує геометрію та математику. Так, як створюються дистанції та координати між двома точками, так створюються і плани, що представляють життєві проекти. Кожен із них має лінію часу, але її шлях перехрещується з іншими лініями. І всі ми утворюємо красиві геометричні фігури. Це наче гігантський калейдоскоп, який змінює колір та форму, коли одна з його частин рухається в просторі.

У цьому процесі реорганізації люди відіграють суспільно важливу роль, бо функціонують у той самий спосіб, що й клітини у людському організмі. Як клітини створюють тканини, орган або складний механізм, так і ми створюємо соціальні групи та розвиваємо різні форми співіснування, поділяємо та відтворюємо різні форми мислення, які підтримуємо тою ж мірою, якою ми вважаємо їх корисними для нас. І на основі цих генів колективної інформації ми регулюємо нашу поведінку, організуємо співтовариства, до яких належимо, плануємо функціонування наших міст та обираємо наших керівників.

Цієї миті світ ігнорує потреби мільйонів та мільйонів громадян і дозволяє 1 % діяти проти 99 % інших. Чому? Чому таке трапляється? Які сигнали чи яку інформацію ми передаємо одне одному, що вони дозволяють подібне соціальне розшарування та втілення неправильної економічної системи? Загалом ми робимо щось, що не є абсолютно правильним. Погодьтеся зі мною — вже час пригадати, що ми всі по самісінькі вуха занурені в ту саму проблему, і можемо вирішити її лише разом. Деякі ситуації потребують більше часу для їхнього аналізу, однак найважливіше — проаналізувати те, як саме ми беремо участь в цьому хаосі.

Ми вважаємо, або нас у цьому переконують, що ми відповідаємо перед суспільством лише за наші дії, а не за наші емоції та думки. Проте все це впливає на світ однаково. Наші думки — це енергія у русі; було би легковажно вважати, що вони залишаються замкненими в нашій голові. Думки та емоції виходять за межі своїх носіїв і освітлюють або забруднюють навколишній простір у невидимій формі. Можливо, на них не зважають, тому що їх не видно, але вони, безумовно, відіграють визначальну роль у людській поведінці, бо вони взаємопов’язані. Люди дуже добре розуміють зв’язки у сфері економіки. Вони знають, що, коли падає одна біржа, вона тягне за собою інші. Саме тому починається паніка, коли біржа в Нью-Йорку опиняється внизу, але ніхто не зважає, коли збільшується або зменшується кількість депресивних людей довкола. Якого інвестора цікавить біль людей? Який банкір турбується про сум? Який рекламний агент втрачає сон, думаючи про ріст хвилі самогубств серед підлітків через безпорадність?

Усе, що не має матеріальної життєвої форми, їх не цікавить. Думки невидимі, але вони рухаються, як сказав би Галілей. Подорожують, поділяються, трансформуються і набувають присутності у тій формі, якою ми спілкуємося з іншими. Як ми працюємо. Як споживаємо. Як накопичуємо. Як ділимося. Як працюємо. Як святкуємо. Як кохаємо.

Це сказано не для того, щоб здивувати вас кількістю поведінкових штампів, які ми повторюємо, не зважаючи на те, що вони є руйнівними. Якщо ми зауважимо, що порядок та безлад постійно підгодовують одне одного, і що напруження між цими двома протилежними силами створює надзвичайно креативне поле, ми можемо отримати користь, яку фантазія дає нам для того, аби вилікувати наші емоції, і абсолютно вільно написати нашу нову історію.