Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять

Дев’яте заняття. Воля

Воля починається тоді, коли пам’ять збігається з бажанням. Лише коли людина знає, хто вона є і чого хоче, вона може рухатися в правильному напрямку.

Часто-густо ми зустрічаємо людей, які помилково вважають, що мотор, який вмикає волю — це гроші, і, ледь розплющивши зранку очі, тільки те й роблять, що шукають спосіб гарантувати свій добробут.

Дайте відповідь на наступні питання:

1. Складіть список речей, необхідних вам для того, щоб жити.

2. Які з цих речей ви можете отримати лише за гроші?

3. Складіть список речей, які ви хотіли б мати, щоб бути щасливим.

4. Які з цих речей можна отримати лише за гроші?

5. Складіть список речей, які ви, хоч би й мали гроші, не змогли б купити.

Якщо гроші насправді мали б таку велику владу, будь-який мільйонер міг би обрати час, коли помре, однак це не так. Є енергія, яка підкоряється вищому порядку. Гроші не можуть змінити ані розмір Сонця, ані траєкторію Землі. Грошовиті люди можуть нав’язати свій літній час для економії електроенергії — проте я, як людина, яка починає працювати рано, засвідчую, що це огидна брехня, бо я мушу вмикати світло раніше і використовую ту саму кількість енергії, яку економлю ввечері. Вони можуть робити свій бізнес з національними товарами, можуть оголошувати війни наркотрафіку, розбиратися з навколишнім середовищем і людським життям на свій смак, але вони не знають, коли помруть. Вони можуть змінювати, руйнувати, модифікувати, перебивати, однак не можуть створити людське життя; можуть купити волю громадян, однак воля Всесвіту їм недоступна.

Воля Всесвіту проявляє себе щоранку та щовечора. Це сила, яка дає енергію насінню кукурудзи і перетворює його на качан, яка надихає метеликів-монархів пролітати тисячі кілометрів щороку і повертатися назад, яка несе води рік до моря. Це космічна сила, яка організує життя у Всесвіті, частиною якого ми є.

Словник нам каже, що воля — це здатність вирішувати та організовувати власну поведінку. Вона проявляється як акт вибору, як намір, як бажання, як згода. Так. Але я розумію волю, як це енергетичний імпульс, який надихає нас діяти.

Як у вас справи з вашою волею? Без неї ви не зможете глянути в лице своєму найбільшому страху. Ви могли чудово проаналізувати свій персонаж. Могли багато написати про своє минуле. Могли звільнити негативні емоції. Однак без волі ваша мета перемогти свій споконвічний страх залишиться недосяжною.

Я вас попрошу створити п’ять сцен, де ви описали б мені шлях, яким має пройти ваш герой для того, щоб подолати страх. Це той шанс, який ми вам даємо, щоб його перемогти. Наприклад, той, хто боїться висоти, має протягом історії піднятися на гору, щоб врятувати когось, кого любить, або власне життя, і під кінець зможе подолати страх! Планування цих п’яти сцен не має завдати вам багато клопоту. Ви, напевно, вже бачили чимало фільмів, які використовували цей механізм. Ви лише повинні уявити, що мусить трапитися, аби ваш персонаж перестав відчувати страх? Наприклад, яка екстраординарна ситуація допоможе жінці подолати її страх води?

Використайте уяву, щоб позбутися свого страху. Письменник Самуель Тейлор Колеріж, один із засновників англійського романтизму, вважав, що використання уяви багато в чому схоже на повторення творчого акту Бога. Ейнштейн, своєю чергою, казав, що уява важливіша за знання, бо знання обмежене, а уява — ні.

Через те, що уява не має меж, вона може викликати страх у осіб, які були виховані в світі єдиних значень. Зручніше знати, що стіл є і буде до останнього дня столом, і крапка, аніж знати, що завдяки уяві він може перетворитися на щось інше. Для дітей не становило б жодної проблеми вважати його космічним кораблем або горою. Звичайно, розширювати функціональність слів чи об’єктів може бути по-справжньому страшно для свідомості тих людей, які живуть пригніченими та переконаними, що не можна переходити певних меж. Вони настільки звикли поважати правила і жити за стінами обмежень, що мали б великий страх, якби їх нічого не стримувало. Вони воліли б, щоби хтось їм сказав: «От до цього місця може рухатися ваша уява. А звідси — далі не пробуйте». Однак це неможливо, бо любов, як і уява — це енергія, яка не визнає жодного контролю. Ця енергія не котується на біржі. Ніхто не може її регулювати, не може ані купити, ані продати. А в світі, керованому правилами ринка — це страшенно лякає.

Ми настільки звикли думати ринковими термінами, що більшість людей використовують свою уяву лише для того, щоб робити гроші або брехати.

Відповідно до дослідження, опублікованого нью-йоркською адвокатською конторою Лабатон Сушаров, 24 % з п’ятисот фінансових працівників Уолл Стріт у Нью Йорку і Лондонського Сіті, у яких взяли інтерв’ю, визнали, що «вони здатні використовувати нечесні та нелегальні методи» для того, щоб досягти успіху в своїй роботі. 16 % заявили, що здатні скоїти злочин на ринку акцій, якщо матимуть гарантію, що вони не відповідатимуть за це перед законом. Здається, що нечесна поведінка є основою успіху в світі фінансів. Порушити конфіденційність, зрадити довіру своїх клієнтів, вдатися до корупції, спекуляції без жодних церемоній — все це є дуже прибутковим і керує багатьма волями!

З подібним цинізмом банкіри надають привілейовану інформацію своїм клієнтам, для того аби ті забрали свої гроші з країни перед девальвацією. І банкіри роблять це із великим завзяттям, захищаючи те, що є для них цінним. Так само уряди вирішують рятувати банк замість людей, демонструючи цим свою підлість та жадібність. Чому вони рятують банки? Чому практикують лихварство? Чому не врятують селян? Чому не інвестують у нужденних? Бо простий народ не вважається цінним.

Сподіваюся, ви не будете розповідати мені про те, що не можете змінитися, бо для цього вам потрібні гроші. Це означало б, що ваша воля запаморочена. Якщо хтось із вас перебуває в такій ситуації, перш ніж ви продовжите написання своєї особистої історії, треба, щоб ви чітко уявили, яку цінність надаєте грошам в своєму житті, бо так само, як ми можемо перебувати в полоні болісних моментів минулого, так само можемо бути переконані, що мотор, завдяки якому світ рухається — це гроші. Така думка перешкоджає процесу змін.

Коли ми зверталися до цієї теми в моєму письменницькому гуртку, я бачила, що люди з великим завзяттям захищають цінність грошей і важливість володіння ними. І коли я запитувала їх, чи могли б вони жити в суспільстві, де гроші не були б ані першою необхідністю, ані фундаментальною цінністю для успіху та особистого зросту, у них починалася криза. Такі люди не здатні сприйняти світ, який не керувався б грошима; вони його сприймають, як щось абсолютно реальне, хоча гроші є нічим іншим, як ілюзією з ілюзій. Усі багатомільйонні транзакції між банками та інвесторами — віртуальні. Вони не існують. Що насправді існує, так це гарантія, яку дають люди, щоб отримати позику. Вони закладають свої будинки, машини, особисте майно, надбане з величезним зусиллям. І якщо з якоїсь причини вони не можуть впоратися з усіма виплатами за позиками, банк без жодного співчуття забере це майно, залишаючи на вулиці цілі родини.

Я бачила багатьох людей, які помирали та вбивали за гроші.

Коли капіталістичний погляд на світ проникає в свідомість людей, він ранить їх волю. Працівники, які не отримують гідної зарплати за свою роботу, залишаються пригніченими і вважають, що без грошей «не можуть» нічого зробити. Той, у кого є гроші, може мати будинок, освіту, медичний догляд, харчування, розваги і вільний час, щоб насолоджуватися життям.

У бідних немає нічого. Вони витрачають майже цілий день, аби доїхати до своїх робочих місць, відпрацьовують робочі години та, втомлені, повертаються до своїх домівок. У них не залишається ані часу, ані енергії для чогось іншого. Вони оцінюють свій час погодинно, бо їм погодинно платять. Красти чийсь час — це красти чиюсь свободу, волю та творчість.

Це в часі людина може знайти адекватне місце, щоб присвятити його внутрішньому дослідженню. Плануванню свого життя. Його реструктуризації. Організації своїх емоцій. Позбавити людину часу для відпочинку — це приректи на відчужену роботу і залишити без зв’язку із собою.

Голлівудські фільми постійно демонструють, що воля головних героїв зворотно-пропорційна фінансовій необхідності, і що кохання — це прямий наслідок багатства, набутого легально чи нелегально.

Хоча правда в тому, що життя на планеті виникло без потреби в грошах. Флора та фауна. Види тварин. Ліси, озера, джунглі еволюціонують без фінансування банкірів. Влада, яку дають гроші, не може зрівнятися з волею Всесвіту. Гроші відповідають логіці ідеї відчуження. Той, хто ними володіє, відчуває, що має владу, порівняно з тими, хто їх не має. Однак ця влада мала та непостійна. Його фінансова платоспроможність може зникнути з хвилини на хвилину, а з нею і та влада, яку вона дає. Без бідних мільйонери були б ніким. Їхня влада походить від бідних. Багаті — це ті, яким потрібна більшість цієї планети. Дивно, але ми вважаємо інакше. Що без грошей ми нічого не можемо. Не можемо мати дім, не можемо ані харчуватися, ані вчитися, ані отримувати медичну допомогу. І оскільки ми в цьому впевнені, то припиняємо виконувати нашу волю, щоб забезпечити собі відносно комфортне життя. Чому ми не можемо зорганізуватися економічно, соціально та матеріально, щоб забезпечити свої потреби в інший спосіб і одночасно відновити нашу індивідуальну та колективну волю? Чому ми не можемо обійтися без грошей? Залишаю це завдання для вас. Знаю, що багато кому не сподобається ця проста думка, але, гадаю, що було б доцільно перевірити втрати та надбання, які нам надають гроші.

Пропоную тим, кого зацікавить це питання, перевірити його по Інтернету. Там ви знайдете величезну кількість даних щодо суспільств, які живуть інакше, як-от кооперативи, що зорганізуються через банки обміну, запроваджують свої власні грошові одиниці, або ті, що взагалі не використовують гроші чи жоден інший об’єкт для обміну, і лише порівну розподіляють надані землею дари. Будь-хто з вас може отримати доступ до цього типу інформації. Ви вже знаєте, що відбувається, коли люди знаходяться в постійному спілкуванні і діляться своїм досвідом через соціальні мережі. Твітер перетворився на потужну зброю не лише інформації, але й мобілізації громадян. Але що відбувається з тими, хто не має ані комп’ютерів, ані мобілок, ані доступу до Інтернету, і не має також жодної можливості все це отримати? Як вони можуть відновити свою пам’ять, волю? Що можуть зробити для того, аби знову поєднатися з волею Всесвіту?

Мовчати. Мовчати аж доти, доки не відчують вібрацію життя, пульс Всесвіту. Коли ми це зробимо, ми одразу отримаємо величезний заряд знань, які починалися із початку часів. Відтоді, як одна клітина розділилася на дві та скопіювала всю генетичну інформацію, почалася передача інформації.

Іноді я себе питаю, чи це роз’єднання було мовчазним чи ні. Бо кожен рух, яким би непомітним він не здавався, виробляє звук, вібрацію. В Індії існує вірування, за яким, коли «пустка» розділилася на чоловіче та жіноче начало, виник звук «ОМ», і ця вібрація поширилася на весь Всесвіт, створюючи час та простір. Індуїстська традиція вважає космос океаном вібрацій. Сам Піфагор вважав, що кожен атом утворює особливий звук, ритм, вібрацію.

Майя вірили, що Всесвіт — це ніщо інше, як звукова матриця, до якої ми приєднуємося через пуповину Всесвіту, отримуючи всі знання, які нам потрібні. Іншими словами, ми могли б з’єднуватися зі всім і всіма одночасно і спілкуватися з ними.

Коли я дізналася про цю грандіозну космологію мексиканської культури, на щастя, вже існував Інтернет, бо інакше я б ніколи не зрозуміла, що саме мали на увазі ці великі спостерігачі неба, коли говорили про космічний розум, повністю взаємопоєднаний.

Не думайте, що мені все ясно. Я маю багато сумнівів. Що вони мали на увазі, коли говорили про пуповину Всесвіту? Про якийсь водний зв’язок? Про якусь течію, що циркулює між резонансною матрицею та нашими тілами? Чи вони мали на увазі нашу власну кров, яка, подорожуючи в нашому тілі, переносить ріки інформації та пам’яті пращурів в кожну з наших клітин? Якщо ми зауважимо, що в нашому тілі існує близько ста мільярдів клітин, що воно на сімдесят відсотків складається з води і що звук поширюється у воді вп’ятеро повільніше, ніж у повітрі, ми отримаємо деяку уяву про те, що відбувається в наших тілах в процесі спілкування.

Нещодавні відкриття лікаря Масару Емото в Японії довели нам, що наші думки та почуття можуть змінити молекулярну структуру води і навіть її вібраційне поле, а це допомагає нам зрозуміти, наскільки близько люди пов’язані зі Всесвітом.

У цьому і полягає відповідь, як майя могли поєднуватися зі Всесвітом без комп’ютерів, мобільних телефонів чи інших технологічних засобів. Можливо, в той час, в ті зіркові ночі, за якими вони спостерігали так уважно, в повній тиші, вони відкрили для себе, що мелодія та математика, як про це казав Енштейн — ключ, який відкриває інформацію усього Всесвіту.

Тиша лякає нові покоління, які живуть у великих містах. Перерва в подачі електроенергії може призвести в них до панічних атак або синдрому стриманості. Вони не уявляють своє життя без комп’ютера або телефона в руці. Обмеження чутливості, які накладає людське тіло, посилюється.

Ми живемо в найкращій момент в сфері комунікацій і парадоксально — в найгірший для спілкування між людьми. З одного боку, ми страждаємо від руйнівних ефектів, спровокованих відсутністю планетарного мислення, а з іншого маємо соціальну мобілізацію за сприяння Твітера, яка допомагає суспільству реагувати негайно та об’єднано.

На жаль, серед такої кількості електронної пошти, яка пересилається мережею, такої кількості текстових повідомлень ми плутаємо слова, шепіт та тишу. Ми вперто продовжуємо бачити себе, як втомлених людей, яким потрібні прилади, щоб спілкуватися один з одним, збільшуючи таким чином нашу відчуженість одне від одного в часі та просторі. Ми забуваємо, як спілкуватися із Всесвітом, частиною якого ми є. Ми більше не пам’ятаємо часу, коли все було єдиним, і ми всі були єдиними. Якщо ми могли б пригадати ритм звукової матриці, яка нас сформувала, могли б побачити більше, ніж бачать наші очі, то зрозуміли б, що складаємо частину єдиного неподільного, єдиного загалу, куди входимо всі ми і де всі ми повністю пов’язані. Ми відчули б, що наше серце б’ється і унісон із серцем Всесвіту.

Нам не потрібні ані комп’ютери, ані мобільні телефони. Ми всередині самих себе маємо всі необхідні елементи, для того, аби не було перерви у вічному плині інформації, яка рухається між клітинами, між зірками, між галактиками. Ми є створіннями з вібруючої енергії, яка звучить та співає з усім Всесвітом.

Ви не вважаєте, що було б чудово зуміти поєднати своє серце із серцем Всесвіту і отримати всю інформацію, яка нам потрібна, безкоштовно? Що було б геніально, якби технології, замість того, аби щоразу робити нас більш залежними, перетворювали б нас на живі iPad, на потужні сателітні антени, які поширюють безперервний та пульсуючий спів, на комп’ютерні диски, де ніколи не зникають зображення, на iPod із необмеженою кількістю гігабайтів, де звучить уся музика, яка тільки існує, як на землі, так і у небесних сферах? Чи не чудово було б залишити осторонь наш стан компульсивних споживачів нових технологій та повернутися до думок, світла, пам’яті всього Всесвіту?

Останні президентські вибори в моїй любій Мексиці примусили мене глибоко замислитися над цією темою. Іноді ми вважаємо, що те, що ми думаємо, відчуваємо, за чим тужимо, про що мріємо, може зникнути за одну ніч, не залишивши жодного сліду, що смерть покінчує з усім. Ми ігноруємо те, що людський досвід, виходячи з нашого розуму, із нашого серця, поширюється космосом і стає частиною колективної інформації; в ній виникають гени інформації, яку ми соціально поділяємо.

Кажуть, коли хтось народжується, то синтонізується з тим, що Руперт Шелдрейк називає полями морфогенетичного резонансу, і тієї миті набуває колективної інформації. Ось чому дітям нашого часу з раннього віку так легко зрозуміти комп’ютерні технології та мобільні телефони — бо все це уже функціонувало в момент їхнього народження. Моєму ж поколінню набагато важче користуватися складними пристроями, а в моєму випадку навіть автовідповідачем!

Важливо усвідомити, що пам’ять залишається і буде діяти на краще чи на гірше в нових поколіннях. Як ми вже говорили, пам’ять — це не локальне явище. Існує відомий експеримент із сотнею мавп, проведений на Кошимі, острові в Тихому океані. 1952 року група науковців почала давати солодку картоплю мавпам, які жили на острові. Її клали на пісок і звідти її брали мавпи. Мавпам подобався смак солодкої картоплі, але не подобався смак піску. Одна мавпа зі зграї проявила ініціативу та вимила солодку картоплю у воді, перш ніж з’їсти. Її мама та друзі почали її імітувати. Потроху практика поширилася на переважну більшість зграї. Безумовно, деякі мавпи продовжували їсти свою картоплю з піском. Цікаво, що після того, як дев’яносто дев’ять мавп адаптували нову техніку харчування, відбулися зміни і з сотою мавпою, і вся зграя почала мити солодку картоплю у воді. Науковці здивувалися, побачивши, що звичка мити солодку картоплю не лише укорінилася на острові Кошима, але й перетнула море, і мавпи, які жили на інших островах, також почали мити свою картоплю без попереднього навчання та моделей для імітації. За допомогою цього експерименту науковці визначили: якщо певна критична кількість, не обов’язково число сто, повторить певну інформацію, виникає колективна свідомість, яка виходить за межі однієї свідомості та стає частиною поля морфічного резонансу.

Останнім часом в Мексиці молоді люди з Ібероамериканського Інституту почали соціальний рух, як відповідь на спробу висунути Енріке Пеня Ніето кандидатом у президенти Республіки. Деякі з цих молодих людей, які утворили рух «Я 132», народилися після землетрусу, що стався в місті Мехіко 1985 року, і успадкували свідомість, що організоване громадське суспільство — саме те, що може вирішити проблеми, котрі виникли, коли було зруйновано стільки будинків, а уряд не реагував адекватно. І зреагувати мали саме вони, люди на вулиці, котрі зорганізувалися, як могутня сила. Інша молодь народилася після виборчої фальсифікації 1988 року і з першим подихом синтонізувалася з хвилею фрустрації, яку відчуло тоді багато людей через нав’язування кандидата, що був живою репрезентацією старого диктаторського режиму. В атмосфері, яка дихала автентичним бажанням змін, ці новонароджені вдихали це бажання та залишали в найбільш чутливій частині себе. Самі того не знаючи, вони успадкували колективну потребу сформувати нову партію, яка б їх правильно представляла. Багато інших молодих людей народилися після повстання сапатистів 1994 року, коли про себе заявила соціально забута, маргінальна група, яка вимагала поваги та гідності.

Ця молодь — еквівалент експерименту із сотою мавпою. Вони — нова свідомість. В них живе найкраще з усіх нас. Вони — доказ того, що боротьба була не даремною, що набутий досвід залишається та рано чи пізно стане реальністю. Ця молодь — жива та світла присутність минулого у скоординованій дії. Це вони — фізичний прояв наших найкращих снів. Снів багатьох поколінь людей, багатьох поколінь дерев, гір, галактик, які говорять, співають, розкривають свої обійми, дивляться та визнають себе як частину цілого.

Якщо ми взаємозалежні і складаємо частину цілого, я вважаю, що наша справжня сутність — це щедрість. Кожна клітина нашого тіла харчується хімічними елементами з дарів нашої землі, а наша земля — це найкращий приклад щедрості. Вона не дискримінує жодного насіння, усіх годує однаково, усім дає простір. Вода так само не робить відмінностей між тими, хто її п’є. Так само і вітер. Ніколи не бачила, щоб повітря відмовлялося входити в легені якоїсь людини через її расу чи колір. Ці елементи, які складають наш світ, мають дві незаперечні характеристики: вони щедрі та сповнені любові. Лише любов — ця найвища мета союзу, робить з двох окремих речей одну. Лише енергія любові може зробити так, щоб вода, повітря, земля та вогонь невимушено об’єдналися в одному людському тілі без жодної іншої мети, аніж саме життя. Любов та щедрість — наші справжні гени і це говорить про те, що життя мало свій початок від кохання у формі розуму, ідеї або мети.

Залишки минулих цивілізацій дають нам можливість зрозуміти мету, з якою планувалися та будувалися міста, церемоніальні центри, комунітарне життя. Кожен будинок, кожна ваза, кожне плаття, кожен монумент, кожна статуя говорять до нас про певну манеру думки та дії.

Наприклад, попри те, що в Помпеях та Геркулано через виверження Везувію за мить зникли всі їхні мешканці, пам’ять про цей народ залишається в їхніх руїнах. В кожному будинку збиралася дощова вода. Їжа готувалася та розподілялася колективно, був справжній сенс у пошуку спільного добробуту.

І навпаки, у наших сучасних містах прийняті рішення нагадують спробу колективного самогубства. Свідомість єдності не існує, і крапка. Вода не збирається. Їжа не розподіляється порівну. Відсутність зв’язку між людьми узагальнюється. Більшість населення думає про власні інтереси та інтереси своєї групи. Члени уряду також надають перевагу своїм друзям і знищують своїх ворогів — або опонентів, як їх елегантно називають — не зважаючи на наслідки.

Серцю ніколи не спало б на думку залишити поза органом клітини ішемічного клапану або припинити подавати їм кров за те, що вони відмовлялися змінювати серцевий ритм на вимогу ракової пухлини.

Однак хочу зазначити, що політичні партії та увесь світовий уряд вважають доцільними такі методи впливу. Вони оголошують економічні блокади, вирубують ліси, викидають тони їжі, якими б можна було нагодувати мільйони голодних, і тому подібне. В результаті ми на межі світової кризи через свій надмірний егоїзм. Коли люди не працюють і не думають на користь більшості, то діють, як ракова клітина. Усе, що не об’єднує, роз’єднує, ось так просто.

У нас ще є час віднайти правильний шлях. Для цього обов’язково треба відновити свою волю і обов’язково пам’ятати, що в процесі людського розвитку існували цивілізації, які віднайшли спосіб співіснувати у гармонії та повазі із навколишнім середовищем, тому й були частиною цілого, універсальної та космічної свідомості.

Людські групи, відірвані від Цілого, без свідомості єдності, приречені повторювати ту саму неправильну інформацію та мету, що і їхні пращури, якщо тільки не відбудуться внутрішні зміни, які допоможуть відновити нашу волю, бажання, надії, допоможуть нам усвідомити, що сни — це наше бажання, а не лише кошмар. Що бажання кожної людини і всієї громади — це поклик до спільного блага, справжнього процвітання і це найбільш реалістична та автентична форма щастя.