Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять

Четверте заняття. Перший акт: визначення. Як і звідки почати?

Будь-яка історія розгортається в часі. Як і життя, вона має початок і кінець. Народжується та помирає. Між моментами, в які ми народжуємося та помираємо, у нас є мета, цілі, мрії, бажання, місії, які ми маємо виконати. Коли чийсь час добігає кінця, ми відчуваємо, що з ним помирають усі його цілі, і ми сприймаємо це, як щось дуже болісне. Також, коли помирає літня людина, родина приймає цю втрату легше, ніж коли помирає хтось молодий. Поміж жалкувань, породжених передчасною смертю, часто можна почути фрази типу: «Як же так, він же мав стільки всього зробити!» або «Як шкода, у нього все життя було попереду». Це відчуття суму, яке виникає, коли щось не може бути здійснене, використовується в кіно, для того щоб створювати напруження.

Напруження — це сумнів, який відчуває глядач щодо можливостей головного героя досягнути своєї мети. Якщо він її досягне, глядачі залишаться з відчуттям миру, а якщо ні, з відчуттям розчарування. Якщо все йде не так, як ми сподівалися, це нам болить, завжди болить, тому ми супроводжуємо головного героя, зближуємося, ідентифікуємося з ним, перетворюємо його мрії та надії на свої, підкорюючись підсвідомому бажанню перемогти смерть, тріумфувати над часом — бо ми вважаємо, що це може трапитися з будь з ким з нас, що ми не можемо померти, не зробивши багато чого запланованого.

Зважаючи на те, що ідея часу обов’язково веде за собою ідею смерті, опишіть, що ви хотіли б, щоб жило у вашій історії.

1. Які ідеї ви хочете залишити живими?

2. Які традиції та практики, на вашу думку, мають померти, зникнути?

3. У кого має бути влада вирішувати, що мусить жити, а що померти у вас самих?

На основі своїх відповідей визначте, де б ви хотіли, щоб починалася ваша історія. Звідкіля вона, на вашу думку, має починатися, і де б ви хотіли, щоб вона закінчилася. Ви будете визначати, чи хочете показати, як народжується або як помирає проект «життя». Якщо хочете поговорити про те, як він помирає, то момент, коли цей проект агонізує, може стати початком. Звідти ми можемо повернутися та проаналізувати умови, які призвели його до смерті. Або можете почати з моменту, коли існування когось чи чогось наражається на ризик, і потім можете нам показати, як його врятувати. Вирішувати вам.

Наступний крок — написати біографію головного героя вашої історії. Моя порада — це маєте бути ви самі. Хочу вам нагадати, що це курс персональної драматургії. Якщо з якоїсь причини вам буде складно зануритися до свого внутрішнього світу, ви можете створити уявного персонажа, який вас представлятиме.

Вам слід фундаментально написати те, що вас визначає. Я пропоную, щоб ви написали на папері все те, чим, як ви вважаєте, ви є. Не має значення, що це неправильна концепція. Ми розглянемо це далі.

Після того, як ви проаналізуєте самих себе або персонажа, який вас представляє, вам обов’язково слід буде провести аналіз вашого минулого, для того, щоб отримати дані, які допоможуть вам зрозуміти, чому ваш персонаж діє так чи інакше, звідки беруться ваші страхи та невпевненості, і коли у вашій свідомості укорінилася ідея, що неможливо змінити реальність, в якій ви живете. Для цього я пропоную вам відповісти на такі питання:

1. Як ви вважаєте, хто в минулому прийняв неправильне рішення, яке абсолютно змінило ваше сьогодення?

2. На вашу думку, що стало причиною, яка призвела до того, що ці люди почали діяти проти вас?

3. Яким було ваше перше враження, коли ви їх побачили?

4. Якими були слова або образи, що вас приваблювали або навпаки, відштовхували від цих людей?

5. Які сигнали не спрямували до вас, які наміри від вас приховали, або, можливо, на що ви просто не звернули уваги?

6. Був якийсь сигнал небезпеки, який ви проігнорували?

7. Який біль, розчарування, сум вас супроводжували відтоді?

8. Чи відчуваєте ви, що людина, якою ви були до цього моменту, зникла повністю?

9. Чи можна сказати, що хтось вбив ту людину, якою ви були?

10. Чи смерть — це кінець людської сутності?

11. Скільки ще разів, крім цього болючого акту, ви опинялися у подібних ситуаціях?

12. Скільки разів, самі цього не усвідомлюючи, ви знаходили вбивцю, який міг би з вами покінчити (особисто, емоційно, професійно чи політично)?

Коли є підозра «вбивства», детективи у фільмах проводять повне розслідування. Що ж, вам доведеться зробити те саме. І цілком ймовірно, на вас очікуватиме приємний сюрприз — що та зникла людина насправді не була ані мертва, ані на якомусь святкуванні, а швидше в летаргічному стані, і що цілком можливо привести її до тями і повернути в сьогодення. У цьому випадку вам довелося б наново поміркувати над тим фактом, що сталося вбивство, яке забрало чиєсь життя, бо однозначно — це неправда. Прийняти думку про те, що хтось занапастив наше життя, означало б прийняти думку, що ми відчували чиюсь милість —Вселенського Бога, чи як би ви хотіли його назвати — та через цей незабутній, непростимий акт нас відокремлять і завжди відрізнятимуть від інших, тих, які продовжують відчувати милість. Бути відокремленими та не такими, як усі, можливо лише тоді, коли ми самі так вважаємо. Біль від втрати самого себе призводить до думки, що нас можуть зрозуміти лише ті люди, які відчували подібне. Але таким чином ми затверджуємо своє віддалення, шукаємо товариства тих, хто страждає, тобто приречених жити поза милістю. Однак не можна говорити про єдність на основі відокремлення.

Я пропоную присвятити якомога більше часу цьому моменту. Що детальніше ви опишете цю частину минулого, то кращим в результаті буде текст вашої нової історії. Ви можете повернутися в минуле набагато раніше і уявити, ким ви були перед тим, як народилися. Звідки ви були? Чи могли спостерігати за вашими майбутніми батьками? Якою була їхня щоденна діяльність до та після вашого народження? Уся ця вправа — абсолютна спекуляція, але я вас запевняю, що вона буде для вас дуже корисною.

Потім опишіть умови, в яких ви народилися. Яким був фінансовий та емоційний стан вашої родини, коли ви народилися? Хто святкував ваше народження? Кому воно не подобалося і чому?

Нарешті ми всі тут і від нас буде залежати, чи стане наше перебування тут легким та приємним, чи буде глибоко болісним. Зрозуміло, що ми ніколи не знайдемо рішення наших проблем, якщо будемо думати та діяти на основі відокремлення, а не єдності. Зважаючи на взаємозалежність, яка існує між нами та силами космосу, наше внутрішнє особисте перетворення автоматично піде і на загальну користь. І перше питання, яке ми маємо поставити для того, щоб прийняти нашу відповідальність, як агента зміни: я жертва чи не жертва обставин?

Щоб вас заспокоїти, я хотіла б вам сказати, що ми всі певною мірою є жертвами обставин. Скільки емігрантів добровільно залишають свою країну і скільки роблять це під тиском фінансової необхідності? Скільки майстрів перетворюються на робітників за власною волею? Скільки селян за власним переконанням перестають вирощувати кукурудзу і починають вирощувати марихуану? У більшості випадків є хтось чи щось, що визначило нашу долю.

Одна з форм відновлення контролю — це зробити так, щоб у нас самих померло те, чого ми не хочемо передавати майбутнім поколінням . Це — тверде рішення назавжди покінчити з тим, чого ми не бажаємо. Убивство змінює. Змінює назавжди. Потрібна сміливість для того, щоб припинити насильство, біль, агресію, брехню, зради, які ми зберігаємо всередині себе. Набагато легше до знемоги повторювати болісні історії, виправдовуючись: «Я стільки б’юся, бо в дитинстві мене багато били»; або «Я бабій, тому що таким був мій батько.» Це як жарт про п’яницю, котрий обіцяє своїй дружині покинути пити, однак за місяць повертається додому п’яний, як чіп. Дружина його питає: «А де ж та людина, яка запевняла, що більше не буде пити?» А чоловік їй відповідає: «А це вже інша людина прийшла».

На шляху, яким ми йдемо, щоб перестати бути жертвою, може зустрітися чимало перешкод. А в процесі руху може виявитися, що ми не хочемо більше змінюватися. Існує багато ролей і, як показує ця вправа, «персонажів», яких ми бачимо, але не хочемо позбуватися, бо закохуємося в них. Це може бути роль покинутої жінки або слухняного сина, жорстокого чоловіка або маніпулятивної бабусі. Це може бути зразковий громадянин, офісний працівник на пенсії або вічний опозиціонер. Існують темні персонажі, які не так добре виглядають, і не є дуже розумними, як-от корумповані лідери, які зраджують своїх виборців, але будуть і надалі представляти нас, доки існуватимуть «актори», які актом колективного самогубства переобиратимуть їх раз у раз. З іншого боку, існують ролі більш суперечливі та привабливі, приміром, «рятівники». Вони мають більш позитивний образ, діють у випадку несправедливості. Допомога, надана ними, настільки цінується суспільством, що може так статися, що самі «рятівники» не захочуть, аби стан речей покращився, бо який сенс матимуть їхні життя, якщо люди перестануть їх потребувати?

Яким би — негативним чи позитивним — не був образ, який ми представляємо щодня, ми маємо його в серці і нам боляче його залишати. Змінюватися — це втрачати свою ідентичність, а це жахливо, тому перед нами постає велике питання «Якщо я не є тим, ким я є, тоді хто я є?» Який жах!

Однак уявімо собі, що це зовсім не так у нашому випадку, — ми однозначно вирішили змінитися. Якщо ми ясно уявляємо, чого ми не хочемо, нам залишається тільки визначити, чого ми хочемо і чому. Потім нам потрібно буде проаналізувати, як ми збираємося цього досягнути. Нарешті виникає найважливіший сумнів: у чому полягає найбільша перешкода, яка виникає на нашому шляху і не дає нам рухатися вперед? І саме тоді ми стикаємося зі СТРАХОМ. Саме так, зі СТРАХОМ, великими літерами. З цією силою протидії, яка вже неодноразово була нашим ворогом. Лише страх може паралізувати людину, яка, парадоксально, живе у Всесвіті, що знаходиться у постійному русі.