Quid est Veritas?

Примітки

1

Історичний факт.

2

Історичний факт.

3

Історичний факт.

4

Історичний факт.

5

Історичний факт.

6

Історичний факт.

7

Xenia, Ксенія — дари, що їх давали на привітання (також на великих бенкетах, у приватних домах).

8

Apophoreta, Апофорета — дари, що їх давали по закінченні бенкета, коли гості відходили додому. На урочистих святах такі дари роздавали народові, як «гостеві цезаря» чи, як у даному випадку, тетрарха.

9

Септима — седмиця, староримський тиждень.

10

Медівники чи медове печиво в ті часи не було те, що ми називаємо пряниками. Були це, так би мовити по-сучасному, тістечка, солодке печиво. Солодили його медом, бо цукру ще не було, тому й називали солодке печиво медівниками.

11

Спосіб скроплювання вулиць, якого вживали в давні часи в Олександрії.

12

Стародавні жидівські повір’я, яких у ті часи дотримувалися, як наказів закону.

13

Попіна (popina) називали римляни малі шиночки близько храмів, — там звичайно сиділи нижчі жерці, власне, лише «слуги Божі». Цих слуг храму, які мали лише найнижчі ступені посвячення, називали в народній мові «попі». Тому й шиночки близько храмів, де вони чекали, граючи в кості та попиваючи солоджене чи охолоджене вино, розріджене водою, називали «попіни» (popinae).

14

Гістріон (жіночий рід: гістрія) — актори й акторки.

15

Міми — актори й акторки, що виступали без співу, а лише рухами передавали свої ролі.

16

Підсвіття — місце, де перебували душі померлих, згідно з віруванням греків і римлян.

17

Світло — золотиста, дуже блискуча була найулюбленіша й найдорожча масть найліпших тоді каппадокійських коней.

18

Кай Понтій — не вигадана, а цілком історична постать; син Понтія Пилата, народжений, як і сам Понтій Пилат, у Таррагоні в Іспанії. Понтій Пилат почав свою службову кар’єру в Таррагоні. Потім і Кай Понтій у Таррагоні ж почав свою кар’єру, про що там існують документи.

19

Понтія Пилата називав «Справедливим» навіть його найлютіший ворог Лентул, бо Пилат стисло притримувався найдрібніших приписів законів. Ніколи й ні для кого не відступив від цих своїх засад. Частинно тому й ненавидів його деякий гурток людей, що його не можна було ані підкупити, ані підплатити. Бичування Христа стверджує той факт. У кожній римській провінції Рим залишив закони того народу, який її заселював. Але римський урядовець мусів контролювати, чи і крайові закони виконуються справно. Згідно з законами Юдеї, обвинуваченого допитували; потім, незалежно від того, які його були відповіді, його бичували й допитували знову. Якщо після бичування обвинувачений відповідав те саме, що й перед бичуванням, відповідь його признавалася правдивою. Тому й Пилат, не знаходячи провини, мусів згідно із законом юдейської країни звеліти бичувати Христа. Цей закон продержався в Палестині аж до XV століття. Свідчать про це описи деяких подорожей до Св. Землі.

20

Рана від сонця — інсоляція, сонячний удар, явище досить часте на Сході.

21

Приятель цезарів — це був тільки почесний титул.

22

Історичний факт, який викликав у Єрусалимі великі заворушення.

23

Кляріссіме — звернення: найясніший.

24

Patres conscripti, патрес конскріпті — титул сенаторів.

25

Історично доказаний факт.

26

Історично доказаний факт.

27

Історично доказаний факт.

28

Terrae motus — писалося й у двох словах, і в одному: Terraemotus. Був це стверджений історичний факт, що Тиверіадський цирк, зруйнований майже дощенту саме в день його відкриття, а потім відбудований, знов був знищений другим землетрусом. Авторка тому докладно описала землетрус з його симптомами (спека, наглий заворот голови тощо), що пережила тричі в житті землетрус, щоправда, легший від описаного. Але цього вистачило, щоб запам’ятала його на все життя. Перший раз — це було в Помпеях, де авторка працювала на розкопках, другий раз і третій — у Персії.

29

Історичний факт. Не можу подати, в якого із староримських анналістів я його вичитала, бо нині не маю під рукою… ані Ватиканської бібліотеки, у якій дядько Евґеніо де Кастро, римський прелат, був одним із бібліотекарів, ані Тарраґонського архіву. Користуюся тільки своєю пам’яттю та деякими записами, зробленими колись.

30

Туніка-пальмата — одежа, вишита на подолі пальмами. Вдягали її тріумфатори, переможці-атлети. Кай міг її носити, звичайно, тільки у свято, як такий атлет, що мав за собою славні перемоги.

31

Ексоміда — туніка лише з одним наплечником, без рукавів. Лишала цілком вільною другу руку й половину торсу. Носили ексоміду раби (можна її бачити на статуях Вулкана) та ремісники, щоб не перешкоджала у праці. Також надівши її як нічну сорочку, коли не хотіли спати цілком нагими.

32

Історично відмічений факт.

33

Воміторіуми — коридори й виходи з цирку. Звичайно, було їх багато, щоб облегшити вхід і вихід з амфітеатру.

34

Особи та їхнє ставлення до Пилата не вигадані, але історичні.

35

Особи та їхнє ставлення до Пилата не вигадані, але історичні.

36

Вино зберігали в невеликих глиняних амфорах не з пористої глини, з якої робили посуд для тимчасового охолоджування води.

37

«Не боюся данайців»! — натяк на тих, що дають небезпечні дари, як данайці, що «дарували» Трої того дерев’яного коня. У ньому були сховані данайські вояки, що улегшили падіння Трої.

38

Цієї стьожки непатриціанки не мали права носити. Пізніше, за цісарів, коли в Римі панували багатство, достатки, розкіш і розпуста, навіть патриціанки цієї ознаки своєї «гідності матрон» не носили. Зачіски носили химерні, й, навіть, скульптори, виконуючи їх бюсти-портрети, влаштовували все так, щоб «зачіску» можна було зняти, як перуку, й замінити новою, «модною». Подібні бюсти знайдено в Помпеях, Римі і в Олександрії.

39

Деотима — славна гетера й послухачка Сократа та Платона.

40

Ґадитанка — родом із Кадікса, стародавнього міста в Еспанії (Андалузія), заснованого фінікійцями ще в XI столітті перед Христом. Це місто здавна було славне танцюристками, «найліпшими у світі».

41

Егерія — за староримськими легендами, німфа-пророчиця й дорадниця другого володаря старого Риму Нуми Помпілія.

42

Є й така догадка. І треба признати, що деякі факти її ніби стверджують.

43

На Сході (в Єгипті й Персії) ще за молодих літ авторки були такі вулики.

44

Авторка бачила таку «гру» з бджолами малої єгипетської дівчинки. На Сході переконані, що бджоли одним не шкодять, а інших жалять. Пояснюють це тим, що, мовляв, бджолам запах одних людей приємний і заспокоює їх, а запах інших дратує, бо є бджолам ворожий.

45

Рицинус був відомий ще у Стародавньому Єгипті. Його головно вирощували, щоб добувати з нього олій, яким світили. Називали цей олій «кікіоль» і гадали, що він менше чадить, як інші олії.

46

Такс повір’я дійсно існує в єгиптян. Вірш — це переклад з арабської мови.

47

Подібне пояснення давав авторці весляр саме коло Філе. Тільки додав, що можна ловити й на поросят. Крокодил на них такий ласий! Але поросята коштують гроші, а викрадені діти ворогів — ні. Щитів, правда, нині не потребують, але виробляють їх, бо дуже їх купують англійці на пам’ятку та для оздоби своїх кімнат.

48

Квітка passiflora, описана тут, надибується в Палестині дуже рідко. Ботаніки виводять її десь з Америки. Але трапляється вона і в Індії, і в деяких місцевостях на африканських берегах (Тріполі, Атлас), а також у Сирії.

49

У римлян було лихим знаком, знаком сварки, коли заєць перебіг дорогу. Коли ж дорогу перебігав кіт, це означало, що людина, якій це трапилось, дістане дарунок. Це повір’я існує ще й нині в народів латинської крові (Еспанія, Італія). І… сама авторка дуже радіє, коли якийсь котик перебіжить їй дорогу… як саме це сталося сьогодні!

50

«Пекельний пес» — поширена у римлян лайка.

51

Небіжка — в цьому значенні не «покійниця», а здрібнілий вислів від «небога-племінниця».

52

Clarissime — титул: найясніший.

53

Юдеї ім’я пророка Йоана вимовляли «Йоканаан».

54

«Бійся (бережися) данайців!»

55

Подія й особа історичні. Це сталося саме в ті часи.

56

Римляни дуже вірили у сни.

57

Стародавні народи уявляли собі землю не кулею, а плоским диском. Лише деяка група єгипетських жерців-зорезнавців на основі астрономічних спостережень (головно затьмарення Сонця) уявляла собі Землю круглою, як куля, що її штовхає перед собою жук-скарабей. Але то була таємниця, і навіть не всі жерці могли її знати.

58

«Alea jacta est!» «Жеребок кинуто!» — слова, які Светоній приписує Юлієві Цезареві. Вживали їх часто, як приказку.

59

Сігнуми — знамена-прапори римського війська.

60

Факт історичний, цю статую ставили тричі.

61

Легат — командувач легіоном або цілою частиною війська, по — нинішньому генерал. Його помічниками були старшини-бенефіціарії, іммунес тощо.

62

У Юдеї дуже вірили в різні забобони, повір’я й чари.

63

Єрґастули — в’язниці, найчастіше підземні, де замикали або рабів, або вже засуджених на смерть чи тяжку кару.

64

Ютаг-Малек — цар юдейський, арамейське слово. Арамейською мовою говорила вся Палестина, бо жидівських діалектів було багато. Крім них, ще існувала стара гебрайська мова, що була мовою богослужінь, святих книг та вчених, але її нарід не знав. Тож для зручності вживали мови арамейської, яка була поширена скрізь у Палестині, та й знали її інші народи, як сирійці тощо. До першої світової війни так було з мовою азербайджанською на Кавказі (де безліч не тільки діалектів, але й мов), у Персії та, частині Туреччини, що прилягала до Кавказу. Називали там цю мову тоді не «азербайджанською» (або «адербайджанською», бо звуки «д» і «з» у цій мові зливаються у свистячий звук, подібний до англійського «th»), але «мусульманською».

65

Архимім — перший чи головний актор, герой п’єси.

66

Pecuniosus, пекуніозус — грошовита людина, багатій.

67

Єрусалимська Преторія мала дійсно балкон, з якого прокуратор міг говорити, вітати або приймати привітання війська й народу.

68

Vale! — бувай здоровий, майся добре. Звичайна римська формула при розстанні.

69

Драконами звались ці прапори тому, що їхні краї були хвилясті, зиґзаґуваті і зшиті подвійно, як мішки, з отвором із одної сторони. При їзді до отвору вривалося повітря, яке свистіло, як роздратований гад. У пізніших століттях слово «дракони» означало не тільки прапори, але й саму кінноту, напр., французькі «драґонс», російські «драґуни», італійські та еспанські «драґоні».

70

Мезу — єгипетська форма імені Мойсей.

71

Римляни вірили, що є щасливі й нещасливі дні.

72

Цербер — триголовий пес, що стереже браму старогрецького й староримського пекла, щоб із нього не могли втекти душі засуджених.

73

Мани — душі померлих. Якщо були вони за життя добрими, справедливими, то по смерті ставали «просвітленими духами», «манами» й опікунами-сторожами своєї родини.

74

Римляни і греки шанували духів своїх предків як опікунів роду.

75

Мойри — богині, що керували долею людини (слов’янські «рожаниці»). Зображали їх або сліпими, або взагалі без очей.

76

Калдаріум — переділ або частина термів, купелевого приміщення, де потіли в гарячій парі.

77

Так у ті часи також називали свято Пасхи.

78

Сушені корінці дикої цикорії, що цвіте блакитним квіттям, ще й досі вживаються, як в давні часи, як приправа до хлібних коржів на Сході. Приміщувати мелену сушену цикорію до кави вигадав не так давно, ще, може, і ста літ нема, французький учений, що терпів на хворобу шлунка. Він помітив у час свого перебування на Сході, що вживання сушеної цикорії до хліба дуже облегшувало його хворобу. Але, що була це для нього незвикла їжа, вигадав варити ці корінці, солодити відвар, доливати молока й пити це на снідання. По ньому почали додавати цикорію і до кави, бо це помагає травленню. Французи неодмінно додають цикорії, але лише до вранішньої кави.

79

Це орієнтальне меню не вигадане авторкою. Воно було ще таке саме й за молодих її літ, коли вона працювала як археолог на Сході (Єгипет, Персія, Вірменія).

80

Єгипетська Гатор не була «розпусною» богинею. Була це богиня весни, молодості й краси. Про Астарет чи Астарту не можна сказати, щоб вона була цілком чистою від розпусти.

81

Кіз плекали в Палестині переважно нубійської породи. Вони завжди чорної масті й дуже великі, майже удвічі більші від звичайної європейської кози, горбоносі, мають довгу вовну й дуже «інтелігентні»: звикають до голосу свого пастуха чи господині, не потребують, щоб їх пасли. Ідуть на поклик, як добре вивчений пес.

82

Авторці доводилося мерзнути вночі в турецькій Вірменії та в Персії, дарма що вдень спека аж 40 ступенів.

83

Сама авторка в Палестині ніколи не була. Деталі й опис Палестини зроблено нею на основі оповідань, записок, рисунків і фотографій її дядька священика (пізніше був одним із ватиканських бібліотекарів), який не тільки відвідав Палестину, але пройшов пішки весь шлях та країни, які проходив Христос із своїми учнями.

84

Такий закон дійсно був: слово «Адонаї» було заборонено вимовляти вголос, привселюдно. Лише первосвященик міг його вимовляти у храмі, у «Святая Святих».

85

З перських леґенд-казок.

86

Таким способом, кидаючи палички з написами перед вівтарем у храмі, юдейські священики відповідали вірникам, які в них прохали поради у своїх справах.

87

Найбільш урічливими й лихими вважали юдеї очі без полиску, що трапляються досить рідко. Сама авторка бачила єдиний раз в житті такі очі. Але, мусить зазначити, жодного лиха їй не вчинили.

88

Таке правило дійсно існувало, як взагалі існувало безліч дрібних і найдивовижніших наказів, заборон, повір та забобонів, у які свято вірили, як і в основні постанови Закону Мойсеевого.

89

Існувала й така професія.

90

Геєнна, назва долини за мурами Єрусалима. Туди звалювали все непотрібне, здохлих тварин тощо. А коли назбиралося того багато, поливали смолою й палили. Звідти порівняння до Геєни вогненної і пекла, в якому перебувають злі духи та душі осуджених.

91

Все це тогочасні юдейські вірування.

92

Все це тогочасні юдейські вірування.

93

Все це тогочасні юдейські вірування.

94

Pater Familias — батько родини.

95

Такий старожидівський закон дійсно був.

96

Ad rem — до речі, до справи.

97

Optimi — великі, славні.

98

Перські троянди темно-червоні, як із оксамиту, з дуже сильним приємним ароматом.

99

Про Йосифа з Ариматеї є й такі дані. Але не перевірено, чи дійсно сам він відбув подорож до Індії, шукаючи «мудрості».

100

Фімбрії — ритуальні китиці, що їх мусіли носити на своїх плащах правовірні жиди.

101

Мала «сова-пустельниця»; в Україні звана «пущик». Цікаво, що і в Україні її крик має той самий сенс, може, тому, що цей крик справді звучить дуже сумно й зловісно. А може, тому, що почути його можна досить рідко. Бо «пущик» нечасто з’являється коло людського житла, хіба коли це житло коло лісу або оточене великим старим парком чи садом. Переважно живе «пущик» або в місцях пустинних, звідки і його назва «пущик», або десь на самоті, коло самітних осель, замків, церков, на цвинтарях.

102

Про Йосифа з Ариматеї існує припущення, і то не безпідставне, що він не був вузькоправовірним гебраєм, але невтомним шукачем Істини і Правди. Тому шукав мудрості і в грецьких філософів, і навіть, можливо, подорожував, шукаючи Істини та Мудрорті, як Аполлоній Іранський, і до Індії.

103

Що Йосиф Ариматейський був дійсно в добрих відносинах з Пилатом, стверджують факти в Євангелії (видача тіла Христового), і те, що нічого не вдіяли йому юдеї по смерті Христовій, коли переслідували, нищили й засилали на вигнання (як Лазареву родину) апостолів, учнів та близьких Христові людей. Радникові Йосифові Ариматейському, хоч і виключеному Найвищою Радою з громади «вірних», не сталася зовсім жодна шкода.

104

Особа історична.

105

Дійсно мав звання «цезаревого названого брата», бо був і такий титул.

106

Історичний факт та історичні слова.

107

Гебрайська леґенда про «св. Грааля — земний келех». До неї нав’язує свою книгу під заголовком: «Montsalvat» французький письменник і член Академії П’єр Бенуа (Pierre Benoit), друковану 1957 р. У цій книзі «келех св. Грааля» приносить смерть усім, що його шукають. У мусульман Ангел Смерті Азраель приносить людям смерть не напуванням їх з келеха смерті, але цілуючи їх в уста.

108

З юдейських легенд і повір.

109

З юдейських легенд і повір.

110

Можливо, що це були причини, чому келех св. Грааля був у стародавніх юдейських легендах келехом нещастя і прокляття.

111

Ріжкове дерево, або «каруба», дає великі, чорні, тверді й солодкаві струки. У країнах середньоєвропейських, як Чехія, Австрія, Німеччина, ці струки купують і гризуть їх діти. У Чехії називають ці струки «Святоянський хліб». У південних країнах (Іспанія, Італія, а також на Сході) ріжками годують кіз, кроликів. «Карубу» вживають на різні інкрустації деревом по дереву, бо воно дуже гарне.

112

Особи історичні, потім канонізовані римо-католицькою церквою. Максимін був потім першим християнським єпископом у місті Екс (Аіх) у Провансі, в дельті Рони. Там поховано його тіло. Місто Екс у римлян звалося Aquae Sextiae, воно було засноване римлянами року 123 перед Різдвом Христовим.

113

Особи історичні, потім канонізовані римо-католицькою церквою. Максимін був потім першим християнським єпископом у місті Екс (Аіх) у Провансі, в дельті Рони. Там поховано його тіло. Місто Екс у римлян звалося Aquae Sextiae, воно було засноване римлянами року 123 перед Різдвом Христовим.

114

Доміна — титул, яким у Римі називали матрону — пані дому.

115

Гомер — палестинська міра сипких речовин.

116

Танаґра — країна у Греції (Аттика й частинно Беотія), прославлена особливо гарними і Граціозними невеличкими статуетками з випаленої глини.

117

Танаґрійські статуетки переважно загорнені у рясні плащі. Деякі мають ще поверх накинутого на голову плаща гостроверхі солом’яні крислаті брилі, щоб захистити обличчя від сонця.

118

«Хайре» — «Радуйся!» або «Хайрете!» — «Радуйтесь!» — звичайне грецьке привітання.

119

Ритон — грецький посуд у формі рога, закінчений унизу звірячою головою.

120

Cара — історична постать і канонізована свята. Цигани уважають її за свою «патронку», бо була вона єгиптянка, а цигани мають себе за нащадків стародавніх єгиптян, безпідставно, бо тип староєгипетський цілком інший. Гробниця св. Сари знаходиться в Південній Франції (Камарга, місто Saintes). Туди сходяться цигани з усієї Європи приблизно тиждень по Великодні на велику прощу. Видовисько мальовниче й робить неабияке враження.

121

Геракліт (576–480 перед Р. Хр.) — філософ Йонійської школи, уважав вогонь за той первень, з якого розвинулося все буття.

122

Марія, Марта і Лазар мали тільки того самого батька Теофіла арматора. Але матері були різні, може, тому й така різна була їхня вдача. Старша Марта й Лазар мали матір юдейку. Марія, наймолодша, була донькою другої дружини повдовілого Теофіла, грекині з Мілета.

123

Історичні факти.

124

Історичні факти.

125

Персей, міфологічний грецький герой, син Зевса і Дане, забив страховище Медузу, увільнив Андромеду й ніби заснував місто Мікени.

126

Villa rustica — сільський маєток, житло на селі.

127

Хаким — лікар.

128

Марія Магдалина була донькою другої жінки Теофіла арматора, грекині з Мілета, що мала фабрику пурпури в Тирі й була дуже багата.

129

Prediola — предіола — вілла, в нинішньому розумінні: житло для відпочинку, для приємного життя, а також господарський хутір, господарство.

130

Материзна — спадщина по матері.

131

Insula — інсула, міський дім тільки для себе.

132

Пиво на ті часи (і ще раніш) було відоме в Єгипті. Найліпше було з Сільсіл. Але пили пиво переважно люди тяжко працюючі, також видавали його воякам.

133

Білітіс — сучасниця Сафо, поетка родом із Памфілії, була донькою грека й фінікійки. В дитинстві була пастушкою. Потім добралася до Мітілени. Гробницю Білітіс найшов М. Гейш недалеко розвалин Аматонта, приблизно 1864-го або 1863 року. У гробниці на кам’яних плитах були висічені складені Білітіс вірші, які вона називала «піснями».

134

Лекіф — оздобний, гарний флакон.

135

Лараріум — божниця, оздоблена невелика скринька понад хатнім вівтариком. Мали також лараріум у кожному домі. Назва — від хатніх богів, «ларів».

136

Офля — віддалене від центру передмістя Єрусалима.

137

Тобто в самому центрі Єрусалима.

138

Di boni — «боги добрі», скорочення формули: «dii boni».

139

Capsula — «капсула». Кишені в ті часи робили, як нині у капуцинів, лише в рукавах.

140

Орнатрікс — невільниці, що зачісували та одягали пані. Більш-менш те, що пізніша доба називала: камеристки, або простіш: «покоївки».

141

У деяких теплих країнах ночі бувають навіть дуже холодні. Коли авторка працювала як археолог в Ані, у Вірменії, ввечері треба було одягатись у теплу вовняну одежу. А вдень сонце палило так, що в декого з чоловіків-археологів шкіра злазила з обличчя, як опарена.

142

Камінь справді існує, 850 шматків цього каменю знайдено під друїдичним камінням у Бретані (Північна Франція) так званими дольменами (від кельтського слова: «tolmen» — стіл), кам’яними вівтарями друїдів, та під «мегірами» (від кельтських слів: «men» — «камінь» та «hir» — довгий), високими сторчовими каменями. Значення їхнє невідоме, бо друїди не лишили жодних писаних пам’яток. Найдовший час друїди та їхня віра затримались у Бретані та на Литві. На Литві друїдизм зберігся аж до 15–16 століття, звичайно, скриваючись у литовських лірах. Тільки ніде на світі більше не знайдено каллаїса, тому про той непрозорий камінь, що барвою нагадує туркус, званий також бірюза (перекручене перське слово: «ферузе»), існує багато леґенд, казок, забобонів, повір.

143

Одна з леґенд про катастрофу Атлантиди.

144

Кельт-іберійська богиня. Леґенда також кельт-іберійська.

145

Стара кельт-іберійська легенда.

146

Леґендарні велетні, яких у Піренеях називають «Duz» — вимовляється: «Дюз». Я дозволила собі переробити це слово на «Дуж», бо ж таки за леґендами всього світу велетні завжди були дужі, сильні.

147

Була й така леґенда про походження каллаїса.

148

Ocellus — «Очко». Білі павичі особливо цінилися римлянами за свою красу. Їх тримали для окраси, але не вживали до їжі. І справді, тяжко собі уявити гарнішого птаха, цілого немов з мережива, бо ті «очка», що у звичайних павичів бувають сині та зелені, у білих павичів ледве відзначені найніжнішими відтінями.

149

Така пшениця справді вже існувала в ті часи. Але плекали її лише на землях вулканічних, що постали з перетлілої лави.

150

Cцілла — прегарна лілейна рослина з блідо-рожевими великими, як лілея (Lilium candidum), квітами. Її цибулі вживали, як ліку. Нині плекають ці рослини в хаті (якраз цвіте в мене, коли пишу), бо дуже гарні та цвітуть, при справному плеканні, двічі до року. Але можуть рости і в саду.

151

Такі слова дійсно є у Платона.

152

Лазурит, або «ляпіс лазурі» — півдорогоцінний камень, темно-синьої барви, з білими та ясно-блакитними жилками. Робили з нього переважно намисто, печатки, а також верхи дорогих столів, келехи тощо. Посипання садових доріжок лазуритовим піском — не вигадка авторки. Робили це у Стародавньому Єгипті, переважно в садах фараонів, у садах перських принцес, а також за римських часів, у багачів, у віллах Помпей.

153

Пожежників у стародавній римській державі не було. Обов’язком вояків було рятувати й гасити пожежу.

154

Військова сторожа була завжди напоготові й пильнувала, чи де не горить. Так само військові відділи виконували в містах поліційну службу.

155

У гебраїв був дійсно широко розповсюджений культ «терафімів», духів-охоронців. Радились із ними в якійсь справі таким способом, що мали на табличках написано «так» і «ні», «добре» і «зле». Ці таблички мішали й кидали перед терафімами. Яке слово було нагорі, то так і робили. Коли ж виходило «так» і «зле», то це уважали за негативну відповідь.

156

Тогочасна жидівська приказка. Означає те саме, що «помер». На східних землях України кажуть: «дав дуба». А французи говорять: «Passer l’arme a gauche» — «перекласти зброю до лівої руки».

157

За деякими версіями, саме Кай Понтій запитався, що треба чинити, щоб бути праведним. Про це згадано і в Євангелії.

158

Центуріон Корнелій належав до найперших християн, тобто тих, що прийняли Христову науку.

159

Пилата вислано до Юдеї, хоч не як на заслання, але як до урядового підвищення, саме за те, що, бувши староримських поглядів, не схвалював розпусного й марнотратного життя, яке вів Тиберій. Для того його призначено «прокуратором Юдеї», щоб був «далі від Риму» й не критикував поведінки цезаря. На цьому «достойний дует» «патріота Ірода» і «святого та набожного первосвященика Каяфи» й будував своє оскарження, міркуючи, що й Тиберій, як мстиві юдеї, схоче помститись на Пилатові.

160

У заможних римських домах були звичайно два триклініуми-їдальні: «малий» — для себе й «великий» — для урочистих гостин.

161

Звук, що його видає черепаха, справді робить враження чогось фантастично-легкого, кришталево-прозорого. Коли ми перед 30-ти роками оселилися на Мельнику, у потоках за нашим садом та перед домом було багато черепах.

162

Старшинською паличкою, її рухами, більш ніж голосом, римські старшини передавали війську накази.

163

В жидів закон це дозволяв, як доказує приклад Бооза.

164

Мойра — Доля. Римляни, так само як і греки, уявляли собі її або сліпою, або цілком без очей на обличчі.

165

У давні часи називали Асфальтовим морем Мертве море в Палестині, бо з нього виловлювали цілі шматки асфальту. «Мертвим» його називають, бо в ньому нема жодних живих тварин.

166

Сіліус Італікус — римський поет з І століття.

167

Історичний факт.

168

Стародавні греки й римляни вірили, що існує «Небесний Ерос», відвічна сила, яка існувала раніш, ніж світ, і «Ерос-кохання», що сполучує не тільки людей, але й птахів та звірят для продовження роду.

169

Римляни називали того бога Амор, або Купідо.

170

Каламос — тростинова паличка-перо (порівн. каламар). Існували і школи гетер, звані «музейони» (від муз), де їх навчали не тільки музики, співу, декламації, танців, але й філософії, а також складати вірші. Звичайно гетери мали якесь підприємство (торгівлю зерном, олією), щоб бути вільними й не залежати від ласки чоловіків.

171

Гори — богині «годин людського життя».

172

За деякими легендами XII століття, Йосиф Ариматейський мандрував світами аж до Індії й Тибету, шукаючи тієї мудрості-філософії, якої не знайшов ані в Юдеї, ані у грецьких мудреців.

173

Арморика — Бретань (Bretagne) на півночі Франції (не плутати з Британією-Англією!)

174

Це місто нагадує Аполлоній Тіанський і перський мудрець Сасендеймах, але не дають жодних точних географічних даних, де воно.

175

Бенарес в Індії.

176

Віра Заратустри, що існувала 600 літ перед християнством.

177

Саме за це був Йосиф Ариматейський виключений синедріоном із «справновіруючих» юдеїв. Виключення Йосифа Ариматейського є історичним фактом.

178

Олександрійський стиль дуже пишний, був мішаниною єгипетського стилю з класично грецьким, еллінським.

179

Salve! Привіт! — звичайно викладали мозаїкою це слово привітання на порозі вілл та предіол.

180

Опис келеха — не фантазія авторки, а взято його з опису так званого «Баальбекського келеха», знайденого коло 1919–1920 р. в Сирії, в околиці Баальбека. Біля будівлі якогось торговельного підприємства знайшли дивну гробницю. У центрі на золотій таці стояв згаданий келех. Довкола стояли урни, повні золота. Французький єгиптолог М. Масперо, якому власник підприємства, E. Eddot, що плекав шовкопрядів, показав келех, заявив, що келех належить до часів Христових. У келеху було трохи засохлої тектини, яка могла бути кров’ю. Лондонські та каїрські музеї хотіли купити келех, але власник вимагав таку ціну, що жоден музей не міг її заплатити. Отже, можливо, що цей… «Ґрааль» ще й нині зберігається в сейфі Бейрутського банку.

181

З буддійських мотивів про «день» і «ніч» Будди. Вістуни «благої вісті» час від часу приходять, щоб збудити людство, огорнене пітьмою «ночі Будди».

182

З буддійських джерел і вірувань.

183

З буддійських джерел і вірувань.

184

З філософії неоплатоніків, яка розвинулася далеко пізніш. Але початки її вже й у ті часи хвилювали «шукачів мудрості», чи «істини», хоч не були ще оформлені.

185

Опис келеха взятий із легенд. Бо ж смарагд такої величини в дійсності межує вже з фантастичною уявою. Смарагд надзвичайно крихкий і ніжний.

186

Так звані «місячні самоцвіти» я бачила лише в Персії, де їм приписують різні таємні впливи. Ці самоцвіти дійсно барвою нагадують місяць уповні; мають матово-срібний, незвичайно м’який відтінок, але при тому вони переливчасті, як опали.

187

Цей старий переказ про «посланців Світла» я чула перед першою світовою війною двічі. Один раз в Індії, другий — ночуючи перед Сураханським храмом (коло Баку), зачиненим на ніч. Тому, що я тоді добре говорила перською та арабською мовами, то приєдналася до гуртка прочан-персів, поклонників «Святого Світла». Майже всю ніч ми просиділи коло багаття, слухаючи то одного, то другого із старших прочан, що розповідали різні старовинні події, повір’я, вірування… Незабутні часи!.. І незабутня з них радість!

188

У Саронській долині навесні бувало незвичайно багато квітів, переважно нарцисів.

189

Звичайний у ті часи напис-епітафія на жіночих гробницях.

190

Перська форма наймення Валтазар, відомого більш європейцям. Перси запевняють, що Баал-Фазар (чи Валтазар) був не тільки одним із тих трьох володарів, що прийшли до Вифлеему, але що був він і священиком перської релігії «Святого Світла». Ці перські священики звалися «магі» — то був їх офіційний титул.

191

Перська легенда (як і Платон) називає цю землю «Атлантидою», бо була вона в Атлантійському океані, десь між Африкою та Іспанією, яка є відірваним шматком Африки, на що вказує розміщення гірських кряжів, рослинність, ґрунт.

192

Легенда, звичайно, приєднана вже в часи хрестових походів. Бо Гора Спасіння — Mont Salvat (на півдні Франції) часто згадується в легендах про св. Грааля.

193

Піренейський переказ-легенда.

194

Ростра — передня частина, «ніс» стародавнього корабля. Звичайно прикрашався фігурою бога, богині чи героя, яким було присвячено корабель і чиє наймення корабель мав.

195

Платина, яку тоді називали «білим золотом», була знана в стародавньому світі.

196

Септима — тиждень.

197

Келех магів — назва, яку давали св. Ґраалеві в юдейських легендах.

198

Смоква — те саме, що фіга: овочів фіговника, «літні» фіги, не консервують. Вони малі та й буває їх мало.

199

«Літніх» фіг взагалі люди не їдять. А з «зимових» фіг їдять та в’ялять чи сушать так звані «білі фіги». Темно-синіх зверху, а малиново-червоних всередині не консервують і вживають до їжі мало, бо вони занадто малі, солодкі й викликають спрагу.

200

Відвар із сушених квіток нагідок ще й досі вважається ліком на підсилення серця.

201

Звичайно за класичної доби було привілеєм тільки учнів сідати біля ніг учителя. Так робили учні Сократа і Платона. Від них цей звичай перейняли римляни, а від римлян — також юдеї.

202

Симпозіон — славний бенкет із диспутами та філософськими промовами, «культурна» (говорячи нинішньою мовою!) учта, а не розпусна «оргія» з пиятикою й розпусними забавами.

203

Піттакос — один із «семи мудреців» Греції. Народився в Мітілені, яку увільнив від тиранів, що там володіли. Протягом десяти років був сам у проводі мітіленського уряду. Народився приблизно 650 р., вмер 569 до Христа.

204

Cимптоми при послабленні серця не вигадані. Авторка, сама лікарка також, особливо за молодих літ, терпіла на серцеві «шоки», має від народження серце менше, ніж мало б бути нормальне, поставлене трохи наскіс, і одна серцева клапа не діє справно. Тому при занадто інтенсивній праці — а такої було в моєму житті багато — діяльність серця слабла, аж воно затримувалося цілком на дві-три години. При цьому явищі — жодного страху, болісті! Навпаки, ніби радісне почуття «визволення», увільнення від усього… Страх відчула я лише один-єдиний раз, коли почула, як прикликаний лікар сказав: «Запізно! Ін’єкція не помогла!» Запізно означало: «мертва»… Чула я все, але не могла ні поворухнутися, ані розплющити очі. Отже, злякалася, щоб мене живою не похоронили. Тільки з цього був страх.

205

Гірські курочки — дуже улюблений на Сході птах. Це, власне, якийсь рід великої, більшої за голуба, куріпки. Її також їдять, бо смачна, але більше тримають у клітці на забаву. Птах дуже звикає до людей. Звичайно в клітці тільки спить, а так ходить вільно, вискакує людям на коліна, лащиться, треться голівкою об обличчя, як це роблять у нас коти, щоб його гладили, їсть із рук. Розбарвлений дуже гарно: блакитнаво-сірий, світлий, з білими грудьми та шийкою, на якій, як і на крилах, чорні смужки. Тримаючи цих птахів, жінки, діти, що з ними граються (на Сході дітям не дають «мертвих» забавок, але привчають до живих тварин), і ще більш — старі люди, Я знала в Персії одного старика, що носив із собою свою курочку в кліті навіть до каварні: «Як поет Саад свого солов’я» — любив підкреслювати.

206

У Персії здавен-давна існувала професія казочників і казочниць. Вони з дитинства навчалися «напам’ять» старих казок, але змінювали їх часами. Ще в часи авторчиної молодості, коли вона була в Персії, існували такі казочниці, що розповідали свої казки по гаремах та в жіночих лазнях. Казочники-чоловіки розповідали переважно в каф-хане (каварнях) або на майданах, на базарах. Цікаво, що авторці цих рядків тоді так сподобалася ця професія, що вона нічого кращого для себе не хотіла (а була тоді археологом і доктором медицини), як бути й лишитися до кінця свого життя такою казочницею.

207

Що дружину Понтія Пилата, Клавдію Прокулу, було прозвано за справедливість Юстіція — історичний факт.

208

Ахура-Мазда — Світло Відвічне, Бог у староперській релігії Заратустри або у визнавців «Святого Світла».

209

Так звалися у Палестині прудкі й безпереривні дощі.

210

Urbani — міщухи, люди з міста.

211

Так думали римляни взагалі, особливо ж ті, що були з старих родів.

212

Переконання загальноримські.

213

Погляд філософів Сходу, головно Індії.

214

Переконання республіканського Риму, старшого за цезарський Рим.

215

Переконання республіканського Риму, старшого за цезарський Рим.

216

Переконання загальноримські.

217

В. Катул.

218

Mater familias — мати родини.

219

Іберія — назва, яку римляни давали Іспанії.

220

У Стародавньому Римі законна, а не; куплена жінка приймала наймення чоловіка. Дружина Кая мала б називатися «Кая», а потім уже своїм дівочим найменням. Так само дружина Понтія Пилата Клавдія Прокула мала право на наймення «Понтія». Відгук цього римського права та звичаю зберігся й донині у французів. Там, наприклад, дружина Каміла Фламмаріона називається «Madame Camile Flammarion». Дарма, що хресним своїм найменням вона звалася Стелла, немов призначена була бути дружиною славного астронома! В інших романських народів цей звичай не існує. В Італії жінка носить своє хресне наймення та родове прізвище чоловіка. В Іспанії кожна жінка носить завжди: 1) кілька хресних імен — залежно від того, скільки пар хрещених батьків було при хрестинах; 2) прізвище батька; 3) прізвище матері. Це дає довжелезні іспанські прізвища. Це робиться для того, щоб не могли вступити в подружжя люди між собою споріднені, кревні.

221

Фібула — клямра, пряжка, звичайно досить велика. Дорогоцінності й самоцвіти описані відповідно до того, як їх тоді робили й носили.

222

Великі камені, що виступали понад бруком, служили для того, щоб можна було переходити вулиці під час прудких весняних дощів.

223

Єрусалимські доми, як звичайно скрізь у східних містах, ніколи не мають вікон на вулицю (хіба дуже маленькі і дуже високо), лише на другому поверсі. Вікна звичайно виходять на двір-садок. Описи Єрусалима взяті з описів подорожі по Палестині мого вуйка (брата моєї матері), римо-католицького прелата. Цікаво, що та ненависть ще й досі не вщухла в Єрусалимі. Тільки нині вона «практикується» ще й… між «добрими християнами», що належать до різних визнань.

224

Скрізь на Сході пса вважають за найогиднішу істоту, варту найглибшої погорди. Там нікому не прийшло на думку тримати пса в хаті, мати його за приятеля людини.

225

Фальцет — неприродно високий чоловічий голос.

226

У деяких слов’янських мовах цей первосвященик Ганан чомусь називається: «Анна».

227

Конкубіна — нешлюбна жінка, однак офіціально визнана законом.

228

Морський термін: хвилювання моря іде під його ніби спокійною, мало або й зовсім нерухомою поверхнею. Від цього корабель зазнавав дуже неприємного тремтіння.

229

Квірити — стара й дуже почесна назва римлян.

230

Дійсно, такі переконання у стародавніх римлян були.

231

Дійсно, такі переконання у стародавніх римлян були.

232

Пітонісами називались у Греції пророчиці найвизначніших грецьких храмів на Делосі і в Дельфах.

233

На рибному торзі в Римі було завжди найгаласливіше місце.

234

Крокодил по-єгипетському називається «сукі».

235

На горі Синай були копальні міді й добували бірюзу. Працювали там за кару, бо праця й підсоння були нестерпні.

236

На галери веслярами також посилали за тяжку провину, бо праця була тяжка й небезпечна. Галерники були прикуті ланцюгами до своїх лав і на випадок аварії гинули разом із галерою.

237

Більшість юдеїв не вірила у воскресіння мертвих.

238

Попіна — шинок близько храму (поганського), в якому звичайно сиділи й чекали нижчі жерці, «попі», що заколювали та розрізували офірних звірят. Українська народна назва «піп», «попи» походить не від цієї чисто римської назви, а від перекрученого грецького слова «папа», що означало «отець». Так греки називали своїх духовних.

239

Такий був титул Каяфи.

240

Виголити голову юдейському священикові означало позбавити його священства.

241

Мелан — тодішній атрамент приготовляв собі скриб сам, з фарби (на спосіб хінської туші), клею й води.

242

Історично: була лише неповна Германська легія в Єрусалимі та на його околицях.

243

Історичний факт.

244

Це правила юдейського закону.

245

Цей землетрус у Єрусалимі — факт історичний, відмічений навіть і в Євангелії.

246

З «Приповідок Соломонових».

247

З «Приповідок Соломонових».

248

Такі були традиції і так вірили юдеї.

249

Такі були традиції і так вірили юдеї.

250

Адамант — діамант, старовинна форма.

251

Елізіум — місце, де за віруванням римлян і греків перебували щасливі душі померлих «блаженних».

252

Цей «закон бичування» зберігся ще в Палестині до XIV–XV століть. Про це свідчать чеські прочани до Святої Землі: Мартін Кабатник із Літомишля (рік 1492) та Ян Лобковіц на Газенштайні (1493–1494 p.). Рід князів Лобковіців мельницький. І в Мельнику та його околиці ще й досі збереглося багато їхніх замків. Крім них, було багато інших чехів, що подорожували по Палестині, як-от чеський князь Конрад Отто, чернець Ансберґ (ще в році 1189). Всі вони свідчать, що цей «закон бичування» існував ще при них.

253

Слово «пророк» у єгиптян, греків і римлян було лише титулом високої священичої гідності, а не мало того значення, яке придає йому Біблія.

254

Таррагонська легенда, що на останньому суді Пилата судитиме Христос і виправдає його!

255

Ecce Homo, «Це людина!» — слова Пилата, записані в Біблії.

256

Цей Прокулин кошмар мені приснився у Таррагоні, де я тоді збирала різні дрібні деталі, пам’ятки, згадки та легенди, що стосувалися до родини Понтія Пилата.

257

Кубікулум (cubiculum) — одрина, спальня.

258

Абеліон, бог світла, поезії та віщувань, нагадував римлянам і своїм ім'ям римського бога Аполлона. Цього бога особливо мала за свого патрона й шанувала Таррагона.

259

Є легенди, не тільки в Іспанії, але й у Франції, що Клавдія Прокула була перша «стигматизована» та стала горливою християнкою. Звичайно, ці легенди постали на підкладі згаданих у Євангелії слів, що Прокула посилала просити Пилата: «Не чини нічого праведному цьому! Бо багато перетерпіла я у сні за нього!»

260

Ґема — самоцвіт, дорогий камінь.

261

Фамілія — всі гуртом невільники, що належали одному панові.

262

Історична особа та історичний факт.

263

З доносів Ірода. Історичні факти.

264

З доносів Ірода. Історичні факти.

265

Елевзинські містерії були присвячені богові Діонісові.

266

Лари — староримські «хатні боги» кожної родини.

267

Усі ці дрібні деталі звичаїв, країни, назв взяті мною з оповідань та записок, що залишилися по моєму дядькові, дон Євгенієві, священикові, який пішки пройшов сам усі місця, по яких ходив Христос. Записував він і такі дрібнички, як назви олеандрів і тубільців. Бо в Європі звуть «єрихонською трояндою» цілком іншу рослину, рід якогось «безсмертника-сухоцвіту», що без води й вогкості ніби завмирає, а покладений до води розгортається в виді якоїсь квітки, троянди. Дядькові було легко добути ці деталі, бо він володів цілком вільно кількома діалектами арабської мови, ще й мовою гебрайською. Часто його мали в тих країнах за дервіша.

268

Рома — покровителька міста Рима, богиня.

269

Це робили часами римські вояки із співчуття, щоб скоротити муки розп’ятих.

270

Південний, або так званий «іспанський жасмин» не має нічого спільного з тим, що звичайно називають «жасмином» у середній Європі й що власне належить до роду «saxifraga». Південний, чи іспанський жасмин (з арабського «ясемін») — це оздобний кущ з темними дрібними листочками та дрібними квіточками, немов із воску зробленими, похожими на хрестики (чотири пелюстки); мають п’янкий, дуже міцний аромат, особливо вночі.

271

Дорога, якою провадить Йосиф Понтія і Прокулу з проходами, ущелинами, водоспадами тощо — не фантазія авторки. Правда, бачила вона ці переходи не в Палестині, але ходила сама такими стежечками в Андалузії, в горах, відвідуючи своїх численних там приятелів — гітанів (циганів), які в Іспанії звичайно живуть осіло, та вибирають собі недоступні, але гарні мальовничі місцевості (переважно колишні мавританські фортеці, палаци, давно вже на три четвертини зруйновані), з яких не виплутаєшся сам, коли ніхто тебе не веде. Авторку ці цигани дуже любили. Казали про неї: «Наша дівчина, хоч і не з нас! Бо як ми, скрізь «чужа» і скрізь «своя» буде. А ніде ні дому, ні родини не матиме!» Це циганське окреслення, чи «пророкування», дійсно збулося… аж надто правдиво!

272

Ці описи частково взяті із славнозвісного скарбу, знайденого 1921 р. в Баальбеку, т. зв. «Баальбекський флакон», частково з циганських оповідань про скарби, які нагромадила — на жаль, невідомо, де! — циганка Марія Паділла.

273

Ґея арозімос — так стародавні греки називали однаково: землю і наречену. В іншій мові не знаю такого слова, щоб ним одним можна було висловити ці два поняття: «земля» і «наречена».

274

Історично.

275

Deversario, insula — вілла, оселя.

276

Magistratum — урядовець.

277

Magistratum gerere — виконувати уряд.

278

Залізний тризуб на високім держалні був здавен-давна знаком водного та пастушого права. Тому зображали морського бога Посейдона (у греків) і Нептуна (у римлян) із тризубом у руці. А на півдні Іспанії та півдні Франції ще й досі пастухи биків, guardian і, мають такі тризуби, що ними штовхають неслухняних тварин, а не раз мусять боронитися від них. Бо ці випасені на волі бики дуже небезпечні й дикі. Авторка трохи про це знає, бо в дитинстві проводила весну, літо й іноді частину осені в Сан-Лукар, маєтку тітки. Там були такі пасовиська Й бики, призначені до «боїв биків».

279

Трамонтана — холодний вітер з-поза гір. Бора — північно-східний, сильний і прудкий вітер.

280

Іспанський вираз, що означає: «шалено закоханий».

281

Каламус, або каламос — зроблене з сухої очеретини перо, яким писали.

282

Цю «гру у Психе» вигадала в дитинстві сама авторка… мабуть тому, що її батько був ентомолог (знавець комах).

283

«Про сільські речі», «Три книги сільських справ».

284

«Про сільські речі», «Три книги сільських справ».

285

«З погляду корисності та продуктивності».

286

Villicus — державець, фермер.

287

Події, подібні до описаної, ще й нині повторюються на побережжі Андалузії. Хвилі зносять у море часами цілий урожай. Снопи виловлюють потім із води, якщо це можливе.

288

Rusticus — селянин, хлібороб, також груба, некультурна людина.

289

«Музей» у ті часи був тим, чим нині є університет, а не збіркою різних історичних предметів.

290

Історичні факти.

291

Історичні факти.

292

Cціпіон Африканський.

293

Сціпіон Еміліан, що знищив Картагену і якому «великий африканець» з’явився у сні й сказав ці слова. Жив цей С. Еміліан приблизно 40 років по смерті Сціпіона Африканського.

294

Грецький поет з VII століття перед Р. Хр.

295

Коні цієї масті особливо цінилися римлянами. Нумідійські коні вважалися за найліпші.

296

Текст весільних співів, обряди й ін. Історично вірні.

297

Латіклав — оздоблена пурпуровим пругом біла сенаторська одежа.

298

Стола — покривало, що його мали носити замужні жінки. Укривало всю постать.

299

Іберія — староримська назва Іспанії.

300

«Де ти Емілій, (там) і я Емілія». Формула подружжя, в якому жінка приймала ім’я чоловіка.

301

Плахти — вітрила, паруси.

302

З укропу (Anethum graveolens) робили в римські часи олійок, переважно в Іберії.

303

Ліцена (Papilio Licena) — малий метелик, зверху блакитний, сріблясто-сірий із жовтими цятками під сподом.

304

Sub Jove frigido. Дослівно, «Під холодним Юпітером», тобто на свіжому повітрі.

305

Кратера — велика ваза, в якій змішували вино з водою, бо під час гостини чистого вина без води не пили. Лише коли відбувалася «пиятика» — оргія, то по вечері пили чисте вино.

306

Така ваза-кратера була знайдена при розкопках у Кані Галилейській перед першою світовою війною.

307

Вираз «сестра моя, наречена» взято з єгипетських пісень кохання. Вживали цього виразу єгиптяни на знак, що кохана дівчина стає близькою, «своєю», як член родини. Бо женилися з сестрами лише єгипетські фараони, щоб нащадки були «чистої крови» та щоб не були вони від «нерівні».

308

За іспанською легендою, Магдалина, Марта, Лазар, Маркела, Максимін, Марія-Саломе, Сара й Донатус (усі признані святими римо-католицької церкви) причалили в «барці без весел і парусів» коло Таррагони. Південнофранцузька легенда каже, що причалили вони до берегів Камарги. Вона, певно, має більше підстав, бо історично відомо, що Лазар був першим християнським єпископом у місті Массілії (сьогодні Марсель). Марта, проживши з Магдалиною та Лазарем у Массілії, була похоронена в Тарасконі. Магдалина потім подалася із Массілії на пустинницьке життя (Sainte Baume, близько Марселя, а потім ще далі). Марія-Саломе й Сара поховані в місті Saintes, куди ходять щороку на прощу в тиждень по Великодні цигани, бо мають св. Сару, служницю Марії Магдалини, за свою святу покровительку. Св. Максимін був першим єпископом у південнофранцузькому місті Екс (Аіх). Так зазначено в анналах римо-католицької церкви.

309

Цього ліку ще вживали в Іспанії й за дитячих літ авторки, яка його досить випила.

310

«Котяча трава», валеріана, дітям її не давали в дитячі роки авторки, бо «ослаблює дітям пам’ять».

311

Дуже характерна риса старих іспанських слуг, яких, ще за дитячих років авторки, не відсилали, коли вони постарілись у родині, якій служили ціле життя, але лишали їх у себе аж до смерті, даючи їм помешкання, їжу, одежу та 5–6 разів до року грошеві дарунки — на Різдво, Великдень, Трійцю, в день їх іменин, у день іменин господаря й господині та в національне свято Іспанії, 12 жовтня.

312

Жерці й жриці Аполлона (Фойбоса-Феба у греків) були й лікарями. Мали при своїх храмах, як на Делосі, наприклад, шпиталі, де лікували хворих, користуючись також і гіпнотизмом.

313

Буксус був посвячений Аполлонові.

314

Лікування та вживання різних прийомів гіпнотизму не є ні вигадкою авторки, ні «нахилом до спіритизму», як писала колись українська преса про деякі оповідання авторки. До «спіритизму» не маю найменшого нахилу! Бо саме тому, що я католичка, не можу вірити, щоб духи померлих не мали іншого клопоту, як бачити живих, що викликають і запитують: «Чи виграє на лотереї число таке й таке?» «Що нині робить бабуня?» тощо. Трохи про гіпнотизм читала ще, як студіювала медицину в Парижі. Цікавило ж мене це тому, що знаю з археології, що жерці Аполлона-Фойбоса, особливо на Делосі, та жерці єгипетські часто вживали гіпнотизм при лікуванні.

315

Я особисто такого явища не бачила. Але колеги, лікарі-психіатри казали мені, що подібні явища цілком можливі, особливо в індивідуумів, що не народилися глухонімими, але втратили дар слова з великого переляку, наслідком хвороби. Подібні випадки бували в «La Salpetriere — паризькому шпиталі, де лікують нервові зворушення, істерію та подібні хвороби.

316

Sol veritatis — сонце правди, Sol justitiae — сонце справедливості, Sol victoriae — сонце перемоги.

317

Ці експерименти ніби робили жерці Фойбоса-Аполлона на Делосі, а також староєгипетські жерці.

318

Про все це є писані дані. «Звільнення духа» жерцями Ескулапа, можливо, було якимсь засобом анестезії.

319

Профантида — пророчиця.

320

Деякі «місти», тобто таємні групи віруючих, того часу так вірили.

321

Міка (в Україні ще казали «слюда») — м’який шаристий майже прозорий камінь (силіко— алюмніат поташевий, залізистий або магнезійний).

322

Плектрон — малий кістяний інструмент у вигляді тонкої пластинки, якою грали на струнах, замість торкати їх пальцями.

323

Жерці й жриці Фойбоса-Аполлона звичайно перед віщуванням жували свіжі лаврові листки.

324

Круглий храм, Rotunda — звичайно невеликий храм.

325

Так вірили в ті часи про бронзову статую таррагонського бога Аполлона-Абеліона.

326

Геспериди, міфологічні німфи, що стерегли десь у невідомих країнах «за межами землі» казкові «золоті яблука».

327

Місячна веселка, явище дійсно дуже рідке й незвичайно чарівно гарне своїми переливами барв та сяйва.

328

Ерос — бог кохання, любові. Танатос — бог смерті. Обох зображали крилатими, увінчаними і з смолоскипами в руках.

329

Coenationes, ценаціонес — їдальні. Звичайно в заможних римських домах було більше таких їдалень. Були, напр., «велика», «парадна», «інтимна», «родинна», «для меншого товариства», «на дві особи», «менша святкова» й под.

330

Фіорая була не садівничка, але невільниця, що мала обов’язок тільки прибирати квітами.

331

Янус був бог з двома обличчями, на переді та на заді голови (на знак особливої пильності). Тому казали, що він одночасно дивиться і в минуле, і в майбутнє.

332

Сирійська богиня, як у звичайно називали Bona Dea, Добра Богиня.

333

Мешкання рабів поміщалося звичайно в задній частині оселі. Двері всіх кубікулів (спалень) виходили на внутрішній двір, де посередині був водограй, тут раби вмивалися. Часами двір був обсаджений деревами, часто горіхами, бо запах горіхового листу відганяє мух та всяку комашню.

334

Пітоніса дельфійська — пророчиця, що мусіла бути посвяченою богам, чистою дівою.

335

Virgo Maxima, «Велика Діва» — старша весталка. Весталки мусіли бути також чистими дівами. Провина проти цього шлюбу каралася погребанням живцем провинної весталки.

336

Легенда провансальська й така сама іспанська.

337

Легенда провансальська й така сама іспанська.

338

З провансальської легенди про «святу Радіану» («світлосяйну»), що «була в дитинстві німою муринкою» й дістала дар слова, щоб сповістити Магдалину та її співмандрівників, що не мають вони залишатись у Таррагоні, але мають плисти до Камарги (острова на півдні Франції, де річка Рона (Родан у римлян) впадає в море, бо «там жде їх їхня праця».

339

З легенд про св. Грааля і з легенди про рід Понтіїв.

340

Думка, типова для римлянина з доби розквіту Риму, не з часів цезарського Риму, доба упадку.

341

Лемуралії — день поминання мертвих у поган.

342

Гаї мертвих — цвинтарі.

343

Колумбарії — зроблені спеціально для цього заглиблення в стінах цвинтаря або в наземних гробницях, куди ставили урни з попелом спалених мертвих. Бо ані греки, ані римляни не ховали мертвих у землі, але палили мертві тіла на стосах, обсипаних кадилом та политих запашними живицями. Попіл збирали до урн, а урни ставили в колумбаріях («голубниках»), бо дуже були подібні до приміщень, що їх роблять для голубів. (Раз у рік, у лютому, відбували «лемуралії», свята мертвих. Тоді прибирали урни вінками, квітами й палили перед ними олійні лампки (як ми — свічечки на могилах).

344

Поганські жерці та жриці носили як ознаку своєї гідності тільки біле взуття. У римо-католиків його носять єпископи.

345

У грецьких та римських храмах горіло «вічне світло» перед вівтарем, біля дверей храму була «люстральна вода», як у нас є свячена, в якій кожний, хто входив, мусів змочити кінець пальців правої руки на знак очищення.

346

З таррагонської легенди про святого Бонуса. Є в іспанському римо-католицькому календарі й такий святий, невідомий на неіспанських землях. Є інші виключно іспанські святі, наприклад маврська дівчина свята Касільда, піренейська пастушка свята Наталена… Цікаво, що до цих невідомих в інших країнах святих можна додати ще й святу Орозію, що була донькою святої Людмили чеської. Орозія, послана як наречена іспанському (наварському) королеві, була замучена маврами, бо не хотіла перейти на магометанство. Зображають цю святу Орозію (мабуть, Евфрозію, грецьке ім’я, перероблене в Іспанії на «Орозію»), як святу Варвару: з келехом у руці та, часами, з блискавкою над головою. Цікаво, що за 31 рік, відколи я живу в Чехії, стрінула я тільки двох римо-католицьких священиків-чехів, що знали про св. Орозію. Та здибала я у трьох старих і двох нових книжках згадку про те, що у св. Людмили була донька Орозія. В Мельнику, де я живу від 1929 p., в місті, де народилася й жила св. Людмила, де є замок і костел, збудований нею, ніхто не знає про св. Орозію.

347

Родан, сьогодні Рона.

348

Кантабри (борони Боже, не кентаври!) та кельт-ібери — прадавні народи, що населяли Іспанію та південну Францію (Гасконь). Кельти, прадавній нарід, що населяв у передісторичні часи майже всю середню Європу. Потім відсунувся до Галлії (Франції), Іспанії та аж до Британських островів. Ібери, найстаріший з народів Європи. Населяв Іспанію, південну Францію та частинно Італію. Всі ці народи були підвладні Риму, тому мусіли знати латинську мову та трохи грецької, яка вживалася серед римлян, а головно серед мандрівних грецьких торговців.

349

Тро-гід — друїд, перероблено римлянами з кельтського слова tro-hid.

350

Porta Veneris — сьогодні зветься Port Vendres — майже на межі Франції та Іспанії. У старі часи вислів «був у Порта Венеріс» означав «був на краю світу».

351

Толоза — сьогодні Тулуза.

352

Дехто пояснює, що друїди вірили в перевтілення. Але це заперечує їхня віра в загробне життя.

353

З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.

354

З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.

355

З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.

356

З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.

357

Массілія — сьогодні Марсель.

358

Beaumes, Бом (Бальзам) — у департаменті Воклюз у Франції. Місто існує ще й нині, але тоді, за часів Магдалини, жодного міста ні села там не було. Зате сьогодні тяжко там знайти ліси. Бо славиться ця околиця дуже добрим вином, що зветься також «Beaumes».

359

Цілком історично, перша християнська церква на півдні Франції була в нинішньому місті Марсель (Marseille), де Лазар був першим єпископом і де донині спочиває його голова. Тіло св. Лазара спочиває в місті Autun (Saone-et-Loire).

360

Уперше св. Евхаристія дістала назву «Святих Тайн» (Saint Mystere) у Массілії (Марселі).

361

Власне, вперше встановлені богослужіння. З архівів і з легенд південної Франції.

362

З дуже старої перської легенди.

363

З перських старовинних легенд.

364

З перських старовинних легенд.

365

Історично.

366

Історично.

367

В місті Saintes, що є ще там і нині, у храмі спочиває тіло св. Сари, патронки циганів, які ходять туди на прощу щороку в тиждень по Великодні.

368

З легенд про Тараску.

369

Друїди, може, єдині з жерців усіх часів, що погорджували золотом, і не тільки самі його не приймали, але й своїм вірним не дозволяли його брати.

370

З легенд тулузьких. «Чорний ставок» є недалеко від Тулузи.

371

«Habet aurum Tolosanum» — «Має тулузьке золото». Така приказка була, дійсно, у римлян.

372

За тарасконськими легендами.

373

Друїди не мали кам’яних храмів, лише вівтарі в лісі. Самі мешкали в куренях.

374

Тарасконська легенда про св. Марту й Тараску, від якої названо місто Тараскон. Згадка про Тараску ще була така жива в Тарасконі, що коли в м’ясниці («карнавал») вулицями ходили різні процесії машкар, завжди «водили Тараску». Були навіть прислів’я: «Нема процесії без Тараски!», «А він (чи вона) вже й тут: як Тараска в процесії!»

375

З південнофранцузьких легенд про Магдалину.

376

Дуже улюблена грецькими філософами думка.

377

З міфа про Ероса і Психе.

378

Аутентичний текст із Геракліта.

379

Геракліт — грецький філософ (576–480 перед P. X.). Особливо улюблений авторкою.

380

З піренейських легенд про Магдалину.

381

Жиди називали його Мертве море, бо через велику кількість асфальту в ньому не було живих тварин.

382

Ессеяни — дуже стара (ще з доби Макавеїв) жидівська релігійна група, дуже близька своїми ідеалами до ідеалів християнських.

383

Легенда про «Чорні води» друїдів та дельфійські скарби зібрана авторкою в околиці Арієжа (Ariege). Але згадують її також латинські та грецькі автори. Тільки одні подають, що сталося це після здобуття Дельфів року 279 перед P. X. Інші відносять це до р. 70 по P. X. Тут можна прийняти, що це сталося двічі. Але мешканці Арієжа, звичайно на основі переказів, одноголосно твердять, що це сталося «ще як Христос не народився»!

384

Піренейська легенда про Білу лікорну-однорога.

385

Друїдські жриці, дійсно, носили тільки чорну одежу, дарма що у всіх французьких підручниках та на шкільних святах і під час «роздачі оцінок» (авторка-бо від 10 років життя аж по університетські дипломи студіювала у Франції) завжди друїдські жриці зображалися в довгих білих шатах, з зеленим вінком, на голові, як римські весталки! Певно, це робилося на основі записок Юлія Цезаря, який не бачив ніколи жодного друїда. Бо друїд Дівіак, єдиний, якого описує Цезар, «ніколи не розставався з своїм щитом і мечем»… що їх жоден друїд не смів носити! Бо друїди осуджували війну, їхніми присягами-шлюбами було їм заборонено носити зброю і вбивати… отже, певніш за все, той друїд Дівіак був таким самим «друїдом», як… І сам бойовий Цезар! Він лише прикидався друїдом!

386

Усі ці образи взяті не з гарячкової фантазії авторки, але це дуже слабе зображення в словах того, що вона бачила в підземних печерах Арієжа, в Ломбрів, коли вона в молодості «ганялася» за легендами про святий Грааль та Гору Спасіння, Montsegur (Монтсепор) на півдні Франції, та Monserrate (Монсеррате) в Іспанії, де, за легендами, був схований св. Грааль. Правдоподібно, обидві ці гори спаєні підземними ходами. Авторчині «приятелі», іспанські цигани-контрабандисти, не раз пропонували авторці цих рядків провести її «без віз» з Іспанії до Франції. Але тому, що це було ще до першої світової війни, в якій авторка дістала два військові «георгіївські» хрести «за храбрість», то ще не випробувана храбрість авторки, тоді лише двадцятилітньої дівчини, на таке підприємство не зважилася…

387

Все це дійсно є в печерах Ломбрів, тільки зроблене не руками людей, але самою природою. А Сіліуса Італікуса авторка читала вже далеко пізніш, ніж все те бачила власними очима.

388

Ursa Major — Велика Ведмедиця.

389

Іберійська назва того самого сузір’я.

390

Друїдські обряди.

391

Із друїдських обрядів.

392

Із друїдських обрядів.

393

Із друїдських обрядів.

394

Із друїдських обрядів.

395

Найдовше друїди задержалися, ба майже до XIII століття, в лісах Литви.

396

У Піренеях.

397

У Бретані (Північна Франція, не «Британія»! Хоч і там були.)

398

Montis Securi, власне: Гори Помочі.

399

Mont Salvat, Гора Спасіння, провансальською мовою.

400

Провансальські й русільйонські легенди про Марію Магдалину говорять, що вона довший час жила на горі Montsegur. Назва, перероблена з латинського Mons Securus. Там нібито сховала келех св. Грааля. «Грааль» — також провансальське слово, «gresal» (грезаль), якого донині вживають у Провансі. Означає воно «посуд». Гора Montsegur грала велику роль за Альбігойської війни (XIII століття). За легендами, там сховано скарби альбігойців, що їх звали ще «катари» (Cathares — чисті). Але серед цих скарбів найдорожчий був св. Грааль. Однак його «вивезли підземними ходами» аж в Іспанію (це не так далеко!), де сховали у горі Монсеррат… То ж ті «ходи» існують! Чому я цікавилася ціле своє життя цим св. Граалем? Бо не за легендою, але цілком документально історично, один із далеких предків моєї матері, альбігоєць Гільєльмо де Кастро, втік на Україну. А в XV столітті в Україну прийшов ще інший предок, де Кастро — Карлос. Його історію я розповіла в повісті «Предок», виданій та вже вичерпаній (р. 1937). Чорновик рукопису маю. Рід де Кастро, нащадків Гільєльмо, існував ще в Україні перед першою світовою війною. Я їх знала. Були вони добрі католики й ображались, коли їм хтось нагадував альбігойців. Я також добра католичка. Саме тому й цікавлюсь св. Граалем та альбігойцями.

401

Римська варта виконувала поліційну службу.

402

Рома — богиня міста Рима, Немезида — богиня помсти.

403

Римляни вірили в безсмертність душі.

404

Підземна країна, де перебувають душі померлих.

405

Cedere patria, «покинути батьківщину». Була це формула, якою засуджували на вигнання. Такий вигнанець не смів: 1) мешкати в місцевості, де народився і де мешкала його родина; 2) перебувати в Римі; 3) бути на державній службі.

406

Історичний факт.

407

Вієнна на Родані, сьогодні департамент Ізер (Isere).

408

Історичний факт.

409

Факт історичний, задокументований.

410

Варрон, римський поет, народився в Нарбоні (коло 116-27 перед Р. X.). Великий учений свого часу. Найважніший його твір: «De re rustica» («Про сільські справи»).

411

«Село справжнє, варварське» (тобто дике).

412

Villicus — управитель.

413

Civis romanus — римський громадянин.

414

Eques — лицар, титул шляхетного римлянина.

415

Кай Валерій Катул — славний римський поет (помер 87 р. до Р. X.).

416

Лесбія, справжнє ім’я — Клодія, оспівана Катулом і невірна йому коханка, що покинула його.

417

Галли носили звислі довгі вуса, як у запорожців.

418

Зайця можна дуже легко приручити, коли взяти маленьким. Авторка мала такого зайця. Зібрала його манюсінького в дощ, на полі. Він звик, як кіт або песик. Спав на руках, жив у хаті, ішов на своє ім’я Вуханчик. Із псами, а також і кріликами бився й кусав їх до крові. Жив аж 7 років і 8 місяців. Загинув дуже легкою смертю: заснув увечері. Люди казали, що крілики не живуть довше як 6–7 років.

419

Історичний факт: у Єрусалимі було тільки пів-Германської легії.

420

Фатум — доля.

421

Тараніс, ґаллійський бог Сонця, Беліссена, ґаллійська богиня Місяця.

422

Звичайно, римляни залишали підбитим народам їхній культ та їхніх богів, але до друїдів ставилися підозріло, бо друїди осуджували війну, не хотіли носити зброї та… не брали заплати.

423

Так навчали друїди, бо ґаллійські племена мали ще й своїх різних богів, як Тараніс, Беліссена та ін.

424

Галли носили не тільки довгі вуса, як запорожці, але й чуби на виголеній голові, як запорожці — «оселедці».

425

Дольмени й меніри — мегалітичні пам’ятники. Назва дольмен — від кельтського слова «доль» (dol) — стіл, вівтар та «мен» (men) — камінь. Менір — від кельтських слів «мен» (men) — камінь та «ір» (ir) — «стоячий». Бо меніри завжди поставлені сторч. Багато вчених приписують ці кам’яні пам’ятники друїдам. Інші знов, а їх також немало, приписують їх давнішим за друїдизм часам: три тисячі, а може, й більше років до нашої доби. Під цими кам’яними пам’ятниками або в них часами знаходили каллаїс, подібний до туркусу (бірюзи) камінь, що нині його ніде більш не знаходять. Назва «туркус» пішла звідти, що то турки перші ввели у продаж цей камінь. «Бірюза» — перекручене перське слово «ферузе». Але каллаїс і бірюза — цілком різні речі. Бо бірюзи на світі дуже багато.

426

Ще за молодих літ авторки можна було зустрінути такі повір’я у глухих, загублених у горах французьких селах.

427

Друїди вибирали для свого осідку ліси, де не було хижаків, а це не було тоді так тяжко, бо ведмедів та вовків на півдні Франції майже ніколи не було, а рисів легко можна було вигубити. Зрештою, рисі не трималися там, де не було овець або сарн для їхньої їжі.

428

У провансальській легенді ці велетні звуться «Duz». Я дозволила собі заукраїнізувати це слово на «Дужі», бо то мають бути велетні, сильні, «дужі».

429

Ці «могили» — то дольмени й меніри, що про них вже була мова.

430

За молодих літ авторка чула часто цю легенду, в яку на півдні Франції дуже вірили.

431

Є й такий переказ. Але історично лише відомо, що Понтій Пилат, колишній прокуратор Юдеї, помер у своїх маєтках біля Вієнни. Його могили досі не знайдено. А чому, це з’ясовує дуже популярна в Провансі легенда, використана авторкою у XIV розділі.

432

З листів Корнелії, матері Ґракхів.

433

Procul a terra, «далеко від землі». Procula означає «далека».

434

Римляни вірили, що кожна людина має свого «Генія-покровителя», щось, як є християнський «Ангел-охоронець», який охороняє людину від небезпек, грішних та лихих вчинків і веде людину на дорогу правди.

435

Квінтус Гораціус Флаккус, славний римський поет (приблизно 68 р. перед P. X.). Характером своїм був дуже незалежний і не мав ніякого бажання слави.

436

Gloria Romanorum — слава римлян, Риму.

437

Unctrix — масажистка.

438

Унктуарій — приміщення, призначене на виконання масажів та намащень.

439

Псалтрія — співачка.

440

Аполлон-Сотер — Аполлон-Спаситель, що рятує і зціляє. Слово «сотер» — грецьке.

441

Так вірили жерці та жриці Аполлона, а також їхні адепти-вірники, що зверталися до цього бога.

442

Toga ferialis — святкова одежа.

443

Пісціна — басейн. У термах робили його настільки великим, щоб можна було в ньому плавати. Домашні терми мали басейн лише на одну людину, терми громадські — на кількоро, навіть на кілька десятків людей.

444

Хворобами духа називали жерці Аполлона нервові хвороби.

445

Із староєгипетських, так званих «медичних папірусів». Дещо з них згадували ще дельфійські жерці, дещо мали записане самі. Єгипетські «медичні папіруси» дуже численні, багато їх знайдено. І на диво сьогоднішнім лікарям, з них видно, як тоді вже багато дечого знали. Напр., Єгипет уже знав штучні зуби (з слонової кістки) й штучне око.

446

Ітака — батьківщина Одіссея.

447

Елізіум — рай, місце, де перебувають «душі блаженні». Крім того, римляни знали ще пекло, «Тартар», а греки — «Гадес», де каралися душі злих. Душі, що не були ні добрі, ні злі й не чинили ні добра, ні зла, йшли «на поля асфоделів» (або у «лімби»), де не було ні світла, ні пітьми, лише «присмерк». І там вони не знали ні радості, ні болісті, втрачали пам’ять і не могли згадувати. Не знали також ні надії, ні мрії, ні снів. Тому греки й римляни казали про людину до всього байдужу, що вона «за життя вже блукає полями асфоделів».

448

Парсійські вірування. Парси — поклонники «Святого Світла», найстаршої в Персії віри.

449

З дельфійських містерій.

450

З дельфійських містерій.

451

Римляни дуже любили й дорого цінили гарні, темні й чисті аметисти за їхню барву: «найдорожчий пурпур».

452

Унівіра (Univira). У Старому Римі так називали жінку, що прожила в подружжі тільки з одним чоловіком, не розвелася з ним (що було частим явищем) і не одружилася ще раз, залишившись удовою.

453

Єгиптяни вірили, що людина складається з тіла, духа (чи душі) і з «Ка», «зоряного двійника» людини.

454

Такі книги збереглись, і багато з того, що написано в цьому розділі, написано на підставі поглядів та спостережень дельфійських жерців, які передусім лікували хвороби, що ми їх сьогодні називаємо психічними.

455

Так думали також і лікарі у лікарні «La Salpetriere» в Парижі, що студіювали гіпнотизм та його впливи. Авторка за молодих літ, коли студіювала медицину саме в Парижі, дуже цікавилася явищами при психічних хворобах і хотіла збагнути їх глибше. Тому була присутня також під час цих лікувань гіпнотизмом, щоб приглядатись до них. Авторка, як лікар, уважає, що на світі далеко більше психічно хворих, ніж це думають практикуючі лікарі. Взяти, наприклад, людей, що безнастанно лікуються, «почувають себе» хворими, або жінок, що вважають за «втрачений день» той, що не пройшов їм на чищенні та митті з відром води й ганчірками в руках і т. п. Давніше закидали мені досить часто, що я «впадаю у спіритизм». Як лікар, зараховую теж спіритизм до «психози» людей, які не мають можливості (й терпеливості!) до глибших студій чого б то не було, не хочуть вірити в «церковні істини», а в щось вірити хочуть.

456

Парси — поклонники «Святого Світла» — завжди при молитві чи богослужінні закривають ніс та уста, щоб «не опоганювати диханням смертного Святе Світло».

457

Римляни вірили, що духів можна викликати, навіть богів. Запевняють, що один філософ міг по своєму бажанні викликати богів Ероса й Антероса.

458

Перси мають дуже мелодійні голоси. Певно, це вплив їхньої мови, дуже лагідної, м’якої й мелодійної.

459

Римляни любили вчитися чужих мов.

460

Феровери — духи, світлі та добрі, як у християнстві ангели.

461

Парсійська молитва, аутентична. Авторка знайома з вірою парсів, бо перший її чоловік, перс Іскандер Гак Гаманіш ібн Куруш, був парсом. Щоб одружитись із авторкою цих рядків, Іскандер перейшов на римо-католицьку віру, «щоб, — як казав, — по смерті бути в тому самому, спільному для обох, Раю». Але авторка часто була присутня на обрядах і молитовних зібраннях Іскандерової родини та ознайомилася з цією релігією, яку вважає за дуже гарну. Особливо дві речі дуже їй подобались: що парси нікому не накидають своєї віри, не проповідують її і не навертають на неї; друге, що вони звуться «поклонниками Святого Світла», мовляв, «люди не можуть цілком ясно ані розуміти, ані уявити собі Бога; бачать його лише, як крізь заслону світла та осяйного вогню»; не мають зображень Бога, а лише «невгасний вогонь, що горить на вівтарі». Тому люди, що цієї віри цілком не знають, називають парсів вогнепоклонниками та гадають, що вони кланяються вогневі. Пишу ці пояснення для того, щоб не закидали мені (як дехто, прочитавши мою автобіографію «Стежками і шляхами життя»), що пишу «самі фантазії», в яких «нема й половини правди»… для тих, хто, крім свого містечка та «Рідної Школи», більш нічого не бачив.

462

Це не опис «спіритичного сеансу» й не «фантазія авторки». Так описані явища, про які говорить дельфійська мудрість. Чи все це правдиве, авторка запевнити не може, бо в часи дельфійського оракула не жила й… дельфійською віщою дівою не була! А втім, це повість, а не доказ чи свідчення свіжа!

463

Така погода буває досить часто на півдні Франції.

464

Легендарні істоти, дуже улюблені старогаллійськими легендами й французькими казками.

465

Легендарні істоти, дуже улюблені старогаллійськими легендами й французькими казками.

466

Aquae Sextae сьогодні зветься Аіх, Екс, місто в лимані Рони (раніш Родану).

467

Особа історична, канонізована Католицькою Церквою. Тіло його ще й нині спочиває у церкві св. Максиміна.

468

Трофим, про якого згадує апостол Павло, був єпископом у місті Арль.

469

«В ім’я Ісусове! Понтію, вийди звідти!»

470

Мафкат — старовинна назва малахіту. Темно-зелений з білими жилками мармур, камінь дорогий, але не дорогоцінний, як лазурит.

471

Дуже популярна в Провансі легенда, що втопленого у хуртовину Пилата воскресив Лазар, та що цей воскреслий Пилат був тотожний з Маріусом, дуже улюбленим на півдні Франції святим. Про нього існує стільки легенд, як і про Пилата. Історично про смерть Пилата не відомо нічого. Правдоподібно, вмер він спокійно у своїх маєтках, як звичайний тодішній землевласник. Коли б його смерть була трагічна, про те згадали б якщо не численні римські аннали, що їх любили писати римляни, то у всякому разі не забули б «тріумфально» згадати всі ті, що так намагались його «знищити»… А їх було багато!