Рай 2070

Частина 2

Глава 1

1

Новий Рим, столиця Глобального Союзу G17. Штаб-квартира Глобальної служби безпеки. Задача ГСБ — боротись із тероризмом, відслідковуючи потенційних терористів за допомогою новітніх технологій. Будівля ГСБ мала більше ста поверхів. У ній працювало десять тисяч осіб, відібраних на вкрай жорстких умовах без права на звільнення. Голова ГСБ призначався Глобальною Комісією і від часу створення служби не змінювався.

Wave Software&Technologies, або просто корпорація Wave, що була основним розробником імплантів для тюнінгу тіла, OS Epsilon та різноманітних біоплагінів, тісно співпрацювала з ГСБ. Найбільш популярна соцмережа WaveFriends, що належала їй же, — аналогічно. Це стосувалось і інших компаній. Усі вони направляли інформацію про своїх клієнтів до серверів ГСБ, хоча публічно це заперечували.

Найціннішою для ГСБ стала остання проривна технологія від Wave, яку вони реалізували у своєму Wavephone 23s, що вживлювався в потилицю. Крім офіційно задекларованих функцій, смартфон мав ще одну, про яку споживачам не повідомили. А саме, він вловлював електричні хвилі з мозку, викликані вербалізованими думками, та декодував їх назад у слова вже на екрані комп’ютерів в офісах Wave та ГСБ.

На хвилі масового ажіотажу й реклами люди самі з радістю купували продукти Wave, і смартфон-імплант користувався найбільшою популярністю. Це була навіть не примха чи забаганка, а наче вимога часу — мати такий смартфон у своєму тілі. Хоча про можливі наслідки цього ніхто до кінця не думав. Клієнтів, які встановили собі Wavephone 23s, назбиралось вже близько чверті всього населення, і цей показник стрімко зростав.

Звичайно, сама компанія Wave переслідувала, в першу чергу, власні меркантильні інтереси. Персоналізувати рекламу в додатках так ставало ще простіше. Серед користувачів знаходились, ясна річ, і такі, кого дещо бентежило, що варто їм лише подумати про відпочинок у Ріо, як WaveFriends одразу ж пропонує рекламу готелів біля Копакабани, але більшість на це не звертало уваги. У ГСБ ж відразу зрозуміли, що така технологія годиться не лише для реклами, тому швидко взяли її під свій контроль.

Кожна думка з голови власника новітнього смартфона потрапляла у базу ГСБ, де її аналізували комп’ютером на наявність ключових слів, які могли мати інтерес для державної безпеки. Зчитували навіть ті думки, які люди думали уві сні. Вони були навіть цікавішими, бо давали змогу зазирнути у підсвідоме, яке людина не контролює.

Усі думки записували за системою блокчейн та стерти їх було неможливо. Будь-якої миті співробітник ГСБ міг подивитись усю історію думок будь-якого «Wave-громадянина», що викликав підозру. Для зручності їх можна було прослухати голосом самої людини, тембр якої також зберігався у базі ГСБ. Слухати ж чиїсь думки в режимі онлайн було особливо цікаво та ефектно.

Лінзи, за допомогою яких відображалося меню OS Epsilon, також надсилали в онлайн-режимі потік відео у базу ГСБ. Там це відео зберігали й синхронізовували з тим, що людина тієї конкретної миті думала. Таким чином практично все життя клієнтів Wave було як на долоні перед спецслужбою.

Наступним етапом для ГСБ мало стати не лише «зчитування», але й управління на відстані процесами в організмах людей. Зокрема, й у головному мозку. Це означало б, що будь-кому могли дати команду з ГСБ, яку він би виконав і сприйняв за свою, ні про що не здогадавшись. Хоча до цього ще було далеко.

Переміщення осіб тим часом давно фіксувала система GPS, вбудована в ID-мікрочіп, який вживлювали у праву руку при народженні. ID-мікрочіп був аналогом біометричного паспорта й містив особисту інформацію про ім’я та рік народження людини, номер соціального страхування, групу крові, антропометричні дані, медичну картку й особистий банківський рахунок. Чіп був розроблений на основі технології RFID (Radio Frequency IDentification), але значно удосконаленої.

Спочатку наявність ID-мікрочіпів була обов’язковою вимогою лише для тих, хто хотів отримувати безумовний дохід від держави, — щомісячну безповоротну допомогу в розмірі трьох тисяч доларів. Охочих виявилось чимало, і поступово такий чіп отримали близько 86 відсотків громадян. Це дозволило практично без перешкод запровадити його в обов’язковому порядку для всіх, зокрема й новонароджених.

Звичайно, були і ті, хто відмовлявся від ID-мікрочіпів, але вони фактично витіснялись із суспільного життя, оскільки для користування всіма державними сервісами та більшістю приватних потрібно було мати ID-мікрочіп, у тому числі для оплати послуг чи товарів. Практично всі торговельні мережі з міркувань безпеки проводили розрахунки лише через ID-мікрочіп. Це начебто давало змогу відслідкувати покупки потенційних терористів і злочинців та запобігти терактам чи чомусь подібному.

Крім вживлення ID-мікрочіпів у руку, за допомогою лазера також наносили спеціальне гравіювання на чоло, невидиме для ока, яке було чимось схожим на штрих-код. Воно містило усю інформацію, що й ID-мікрочіп, однак дозволяло зчитувати цю інформацію на відстані спеціальними засобами, які мали поліція й працівники ГСБ, і розпізнавати будь-якого громадянина. Це також начебто робили для боротьби з тероризмом та злочинністю.

У базі ГСБ інформацію з Wavephone 23s та ID-мікрочіпа доповнювали дані із соціальних мереж, а саме: коло друзів особи, інтереси, місця відпочинку, ідеологічні та політичні переконання тощо. Також додавалась інформація про пошукові запити через ключові пошукові мережі і, звичайно, переписка з різноманітних месенджерів.

У комплексі це давало можливість більш-менш прогнозовано оцінювати, чого чекати від певної особи, «вести» певних неблагонадійних з точки зору підтримки політичного устрою осіб, за потреби утилізовувати їх чи доводити до самогубства.

У рамках управління державою це дозволяло аналізувати та прогнозувати, які соціально-культурні та політичні тенденції існують у суспільстві, яке реальне задоволення чи незадоволення владою та чи немає загрози режиму через непокору тих чи інших громадян або груп.

Головний зал ГСБ мав тисячу екранів, розташованих так, що вони перетворювались в один великий екран розміром сто на сто метрів. Голова ГСБ та члени Глобальної комісії любили заходити в цей зал і спостерігати за своїми «підданими» в режимі реального часу. Комісар з питань внутрішніх справ і соціальної гармонії любив говорити: «Варто нам захотіти — і кожна волосинка у них на голові буде порахована. Кожна їхня думка скоро лунатиме тут. І тоді все їхнє таємне стане для нас явним. Оце буде єднання влади й народу!».

2

Глобальний Союз G17 складався із сімнадцяти найбільш розвинутих країн з усіх континентів і частин світу, від Північної і Латинської Америки до Європи, Азії, Австралії і Африки. Його створили дванадцять років тому, 2056 року, але робота в цьому напрямку велась іще раніше. Відтак усе законодавство й процедури були уніфіковані заздалегідь, зокрема і вживлення ID-мікрочіпа та багато чого іншого. Глобальна служба безпеки також по факту існувала вже давно через тісну координацію національних служб безпеки цих держав, хоча формально ГСБ утворили одночасно з G17 та Глобальною комісією.

Столицю Глобального Союзу вирішили побудувати з нуля на нейтральній території — острові у нейтральних водах, — щоб вона не символізувала причетність до якоїсь окремої країни. І географічне розташування столиці справді було не принциповим, оскільки це об’єднання мало саме глобальний характер і все, що у ньому відбувалось, можна було віднести до будь-якої культури чи держави світу.

Назва «Новий Рим» стала скоріше даниною Риму як уособленню світового міста, світової держави, в якій є порядок і закон. Новий Рим містив лише адміністративні будівлі й необхідну інфраструктуру, тому був не дуже великим, проте достатньо закритим для звичайних громадян через розташування і статус.

Приводом для початку процедури створення Союзу G17 стала світова фінансово-економічна криза, яка поставила під загрозу благополуччя жителів більшості розвинених країн. Котирування акцій провідних банків, фінансових установ та корпорацій швидко падали, виникла справжня паніка і, здавалось, на світ чекає нова Велика Депресія. Ця була як смертельна рана на всій економіці світу, яку потрібно було терміново загоїти. І провідна міжнародна фінансова установа — Світова організація з фінансово-економічного регулювання (СОФЕР) — у тісній співпраці з урядами держав таки змогла впоратися з кризою. Це здавалось справжнім дивом, утім, кризу зупинили — і це було фактом.

І саме для того, щоб фінансова криза не повернулась, СОФЕР наполегливо закликала створити Глобальний Союз G17 з відповідним наднаціональним органом — Глобальною комісією, якій і запропонувала передати ключові повноваження, що до цього мали національні уряди. Оскільки паніка в ЗМІ щодо можливості повернення кризи серйозно нагніталась, опитування показали, що більшість громадян цих країн готові передати владу Глобальній комісії G17. Тільки б не було кризи!

І криза дійсно вже не поверталась. Навпаки, від часу оголошення про створення Союзу G17 почався серйозний економічний злет і загальне процвітання (принаймні у майбутніх країнах-членах). Що сказати, якщо розмір безумовного доходу одразу після кризи в майбутніх країнах-членах G17 піднявся до восьми-десяти тисяч доларів. А в перший же рік створення Союзу Глобальна комісія підняла розмір безумовного доходу до п’ятнадцяти тисяч доларів для всіх громадян G17, а це було сорок мільярдів або майже дві третини жителів Землі!

Однак економічний добробут був не єдиною причиною заснування G17. Іншим приводом була боротьба з тероризмом. Власне, економічна криза й тероризм — були двома головними темами у ЗМІ протягом останніх років. І всі експерти погоджувались, що впоратися з цими викликами зможе лише Глобальна комісія, якій у питанні тероризму, звичайно, має допомагати підпорядкована їй Глобальна служба безпеки.

І дійсно, тероризм також якось сам собою зійшов нанівець. Це було ще одне майже диво, яке експерти з телебачення приписували Глобальній комісії. Прості громадяни у цьому мало розбирались, їх цікавив результат, тому вони з радістю вірили експертам.

Стало жити так гарно, як ніколи. Жителі G17 щиро раділи, що ними керує такий орган, як Глобальна комісія, який так піклується про простих людей, піднімаючи їм безумовний дохід, і так ефективно бореться з тероризмом за допомогою ГСБ.

Усі справді дивувались такій ефективності світової влади. Люди говорили: «Хто такий же добрий, як наша Глобальна комісія? Хто може позмагатись з нею у протидії тероризму?». І дійсно, добріших за Глобальну комісію не було. По п’ятнадцять тисяч доларів, окрім неї, ніхто просто так не платив, і з тероризмом так успішно, як Глобальна комісія, також ніхто не боровся.

Сама Глобальна комісія складалася з сімнадцяти комісарів, по одному від кожного члена Союзу. У структурі G17 також було безліч додаткових органів, що плодило бюрократію, яка майже не змінювалась, а лише тасувалась, як карти в колоді. Проте бюрократія, як і самі комісари, були насправді лише вершиною айсберга.

3

Бал правили дванадцять найбільших транснаціональних корпорацій, які належали сімом впливовим родинам.

Кожен майбутній член Глобальної комісії мав пройти через кар’єрну драбину в одній із корпорацій, щоб потім його зробили політиком. Звичайно, за законом це було не обов’язково, але реальної альтернативи цьому не було. Зробити ж політиком потрібну людину, володіючи мейнстрім-медіа та іншими ресурсами, було не складно. Достатньо, щоб особа мала фотогенічне обличчя, уміла красиво і з гумором говорити правильні слова та була перевіреною і надійною.

Ключові сім родин, що володіли корпораціями, дивились на бюрократів зверхньо, як на своїх лакеїв, і тримали від них певну дистанцію. У дусі феодальних князівських родин, сини та доньки в цих сім’ях одружувались між собою, тому, можна сказати, що разом вони формували одну велику мегасім’ю з багатьма розгалуженими гілками. Між собою вони називали себе просто «Сім’я».

Саме Сім’я штучно організувала фінансово-економічну кризу через мережу своїх банків, корпорацій та фінансових установ, щоб показати необхідність створення Глобальної комісії. Завдяки своєму впливу та зв’язкам Сім’я домоглася, щоб бюрократи із СОФЕР (якій вона «допомогла» зупинити кризу) переконали національні уряди піти на створення Глобальної комісії з передачею їй практично всієї влади.

Значну частину терористичних організацій також фінансували через Сім’ю, хоча вони й мали вдачу виходити з-під контролю. Робилось це з тактичних міркувань, щоб налякати власних громадян і щоб ті, під впливом страху, погодилися на обмеження власних громадянських прав. Терористи використовували Сім’ю у своїх цілях так само, як вона використовувала їх. Коли все, чого хотіла досягти Сім’я через терористичні організації, вона отримала, настав час закінчити і з самими терористами, які вже значно зміцніли. Це було складно, іноді навіть дуже, але Сім’я вбила монстра, якого частково зростила сама, і тепер їй практично ніхто не заважав рухатись далі.

В інтересах Сім’ї було і те, щоб люди менше думали про вплив корпорацій на політику, про корупцію у найвищих гілках влади, і важливу роль тут відігравала індустрія розваг. Вона мала відволікати людей від роздумів про такі високі категорії, як соціальна справедливість і таке інше. Фактично задачею Сім’ї було перетворити багаторівневу піраміду потреб громадян на всього два рівні: хліба й видовищ. Римський принцип, вигаданий патриціями для плебсу, досить успішно працював і нині. Такі надматеріальні потреби, як творчість, повага, співпричетність, якось губилися за постійними розвагами та споживанням.

Члени Сім’ї, безумовно, дуже тішилися своєю безмежною владою над людством за рахунок кишенькових Глобальної комісії і ГСБ, а також власних корпорацій, банків та медіа. Але їм усе ж не вистачало визнання. Реального визнання і слави. Поки вони були як сірі кардинали, а хотіли сісти на трон не ховаючись і отримати всю повноту влади й пошани, яких так жадало їхнє честолюбство.

Була ще одна річ, яка непокоїла Сім’ю. Це смерть. У них були всі можливі матеріальні блага і влада, сучасна медицина і біотехнології продовжували їм життя до 120 років, але вони все одно помирали. Це було не дуже приємно. Важко усвідомлювати, що ти на щось не можеш вплинути, якщо фактично впливаєш майже на все. Передати владу своїм дітям — це, звичайно, добре, але хочеться більшого. Коли є безмежна влада, хочеться безмежного життя. Хочеться бути богом! Тому нещодавнє рішення Глобальної комісії про проект «Рай 2070» було пов’язане саме з цим.

Майбутні монархи хотіли не лише вічно жити самі, але й мати власний народ, який буде їм вічно служити. Народ, обмежений у кількості та якісних характеристиках. Одного мільярда, за останніми розрахунками, було достатньо, щоб обслуговувати майбутню Королівську Родину й віддавати їй належні почесті та шану.

Цей один мільярд спочатку було потрібно відібрати з 40 мільярдів жителів G17, щоб і на них розповсюдити безсмертя. Інші визнавались «зайвими» та підлягали ліквідації.

Члени Сім’ї і наближені до неї називали всі 40 мільярдів Глобального Союзу peasants або пізантами (від англ. «кріпак, невіглас, бидло»). Відповідно, майбутній мільярд обслуги вони називали «chosen peasants» або «обрані пізанти».

За допомогою суперпотужної комп’ютерної системи ГСБ, яка відслідковувала й аналізувала все життя сорокамільярдного населення, йшла робота над відбором того мільярда, який служитиме Королівській Сім’ї. Аналізували все: рівень інтелекту, фізичний та психічний стан, рід заняття людини, які вона має вподобання, які книжки читає, з ким спілкується... Усі аспекти важливі! Потрібно було обрати саме тих, хто буде найкраще задовольняти потреби Королівської Родини.

Звичайно, ті, хто мали Wavephone 23s, давали доступ до свого життя і думок практично вздовж і впоперек, тому їх аналізували більш детально. Але наявність ID-мікрочіпа, соцмереж, переписки й пошукових запитів також забезпечували достатньо якісний аналіз.

Тривала робота й над тим, яку структуру матиме цей мільярд обслуги, або, іншими словами, які касти існуватимуть у ньому. З цією метою дуже уважно вивчали структуру феодального устрою, який найбільш органічно відповідав майбутній системі.

Умовну дату, коли оберуть цей мільярд для прислужування Сім’ї, а інших ліквідують, називали «час жнив». Тоді ж мало відбутись і урочисте, публічне «помазання» на трон Королівської Родини з усіма почестями.

Найскладніше було з ліквідацією решти населення. Розглядали декілька варіантів, але з остаточним ще не визначились. Було вирішено майже однозначно, що «обрані» будуть відділені від «необраних» — ну, а далі справа техніки. Головне, з меншою шкодою для планети. А подати все можна як природну катастрофу чи хоч астероїд з неба.

Джеймі поки що у той мільярд не потрапляв. Був трохи тупим (таку оцінку давав комп’ютер ГСБ), хоча його фізичний стан був вище норми. З тупими також не завжди цікаво. Вони не так вишукано можуть услужити. А ось Картер не потрапляв у мільярд з іншої причини. Система ідентифікувала його як потенційного дисидента. Він виходив за рамки нав’язаної для молоді моделі поведінки: не вживав біостимуляторів чи наркотиків, не дивився реаліті-шоу, не відвідував клуби чи парки 3D-реальності. Натомість щось постійно читав. А це вже було досить небезпечно для системи. Його пошукові запити взагалі насторожували: «у чому сенс життя?», «що буде після смерті?» і таке інше. Він був «на пташечці» у ГСБ, хоча, звісно, особливої загрози не становив.