Рай

ПРОДОВЖЕННЯ КОРАБЛИКА

Адам Григорович пильно обдивляється молоток, як археолог — знахідку з давнього селища, і каже:

— Цю річ бережіть до слушного дня!

Пообіцявши так і зробити, Олександер нахиляється до Ольги, що сидить біля кораблика, пальчиками його торкає.

— Правда ж, гарний корабель? — піднімає вона обличчя до свого коханого.

— Дуже! Мені здається, тут ідея, що обіймає світ. Подивитися на такий кораблик — це ніби богословську книгу прочитати.

Перед очима в Олександра і Ольги фігури апостолів, поставлені вряд на облавку корабля: Іоанн — безбородий, з довгим русявим волоссям, одно пасмо спадає на чоло. Поверх яскравої темно-зеленої туніки на плечі накинута рожево — червона мантія. Фома з лопатчастою бородою, з темно-русявим волоссям, відкинутим від скронь. Велика книга в руці. Мантія в нього синьо-зеленава і рожево-брунатна туніка. Матвій тримає в руці сокиру, схожу на місяць-молодик. Чоло з записками, чуб обстрижений зовсім коротко, а борода довга. Палево-золотистий хітон у нього і сіро-сріблистий плащ. Симон спирається на теслярський інструмент; нижня одежина сіро-бронзова, а верхня-зелена, темного відтінку, з мережаними краями. Яков, як і Фома, тримає книгу. Він з темним хвилястим волоссям, з рудуватою бородою. Барва натільної одежини рожево-фіялкова, а тієї, що зверху, — жовто-зелена. В апостолів різноманітні пози, різноманітні вирази на обличчях — від суворої зосереджености мислителя до радісного настрою поета, що милується на схід сонця. Самі обличчя дуже характерні, як це буває в простих людей, що ввесь вік працювали на лоні природи. Вольові обличчя натхнені, просвітлені вірою, яку не розтроює дрібненьке хитрування людини з собою. Скульптор зобразив цілковито певні характери, що формуються в глибинах народного життя.

По обох боках корабля, замість люків, прорізано стрілкуваті вікна; засклено їх, розмальовано на них, мов вітражах, славнозвісні сценки з священної історії. А під вікнами, на виступі, що позначує водяну лінію, розміщено химери: крилаті мавпособаки з роззявленими пащами. Чудернацькі потвори страхають, спинаючись під стрункими, як напнуті жили, нитками і під колончастими виступами на міжвіконнях.

Сам Вельзевул, адський владика з шістьома ногами, виплив з глибини і почепився кігтями за дно корабля, зубами в п’ятку стерна вп’явся. Потворний він, як гріх; схожий на допотопного ящура. Страшний!

Вітрила на кораблі позначені хрестами.

При внутрішнім причілку корабельного чердака вбирає очі золотистими, огненними голубувато-мармуровими колонами вівтар, коло якого, перед запаленими свічами, перед ліліями править Божу службу Папа Бенедикт XVI.

Під усіма фігурами підписи, виконані староукраїнською церковною мовою — нашою урочистою, нашою зворушливою, нашою богонатхненною «латиною». Кириличні літери виведені кіновар’ю найчистішого тону.

Білі птиці сидять на реях, а одна злетіла, притулилась до стіп Спасителя на переді корабля.

— Поема, змайстрована з дерева, — сказав Олександер.

— Мені дуже подобається, дуже, дуже, — признавалась Ольга; знов підняла обличчя до свого коханого.

Скаржинський спокійно глянув на них обох.

— Скромна робота, — промовив він. — Нам треба подумати над справою… Чий міг би бути молоток?

— Якогось ремісника, — непевно сказала Ольга.

— Ремісник мав би залізний молоток, а не мідний, — заперечив Олександер. — Тут щось не так.

Ольга поспішно додала:

— Де є магнети, там його, мабуть, і вживали.

— Так, так, — засокотів Адам Григорович. — Це в сто разів правдоподібніше. Молоток давній. Може, ще до революції де-небудь обладнували фізичний кабінет. Негайно потребували молотка з міді й замовили — майстер відлив його поспіхом: річ, як бачите, не зовсім зугарна. Ручка грубо оброблена, покопирсана, місцями навіть обпалена. Трохи покористувалися молотком та й закинули його в куток; пізніше вживали до чого прийдеться. Найчастіше забивали цвяшки — ось сліди від голівок з насічкою. Отже, імовірні власники молотка: електротехнічна школа, фізико-математичний факультет і аул.

— Аул? — перепитала Ольга.

— Я так кажу, бо бачив у черкесів старовинні мідні молотки. Але черкеси відходять на сторону: вони мають свій неписаний кодекс з помстою, суворий, але далекий від такої вишуканої жорстокости, як у нас. Можна здогадуватися, що вбивця тримав молоток під полою, коли йшов з своєю жертвою до річки. Стоячи біля самої води, він вихопив його і вдарив жертву по голові, штовхнув її з берега, а слідом за нею й молоток кинув. Усім, хто вчора ввечері був біля річки, треба показати цей молоток. Особливо мене цікавить, що скаже Антон Никандрович.

— Може, заявити в міліцію? — запропонувала Ольга.

— Зіпсують справу. Напишуть сто папірців, перенумерують, підпишуть і покладуть у шафу для голодних мишей.

Олександер засміявся:

— Точно! Я їх, мільтонів, давно знаю. Ми починаємо працю, як приватні детективи. Між іншим, «Убийбога» сьогодні крутився на березі, як звичайно — п’яний до «зюзі».

На прохання Скаржинського, Олександер розповів про зустріч з головою профорганізації.

— Але ж це страшенно важливо! — скрикнув Адам Григорович. Він почав тихенько скребти нігтем по підборіддю.

Чорні огники в очних щілинах стояли непорушно, як за вжди в нього під час роздуму.