Щоденник Лоли

Січень

Це був ідеальний початок року! Звісно, він міг би бути ще ідеальнішим, якби… ну, якби я провела канікули в Єгипті чи Туреччині, чи на Балі, як Ася торік. Але я була вдома, і це трохи псувало настрій та картинку в блозі.

Сніг спершу трохи розтав, а потім знову випав чистий і пухкий. Я навіть не бурчала через те, що малявки весь час тягли мене на вулицю. А все чому? Бо мені для блогу прислали потестити нову парку, новий снуд (шапку теж прислали, але я її тільки для фоток приміряла, ненавиджу шапки, бо після них зачіски мов не було), рукавички кльові. Усе кашемірове, пастельних кольорів — усе, як радить блогерка @­polinaprekrasna. Мало не забула — ще прислали круті зимові хайтопи, що не промокають. Тепер мені не так тяжко буде терпіти цю мерзотну зиму. Тим паче, що вже лишилося всього два місяці до весни, а там — СВОБОДА від теплого одягу!!

Куртку, до речі, прислали на розмір більшу, ніж треба. Тобто як — насправді вона мого розміру, S-ка. Але я завжди ношу верхній одяг розміру XS. Завжди. Це моє правило. Непорушне. Я можу навіть влаштувати скандал чи істерику, якщо консультанти в магазині наполягатимуть, що мені треба «еска». Типу їм видніше.

Вони ж не знають, що з тих часів, коли мама мені у десять купила велику мішкувату куртку, і ця дурацька куртка весь час робила з мене яскраво-рожеву солодку вату, а не Лолу (вона була ще й огидного кольору фуксії — як акцент іще нічого, терпимо, але та куртка була бридка по всіх параметрах!), я ношу лише одяг, який підкреслює фігуру. Ніякого «на виріст», ненавиджу! Тому я спершу думала виговорити все спонсорам просто на пошті, коли отримала посилку, але потім усе-таки написала їм чемного, але дуже безкомпромісного листа з вимогою прислати мені іншу куртку, на розмір меншу. Свою «еску» хай висилають кому хочуть, хоч би й самій Каті Рей. Вона любить оверсайз.

Паша написав, що вони з мамою і братиком їдуть на Різдво до бабусі. Обіцяв дзвонити щодня. Ну-ну. Типу бабуся йому не буде прочищати мозок про «покоління, яке весь час у телефонах». Паша ж слухняний, він, мабуть, дзвонитиме таємно і так, щоб ніхто не почув. Тобто практично ніколи.

Вечірка в Нати була бомбезна. Щоправда, на першому поверсі тусили її батьки з друзями, але нам усе одно поставили дві пляшки шампанського і вино. Усього дві! Боялися, що ми повпиваємося. Сказали, що всім постелили в гостьових кімнатах, але хіба ми лузери якісь, щоб спати в новорічну ніч?!!! (Спойлер: я таки заснула між 23:12 і 23:35, але Паша мене акуратно розбудив і запевнив, що ніхто не помітив!). Назар, як завжди, приніс батькове бухло. Але Натині батьки щось запідозрили й усіх просили показувати свої сумки. Ніякої приватності!

Тут Назар і попалився. Мусив підіграти Натиному батькові, що оце віскі його татусь передав саме для них. Зате Ася, умничка, зуміла пронести пляшку пива, бо її не додумалися перевірити. Асі часом продають пиво без документів! Вона зав­жди хвалиться, що виглядає доросліше, ніж на п’ятнадцять. Але що таке одна пляшка пива на купу народу?!!! Тому вирішили, що всі пригублять шампанське, коли битимуть куранти. Потім хлопці питимуть пиво, а дівчата вино. Але Ася обурилася, що вона теж хоче пива й що це взагалі-то її пиво. Тоді вирішили, що Ася питиме пиво, а Паша вино.

Після півночі Натина мама запросила всіх пройтися до головної ялинки. «Чи ви будете спати?» — вона ТАК це спитала, що ми зібралися менше, ніж за п'ять хвилин. Натині предки прихопили ще шампанського й не дуже рахували, хто з нас скільки випив, тому вже о 4:13 усі спали, крім нас із Пашею. Ми цілувалися під ковдрою. Хлопців, ясна річ, поселили спершу окремо, але коли всі позасинали, Паша прокрався до нас у кімнату й сховався в моєму ліжку. На своєму місці він поклав згорнуту куртку й рюкзак — вийшло так, наче він накрився з головою і спить. Головне тепер було прокрастися назад до того, як усі прокинуться. Але Паша каже, що він у цьому майстер, і я йому вірю, бо щонедільні тренування з паркуру просто так не минають.

Ми цілувалися, мабуть, півгодини. А потім Ната перевернулася, і ми сховалися під ковдру, закривши роти. Сміх розпирав нас обох, бо Паша згадав, як його мама з вітчимом цілувалися в кімнаті, де спали вони з малим, і це було так ГОЛОСНО, що Паша не міг заснути. Потім Паша злякався, що вони вирішать робити ЩЕ ЩОСЬ у тій самій кімнаті, і навмисне ду-у-у-у-уже сонно перевернувся. Мама з вітчимом тоді так само сховалися під ковдрою й затихли, а Паша нарешті зміг заснути.

Тоді ми вирішили, що дамо Наті поспати. Паша обійняв мене ззаду. Було так тепло й затишно, що я майже відразу відчула, що засинаю. А потім… Пашина рука торкнулася мене там, де в мене… ну, там, де труси спереду. Хоч ми були всі в піжамах, Натина мама особисто перевірила «дрес-код»! Звісно, в мене піжама з короткими шортиками й маєчкою тоненькою, я ж знала, що буде Паша. Добре, що Паша мене обійняв, бо я визвалася спати на підлозі, а тут не жарко. І доб­ре, що все ж на підлозі, бо Ната як перевернулася, то її ліжко страшно зарипіло!

Коли Паша поклав свою руку мені на… е-е-е, не можу знайти слова, щоб це називати. Не писати ж «місце під животом», ну! Одне слово, ТУДИ, я машинально поклала свою руку на Пашину. Його рука завмерла, моя теж. Тоді він почав легенько гладити місце під рукою. Я забрала свою руку, але Пашина знову завмерла. А тоді він легко-легко, щоб не ЧМОКНУТИ, поцілував мене в особливе місце на шиї. Було лоскітно. Я засміялася ледь чутно, а Паша міцніше мене обійняв ззаду. І тоді я відчула, як він уперся в мене своїм… е-е-е-е, ну не писати ж тут… коротше, ЦИМ. Відчуття було таке ж, як тоді, коли лоскітно, але сміятися вже не хотілося. Паша видихнув мені у вухо: «Ло-о-ла…» А тоді — не знаю, чи він це спитав, чи тільки подумав, а я ПІСЛЯ ВСЬОГО можу читати його думки, — він запитав, чи я вже ГОТОВА. Скільки думок пронеслося в мене в голові в цю мить!!! Стало так страшно… Ні, я не проти сексу з Пашею, але… чому я про це досі не думала? Йому вже п’ятнадцять, а мені досі чотирнадцять (скоро буде п’ятнадцять!)... Я боялася, що він образиться, бо прочитає мої думки так само, як я прочитала його. Але я була… не готова. Поки що, звісно! Я нічого Паші не сказала. Принаймні вголос. Але він, мабуть, тепер теж уміє читати мої думки, бо припинив гладити мене ТАМ (хоча руки не забрав!) і цілувати в особливе місце теж перестав. Він просто поцілував мене в краєчок щоки (тільки туди дістали його губи) й побажав доброї ночі. Сказав, що вже піде, щоб зранку не натрапити нікому на очі. Ще сказав, що він усе розуміє (ЩО САМЕ?!!!) і що чекатиме, бо й так мене довго чекав. Але я не певна, чи він це все сказав уголос, бо Ната знову заворушилася. Ми почекали, поки вона нарешті вкладеться, і Паша нечутно виповз із-під ковдри.

Я трохи полежала ще, покрутилася та зрештою посунула Нату на її скрипучому ліжку. Ната не пручалася, але повернулася зі спини на бік. Я обняла її ззаду й міцно притулилася, щоб нам було тепліше. Потім цьомнула її в теплу маківку й заснула.

ПС: я така щаслива! Паша — ідеальний хлопець!!!

Глибока, темна і бентежна ніч.

Не можу заснути, тому перепишу ще сюди свої плани на рік, щоб не загубилися. Натина мама запропонувала нам усім скласти списки. Я спершу думала, що це фу: планувати — то для старперів. Хоча вийшло несподівано круто. Ми читали їх уголос, але було видно, що всі щось пропускають. Таємні плани, ого! Оце б вивідати, що там усі понаписували, особливо Паша!

Нудьга страшна. Ходили з малими на каток, але без Паші це все не те. Коли вже він нарешті повернеться?!!! Ще чекати цілих три дні!

Пізніше.

Малі цілими днями дивляться мультики (з перервою на валяння в снігу, звісно), а я гортаю стрічку в телефоні. Ненавиджу свята! Усі роз’їжджаються по родичах, а в нас тільки бабуся, яка з нами ПОСТІЙНО. Усі приїдуть і розказуватимуть про свої канікули, а мені хоч у школу не приходь, щоб створити ілюзію, що і я десь була, — оце затрималася на ост­ровах і щойно прилетіла. Але акліматизація, те-се, ніс згорів, самі розумієте.

Здається, я вже починаю чекати понеділка, щоб піти у школу й замутити щось цікаве.

Пізніше.

Паша не дзвонив ще, а обіцяв дзвонити ЩОДНЯ!

Пізніше.

Блін, як же нудно... Почитала ще трохи про блоги. Запишу тут корисні поради:

Трохи незрозуміла порада, але я її теж запишу на потім: «Не женіться за показниками відвідуваності, краще створіть блог, корисний для людей».

До речі, чому Катя Рей ніде не пише, що її блог став популярним лише завдяки її хлопцю?!! Якби вона не світила скрізь, що зустрічається з Кучерявим Данилом, її б ніхто не читав! Самозакохана тупа дурепа.

Пізніше.

Ідей немає ВЗАГАЛІ. Нуль. Репчик, як Жан, я не запишу. Дивилася блог Поліни, там вона щоп’ятниці запрошує різних «опініон-мейкерів» на каву й розпитує про всяке: мейкап, школу, блоги, серіали, музику, їжу. Одна блогерка (треба подивитися, як її звати) сказала, що стала популярною завдяки рубриці «Спитай мене про все», де вона чесно (вона що, геть дурепа?!!!) відповідає на запитання фоловерів. Типу першого поцілунку, сексу, що вона робить зранку, хто купив їй айфон, показує свою кімнату, свої дитячі фотки й усі ці відбитки маленьких долоньок, які зберігає її бабуся.

Що завгодно, але я б НІЗАЩО не показала свою кімнату!!! У тієї блогерки все таке інстаграмне: де не сфоткала, скрізь гарне тло, ніяких золотистих трояндочок на шпалерах, ніякого леопардового пледа.

До речі, про плед. Я б уже давно його викинула, але бабуся категорично проти. Вона ніколи нічого не викидає. Усі наші шафи забиті старими речами, яких ніхто не носить, але бабуся їх нащось зберігає… Якось я дістала з шафи у своїй кімнаті ВСЕ: рушники вишиті (там було три Шеви з наркоманськими очима! Шкода, бабуся не дозволила віднести їх у школу, ото було б ржаки!), вінтажні хустки у квіточки, рулони тканини у різні дрібні візерунки — рожеві машинки, горошок, квіточки, старі піджаки та спідниці огидних сірих кольорів, на дотик вони, як мішки, — як бабуся таке носила?!!! Я скинула все на купу й перебирала. Мені треба було терміново щось викинути, щоб покласти свої речі. Але бабуся була дуже розлючена. Забрала свої хустки до себе в кімнату (хоча їх би я не викидала!), решту наказала скласти на місце, а мені виділила дві полиці з-під старих рушників і простирадл.

Як би я хотіла зробити ремонт хоча б у своїй кімнаті! Білі стіни, красиві полички, книжки всі з корінцями в тон...

Коротше, ця ідея теж погана: не зможу я відповідати чесно на всі-всі запитання.

Перед сном.

Придумалася крута тема, але не знаю, чи піде у відос. Поки що запишу, а там подумаю.

З цією всією ситуацією навколо нашої мами… Капець якийсь. Я так забрехалася, що не знаю, як вилізти з брехні. Таке враження, що я дуже довго в ній плавала, а тепер просто тону… Треба було відразу сказати правду — дівчатам, у школі… Тоді б не доводилося весь час щось вигадувати про заробітки, відрядження. Якби ж я тоді не була такою дурепою! Бабуся весь час плакала: «Тепер вас у мене заберуть…» Я злякалася. Дуже. Згадала всі страшилки про інтернати… Не знаю, кого мені було більше шкода — себе, малих чи бабусю… Але ми домовилися про маму мовчати. І брехати. До останнього. А тепер я не знаю, як припинити. Якби ж то все само собою виправилося… Але так буває тільки в казках. Ненавиджу казки.

Так і знала, що найцікавіше почнеться після канікул! Щойно прийшла, Аська принесла новини: Тоха побився з Назаром, у Назара вибитий зуб! Це просто відпад! Ще й передній! Сама Ася їх не бачила, бо Назар відразу поплівся в медпункт, звідти подзвонили його татусеві, а татусь прислав водія, щоб його забрати. Але люди кажуть, що було море крові, і зуб невідомо де подівся. Може, його забрав собі хтось і скоро показуватиме як трофей. Може, він узагалі був ЗОЛОТИЙ?!! Чи платиновий?!

Інтрига: через що побилися Назар і Тоха?! За що Тоха врізав Назару по зубах — ніхто не знає. Ніхто не бачив початку сварки, народу набігло вже тоді, як вони почали розмахувати кулаками. А ще найкращі друзі! Нічого собі! Шкода, що я не прийшла в школу раніше… могла б зняти ТАКИЙ відос і ціле розслідування!

Добре, що все це трапилося перед уроками й Дарина якраз на курсах. А директор у таких питаннях не дуже принциповий. Тому цього разу нікого не виганятимуть і, якщо пощастить, то навіть батьків не викличуть. Хіба що ті самі захочуть «розібратися». Це хіба що Назарів татусь таке любить. Але якщо батько Тохи дізнається, йому буде капець. Шкода Тоху. Часом вигідно, що в мене тільки бабуся і що вона нічого зайвого про школу не знає.

Паша каже, що він не в курсі, через що хлопці подралися. Але я йому не вірю. Мають же в нього бути хоч якісь припущення?!! Каже, що крові було насправді не так і багато, але все одно видовище не дуже приємне. І зуб передній — тепер вставляти імплант. Ну, але що Назарові — багатий татусь усе зробить лакшері, ніхто й не помітить, що там чогось не було.

Ната каже, що винуватий Тоха, а Назар ні до чого. Але всі знають, що Назар може всякого наплести. Я й сама нерідко мріяла про те, щоб вмазати йому в пику. Особливо, коли він щомісяця хвалиться новим смартфоном, а потім його вбиває або залишає в кишені в роздягальні. Ну, іще ці його тупі жартики. Але Ната їх, звісно, не помічає. Я й сама не помічала, який тупорилий Той-Кого-Я-Хотіла-Забути, аж поки він мене не відшив.

І все-таки чому вони посварилися? Треба буде дізнатися. Але пізніше, коли вщухнуть пристрасті.

Про Тоху та Назара нічого досі не відомо. Але вони помирилися. Чула, що Тоха оплатить Назару половину вартості зуба. Цікаво, чому тільки половину?!! Назар ходить зі спеціальним імплантом до того часу, як його суперкрутий стоматолог знайде у своєму графіку вільне місце. На вигляд нормально. Але Назар поки що не їсть нічого твердого, бо імплант може відвалитися.

Поліна замутила виклик «Вдягни щось із гардеробу бабусі». Оскільки своїх ідей у мене поки що нуль, то я вирішила підтримати флешмоб. Хотіла вдягнути бабусині хустки, оті вінтажні з квітками, але бабуся їх десь надійно сховала. Спитала, де вона їх тримає, а бабуся категорично заборонила їх брати. Каже, що я зіпсую, а це дуже дорогі для неї речі. І взагалі — пам'ять про прабабусю. Блін! Я що, малявка якась?!! Чого зразу зіпсую?! Бабуся буває страшною егоїсткою!

Коротше, я вибрала час, коли бабуся ходила в поліклініку (це надовго) і перерила буквально ВСЕ. Ледь знайшла — бабуся запхала їх у найдальший куток шафи. Так образливо: і сама не носить, і мені не дає… Вибрала собі круту чорну хустку — вона мені дуже пасуватиме, це буде відпад.

Головне вийти непомітно для бабусі, вдягти хустку вже надворі. Але бабуся, звісно, побачила, що я без шарфа, і змусила накрутити його собі на шию. Гм. Уже біля школи я акуратно зняла шарф і швидко намотала хустку. У мене такі штуки руки вже самі роблять, без дзеркала. Навіть не передивлялася, як намотано. Знаю, що крутяк.

Пізніше.

Мій лук здійняв такий хайп у блозі, аж сама Поліна прийшла закоментити — оце слава! Ніхто не додумався вдягти хустку по-серйозному. Поліна робила смішні образи — з тією ж таки хусткою в неї був образ «прабабуся в селі», а в мене дуже стильний і модний лук вийшов. Ще були довгі мішкуваті спідниці й чомусь дуже популярні оці капці, в яких деякі баби ходять на вулиці в огидних коричневих колготах. Ну, але всі ржали з бабуся-стайл, а я зробила круто. Крім того, я ще написала пост про те, як із користю прорідити бабусині шафи, і він назбирав сотні коментів.

Ната з Асею хустку схвалили й спитали, де я купувала. Я їх послала читати блог — щось зовсім розслабилися!

Ввечері.

Блін. Замастила хустку помадою і ще вона тепер пахне моїми парфумами. Але як її випрати так, щоб бабуся не помітила? Знову чекати походу в поліклініку? Поклала хустку на місце, сподіваюся, що бабуся не додумається все перебирати.

Перед сном.

Поки повкладала всіх спати, сама ледь не заснула. А мені ще відос монтувати! Але сил уже геть нема, тому я дописую це — і спати.

Через хвилину.

Нічого собі! Зазвичай я кладу щоденник під подушку, якщо пишу в ньому пізно перед сном. А тут кладу, як звичайно, а під подушкою щось лежить. Увімкнула світло — а там ХУСТКА! Точніше дві, чорна і біла. Одна та, що я її без дозволу взяла в бабусі, друга теж дуже класна. Це що, подарунок?!! Так, бабуся в мене буває дуже, дуже класна! Усе, тепер точно спати.