Щоденник Лоли

Лютий

Скоро мій День народження. Весь час думаю тільки про те, як зробити бомбезну вечірку. Це ж мої 15, ура!!! П’ятнадцять років буває лише раз у житті, і варто зустріти їх так, щоб усім запам'яталося. Так, щоб усі складали легенди про Лолин ДН, а малявки пошепки передавали одне одному: «Слухай, бро, ти чув, що сталося в Лолки на днюшку?! Це був просто відпад!» Тільки не впевнена, чи їм варто називати мене «Лолка», якось це все применшує масштаби особистості.

Нова сукня — є!

Нові черевики — є!

Залишається придумати «де» й «коли».

Ася пропонує зависнути в кафе — міряє все по собі. Звісно, її батьки без проблем виділяють їй купи грошей на святкування. Але в мене зараз немає пари вільних тисяч, бо поламалася пралка і я таки хочу вламати бабусю на міні-ремонт у моїй кімнаті, а це капець дорого.

Тоді Ася запропонувала одну схему, і це може спрацювати. Коротше, в понеділок ми ходили на піцу в «Адріано» (після історії з М-марком мене нарешті попустило — плювати я хотіла на те, що він думає!). Замовили звичайну, з салямі. Піцу довго не приносили, і ми зібралися вже йти. Але залишилися ще на трохи, бо там був безплатний вай-фай і ми пиляли селфі. Поки сиділи, я сфоткала порожній стіл і написала пост, ще й «Адріано» затегала: типу не дивно, що молодь має вічні гастрити, коли тут так довго несуть їжу.

Поки ми селфилися, мені в приват написали з «Адріано» з проханням здати «точку». Я відписала й буквально через 5 хвилин наша піца була готова. Офіціант дуже перепрошував, підійшов навіть адміністратор і запропонував компенсацію — наступну піцу в подарунок. Але попросили зробити апдейт поста — ага, зараз! Я що, схожа на наївну дурепу?!

Так ось. Ася запропонувала розіграти скандал, щоб «Адріано» подарували нам усе замовлення. Але я беру вище — чого це я маю святкувати свої 15 у якійсь піцерії?! Якщо вже їсти піцу на ДН, то тільки в «Плазі». Ми придумали принести бухло (по цих справах у нас Назар, у його тата нескінченні запаси) і зняти відос: мовляв, у цьому закладі наливають неповнолітнім! Ще я спробую підкинути волосся у своє замовлення. Ася каже, що це спрацює. Ната, як зав­жди в таких випадках, вмикає зануду. А я думаю, що це круто, бо так ніхто не робить.

Не писала ще про свій ДН, бо була страшенно зла. Прокинулася з відчуттям свята, але день, як завжди, пішов шкереберть. Налажали всі, а винна хто? — ЛОЛА!

Зранку все було ок. Малі мене зацілували, бабуся спекла торт, ми відсвяткували зранку й навіть запізнилися в садочок із цього приводу. Але пропустити сніданок у садочку — це… гм… таке собі, може, малі навіть раді, що замість молочної каші натопталися торта!

Подарунки в нас уже традиційні: малюнки, поробки, випічка, колготи (ніколи не зайве!). Добре, що бабуся нарешті запам'ятала, що я не їм шоколаду (ну, майже!). Але торт усе одно з масляним кремом — фу-у-у-у-у!

Ася з Натою вручили подарункові сертифікати: на лате з зефірками (Ната) і на косметику (Ася). Решту подарунків збиратиму на вечірці.

Паша сказав, що має для мене «дещо особливе» і подарує це після вечірки. А сьогодні приніс квіти. Нарциси в горщику — гм? Я ж йому тисячу разів казала, що люблю червоні троянди. Височенні. Невже так складно запам'ятати?!

Я замовила столик у «Плазі», а Ната попросила Назара принести випивку (здається, Назар подобається Наті, але ніхто про це не знає). Ася відповідала за підкинуте волосся. Паша був не в курсі, ясна річ. Хоча, може, цього разу краще було б йому розповісти наперед й уникнути всієї цієї ганьби…

Ми прийшли вчасно, на столі вже були закуски сирні, всякі м’ясні нарізки — те, що на всіх і дешево. Чай замовили і сік, щоб доливати туди бренді, яке під великим секретом притяг Назар. Паша відмовився пити, бо в нього ж тренування вранці!

Піцу принести пізніше. Назар подарував мені круту торбу, а Тоха — це неймовірно! — браслет «Пандора»!!! Звісно, я його розцілувала. По-дружньому, щоб нічого собі не надумував. Але Паша все одно надувся. Ну і хай, від нього подарунка я досі чекаю!

Ми так трошки посиділи, зняли відос про мене, запостили, поселфилися — аж тут принесли піцу. Я вирішила, що краще все ж поїсти, а потім підкинути волосся. Ми вже були трошки п’яні. Я написала пост про те, що ми обмиваємо в «Плазі» мої 15 років. І що — та-дам! — мене ніхто не спитав, чи я повнолітня!!! Крутяк, усі думають, що мені вже є як мінімум 18, а то й усі 21. Ну так, старші хлопці не раз уже казали, що я виглядаю старшою. Хоча я завжди стверджую, що мені 16 :)

Але потім почалася жесть! Сигналом було те, що Ася вийняла з сумочки сірникову коробку й запропонувала типу покурити. Непомітно вона передала мені жмуток волосся своєї мами — бо вона довгокоса фарбована білявка, а в нашій компанії таких нема! — фу-у-у-у-у. (Може, Ася вийняла його з сіточки у ванній — чому я про це раніше не думала?!! Скільки разів я після того мила руки?!!!!) Я вибрала кілька довгих волосин — ой, фу! — і підкинула непомітно собі в піцу.

Щиро кажучи, я була не проти з’їсти той останній шматок — усе-таки він був дуже апетитний, а я вдома не поїла перед днюшкою. Тому мені було трохи навіть шкода псувати піцу волоссям Асіної мами, але грошей було ще більше шкода. І ось у мить, коли Ася підізвала офіціанта й спитала, чи можна принести їм попільничку, а наївний офіціант попросив її «не ображатися» й показати документ (це з нею вперше так!), я голосно, наскільки могла, з усією огидою завищала на всю «Плазу», що в мене в піці ВОЛОССЯ!!!

По-моєму, вийшло дуже правдоподібно. Я фукала і бекала, мене справді мало не вивертало, я сварила офіціанта останніми словами й показувала на всіх — себе, Асю, Нату, Назара, Пашу, Тоху — немає в нас такого довгого білявого волосся! Офіціант був очевидно збентежений, але нічого не обіцяв. Треба було щось запідозрити, але я чомусь була на 100% упевнена в тому, що наш план спрацює. Ася почала мені підфукувати, а Ната мовчала. Вічно вона так! Хоч домовилися ж!

Назар був трохи ошелешений і поривався сховати бренді. Тоха, здається, хотів засміятися. А Паша дивився осудливо. Чому він зав­жди думає, що в усьому винна я?! Це взагалі-то Аська придумала!

Тоді офіціант сказав, що приведе адміністратора. Ми з Аською обмінялися поглядами, щоб і далі слідувати плану. Я голосно обурювалася своїм замовленням, аж поки прийшов адміністратор. Це був худорлявий чоловік у костюмі з краваткою, в окулярах і з негустою борідкою. Нічого так. Якби не наш план, я б усміхнулася йому, і він би точно зробив нам знижку. Але було пізно. Тому я зробила так, як ми домовилися. Пригрозила написати про це все у себе в блозі. Адміністратор сказав, що ми все залагодимо. Попросив мене відійти з ним на хвилинку. Якби я хоч Пашу взяла чи Асю! Паша підвівся йти зі мною, але я показала йому жестом, щоб не втручався: була зла за його осудливий погляд і хотіла показати, що впораюся сама.

Тоді адміністратор запропонував узяти мене під руку, і я вирішила, що це він тому, що я дуже красива. Але він так боляче стиснув мій лікоть! Нахилився мені до вуха і злостиво прошепотів: «Думаєш, ти найрозумніша? Камери все зафіксували, дівчинко. Скільки до тебе було таких, які хочуть нажертися надурняк і звалити. Так що давай ти скажеш своїм друзям, що все залагодила і що ви вже йдете. Я зроблю тобі знижку 15%, бо в тебе, здається, свято. Але якщо ти не розрахуєшся за п’ять хвилин, викличу охорону і твоїх батьків. Ясно тобі?»

Що робити, що робити?! Капець, очі б мої його не бачили! І Асю, і всіх!!! Хто придумав прийти в цю довбану «Плазу» взагалі?! Де я мала взяти стільки грошей? Тоді я відійшла, щоб ніхто мене не бачив, і набрала Назара. Спитала, чи є в нього з собою гроші. Він сказав, що є трохи. Я йому: «Візьми, плз, із собою гаманець і підійди до стійки адміністрації». Він прийшов через десять секунд разом із Тохою. Я попросила нічого не питати й позичити мені гроші на ресторан. Я обов‘язково їм усе віддам! Назар аж присвиснув, коли побачив рахунок. Навіть для нього це була пристойна сума. Тоді Тоха сказав, що він теж узяв із собою гроші (на картці) і запропонував заплатити. Я готова була розцілувати його вдруге за вечір, але просто пообіцяла все повернути з зарплати.

Тоді Тоха з Назаром розрахувалися, я попросила нічого нікому не казати. Вони відійшли, але адміністратор іще раз боляче притягнув мене за лікоть: «Сподіваюся, ні тебе, ні твоїх друзів я більше тут не побачу?» Як же ж соромно!!!

Тоді ми швидко зібралися й пішли додому, а цей козел адміністратор іще нам так «мило» помахав на прощання, наче нічого не сталося. Іще щось сказав типу «сподіваюся-що-вам-у-нас-сподобалося». Сором! Дикий сором! Нікого більше не хотіла бачити. Мали ще з Пашею відсвяткувати вдвох, але я була не в стані радіти.

Попрощалася з усіма прямо перед виходом із «Плази», а Паша провів мене додому. Але мені не хотілося говорити. І вже коли Паша хотів мене поцілувати на прощання, а я підставила щоку, згадала, що він так нічого мені й подарував. Нічого йому не сказала, просто забрала свою сумку, кинула «па-па» і побігла додому. Ридала і в риданнях заснула. Завтра знову будуть червоні очі й набряклий ніс. Але я все одно нікуди завтра не збираюся.

День народження я вирішила викреслити з пам’яті. Такої ганьби в мене в житті раніше не було! Здається, всі зрозуміли, що згадувати наші посиденьки в «Плазі» при мені не варто, та й узагалі краще НІКОЛИ не згадувати. Тому ми зам’яли тему й говорили весь тиждень лише про День усіх закоханих. Мусила навіть раніше помиритися з Пашею, бо не хотілося сердитися на нього перед святом. Хоча й цілувалися ми ці дні значно рідше, ніж до того. А в коридорах я взагалі Пашу просила не приставати, бо ж УЧИТЕЛІ!

Сьогодні День закоханих, неділя, але Паша не відмінив ранкового тренування, щоб бути зі мною. Ну й ладно. Дуже треба. Може, він більше мене не кохає?!!

Пізніше.

Паша таки спам’ятався й попросив зустрітися ввечері. Тепер думаю, чи хочу я з ним бачитися ПІСЛЯ ВСЬОГО. Сказала, щоб передзвонив пізніше, я подивлюся на свої плани. Але в мене НЕМАЄ ПЛАНІВ! А всі, в кого немає планів на Д. Св. В., — лузери!

Пізніше.

Паша не дзвонить. Чого я не сказала йому відразу «так»?!!

Ввечері.

Дарма нервувала. Звісно, Паша приповз на колінах (ну, може, на колінах він повз тільки до під’їзду під покровом ночі?) під самі двері, з квітами, благати про помилування. Королево, королево! Я ваш навіки! Простіть, що не скасував своє тренування! Що я можу зробити, щоб загладити свою провину? — це, думаю, в Пашиній голові промайнуло поки він казав щось типу такого: «Надворі такий дубар. Давай чаю поп’ємо у твоїй кімнаті? Все одно вже пізно, а завтра в школу».

А я що? Я ж знаю, що все одно Королева. Цілий вечір ходила у святковому домашньому костюмі, така вся сексі-пексі. Бабуся ж не в курсі того, що сьогодні за день, вона рази три сказала, щоб я перевдяглася у щось старе, бо зараз малі прибіжать і чимось мене заляпають. Але я на малих уже давно маю прийом: щойно хтось із них залітає з замащеними ручищами — клеєм, фарбою, тістом — я виставляю вперед ліву руку, щоб відбити напад зліва, а правою ловлю замазуру за одну руку, потім лівою хапаю другу й потім тримаю так обидві, ніби зв’язані, й веду у ванну. Гірше, коли вони нападають організовано. Але для того я вдягла ще фартух. Головне — встигла вчасно зняти, так що Паша нічого не запідозрив! А я тут така вся стою в легкому мейкапі й домашньому костюмі, волосся розпущене — наче його й не чекаю, а спати мощуся.

Не знаю, як бабуся впускає його так пізно! Але ж я кажу, що бабуся за нього горою. Часом мені здається, що вона любить Пашу навіть більше, ніж мене. Трішечки!

Паша приніс цукерки сердечками (банальненько) і ще… блокнот. Гм, ну таке собі, хоча в інстаграмі можна класно сфоткати. Красивий. Може, щось туди придумаю записувати. Але загалом підозрюю, що Паша не встигав із подарунком, тому вибрав хоча б щось.

Чаю ми так і не випили. Паша запропонував подивитися кіно, але бабуся з коридору голосно повідомила, що через годину — всім спати. Тому ми просто цілувалися. Не те, звісно, що я хотіла, але що поробиш. Головне красиво написати в блозі — і хто там знає, як було насправді? :)

Прощаючись, Паша так мене поцілував, що аж ноги підкосилися. Я думала, так не буває. І ще… так приємно було ТАМ. Лоскітно. Ми відірвалися одне від одного, коли бабуся кахикнула тричі, бо це був сигнал — як дзвінок на урок Дарини — що Паші вже пора додому. Тоді він мені в саме вухо видихнув, що хотів би провести цей вечір геть ІНАКШЕ. А тоді цьомнув у щоку й голосно побажав усім добраніч, щоб бабуся більше не мучила себе кахиканням.

Оце Паша цього разу облажався! Ні в які ворота не лізе: у нашої бідняжечки Христі ТАКИЙ САМИЙ блокнот, як учора подарував мені Паша!

І ЯК вона його дістала, коли я показувала дівчатам свій. Та вона НАСМІХАЛАСЯ з мене!!!! І блокнот у неї вже майже списаний! Я хотіла відібрати й усім показати, що нічого вартісного вона там не пише, але ця Христя вчепилася в блокнот, наче це її ліфчик! Подумаєш, блокнот подивитися — що там може бути цікавого?!!! Усі ж знають, що Христя нічого не варта. Мабуть, того вона й приховує свої записи.

Коротше, за мене вступилася Ася і ми таки видерли той дурнуватий блокнот, а там — малюночки!!! Ха-ха-ха! Дурацькі каляки-маляки. Ми поржали, а ця наївна дурочка розридалася й сама ж подерла свій блокнот, забираючи його в нас. Вибігла з класу, істеричка.

Паша, звісно, подивився на мене одним із своїх поглядів для засудження. Але мені пофіг. Із ним я ще розберуся! Придумав — дарувати таке ж саме, як у Христі! Христі! Та я тепер буду посміховиськом! Доведеться витерти ранковий пост, а там уже сотня лайків і коментів купа...

Влаштувала Паші скандал при всіх, на великій перерві. А Паша чогось розлютився й пожбурив блокнот у смітник! Мій блокнот, ну нахабство! Довелося спізнитися на урок, щоб його забрати звідти. Усе-таки він красивий, цей блокнот. Можна вести там щоденник, як цей закінчиться… Добре, що ніхто не вкинув у сміття ніяких об’їдків, тільки обгортки від шоколадних батончиків. Фу, народ, ви так розжирієте і ніколи не скинете зайву вагу! А стоматологи на вас озолотяться!

І взагалі — у Христі напевне підробка, а Паша точно купив оригінал!

Усе, біжу на урок. Дорогою щось придумаю.

Пізніше.

Після уроку написала на дошці: «Навіть якісна підробка не замінить оригінал». Сподіваюся, що всі зрозуміли, про кого йдеться. Паші вислала в чаті тисячу сердечок. Але він нічого не відписав.